Олександр Мережко, голова Комітету ВР з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва

Уже 4–5 лютого в Абу-Дабі заплановано черговий раунд переговорів делегацій України, США та Росії про завершення війни. Порядок денний перемовин не розголошується, натомість не секрет, що питання територій, передусім Донецької області, залишається ключовим і невирішеним. Чи можна завершити війну, не вирішивши територіальних питань? Ці та інші запитання Укрінформ поставив голові Комітету Верховної Ради з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва Олександрові Мережку, який є не лише народним обранцем, а й юристом-міжнародником, доктором юридичних наук, професором.

- У світлі майбутнього раунду переговорів в ОАЕ делегацій України, США та Росії, чи були в історії міжнародних відносин прецеденти, коли війна припинялася, попри невирішене територіальне питання?

- З погляду міжнародного права треба дуже чітко розрізняти дві речі: стан війни – з одного боку й режим припинення вогню – з другого. Може бути ситуація, коли досягнуто режиму припинення вогню, але стан війни далі існує юридично. Такий яскравий приклад – війна між Північною і Південною Кореями. Сьогодні між ними є договір про припинення вогню, але стан війни між Кореями триває.

Ще більш влучний приклад – Японія та СРСР. Свого часу Радянський Союз порушив договір про ненапад на Японію – захопив та анексував північні території цієї країни. Нині бойових дій між Росією, яка вважає себе правонаступницею СРСР, і Японією немає, але стан війни юридично не скасований. Між ними немає мирного договору, який би вирішив це територіальне питання.

Стосовно ж нашої ситуації, то тут треба дуже чітко розуміти одне – стан війни юридично існуватиме між Україною та Росією доти, доки частина нашої території перебуватиме під російською окупацією. Тобто навіть якщо буде укладена домовленість про припинення вогню, це не вплине на те, що юридично стан війни продовжуватиметься. Чому? Тому що тимчасова воєнна окупація частини території іншої держави – це тривалий міжнародний злочин. І той злочин триває доти, доки ми не звільнимо всю нашу територію.

- На вашу думку, ми підемо саме за таким сценарієм?

- Я не дуже вірю, через дві політичні причини, що вдасться досягти домовленості про припинення вогню.

По-перше, припинення вогню – це взагалі первинна ідея президента США Дональда Трампа, і ми її підтримали. Він із самого початку запропонував беззастережне припинення вогню. Це може бути зроблено по-різному. Необов’язково треба, щоб було укладено домовленість або угоду. Це можна зробити завдяки одностороннім деклараціям. Кожна зі сторін, що воюють, оголошує, що дотримуватиметься режиму припинення вогню. Тобто тут технічно можуть бути різні варіанти. Але питання в тому, що Путін не зацікавлений у припиненні вогню. Він використовує перемовини, щоб далі нищити нас, скоювати воєнні злочини проти цивільного населення.

По-друге, навіть якщо вдасться укласти домовленість про припинення вогню або в результаті односторонніх декларацій досягти цього, немає гарантій, що Путін не порушить їх. Наприклад, якщо згадати про Мінські домовленості, то за своєю суттю це був не міжнародний договір, а військово-політична домовленість про припинення вогню. Тобто таке вже було, і це не завадило Путіну порушити домовленість.

- Як бачимо, Путін може порушити будь-які міжнародні домовленості...

- Так! Ось у цьому й полягає проблема. Тепер він не зацікавлений завершити війну, тому що немає відповідного тиску, насамперед з боку Сполучених Штатів.

Простою мовою, у Путіна ще є гроші на ведення війни, які він отримує, зокрема, від продажу російських нафти й газу. Якби його ізолювали економічно: повністю заборонили тіньовий флот, наклали санкції на ті компанії, які купують російські енергоносії, то це посприяло б установленню припинення вогню, змусило б Путіна вести переговори серйозно.

Другий варіант досягнення припинення вогню – це те, що треба посилювати військову допомогу Україні, тобто надавати необхідні види озброєння, наприклад «Томагавки» та інші види озброєння, які б змусили росіян на полі бою також погодитися на режим припинення вогню. Цього на сьогодні з боку Сполучених Штатів немає. Тому нема того рівня тиску на Путіна, щоб він погодився на укладення такої домовленості.

Важливе й питання гарантій. Точніше – що є надійною гарантією? Для мене – те, що може його зупинити. Сьогодні це лише членство України в НАТО.

- Але ж США та деякі європейські країни категорично проти членства України в Альянсі, єдине, на що погоджуються, – на формулу «на зразок 5 статті Договору НАТО».

- Нам спочатку теж часто відмовляли в багато чому, але коли ми наполягали і працювали, був результат.

- Повертаючись до нинішніх переговорів, на вашу думку, максимально можливий результат – це перемир'я?

- Досягти режиму припинення вогню можна без перемовин, у результаті тиску на Путіна.

З росіянами взагалі немає сенсу сідати за стіл переговорів, тому що вони не виконуватимуть домовленостей. З ними треба спілкуватися за допомогою ультиматумів. Якщо ви сідаєте грати із шулерами, то не сподівайтеся на перемогу. Вас усе одно обдурять. Мети тут можна досягти лише мовою ультиматумів – ось наша вимога, якщо ви не погоджуєтеся, будуть наслідки. Тому що ці люди взагалі не вірять у перемовини, вони їх ніколи не дотримувалися й не будуть дотримуватися. Вони усе роблять тільки зі страху й доти, доки їм це вигідно.

На Заході досі думають, що можна завдяки переговорам досягти з ними результату. Ні, це безнадійно. Це просто зовсім інший світогляд.

- Чи вистачить Путіну сили йти далі в Європу?

- Росія вже веде гібридну війну проти Європи. Те, що відбувається на території України, – частина війни, яку РФ веде проти Європи, НАТО, країн Заходу в цілому, проти Сполучених Штатів.

Проте станом на тепер Путін не в змозі захопити навіть значну частину територій України. Йому вдалося захопити близько 20%, а за декілька років просунутись на менш ніж 1%. Тобто Путін розуміє, що стратегічно програв. Тому він, до речі, і порушує перед Трампом питання про виведення українських військ з території Донецької області – він не може це зробити за допомогою воєнної сили.

Головне для нас – просто триматися, бо в такій війні виграє той, хто тримається, а не той, у кого більше сил, солдатів чи техніки. Рано чи пізно окупант починає сипатися.

Тетяна Пасова
Фото: Володимир Тарасов