Мирна дипломатія-2025: українське «айкідо» на перемовинах і «карате» у безпеці
Про минулі прорахунки та реальні важелі України на шляху до миру
Нинішній рік став для України періодом складного політичного балансу. Мирний процес триває, кількість переговорних майданчиків зросла, однак прориву до припинення війни так і не відбулося.
У відеозверненні з нагоди Дня дипломатичної служби міністр закордонних справ Андрій Сибіга зазначив, що українська дипломатія продемонструвала здатність у найтяжчих обставинах тримати спину рівною, голову холодною, а принципи — непорушними.
«Але допоки ця війна триває, нашої роботи не достатньо. Тому самі собі ставимо високу планку. Працювати ще відданіше. Досягати ще більшого. Бути силою. Цьогоріч наше гасло “Від сили дипломатії - до дипломатії сили”, - наголосив міністр.
Укрінформ поспілкувався з дипломатами та експертами, аби з’ясувати, що завадило реалізації мирних ініціатив у минулому і які висновки варто зробити на майбутнє.
ПРОАКТИВНІСТЬ БЕЗ РЕЗУЛЬТАТУ
Вперше українське бачення справедливого миру Президент Володимир Зеленський виклав під час онлайн-виступу на саміті G20 на Балі в середині листопада 2022 року. Йшлося про Формулу миру з десяти пунктів. На той момент Україна вже звільнила Харківщину та Херсон, тож просування власного підходу до завершення війни виглядало логічним і природним.
Упродовж 2023 року і до середини червня 2024-го тривала активна дипломатична робота з партнерами з метою узгодження принципів мирного процесу, який мав би забезпечити стійкий мир. Її кульмінацією стало проведення у швейцарському Бюргенштоку першого Саміту миру.
За розрахунками української сторони, цей захід мав посилити позиції України на міжнародній арені та ускладнити для Росії просування власних ініціатив. У результаті делегації понад 90 країн і кількох міжнародних організацій у спільному комюніке підтвердили відданість принципам миру, суверенітету, територіальної цілісності України та міжнародного права. Втім, це не призвело до прориву у досягненні миру, а про сам Саміт нині воліють не згадувати навіть в Україні.
На думку колишнього посла України у США (2006–2010) та Франції (2014–2020) Олега Шамшура, такий підсумок проактивних зусиль був передбачуваним, оскільки вони створювали «ілюзії, для яких не було реальних підстав».
- На мою думку, ці ініціативи є найгіршим прикладом перформативної дипломатії, коли медійний ефект, “картинка” важливіші за змістовне наповнення, - сказав він у коментарі Укрінформу.
Шамшур також критично оцінив застосування на Саміті, за його словами, «буфетного» підходу, коли учасники долучалися до обговорення лише зручних і найменш чутливих тем, уникаючи ключових питань боротьби проти російської агресії.
- Загалом було втрачено час і політичний капітал — і наш, і наших провідних партнерів, - вважає експосол.
Подібної точки зору дотримується й Надзвичайний та Повноважний Посол, радник директора Національного інституту стратегічних досліджень Андрій Веселовський. У розмові з Укрінформом він зауважив, що в цьому випадку «багато енергії пішло не зовсім туди».
За його словами, ведучи виснажливу війну проти переважаючого противника, держава має не лише шукати підтримки зовнішніх партнерів, а й пропонувати такі виходи з ситуації, які виглядали б для них дієвими та переконливими.
- З цієї точки зору мирні ініціативи не були достатньо продуманими й тому не досягали поставленої мети, - зауважив Веселовський.
У цьому контексті він звернув увагу, що широка проукраїнська коаліція - країни ЄС, США, Канада, Велика Британія, Норвегія, Японія, Південна Корея, Австралія та інші - і без того добре розуміла ситуацію. Натомість системна робота була потрібна насамперед із країнами Глобального півдня.
- Саме туди мали їздити українські делегації, пояснюючи реальну суть війни, колонізаторську природу Росії. А масштабні зовнішньополітичні зусилля, спрямовані на просування мирних ініціатив, можна було б використати для формування справжнього лобі в США, відсутність якого нині особливо відчутна, - зауважив дипломат.
20 ПУНКТІВ МИРНОГО ПЛАНУ VS ПУТІНСЬКІ «ЦІЛІ СВО»
Після Саміту мирний процес переважно зводився до серії міжнародних зустрічей і консультацій щодо різних мирних планів та обговорення припинення вогню, яке так і не відбулося.
Певного інформаційного драйву цьому процесу додали заяви Дональда Трампа. Ще до обрання президентом він обіцяв завершити російсько-українську війну за 24 години, згодом - за 100 днів, а потім - за шість місяців, однак жодного з власних дедлайнів не дотримав. Водночас президент США продовжував у різних формах декларувати бажання припинити війну - як під час зустрічей із Президентом Володимиром Зеленським, так і в контактах із кремлівським диктатором Володимиром Путіним.
У листопаді в медіа з’явився американський мирний план із 28 пунктів, який до болю нагадував стамбульські «хотєлки» Путіна зразка квітня 2022 року. Заплутана історія його появи виглядала так, ніби її навмисно сконструювали, щоб спростувати слова першого заступника міністра закордонних справ України Сергія Кислиці про те, що міжнародна політика - це не серіал на Netflix.
Попри це, саме цей план запустив нову серію човникової дипломатії між Україною і США - у Женеві та Флориді, згодом у Берліні та, в іншій конфігурації, у Москві.
Колишній міністр закордонних справ Дмитро Кулеба вважає, що нинішні контакти між Україною та США є першою з моменту повернення Дональда Трампа до Білого дому реальною спробою досягти домовленостей щодо миру.
- До цього все-таки були «балачки», а зараз є реальне зусилля», - зазначив дипломат.
Мирну тактику України на цих перемовинах можна образно назвати «політичним айкідо», адже її суть - захист без агресії, контроль ситуації та прагнення до балансу.
Втім, за словами Шамшура, з огляду на вкрай негативну реакцію Путіна на будь-які спроби зробити умови мирного плану більш прийнятними для України, досягнення компромісу виглядає малоймовірним.
- Ми перебуваємо в процесі покращення поганого, але від цього воно не стає менш поганим. У цьому мирному плані, який нині є основою для перемовин, ми фактично бачимо реалізацію “духу Анкориджа”: перш ніж отримати припинення вогню, потрібно виконати цілу серію забаганок Путіна без жодних поступок з його боку, - зазначає дипломат.
Водночас він визнає, що поле для маневру України обмежене, а отже переговорний процес необхідно продовжувати й уникати «різких рухів», зберігаючи діалог з американською стороною.
У процесі інтенсивних консультацій між Україною та США американський мирний план скоротився з 28 до 20 пунктів: за інформацією ЗМІ, частину положень об’єднали, а найбільш проблемні питання - щодо територій, відповідальності РФ і репарацій - відклали на наступні етапи.
Згідно з останніми новинами з переговорного треку, під час зустрічі у форматі США-Україна сторони опрацювали 20-пунктний план, узгодили позиції щодо багатосторонньої рамкової угоди про гарантії безпеки та двосторонньої угоди про безпекові гарантії з боку США, а також продовжили роботу над економічним планом розвитку (планом процвітання).
Президент США напередодні зустрічей у минулі вихідні заявив, що переговорний процес щодо припинення війни «до чогось наближається», і українська сторона має поквапитися, аби росіяни знову «не передумали».
Водночас американські розвідслужби продовжують попереджати про наміри Володимира Путіна захопити всю Україну та повернути частини Європи, які колись входили до складу Радянської імперії.
Утім, про справжні наміри кремлівського диктатора відомо і без розвідданих - він сам озвучує їх публічно. Востаннє - під час щорічної пресконференції та прямої лінії 19 грудня, де Путін знову наголосив, що війна триватиме доти, доки Росія не досягне «цілей СВО», а Україна не погодиться на російські вимоги.
Тож Дональду Трампу, який сам заявляв, що вірить Путіну більше, ніж американській розвідці, варто було б прислухатися до заяв очільника Кремля не так вибірково, як це відбувається зараз.
БИЙ ПЕРШИМ, «SUB SEA BABY»!
Опитані Укрінформом дипломати та експерти, одностайно підтримуючи продовження переговорного процесу, водночас заявляють, що дипломатією навіть за рахунок найбільш проривних ініціатив не можна досягти завершення війни без зміни ситуації на полі бою.
Складність полягає у тому, що ворог продовжує тиснути на всіх напрямках, про що свідчать щоденні зведення Генштабу. Однак і в таких умовах Силам оборони України вдається давати українській делегації «козирі» для переговорів.
Якщо перемовну тактику України можна образно порівняти з айкідо, то точкові удари по російських об’єктах на суші, у воді і під водою нагадують карате: це не хаотична силова атака, а точність, контроль сили та удари по вразливих місцях сильнішого суперника.
Приклади українського «карате» у безпеці лише за минулий тиждень просто вражають.
У ніч проти 15 грудня у порту Новоросійська РФ підводні дрони «Sub Sea Baby» Служби безпеки України вперше в історії підірвали російський підводний човен класу 636.3 «Варшавянка».
Того ж дня далекобійні дрони Центру спеціальних операцій «Альфа» СБУ втретє за останній тиждень уразили нафтовидобувні платформи компанії «Лукойл-Нижневолжскнефть», що працюють у Каспійському морі.
Уночі 18 грудня далекобійні безпілотники Центру спецоперацій "Альфа" Служби безпеки України успішно відпрацювали по складових російської ППО на військовому аеродромі Бельбек у тимчасово окупованому Криму.
19 грудня Служба безпеки України провела нову безпрецедентну спецоперацію на відстані у понад 2 тис. км від території нашої держави, уразивши повітряними безпілотниками танкер так званого «тіньового флоту» РФ «QENDIL» у Середземному морі.
У ніч проти 20 грудня Сили оборони успішно уразили військовий корабель РФ проєкту 22460 “Охотник” та бурову платформу у Каспійському морі.
20 грудня далекобійні дрони Центру спецоперацій "Альфа" Служби безпеки України уразили два літаки Су-27 на російському військовому аеродромі Бельбек у тимчасово окупованому Криму.
У ніч проти 21 грудня на російському військовому аеродромі під Липецьком горіли два винищувачі Су-30 та Су-27 - обидва військові літаки виведені з ладу, їх уразили прямо у захисному ангарі.
А відвідання Президентом Володимиром Зеленським 12 грудня щонайменше «двічі захопленого» росіянами Куп’янська, за його словами, дуже вплинуло на міжнародних партнерів, зокрема і на американців, і продемонструвало путінський блеф.
На думку міністра закордонних справ Андрія Сибіги, у ситуації, коли українські «нафтові санкції» посилюються, військові удари стають дедалі відчутнішими, а російська економіка починає хитатися, саме час збільшувати тиск на Кремль.
- Група семи, ЄС та Сполучені Штати все ще мають багато важелів впливу, які вони можуть використовувати. Лише 20% російського військово-промислового комплексу наразі перебуває під санкціями... Доходи Росії від енергетики можуть і повинні бути ще більше скорочені… Разом ми точно можемо зупинити російську військову машину, вичерпавши її паливо. Давайте зробимо це зараз, - закликав глава МЗС.
Однак в «охочих» на жаль, не завжди вистачає рішучості. Наприклад, її забракло для підтримки країнами-членами ЄС репараційної позики для України за рахунок заморожених російських активів, довелося шукати альтернативу.
Водночас дії Росії, спрямовані на залякування, часто дають протилежний ефект, тож надія на посилення тиску та успіх на санкційному фронті залишається.
РОБИМО ВИСНОВКИ, А НЕ МУЛЬТИПЛІКУЄМО ПОМИЛКИ
У ситуації, коли мирний процес триває і невідомо, коли завершиться, підбивати навіть проміжні підсумки вкрай складно.
Втім, якщо говорити про дипломатичний рахунок, тут цілком доречною є формула «Росія не виграє, а Україна не програє».
У 2025 році російська дипломатія змогла нав’язати власну рамку так званих «мирних» пропозицій, затягувати переговори, зберігати канали контактів і просувати наратив про готовність до миру з власними, не прийнятними для України умовами. Водночас їй не вдалося ані примусити Україну до принципових поступок, ані домогтися зняття санкцій, ані позбавити нашу державу підтримки міжнародних партнерів.
Україна ж у 2025 році зазнавала серйозного тиску - передусім через зміну позиції США та складні політичні процеси в країнах ЄС. Проте вона зберегла як фінансову, так і безпекову підтримку партнерів.
Так, ця підтримка вже не є настільки однозначною й потужною, як раніше, і це закономірно: емоційна хвиля 2022–2023 років завершилася і поступилася прагматичній «солідарності за розрахунком». Водночас внутрішні дискусії в окремих державах ЄС, зокрема щодо повернення військового обов’язку, та реакція на них європейських суспільств дають підстави очікувати збереження підтримки України щонайменше в середньостроковій перспективі.
Стосовно досягнення миру на прийнятних для України умовах, співрозмовники Укрінформу наголошують на необхідності реалізму, наявності чіткого стратегічного плану та зваженості при ухваленні й реалізації політичних рішень - особливо в умовах обмежених ресурсів і критичної ситуації. Не менш важливими вони вважають уміння робити висновки з минулих помилок, не мультиплікувати їх.
За словами Олега Шамшура, щоб дії України були ефективними «не ad hoc, а добре продуманими», необхідні зміни у самому процесі ухвалення як внутрішньо-, так і зовнішньополітичних рішень.
- На моє переконання, будь-які реальні переговори щодо припинення вогню неможливі доти, доки нам і нашим партнерам не вдасться зупинити Путіна. Це дозволить розмовляти з ним, якщо не з позиції сили, то принаймні з сильних позицій, - спрогнозував експосол.
Андрій Веселовський загалом підтримав думку колеги, зауваживши, що Україні вкрай необхідна допомога США, однак американський підхід традиційно полягає в підтримці переможців, а не «лузерів».
- Ми значною мірою виглядали лузерами через власні помилки - корупційні скандали, зовнішньополітичну пихатість, пов’язану з конкретними людьми, тощо. Тому, на мою думку, добре, що в нашій переговорній команді з’явилися Сергій Кислиця і Павло Паліса, бо раніше ми часто програвали саме через непрофесіоналізм переговірників, - зазначив дипломат.
Публіцист Віталій Портников єдиним реалістичним сценарієм завершення війни вважає виснаження російської держави, за якого путінський режим більше не зможе висувати ультиматуми ані Україні, ані Заходу.
- Лише тоді з’явиться можливість для справжніх переговорів. До того часу мирний процес залишатиметься своєрідною дзиґою, що крутиться, але не просувається вперед, - підсумував він.
Надія Юрченко, Київ
Перше фото: Офіс Президента