Дергачі: Фаталізм і надія в місті за 30 кілометрів від РФ
Центр прикордонної громади на Харківщині майже спустів у 2022-му, а тепер населення більше, ніж до війни
За три з половиною роки жителі Дергачівської громади пристосувалися до нової реальності, в якій, на жаль, «нормою» стали «шахеди» і КАБи. У деяких населених пунктах, на самісінькому кордоні, уже майже неможливо перебувати – до всієї «звичної» російської зброї влітку додалися дрони на оптоволокні. Та й там досі залишаються люди. Ті ж, хто все-таки евакуюється, найчастіше обирають центр своєї громади чи Харків. Дергачівці розповіли кореспондентам Укрінформу, як нині живеться у прифронтовому місті.
«СУСІД», ЯКОГО НЕ ПОЗБУТИСЯ
Через Дергачі пролягає автошлях Т 2103: від обласного центру до Золочівської громади, сільські населені пункти якої також межують із РФ. Колись цією дорогою тричі на день курсували автобуси з російського містечка Грайворона до Харкова. Ними, звісно, користувалися й українські пасажири. А тепер на цьому шляху, від в’їзду й аж до останнього будинку на виїзді з Дергачів, – бачимо руйнування, які завдали «сусіди» й «попутники». Знищені промислові підприємства, житло, адмінбудівлі. На площі – понівечений Будинок культури з «вишивкою» на фасаді. Частина будівель довкола – з OSB-листами замість вікон. А за кількадесят метрів – свіжоасфальтована ділянка вулиці й охайний тротуар, це зробили у вересні.
У центрі зупиняємося біля кав'ярні зі стьобною назвою «Кохве», знайомимося з працівницями – Сонею та Лізою.
- Піцу робимо, хотдоги, якщо поїсти. А так – кава різна. Людей багато, клієнтів вистачає, – кажуть дівчата.
- Узагалі-то ми по три дні працюємо, міняємося. Це я просто зайшла, – усміхаючись, уточнює Ліза.
Обидві, як і більшість жителів, рятувалися у 2022-му, в найтяжчий для громади період, і переселенський досвід повторювати не хочуть.
- За кордон поїхали, у Польщу. Побули там три місяці. Повернулися в Україну. Ще три місяці пожили у Харкові, а потім після контрнаступу (у вересні 2022-го, – ред.) повернулися в Дергачі, – разом переповідають подруги.
На запитання, як змінилося їхнє життя та як його далі будувати у прифронтовому місті, відповідають лаконічно: «Ми звикли. Нам тут добре».
ПОТРІБНІ ВОЛОНТЕРСЬКІ РУКИ
У Дергачах ми знайомимося й із місцевою волонтеркою Юлією Сушко. Вона також констатує: жителі адаптувалися до обстрілів і вибухів, що доносяться з прикордоння.
- Гуляю якось із собакою ввечері. Чую – наче феєрверки запускають. Думаю: ну, хто додумався таке творить? Роблю кілька кроків. Господи! Ну, які феєрверки? Це ж збивають «шахеди». Тобто нам це все видається, наче звичайні речі... КАБ прилетів за сто метрів: так, трухнуло нас трохи, вікна повилітали, двері покривило. Але це такі дрібниці порівняно з тим, що десяток хат зруйнувало людям. Це на день народження доньки було. Ми збиралися шашлики смажити. І посмажили. Тільки перед тим із сусідами скло повигрібали, – розповідає Сушко.
Допомагати армії вона почала після повномасштабного вторгнення і рідне місто не залишала взагалі.
- Запитів – о! (показує рукою вище голови, – ред.). Сітки, постійні збори – на гуму, запчастини, старлінки, акумулятори – нічого не змінилося. Допомагаємо тим, хто був тут у нас на Дергачівщині ще в лютому-березні 2022-го. Не всі, на жаль, живі, – говорить Юлія.
За її словами, волонтерській групі допомагають місцеві підприємці: один надав приміщення без орендної плати, другий закуповує основу для сіток.
- Інакше я не витягла б уже. Було бажання кілька разів – усе кинути! Але не можу, – хитає головою жінка.
Її засмучує, що заохотити нових людей допомагати армії не виходить.
- Я не знаю, що б я робила, якби не мої дівчатка! Це я їх так називаю – всі 60+! Із осередку Православної церкви України. Вони відгукнулися на мій заклик, з'явився той наш кістяк. Кожний ранок – дощ, сніг, мороз, не важливо – вони приходять. Спина болить, город скопала – але тут на кілька годин! Звісно, нас стало менше: із десь 20 людей долучаються постійно семеро, і у вихідні приходять ще кілька людей. А нових – нуль! Стільки знайомих, усі знають, чим я займаюся, скільки разів запрошувала, хоч спробуйте, – каже волонтерка.
ВІДБУДОВА – ВЕЛИКИМИ І МАЛЕНЬКИМИ КРОКАМИ
Із центральної частини Дергачів їдемо до відновлених кварталів. Іще у 2023-му вдалося відбудувати на умовах співфінансування з державного, обласного і місцевого бюджетів 18 багатоквартирних будинків, значно пошкоджених обстрілами. А в минулому році тут зробили благоустрій – тротуари, клумби, лавки, дитячі майданчики. Будівлі виглядають сучасно і, звісно, виділяються на загальному міському фоні.
У березні в Дергачах запрацювала відбудована амбулаторія. По суті, це вже зовсім нова будівля, з надбудованим другим поверхом, бо після обстрілів залишалася тільки маленька частинка старої – внутрішня стіна з фундаментом. На цей об’єкт було спрямовано 68 мільйонів гривень із Фонду ліквідації наслідків збройної агресії та ще близько чотирьох – із місцевого бюджету.
Протягом літа в Дергачах ремонтували деякі ділянки доріг, паркувальні майданчики, в одному з мікрорайонів та у центральній частині міста міняли мережі централізованого водопостачання. Як розповів начальник інформаційного відділу міської військової адміністрації Олександр Кулік, за кошти Броварської міської ради приводять до ладу два джерела води. Це проєкт у межах програми «Пліч-о-пліч: згуртовані громади». Завдяки коштам організації DESPRO відновили вікна та покрівлі в трьох багатоквартирних будинках, ще один об’єкт – у роботі.
- Постійно шукаємо можливості для відновлення, звертаємося до благодійних фондів, партнерів. Тому що власні кошти громади дуже обмежені. Є підприємства, які були повністю знищені, є такі, що вивезли своє обладнання. Деякі, хоч і не працюють у нас, але не змінили місця реєстрації – і оце ще якось рятує наш бюджет. За час війни не відновилося, а саме відкрилося в нас лише одне виробниче підприємство. Аграрний сектор: із 27 підприємств працюють повноцінно чи частково лише чотири, які розташовані ближче до Дергачів, – розповідає Кулік.
ГОТУЮТЬСЯ ДО ОФЛАЙН-НАВЧАННЯ ДІТЕЙ
Тепер, можна сказати, головний будівельний об’єкт у місті – протирадіаційне укриття в одному з ліцеїв. Основні роботи вже на фінальній стадії, кажуть у міській адміністрації. Школа зможе прийняти 1500 учнів у дві зміни. Очікується, що навчання у змішаному форматі розпочнеться у жовтні. Цього дуже чекають родини з дітьми.
- У нас не залишилося взагалі сусідів із дітьми – всі виїхали. Спілкування не вистачає, – каже пенсіонерка Надія Михайлівна, яка має десярічну онуку. – Дуже потрібні укриття. Щоб діти навчалися, творчістю займалися. До війни я онучку відводила на заняття, на гуртки – танці, малювання. Це мені за свято було, коли в них виступи, концерти якісь.
Попри всі ризики, родина не планує виїздити з Дергачів.
- Так, увесь час живемо зі страхом. У тому році, як знову почало прилітати та гриміти, онучка не витримувала, казала: «Бабусю, їдемо в Красноград!» (нині Берестин – місто у південно-західній частині Харківської області, – ред.). Ми туди на рік уже виїздили, а у 2024-му невістка з онучкою знову зо два місяці там були. А зараз уже сидимо… Вже що буде... Мені мої кажуть: ну що ти дивишся ті новини? А я все чекаю одного, що ввімкну, і скажуть: «Війна закінчилася», – зітхає жінка.
За інформацією Олександра Куліка, у школах дистанційно навчаються близько 4 тисяч учнів, але фізично перебувають у громаді 1400 дітей.
- Із них тисяча – у самих Дергачах, це разом учні й дошкільнята. Тож відкриття протирадіаційного укриття дасть змогу усім школярам, які живуть у місті, перейти на змішаний формат, – зазначає Кулік.
СИТУАЦІЯ У ПРИКОРДОННІ ПОГІРШУЄТЬСЯ
Загалом у центрі громади тепер проживають близько 20 тисяч людей (до повномасштабного вторгнення було орієнтовно 18–19 тисяч). Зареєструвалися 3300 вимушених переселенців.
- У нас відбулося заміщення населення. У найбільш критичні тижні, це як-от у березні 2022-го, тут залишалося 4 тисячі жителів. Як ми рахували це? По гуманітарці. Бо по-іншому просто неможливо було. В умовах, коли геть нічого не працювало, приходили по допомогу всі. Потім десь 6–8 тисяч людей проживали у Дергачах у період до звільнення територій громади (у вересні 2022 року, – ред.). Після деокупації люди почали активніше повертатися. А тепер через те, що частина корінних жителів не повернулася з інших регіонів або з-за кордону, але приїхали люди з півночі нашої громади – Руської Лозової, Козачої Лопані, Проходів, інших районів області та з інших фронтових регіонів, населення зростає, – каже Кулік.
Додає, що під час повторного наступу росіян на північ Харківщини багато людей знову поїхали, та за два тижні повернулися.
- Бо спершу була паніка: от наступають на Липці, Вовчанськ – підуть і тут. Але тут (окупантам, – ред.) не вдалося. Але безпекова ситуація в громаді змінюється не на краще. Дрони на оптоволокні застосовують у все більшій кількості. У Козачій Лопані – павутиння вже висить! У Цупівці, Дубівці вони чатують на дорогах, поки їхатиме якась машина. Там уже ситуація для людей критична. Загроза поранень чи смерті вкрай велика. Найважче у Козачолопанському старостинському окрузі: Гранів, Ветеринарне, Шевченка – там знищено все, – констатує речник МВА.
За статистикою від голови військової адміністрації Вячеслава Задоренка, порівняно з попереднім місяцем у вересні зменшилася кількість авіаційних бомбардувань, але збільшилося використання РСЗВ та FPV-дронів. «Завдаючи ударів по Слатиному, Прудянці, Козачій Лопані, Новій Козачій та інших населених пунктах громади, окупанти вбили п’ятьох і поранили ще шістьох людей, зруйнували 34 будинки і господарчі споруди, знищили не менше ніж чотири цивільні автівки. На жаль, кількість загиблих від російських обстрілів на Дергачівщині у вересні є найбільшою за увесь 2025-й рік», – повідомив Задоренко.
Протягом вересня з прикордоння виїхали лише 23 людини, а близько тисячі досі залишаються у старостатах, що межують з Росією. Їх закликають евакуюватися.
Юлія Байрачна, Харків
Фото В’ячеслава Мадієвського та Дергачівської міської ради