Стреси транзиту: «Чоловіка й брата більше немає, дому теж»
За шість тижнів роботи транзитний пункт у Лозовій на Харківщині прийняв близько п’яти тисяч евакуйованих людей
Біля будівлі, де розташовується транзитний центр у Лозовій, постійний рух: час від часу мікроавтобуси привозять щойно евакуйованих, їх зустрічають волонтери, допомагають вибратися з транспорту маломобільним. Люди з сумками та пакетами – це все, що вони могли взяти з собою, в екстремальних умовах полишаючи домівки.
Всередині новоприбулих реєструють, показують, де можна відпочити, поїсти чи елементарно вмитися після дороги з пекла…
ПІШКИ ЙШЛИ 15 КІЛОМЕТРІВ
Пенсіонерка Валентина з Донеччини стоїть із речами на вулиці.
- Приїхали вчора, сьогодні вже їдемо, – каже жінка, коли підходить її донька Надія. – Ми з Ямполя. У нас там – ад, якщо одним словом. Ми просто чудом вижили. Пішки йшли аж до Лимана, п'ятнадцять кілометрів. Нас восьмеро було, односельці. А в Лимані чекали на евакуацію.
Жінки розповідають, що ситуація різко погіршилася з 13 вересня – таких масованих обстрілів ще не було.
- Нам усе спалили. Дім, подвір'я – повністю. Пів села вже зрівняли з землею. Випалили... А люди ще ж там залишаються. І лежачі ж є... Говорили, що вирішують, як їх забрати, а чи вийшло, ми не знаємо, – кажуть мати з донькою.
Додають: за допомогою знайомих знайшли тимчасове житло неподалік.
- Не хочеться далеко їхати. Поки так. А далі подивимося. Трошки треба передихнути, прийти до тями. Після всього пережитого ще й у дорогу, десь далі – ні. Мама он насилу на ногах тримається, – пояснює Надія.
Трапляються й родини, які виїхали власним транспортом.
- Дрони – постійно, з дому особливо не вийдеш, – розповідає мама двох дітей Вікторія з Дружківки. – Будинок наш поки цілий, але фронт наближається. Навіть у середині літа ще була ситуація більш-менш, але зараз дуже небезпечно. У нас оголошена примусова евакуація дітей. Поїдемо в Полтавську область…
ВИВЕЗЛИ “БІЛІ ЯНГОЛИ”
З пенсіонеркою Вірою Іванівною з Костянтинівки спілкуємось у їдальні. В транзитному центрі вона перебуває третю добу. Жінка взяла обід і, сівши за стіл навпроти вікна видачі, все продовжує дякувати кухарям за смачну страву. Приготувати гаряче самостійно вона не мала змоги вже кілька тижнів.
- До мене вранці та ввечері сусід через будинок приходив, приносив кип'ятку. Спасибі йому. Світла ж понад два тижні немає, газу – з місяць, певно, а вода майже не подавалася, – говорить пані Віра.
З Костянтинівки її вивозили "Білі янголи", яких викликала подруга пенсіонерки.
- Вона виїхала ще у 2022 році на Київщину до сина. Ще в травні мене вмовляла – їдь! Це вона подзвонила на лінію з евакуації, бо зв'язку останні два тижні вже не було. І до мене прямо додому приїхали. Я б сама нікуди не дійшла. У місті постійно дим стовпами, горить від обстрілів, а гасити ніяк… Там страшне у нас, страшне, – зривається на сльози жінка.
Пенсіонерці гірко усвідомлювати, що до свого дому вона швидше за все уже не повернеться:
- Пів даху нема – як бухне, як бухне! У кухні обвалилося все. Вночі майже не сплю – чотири роки на таких нервах! Мене сьогодні відправлять у Дніпро, в будинок для літніх, бо я одна, не маю нікого. Ще й з інвалідністю. Не знаєте – там добре, нормально?
- Не знаю, на жаль, пробачте, – лишень і можу відповісти.
- Дуже переживаю, як мені в тому будинку буде, – зітхає Віра Іванівна.
ЧОЛОВІКА ПОХОВАЛА НА ПОДВІР’Ї
Біля входу клопочеться з тваринами Наталя – також жителька Костянтинівки. У переносках – кілька цуциків та кішка. Жінка напувала чотирилапих. Заводячи розмову, ми ще не знали, що їй довелося перенести. Це був той випадок, коли запитань краще взагалі не ставити.
- Житла більше нема. А чоловіку голову відірвало, по шматках збирала... Позавчора поховали на подвір'ї... Яму спершу сама почала копати. Сил не вистачало, потім один чоловік підійшов, допоміг... І брата теж убило...
Вона починає повторювати це по колу. До неї одразу підходить психолог гуманітарної місії "Проліска" Олег Русаков. Припиняє цю нашу “розмову” і потроху заспокоює жінку. Згодом починає її вмовляти:
- Наташо, давай, сходи в їдальню. Поглянь, що там наварили.
- Я не хочу їсти, – відповідає.
Після кількахвилинних “перемовин” усе ж іде.
- Всю ніч не спала. Сиділа палила, – говорить нам психолог.
Наталя скоро повертається. Навряд чи вона щось їла, лишень принесла тарілку їжі – тваринам.
Олег Русаков наголошує: майже всі евакуйовані перебувають у вкрай важкому стресовому стані.
- І ця криза триває від трьох днів до трьох тижнів. У перші дні ми можемо надати лише першу психологічну допомогу, аби людина перебувала, так би мовити, в реальності, щоб на якісь прості запитання могла відповідно реагувати. Потрібна в цей час поруч і медична допомога, щоби вчасно заспокійливе вколоти. Щоб людина від істерики не впала у стан несвідомості, – пояснює фахівець.
Більшість людей їдуть не тому що прийняли таке рішення, а тому що іншого варіанту вже немає.
- Вони наче вирвані, а дехто ще й із контузією чи пораненням, і тому – у прострації, і будуть у ній кілька тижнів перебувати. Це якщо не буде поруч вибухів, – каже Русаков. – Люди їдуть без надії, думаючи, що життя минуло. Бо, скажімо, 40 років ти будував дім, а його – раз – і не стало. За великим рахунком, у літньому віці їм уже все одно, яка влада, аби в своєму гнізді дожити, – зауважує психолог.
ЛОЗОВА ПРИЙМАЄ ДО 200 ЛЮДЕЙ НА ДОБУ
Транзитний пункт на Харківщині діє з 20 серпня. Його відкрили, щоб розвантажити локацію у Павлограді. Станом на ранок 29 вересня у Лозовій тут зареєструвалися 5047 людей.
- Є основна локація, де розгорнуто 180 ліжок. Відбувається реєстрація, видається гуманітарна допомога, зокрема, гігієнічні засоби, а також сухі пайки – на подальшу дорогу. Тут вирішується вся логістика для кожної людини, яка цього потребує, – говорить директор департаменту цивільного захисту Харківської обласної військової адміністрації Іван Сокол. – Облаштована і додаткова локація на 64 місця. Кожен із модулів забезпечений обігрівом, водою, є санвузли. Є паркан, відеоспостереження.
Поки наметове містечко не використовується.
За даними Сокола, у всіх транзитних центрах країни загалом реєструються близько 350 людей щодоби, з них до 200 – саме у Лозовій. Тут вони залишаються на 1-3 дні.
- Оскільки це транзитний центр, то для нас перебування тут людини більш ніж три доби розглядається як надзвичайна подія. Докладаються всі зусилля, щоб у нас не було ситуацій, як в інших областях, і людина швидко їде на розселення, – запевняє директор департаменту.
Серед евакуйованих – багато саме літніх людей, частина з них – маломобільні, говорить перший заступник міського голови Лозової Олександр Жидков.
- Наприклад, протягом 25 вересня у пункті зареєструвалися 166 людей, із них 74 – літні, 27 – люди з інвалідністю, також 15 дітей. Здебільшого це жителі Донецької області. У пункті забезпечені санітарні умови: душ, туалети. Від початку організоване триразове гаряче харчування. Перші дев'ять днів це було за кошти міської ради, а потім усі витрати взяла на себе організація “Карітас”. Щоденно “Укрзалізниця” надає вагони, місця, щоб люди доїхали до визначених місць. Автобусами підвозять людей до вокзалу, – розповів посадовець.
Довідково. Станом на вересень 2025 року з Донецької області, підконтрольної українській владі, евакуйовано понад 1,29 мільйона жителів, серед яких понад 197 тисяч дітей та близько 47 тисяч людей з інвалідністю.
Найбільша кількість ВПО з Донецької області зареєстровані у п’яти областях України – Дніпропетровській, Київській, Харківській, Полтавській, Одеській та в Києві.
Юлія Байрачна, Харків
Фото: В’ячеслав Мадієвський / Укрінформ
Більше наших фото можна купити тут.