Сучасна українська іграшка народжується у вишиванці
Моду на забавки диктує дітвора: коли у дітей цікавимось, яка іграшка гарніша, вони обирають із вишивкою
У Ніжині Чернігівської області є виробництво, подивитись на яке охоче приходять діти. У період канікул таких екскурсій там буває і до семи на день. Утім, працівників підприємства це лише радує. Адже малеча - головний законодавець моди і контролер якості їхньої продукції. Мова про ніжинську фабрику м'якої іграшки - одного з українських лідерів цієї галузі. Побувати там незадовго до Дня захисту дітей пощастило й кореспондентові Укрінформу.
ОЧІ, РУЧКИ, ЛАПИ І ХВОСТИ МАЮТЬ БУТИ НА СВОЄМУ МІСЦІ
Фабрика з дещо кумедною назвою "Копиця" була заснована 17 років тому подружжям із таким оригінальним прізвищем. Підприємці, вочевидь, розуміли його виграшність і не прогадали. Сьогодні продукцію фабрики, асортимент якої налічує до 1000 найменувань, упізнають і шанують не тільки в Україні, а й за кордоном.
Розташувалося підприємство у приміщені колишнього дитячого садка, яке пустувало і руйнувалося. Поява в ньому іграшкової фабрики повернула сюди не тільки життя, а й дітлахів. Для них, бажаних гостей, на території "Копиці" створили навіть ігровий майданчик.
Екскурсію чернігівським журналістам провела помічниця і секретар власників фабрики Лариса Павлова.
- У нас дуже багато іграшок із вишиваними елементами, - розповідає вона. - Тому що вишивка сьогодні в моді. І навіть коли ми у дітей цікавимось, яка іграшка гарніша - з фурнітурою чи вишивкою, вони кажуть, що друга. Є у нас також серія "Українські сувеніри". Ці іграшки купують дорослі, особливо коли їдуть за кордон. Наш "Гусак-українець" із цієї серії на одній з виставок посів перше місце.
Розповідаючи, пані Лариса підводить до барвистого стенду з сировиною, з якої виготовляються іграшки. Каже, що вона, в основному, закуповується на вітчизняних фабриках штучного хутра - в Києві, Одесі, Жовтих Водах Дніпропетровської області. Відтак, уся іграшка "Копиці" сертифікована й має гігієнічний висновок.
Що стосується сертифікації, це сумнівів не викликає. А от щодо виключно українських матеріалів, то тут у ході екскурсії було помічене протиріччя. Адже люди з числа організаторів прес-туру до Ніжина говорили журналістам про часті візити власниці фабрики до Китаю, звідки вона нібито привозить багато сировини. Як би там не було (може, чогось в Україні й не знайдеш), та ніжинські іграшки достойно конкурують із китайськими. Хоча б тому, що в них очі, лапки, ручки, ніжки, вуса і хвости - на своєму місці. У китайських іграшок, кажуть фахівці з досвідченим оком, ноги-лапки часто "дивляться не туди".
- На нашу іграшку не жаліються, тому що якості ми приділяємо велику увагу. І коли люди порівнюють її з китайською, перевагу віддають нашій продукції, - зазначає екскурсовод.
ПОЗИТИВНЕ ВИРОБНИЦТВО
І ось ми, нарешті, безпосередньо у виробничих цехах. Нам, відвідувачам - цікаво і весело. Адже скрізь - яскраві, ще не начинені "шкурки" тваринок і напівготові ведмедики, їжачки, собачки, мавпочки - великі й маленькі. Погляд на них поліпшує настрій і налаштовує на позитив. Усі працівники (переважно, жінки) - в медичних масках. Вони захищають органи дихання від ворсу й пилу, якого в повітрі цехів досить багато. Дивлячись на схилених над шитвом працівниць, розумієш, що робота в них нелегка.
У розкрійному цеху працює верстат з програмним управлінням. Він може за день вирізати всі деталі 100 іграшок одного виду - як із тканини, так і з хутра. На кожну нову іграшку машину перепрограмовують.
Розкроєні й посортовані деталі з'єднуються у двох цехах, де стоять звичайні побутові швейні машинки.
- Робота тут важча, ніж на швейній фабриці? - запитую в робітниці, яку звуть Ліда.
- Так. Тут дуже дрібні деталі, які треба скласти і відстрочити настільки правильно, щоб мордочка була симпатична, - ділиться особливостями роботи на підприємстві жінка.
- Скільки іграшок за день зшиваєте?
- У середньому, 10-12, залежно від складності і розміру. Велику іграшку можна шити цілий день.
- Вам подобається ваша робота?
- Так, настрій тут завжди хороший, а різноманітність іграшок не дає нудьгувати.
- Мабуть, важко таке дрібненьке шити? - запитую в іншої працівниці, яка строчить, ну, дуже маленькі детальки.
- Та ні, важко тільки новачкам, а ми вже звикли до різного.
- А що саме ви зшиваєте?
- Животик маленької собачки. Коли закінчу, її наповнять силіконом або синтепоном.
- Які іграшки вам найбільше подобається шити, які, можливо, є вашою гордістю?
- Я всі люблю шити, для мене всі - гордість, - відповідає швачка зі стажем Ліна.
В одному цеху виготовляються різні види іграшок. Сьогодні це можуть бути ведмеді, завтра - коти, післязавтра - ляльки. У день нашого відвідування фабрики в цеху одночасно шилося кілька звірят.
- Наші іграшки діляться на серії: коти, собачки, ведмеді, дитячі сумочки, крісла-гойдалки, рюкзаки, "малюки" та "велетні". "Малюки" - це іграшки розміром від 30 см, а "велетні" - до 2-х метрів. Останні ми виготовляємо тільки за індивідуальним замовленням, тому сьогодні ви їх не побачите. Загалом одна іграшка шиється від 30 хвилин до 2-х годин, - розповідає Лариса Павлова. І веде нас у цех оформлення іграшки. Тут майже все - ручна робота. Звичайною голкою з ниткою до вже зшитої на машинці й наповненої заготовки жінки пришивають фурнітуру - очі, носи, роти, вуса та іншу дрібноту. Саме в їхніх руках іграшка набуває характеру і "оживає".
- Якщо на швачку, вишивальницю, закрійницю можна навчитися в нашому ліцеї побуту, то на оформлювача - тільки у нас, - зауважує пані Лариса.
У вишивальному цеху теж працюють машини з програмним управлінням. На одних майстрині вишивають, на інших - роблять аплікації, зокрема, для рюкзачків. Робота хоч і не надто творча, але цікава. Тому що акуратність і точність виконання оздоблення значною мірою залежить від уважності робітниці.
"НЕ ЗОВСІМ ВЕДМІДЬ" ЗАМОВНИКУ СПОДОБАВСЯ
Заходимо до технологів. Саме ці дві симпатичні жінки - Ольга Лозова і Оксана Самаріна - є розробниками всіх моделей іграшок на фабриці. Пані Ольга, зокрема, працює тут від початку заснування фабрики.
- Головне - вчасно "спіймати" ідею. Якщо "спіймаєш", то далі все йде само по собі і виходить, як треба. Якщо ж образу не бачиш, тоді, звичайно, важче, бо треба щось придумувати, - ділиться вона секретами своєї творчої роботи.
Аби бути в курсі "іграшкової моди", технологи-дизайнери відслідковують новинки і тенденції галузі, постійно дивляться мультики, читають дитячі книжки. Звідти нерідко й "позичають" образи. Спочатку їх малюють олівцем, потім розбивають на окремі деталі для викройки, вирізають і шиють "пробник". Показують його керівництву, коригують, якщо треба, шиють новий варіант і лише після затвердження моделі віддають її у виробництво. Часом ідеї підказують діти, які відвідують фабрику. Тут прислухаються до їхніх побажань.
Загалом технологи за тиждень розробляють 1-2 іграшки, за місяць - щонайменше 5. Запущені у виробництво моделі постійно переглядаються. Якщо якісь із них втрачають актуальність, то швидко змінюються іншими.
Створюють на фабриці й ексклюзиви. Робота ця - непроста, адже треба зрозуміти, чого саме хоче замовник. Розповідаючи про це, Ольга Лозова показує на іграшки, рядочком виставлені на її столі.
- Їх нам замовила фабрика "Рошен", "президентське", так би мовити, замовлення. Аби розробити ці моделі, довелося "поламати" голову. Спочатку була ідея ведмедів. Та коли представники фабрики стали коригувати, говорити, що потрібна дівчинка з волоссям, то вийшов не зовсім ведмідь, але їм сподобалось. І тепер це - ведмедики "Карамелька" (дівчинка) і "Батончик" (хлопчик). Вони - ексклюзив, і більш ні для кого ми не маємо права їх виробляти", - зауважує пані Ольга.
І остання "зупинка" на фабриці - відділ технічного контролю. Його працівниця Світлана Дігтяренко - теж "старожил" підприємства з 17-річним стажем. Вона іграшку мне, перевіряє кожен шовчик, дивиться, чи вона "посміхається", чи правильно і міцно пришиті ручки-лапки, смикає фурнітуру та вуса - чи не відірвуться часом. Усе промацує швидко і вправно. Перевіривши іграшку, чіпляє на неї етикетку і пакує.
- Пані Світлано, як змінилася іграшка "Копиці" за останні роки? - запитую.
- Змінилася сировина, розширилась кольорова гамма, збільшився асортимент. Колись були, переважно, котики-собачки , а тепер є навіть "ляльковий театр" (іграшки-рукавички). У ньому - герої багатьох казок. Ці іграшки нам замовляють школи й дитсадки, іноді - батьки для своїх дітей.
Залишали ми фабрику зі світлим почуттям - ніби зазирнули в дитинство. А ще - з радістю, що десь і щось-таки в нашій країні "крутиться" і виробляється. Тим паче, що тільки наш, вітчизняний виробник знає справжні потреби й забаганки українців. Він готовий їх задовольняти, аби тільки йому дали таку можливість. Чи діждемо?