Раса Юкнявічене, депутатка Європарламенту

Європа має змінювати підхід до власної безпеки, а Україна вже сьогодні є важливою частиною цієї системи. На цьому наголошує литовська депутатка Європарламенту, колишня міністерка оборони Раса Юкнявічене. 

Шістнадцятого вересня Європарламент ухвалив доповідь про гібридну війну, захист територіальної цілісності ЄС та критичної інфраструктури у сферах безпеки й оборони, яку підготувала Юкнявічене. Документ закликає європейські країни посилювати спроможність протистояти новим загрозам, зокрема з боку Росії. 

Розмова з Укрінформом відбулася після того, як президентка Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн у промові «Про стан справ у ЄС» згадала ідею створення Європейської ради безпеки, яку Юкнявічене поширює вже певний час. На її думку, такий механізм міг би допомогти Європі швидше координувати дії у відповідь на військові та гібридні загрози. 

Юкнявічене також розповіла про роль України в майбутній архітектурі європейської безпеки, необхідність посилення оборонних спроможностей Європи та російські спроби послабити підтримку нашої держави, використовуючи різноманітні інструменти, зокрема, дезінформацію та втручання у внутрішньополітичні процеси європейських країн. 

ЗАВДЯКИ ЄВРОПЕЙСЬКІЙ РАДІ БЕЗПЕКИ УКРАЇНА МОЖЕ ШВИДШЕ ІНТЕГРУВАТИСЯ В ЄВРОПУ 

- Хочу привітати з ухваленням вашої доповіді, а також із тим, що президентка Єврокомісії у своїй промові згадала ідею, яку ви активно поширюєте, – створення Європейської ради безпеки. Як прокоментуєте таку підтримку? 

- Вважаю, що ситуація в ЄС тепер кардинально відрізняється від тієї, що була до 2022 року. Ми жили в дуже комфортних умовах, коли майже всі витрати на оборону брали на себе Сполучені Штати, а НАТО було єдиним гарантом безпеки, тоді як Європейський Союз був насамперед економічним об’єднанням, союзом заради добробуту людей. Завдяки гарантіям безпеки з боку США ми, європейці, змогли оговтатися після Другої світової війни. Згодом ті з нас, хто приєднався до ЄС після розпаду Радянського Союзу, пройшовши через тривалу боротьбу з окупацією, отримали можливість користуватися цим добробутом. Однак тепер ситуація змінилася. До речі, було несправедливо покладатися тільки на кошти американських платників податків для забезпечення нашої власної безпеки й оборони. Тепер ми це усвідомлюємо – особливо з огляду на чіткі сигнали зі США про те, що вони зосередяться на інших регіонах світу, а європейці цілком спроможні самостійно дбати про власну оборону. 

Уперше в нашій історії маємо єврокомісара з питань оборони та повноцінний комітет із питань безпеки й оборони в Європейському парламенті. Ми виділяємо значно більше коштів на оборонні потреби й розвиваємо власну військову промисловість. 

Отже, тепер нам потрібно впорядкувати всі ці процеси; ми ведемо дискусії щодо розподілу відповідальності. Проте головний виклик полягає в тому, що зусиль лише ЄС недостатньо. Нам потрібна участь Великої Британії та Норвегії, і, що особливо важливо, нам необхідно інтегрувати Україну в нашу архітектуру безпеки. 

Чинні альянси, як-от НАТО та ЄС, не можуть прийняти Україну найближчим часом. Тому, коли минулого тижня президентка Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн у своїй промові «Про стан справ у ЄС» згадала про Європейську раду з питань безпеки, ішлося, на мою думку (і я знаю, що такої ж думки дотримуються вона сама та єврокомісар Андрюс Кубілюс), саме про ідею глибшої інтеграції України в загальну архітектуру безпеки.

УКРАЇНА СТАНЕ КЛЮЧОВИМ ЕЛЕМЕНТОМ МАЙБУТНЬОЇ БЕЗПЕКИ ЄС 

- Якою ви бачите роль України? 

- Для мене – і для багатьох людей навколо мене – Україна відіграє не менш важливу роль у європейській безпеці, ніж Сполучені Штати. Обидва гравці є критично важливими, хоча й у різні способи. Значущість США зумовлена їхніми унікальними можливостями, зокрема у сфері космічної розвідки та інших технологій, яких ми наразі не маємо й не матимемо в найближчому майбутньому. 

Україна відіграє важливу роль завдяки своєму оборонному досвіду та діям, які здійснює тепер. Вона зупинила Росію на своїх кордонах, і ми, звісно, дуже вдячні за це. 

Водночас ми розуміємо, що Україна стане одним із ключових елементів нашої майбутньої архітектури безпеки.   Саме в цьому напрямку ми повинні рухатися якнайшвидше. 

Звісно, важливим учасником цього процесу є й Канада. Вона вже виконує важливу місію в межах ініціативи НАТО щодо посиленої передової присутності в країнах Балтії, виступаючи «країною-лідером» (framework nation) цього проєкту в Латвії. У своєму виступі в Європейському парламенті прем’єр-міністр чітко наголосив: ми повинні бути разом.  

РОСІЯ ВИКОРИСТОВУЄ ДЕМОКРАТИЧНІ ІНСТРУМЕНТИ ПРОТИ САМИХ ДЕМОКРАТІЙ 

- Як зазначено у вашій доповіді, Росія веде когнітивну війну за уми європейських громадян, постійно використовує наявні у суспільствах вразливості. Де, на вашу думку, проходить тонка межа між рішучою протидією ворожим мережам іноземного впливу, інформаційним маніпуляціям і пропаганді та дотриманням демократичних свобод?

- Це дуже слушне запитання. Ми бачимо – зокрема й у Європейському парламенті, – політиків ультраправих поглядів та євроскептиків, які не прагнуть сильного Європейського Союзу. Зазвичай вони мають виразно проросійську та антиукраїнську позицію, виступають проти подальшої підтримки України та намагаються отруїти свідомість людей у наших суспільствах. 

На мою думку, найкращими прикладами боротьби з цією проблемою є Вірменія та, особливо, Молдова. 

Обидві країни зіткнулися з масштабними гібридними атаками як до, так і під час виборів. Але їм вдалося встояти, здолати цей тиск. Відверто проросійські сили зазнали нищівної поразки. Ці країни не побоялися боротися. Вони наважилися заявити, що демократію необхідно захищати. Водночас у наших країнах – особливо в тих, де демократія існує давно, – люди також мають різні погляди. Звісно, це наші цінності: свобода слова і самовираження, вільні ЗМІ... Люди можуть говорити те, що вважають за потрібне.  

Тож це складне питання. Ми бачимо, що Росія використовує демократичні інструменти проти самих демократій. Вона зловживає свободою слова, стверджуючи, що підтримка Путіна чи ненависть до України є її складником.

ДЕРЖАВИ-ЧЛЕНИ МАЮТЬ ВИЧАВИТИ ОСЕРЕДКИ РОСІЙСЬКИХ СПЕЦСЛУЖБ 

- Як ви оцінюєте рішення Німеччини закрити «Російський дім» у Берліні, що є одним із інструментів російського впливу?  

- Після того як Німеччина закрила «Російський дім» у Берліні внаслідок інциденту в Лейпцигу, я проаналізувала цифри й була вражена тим, що такі установи досі існують приблизно у 15 державах-членах ЄС, зокрема в Бельгії (у Брюсселі), Італії, Греції, Іспанії та інших країнах. 

По суті, це осередки російських спецслужб, що діють для зміни політичного ландшафту в наших країнах. І роблять це досить відкрито. Тож виникає запитання: чи серйозно ми налаштовані боротися з гібридними атаками? Я не вважаю, що ці країни справді готові протистояти цьому, якщо дозволяють таким установам працювати на своїй території на п’ятому році відкритої конвенційної війни на європейському континенті. 

Для мене це дуже показовий приклад. Ми не зможемо ефективно протистояти гібридним атакам, якщо не сформулюємо чітку стратегію захисту від них. Одним із кроків є перекриття таких каналів, що дають змогу Кремлю відкрито діяти всередині наших країн. 

Ми повинні стримувати путінську Росію всіма можливими засобами. 

ЄС ПОТРІБНА ВЛАСНА «СТАТТЯ 4» ДЛЯ КООРДИНАЦІЇ ВІДПОВІДІ НА АТАКИ 

- Щодо боротьби та опору... РФ намагається й надалі діяти в сірій зоні. Де особисто ви проводите межу, після якої низку гібридних дій Москви слід розглядати не як поодинокі інциденти, а як активний напад, що вимагає колективної відповіді з боку ЄС чи НАТО? 

- У звіті, який я підготувала, і минулого тижня більшістю голосів його ухвалив Європарламент, міститься чітка відповідь. Це не поодинокі інциденти. Це дії, організовані третьою країною, і ми її називаємо. Це Росія – головний гравець у цій сфері. За цим стоять її спецслужби, які організовують такі атаки. Іноді це обходиться їм досить дешево – лише кілька сотень чи тисяч євро або старий BMW як винагорода для залучених підлітків. Часом вони наймають злочинців для закладання вибухівки чи вчинення підпалів. Такі дії особливо небезпечні для об’єктів стратегічної інфраструктури. 

Саме тому нам, Євросоюзу, потрібен механізм, подібний до статті 4 Договору НАТО, щоб ми могли координувати відповідь. Нам потрібна інституція, яка вела б так звану Чорну книгу російської гібридної агресії та фіксувала всі інциденти, що відбуваються одночасно. Наприклад, як тиждень тому, коли того самого дня в Литві зафіксували інцидент із безпілотником, російський військовий корабель відкрив вогонь по данському гелікоптеру над Північним морем, стався інцидент на нідерландській залізниці, а російський дрон атакував потяг поблизу польського кордону... 

- І таких одночасних інцидентів може ставати дедалі більше… 

- Безумовно. Мета Росії – створити хаос і посіяти страх серед країн ЄС та їхніх громадян, поширюючи наратив про те, що ми повинні припинити підтримку України.  

Це їхня головна мета, адже Європейський Союз та його держави-члени (як на рівні ЄС, так і на двосторонній основі) є основними донорами України – чи йдеться про допомогу цивільному населенню та державним структурам, чи про військову допомогу. Ми – головні партнери, які прагнуть допомогти Україні захиститися і, зрештою, перемогти в цій війні. 

Саме тому нам потрібна краща координація: ми реагуємо надто повільно, не маємо чітких алгоритмів дій. Про це йдеться в моїй доповіді; те саме згадувала у своєму виступі президентка Європейської комісії. 

ОДИН ІЗ ФРОНТІВ БОРОТЬБИ – ПРОТИДІЯ КРЕМЛІВСЬКИМ НАРАТИВАМ У ЄС 

- Утім, чимало європейців, на жаль, сприймають цю гібридну війну як щось абстрактне й далеке порівняно з традиційними військовими загрозами. Якби ви зараз сиділи навпроти скептично налаштованого європейського виборця, то як пояснили б йому, що перемога України безпосередньо пов’язана з його особистою безпекою та захищеністю вдома? 

- Це складно пояснити, тоді як популістам дуже легко казати: «Ми просто хочемо миру». Миру прагнуть усі – і українці найбільше. 

Людям легко щось обіцяти. Але ми повинні пояснювати їм: наше майбутнє не буде таким, як тепер; ми втратимо нинішній добробут, якщо будемо слабкими й розрізненими, якщо Росія стоятиме біля наших кордонів і чинитиме те саме, що вона робить в Україні. Важливо нагадувати про це вже сьогодні. Не знаю, чи всі зможуть це прийняти, адже багатьом справді важко осягнути цю істину. 

ТІ, ХТО ПРОПОНУЄ ВІДДАТИ ЧАСТИНУ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ, МАЮТЬ ЗАСВОЇТИ УРОКИ ІСТОРІЇ 

- Але історія має свої уроки…  

- Справді, історія часом повторюється. Сімнадцятого вересня 1939 року Радянський Союз приєднався до нацистської Німеччини й окупував Францію та Польщу. Це означає, що вони разом розпочали Другу світову війну.  

І сьогодні, коли я чую, як хтось каже: «Віддайте частину земель» цьому тоталітарному режиму XXI століття, це нагадує мені 1938 рік, коли прем’єр-міністр Чемберлен повернувся з Мюнхена, де уклав угоду з Гітлером. Він приїхав у Лондон зі звісткою для свого народу, що привіз мир. І ми пам’ятаємо, що сталося менш ніж за рік. 

Першого вересня 1939 року два тоталітарні режими поділили між собою Європейський континент, і знадобилося п’ять років кривавої війни, щоб змінити ситуацію. 

Тож мене непокоять люди, які живуть у полоні жахливих кремлівських наративів. Це один із наших фронтів усередині Європи: ми повинні чинити опір і не дозволити таким прокремлівським ставленикам перемагати на виборах і змінювати Європейський Союз ізсередини. 

Євген Матюшенко, Брюссель 
Фото: EPP Group, Maryam Rajavi, European People's Party, flickr