Як десятирічний Святик перцями та чорнобривцями із загарбниками воює

Хлопчик-волонтер збирає кошти на підтримку ЗСУ, продаючи насіння власноруч вирощених овочів та квітів

Допомагати нашим захисникам нині намагаються усі українці, від малого – до старого. Хтось перераховує кошти на зброю чи дрони, інший плете бійцям теплі шкарпетки або готує для них смаколики, збирає пожертви на автівки, даючи концерти, чи віддає на потреби війська власний автомобіль.

Особливо зворушує, коли за волонтерство беруться діти. І якщо це в них не разова акція, а нелегка і послідовна праця упродовж кількох років. Так проявляється громадянська позиція маленьких українців. І цього вони мають навчатися у своїй сім'ї, на прикладі найближчих людей, – вважає громадська діячка з Вінниччини Інна Суверток. Принаймні так у родині виховують її онука Святослава Вербицького або, як вони його називають, Святика. Десятирічний хлопчик вже два роки заробляє кошти на підтримку ЗСУ, продаючи насіння з вирощених власноруч помідорів, перцю та чорнобривців.

«ПОДАРУЮ – СІЙТЕ!»

Пані Інна розповідає, що доброчинність і волонтерство у їхній родині – діло звичне. Допомагали іншим людям і до повномасштабного російського вторгнення.

«Десять років тому, під час першої хвилі медреформи, я потрапила під скорочення і після того жила тільки з праці на городі. Підтримувала мене лише родина. Але я не дуже сумувала з того приводу, бо якраз народився мій перший онук – Святик. Ми з донькою, його мамою, проживаємо в одному населеному пункті, в селищі Тиврів. Я допомагала бавити онука і постійно тягала його із собою на городи, він мій помічник. У мене землі небагато, але хотілося посадили все-все. Йому було цікаво, він усе куштував, яке воно на смак. Тобто він у нас  –  дитина городня», – каже пані Інна.

Інна Суверток

Вона розповідає, що Святик і собі зацікавився городництвом і насінництвом, допомагав їй вирощувати рослини, вчився правильно збирати насіння, а згодом долучився і до її благодійних справ.

«Ще перед війною, до повномасштабного вторгнення, я була однією з тих, хто проводив всеукраїнську акцію "Подарую – сійте!". Буквально за тиждень до 24 лютого я зробила на своїй сторінці у фейсбуці допис, що подарую насіння людям з Донецької і Луганської областей, з Маріуполя… Ми роздаровували сотні пакетиків власного збору насіння, розсилали їх по всій країні, щоб люди сіяли і ростили врожаї. І так боляче потім було, коли поверталися неотримані посилки, – їх не могли доставити на окуповані території, або адресати вибули, хтось – назавжди…

Тоді, до Великої війни, восьмирічний Святик завжди був поруч і допомагав вибирати з плодів насіння. Він вже тоді знав і розумів, що ми несемо добро тим людям, які не вміють і не знають, як це правильно робити», – згадує волонтерка.

Потроху Святослав учився, як і що потрібно робити. Бабуся передавала йому та його батькам найкращі плоди, які виростила на своєму городі. І хлопчик вже знав, що коли з'їсти перець, серединку з нього не можна викидати, бо там насіннячко. Його треба акуратно зібрати, просушити, записати, який то був сорт. З помідорами – то ще складніший процес. Там, щоб насіння було якісним і добре сходило, треба, щоби вибрана з плоду м'якоть побродила. Далі її миють і аж тоді насіння вибирають та сушать. Хлопчик ще не міг самостійно зробити усе від початку й до кінця, але розрізав помідори і діставав з них насіння, сортував, допомагав висушувати і підписувати розфасоване у пакетики. Це копітка праця, яка потребує багато часу і зусиль.

Святослав

«Коли Святослав вчився в молодших класах, у нього була дуже добра вчителька. Вона очолює у нашому Тиврівському ліцеї організацію "Козацька сотня ім. Д. Нечая", яка входить до ГО "Молода Подільська Січ". Це я до того, що ми саме в отакому середовищі свого онука виховуємо. Словом, попри те, що вже два роки війна, а до того – роки коронавірусу, ми зі Святиком навіть встигли провести майстер-клас для його однолітків, як треба на своїй землі врожаї вирощувати. Вчителька підготувала землю, батьківський комітет купив горщечки для розсади, і ми з малими сіяли насіння. І, уявіть собі, вони виростили у класі на підвіконні розсаду, і потім дітки усе це собі висаджували», – згадує жінка.

НАСІННЯ – НА ПІДТРИМКУ ВІЙСЬКОВИХ

Можливо, Святик з бабусею і надалі б насіння людям дарували, але почалася війна.

«Нам дуже хотілося наших захисників підтримати! Але чим можу я, жінка з села, їм зарадити? Що може зробити моя дитина, яка, йдучи зі школи, бачить, як летять над головою ворожі ракети?..

До речі, він у мене до війни бував у вінницькому Будинку офіцерів, який потім розбомбили росіяни, виступав зі своїм танцювальним гуртком. Після того як сталося все це страхіття, я возила туди Святика, показувала йому, що росіяни накоїли. Щоб він знав, щоб він бачив… Я вважаю, що дитина повинна усвідомлювати і розуміти, що таке людський біль і хто такий наш ворог. Шкода, що дітям доводиться проходити такі "університети"…

У нас в сусідстві, буквально через паркан, переселенці жили, – там були хлопчики його віку. Вони багато разом гралися, спілкувалися про усе, про дитяче і недитяче. Тому я дуже хотіла показати Святику, що нині допомагати нашим військовим дуже важливо, і що це робити можуть навіть діти», – каже Інна Суверток.

Тепер у ЗМІ з'являється чимало повідомлень про те, що діти збирають гроші на підтримку ЗСУ на концертах, на благодійних ярмарках. Вона ж, каже пані Інна, могла навчити Святика допомагати захисникам тільки тим, що знає і вміє сама. Бо дитина у 10 років, а на початку війни – восьмирічна, ще не може самостійно почати цю справу.

«Треба було Святика підтримати. Тому в себе на сторінці у фейсбуці я зробила альбом "Акційне насіння від Святослава". Там дуже багато інформації. Зокрема, як ми збирали кошти на машину нашому землякові, який воює на фронті. Тоді Святику вдалося заробити понад вісім тисяч гривень, які він передав хлопцям. В нас є фото, як вони подарували йому шеврон свого підрозділу і прапор, вручили це перед його однокласниками. А місцева Громадська організація "Стефанія" навіть видала йому посвідчення волонтера. Святик відчув важливість цього моменту і своєї праці», – розповідає бабуся маленького волонтера.

Вона каже, що особливістю Святикового волонтерства є те, що він не просить задонатити на ЗСУ, а пропонує щось взамін, – продає своє насіння з власноруч вирощених чорнобривців, перців і помідорів.

«Коли почалася війна, ми сказали йому: "Святику, дій, це – твоя праця!" Багато людей тоді повтікало, а ми залишилися. І садили й доглядали з ним квіти та овочі. Я навіть робила фотографії і виставляла у себе в групі: дивіться, дитина сіє і садить.

Спочатку нас не всі зрозуміли: яке там "сійте", війна ж бо! Але, люди добрі, війна війною, а їсти щось же потрібно. І вам, і вашим дітям, і захисникам, і переселенцям, і в госпіталі треба щось дати. Дивіться, скільки люди консервації на передову передають, усяких заготовок, смаколиків. Он перед Новим роком олів'є кришили хлопцям, бо вони домашнього чогось хочуть», – каже пані Інна.

І в Святика на бабусиному городі з'явилася своя ділянка, де він сам сіяв, садив, поливав і доглядав квіти та овочі. Потім хлопчик збирав з них насіння, сушив і фасував, підписував пакетики при свічках, бо тоді блекаути були. Він вже добре розуміється на сортах, хоча на початку війни мав тільки вісім років. Це була його робота під бабусиним контролем.

ЗАРОБИТИ НА ДРОН ДЛЯ ЗСУ

Святик і його родина вже упродовж двох років допомагають захисникам усім, чим можуть. Комусь перераховували кошти на колеса до машин, іншим на пальне або на генератор. Придбали дрон для військових. Спеціально не підраховували, скільки на усе це пішло коштів з родинного бюджету, із заробітків на насінні та городині. Але тільки Святиків внесок – то вже понад 30 тисяч гривень.

«Тепер наш Святик захотів зібрати на персональний FPV-дрон для ЗСУ. Ми вирішили показати дитині, що він спроможний зробити це сам. Досі він зароблені кошти комусь передавав. А це прийде дрон, він його візьме в руки і повезе до волонтерів, щоб ті військовим його доправили. І знатиме, що це – саме його заслуга», – ділиться бабуся Святика.

Вона каже, що насіння, яке внук заготовив, рекламує у своїй овочівницькій групі в соцмережі. І в хлопчика вже є багато замовників і благодійників, які допомагають йому втілити у життя мрію про дрон для військових.

«А ще є мої клієнти, яким я пропоную: якщо хочете, можете дозамовити до потрібних вам сортів Святикові "армійські" мікси. Є й такі люди, які кажуть, що перекинули гривень з 50 зверху: "Це Святославу за насіння. Але ви мені його, будь ласка, не висилайте, надішліть тим, хто його потребує". Знаєте, це як за кордоном "підвішена кава"», – розповідає жінка.

Водночас Святик працювати на підтримку захисників не припиняв навіть під час зимових канікул. На свята їздив до своєї другої бабусі, то зробив у неї «ревізію», питав, чи не може вона йому якогось насіння дати. Новий рік відсвяткував, а 2-го січня вже за роботу взявся. Бо навіть ті ж чорнобривці, які він продає, їх же не просто сухими квітками людям відправляють. І те насіння потрібно полущити, вичистити і посортувати.

Пані Інна каже, що Святик якось глобально значення свого внеску в допомогу ЗСУ не оцінює, – маленький іще. Але хлопчик радіє, коли люди пишуть йому добрі побажання і слова підтримки. Вона їх йому завжди читає, а Святик усміхається, – приємно. А днями бабусині клієнти надіслали маленькому волонтерові новорічний сюрприз – яблука та солодощі. «Дитина – в емоційному піднесенні», – ділиться вона. Це була подяка за те, що зароблені від реалізації власнозбору насіння хлопчик не витрачає на себе, а збирає для захисників.

Антоніна Мніх
Світлини – з родинного архіву Інни Суверток