Сталева ялинка незламного міста

Репортаж

Прифронтовий Оріхів удруге готується зустрічати Різдво та Новий рік під обстрілами

«Дуже хочеться бути вдома. До сліз боляче бачити розбите місто: якщо будівлі можна відбудувати, то людей уже не повернеш», – каже мешканка Оріхова Світлана.

Її називають «старша», вона нині на кшталт квартальної: складає списки мешканців, які залишилися, пише, кому і що треба, і потім допомагає розносити гуманітарну допомогу. Вона – звʼязківець між мешканцями, міською владою і волонтерами.

Попри те, що в місто ми вже приїжджали чимало разів, із Світланою бачимося вперше. До неї приїхали разом із рятувальниками та активістами ГО «Міський центр допомоги», котрі привезли оріхівчанам продуктові та гігієнічні набори, теплі речі, буржуйки та іншу допомогу.

Всією нашою компанією під’їжджаємо до одного з пунктів незламності, де місцеві вже чекають гостей з подарунками. Починається обстріл.

ХОТІЛА БУТИ КОРИСНОЮ”

- Або ми швидко поїдемо звідси, або швидко біжимо в укриття. Бо коли свистить, то значить, що близько десь, – попереджає Світлана.

На вулиці й справді чути характерний свист, і неодноразово. Волонтери разом з місцевими починають вивантажувати речі з автівок. У нас є кілька хвилин на розмову зі Світланою. До війни вона працювала у місцевій кондитерській – продавала тортики та тістечка.

- Чому не виїхали, як війна почалась? – питаю.

- У мене батьки жили в селі Новоданилівка неподалік Оріхова. Мати померла – війна “допомогла”, а батько все відмовлявся виїжджати. У травні 2022 року я прийшла в міську раду по допомогу і вирішила, що теж хочу бути корисною. Так і почала тут волонтерити. Списки пишемо, розвозимо гуманітарку. Цю ж роботу хтось має робити, – відповідає вона.

Батьківський будинок розбитий і відновленню не підлягає, її квартира також. Жінка говорить, що все ж вивезла батька, тепер вони живуть у сестри в Комишувасі, а в Оріхів приїжджає кожен день на роботу.

- От зараз вибухає, а ви стоїте і не дуже лякаєтесь… – зауважую.

- До обстрілів ми вже звикли, це правда, – відповідає жінка.

Новий рік вони будуть зустрічати в родинному колі, у сестри в Комишувасі. Бажання те саме, що і торік, – перемога і мирне життя.

МИШІ АТАКУЮТЬ ДОМІВКИ

Нині в Оріхівській громаді (місто Оріхів і ще три села на підконтрольній Україні території) проживає 1430 людей. До вторгнення населення було понад 19 тисяч.

- Ми майже два роки закликаємо людей прийти до розуму і виїхати, але ті, хто тут залишились, вже не будуть виїжджати. Цим людям нікуди їхати. Вони розуміють, що на виплати не проживуть. Тому залишаються вдома, чекають на перемогу і сподіваються, що ворог більше не битиме по домівках, – говорить заступник начальника Оріхівської міської військової адміністрації Олександр Біллерис.

У громаді працює вісім пунктів незламності, в чотирьох із них живуть люди. Пункти обладнані ліжками, тут є білизна, біотуалети, встановлені сонячні батареї, генератори, є паливо.

- Є потреба в твердому паливі. Поки не завезли нам ні пелети, ні дрова, але ОВА заявку прийняла, обіцяла скоро надати. Волонтери привозили трохи, ми людям роздали, – каже представник адміністрації.

За його словами, серйозною проблемою стала велика кількість мишей у домівках місцевих жителів.

- Більше сотні за раз люди ловлять. Причина – поля не обробляються, миші розмножуються, пояснює Біллерис.

У місті немає газу, світла, вода – лише зі свердловин. Насоси заживлені від генераторів, «Водоканал» розвозить її по районам міста. Також воду привозять волонтери і рятувальники.

- Ми намагаємось приїжджати один раз на тиждень. Привозимо допомогу на пункти незламності. Наближається Різдво та Новий рік, і ми хочемо, щоб у людей було свято – привезли подарунки від родин зі Швейцарії, – коментує директор ГО «Міський центр допомоги» Дмитро Матюхін.

До Нового року волонтери планують поїхати також у Гуляйполе і Степногірськ. Крім того, що доставляють допомогу, вони ще вивозять людей із громад, які знаходяться в безпосередній близькості до лінії фронту.

ЖИТТЯ У ПІДВАЛІ

- Гучно, як на фронті. Вночі особливо. Дрони літають, а потім раз – і касети посипалися, – розповідає про обстановку в місті 72-річний Микола Григорович.

Його сусід також жаліється на мишей та каже, що днями кіт вполював ласку, яка залізла в хату.

- День короткий зараз, а як тільки починає темнішати, то ми вже не виходимо на вулицю, – кажуть чоловіки.

В іншому пункті незламності знайомимось з 67-річним Віктором. Він показує нам своє нове тимчасове житло – кімнату в підвалі, де він ночує та ховається від обстрілів.

Чоловік разом зі «старшою» по цьому пункту незламності роздає хліб людям та гуманітарну допомогу. Каже, що дуже страшно було влітку, коли ворог буквально закидав місто авіаційними бомбами.

- Квартиру ми на нашу пенсію зняти не зможемо, тому залишаємося тут. Облаштували кімнату… Добре тут, тепло... Але хочеться, аби все це припинилось. Ну це ж якось не по-людськи, – каже Віктор.

У цьому підвальному приміщенні люди вже святкували минуле Різдво та зустрічали 2023 рік. Зберуться на свята і цього разу. Вони не перестають дякувати волонтерам та всім небайдужим за допомогу і за те, що про них не забувають. Вірять, що ще трохи – і наші військові відіб’ють ворога якщо не зовсім з України, то хоча б далі від Оріхова.

ЯЛИНКА “ПРИЛЕТІЛА” З ВОРОЖОГО “УРАГАНУ”

Кожен день росіяни бʼють по місту «Градами», КАБами, артилерією. Бійці ДСНС виїжджають на ліквідацію пожеж, що стаються внаслідок атак, розбирають завали понівечених будівель та доставляють гуманітарку місцевим.

Напередодні свят рятувальники зробили новорічну ялинку з касетного боєприпасу РСЗВ “Ураган”, яким ворог обстрілював місто.

- Це касетний снаряд від «Урагану». Касети розкидало, а сама болванка залишилась. Ми придумали поставити туди ялинкові гілки. Прикрасили новорічне “дерево” гірляндою з гільз калібру 7,62 мм, – демонструють свою “зелену красуню” бійці ДСНС.

Також «дерево» прикрасили іграшками-оберегами, які зробили запорізькі майстрині.

Більшість рятувальників, які нині несуть службу в прифронтовому місті, добре знають Оріхів, бо жили тут до початку повномасштабної війни. Кажуть, що їздять сюди не на роботу, а приїжджають додому.

В Оріхові вже давно немає жодного цілого будинку. Тут не лунає сирена, бо інакше б вона вила цілодобово. Але тут працюють комунальні служби, а в певні дні тижня – навіть ринок. Тим часом мешканці «міцного горішка» переїхали в підвали та готові пережити там чергову важку зиму.

Ольга Звонарьова, Запоріжжя
Фото Дмитра Смольєнка