Чи змінює Бюджет-2026 акценти державної молодіжної політики?

Молодь - ресурс державної стійкості, тож відповідний підхід має бути закладений у бюджетній архітектурі найближчих років

Молодіжна політика в Україні традиційно перебуває на перетині двох протилежних тенденцій. З одного боку, саме молодь є стратегічним ресурсом держави, без якого неможливо уявити ані економічне відновлення, ані подолання наслідків війни, ані модернізацію держави за європейськими стандартами. З іншого боку, молодіжна політика роками залишалася сферою з обмеженою інституційною суб’єктністю, не маючи ані окремої бюджетної програми, ані стабільного фінансування, ані власних механізмів оцінювання результативності. Саме тому ухвалення Державного бюджету України на 2026 рік потребує особливо ретельного аналізу: чи означає він реальний структурний зсув у ставленні держави до молоді, чи відображає лише формальні зміни у цифрах, без переформатування політики в її сутнісному вимірі.

Для відповіді на це питання необхідно охопити одразу кілька рівнів: макроекономічну динаміку бюджету, структуру видатків у розрізі програм, архітектуру Міністерства молоді та спорту, логіку програмно-цільового методу, міжнародні стандарти, прозорість даних та можливість визначення реальної ваги молодіжної політики у бюджетному процесі. Саме такий комплексний аналіз дозволяє оцінити, чи справді бюджет-2026 створює нові акценти, чи зберігає старі.

Почнімо з макропоказників. У Законі України про Державний бюджет на 2025 рік на потреби сфери молоді та спорту загалом було закладено близько 5,858 млрд грн. Цей показник є відправною точкою для порівняння з бюджетним циклом 2026 року. У 2026-му, відповідно до офіційного проєкту бюджету, поданого Міністерством фінансів, загальний обсяг фінансування сфери «молодь і спорт» збільшено до 6,838 млрд грн. Формально це зростання приблизно на 980 млн грн, що еквівалентне +16,7%. На перший погляд це суттєва позитивна динаміка, яка могла б сигналізувати про перегляд підходів держави до молодіжної політики.

Однак ця цифра є лише поверховим індикатором. Для визначення реальних пріоритетів потрібно розглянути внутрішню структуру видатків, тобто те, навіть не скільки, а куди саме держава спрямовує кошти. Саме структура бюджету, а не його загальний розмір, визначає, чи отримує молодь реальну підтримку.

І тут з’являється ключовий висновок: молодіжна політика в Україні у 2025 та 2026 роках не має окремої бюджетної програми. Вона інтегрована у єдиний кошторис Міністерства молоді та спорту. А це означає, що у межах бюджету неможливо побачити, які саме заходи та ініціативи отримують фінансування. Такий підхід є системною проблемою для прозорості: без бюджетного паспорта програми, без окремого підрозділу молодіжна політика залишається «невидимою» у фінансовому сенсі.

Далі – структура фінансування. У 2026 році на «спорт вищих досягнень» передбачено 5,012 млрд грн, що становить близько 73% бюджету Міністерства молоді та спорту. У 2025 році абсолютна сума була майже ідентичною – ≈ 5,048 млрд грн, але її частка становила приблизно 86%, оскільки загальна рамка фінансування була меншою. Таким чином, ми бачимо не структурне, а пропорційне зменшення частки спорту вищих досягнень, що зумовлене зростанням загального бюджету. Це означає, що спорт продовжує залишатися ключовим напрямом фінансування, а молодіжна політика – другорядним.

Водночас «масовий спорт» отримує 648,6 млн грн у 2026 році проти 559,3 млн грн у 2025 році. Це зростання становить близько 16%. Масовий спорт виконує важливу соціальну функцію, проте його ефекти для молодіжної політики не є прямими: розвиток інфраструктури та спортивних ініціатив не тотожний інвестиціям у молодіжну роботу, участь, волонтерство або неформальне навчання.

Найцікавішою є позиція «молодіжної політики» – у 2025 році вона становила приблизно 55 млн грн, а в бюджеті-2026 закладено 150,3 млн грн, тобто збільшення майже у 2,7 раза. Формально це найдинамічніше зростання у всьому секторі. Однак через те, що бюджет не містить розбивки за підпрограмами, неможливо визначити, які саме заходи будуть профінансовані цим ресурсом: молодіжні центри, програми участі, волонтерські ініціативи, підтримка молодіжних рад, міжнародні обміни чи розвиток цифрової молодіжної інфраструктури. Без такої деталізації будь-який приріст виглядає статистично, але не політично значущим.

Це підводить нас до важливішого питання: чи відповідає український бюджет-2026 європейським стандартам молодіжної політики? Відповідь, на жаль, негативна. У країнах Європейського Союзу молодіжна політика є окремою й автономною сферою, яка має власний бюджетний блок. У Німеччині функціонує Федеральне агентство у справах молоді з десятками підпрограм – від волонтерства до молодіжних обмінів і національних центрів участі. У Польщі діє Youth Fund з окремим конкурсним фінансуванням. У Литві існує централізована субвенція для муніципалітетів, яка цільово спрямована на молодіжні центри та працівників молоді. У цих країнах молодь розглядається як цільова група з пріоритетом на довгостроковий розвиток, а не як допоміжний компонент у межах іншого міністерства.

Українська модель від цього далека. Незважаючи на триразове збільшення видатків, молодіжна політика залишається на периферії державного управління, не маючи власної програмної архітектури, механізмів підзвітності чи стратегічної ваги. Крім того, відсутність доступних бюджетних паспортів і конкретних показників результативності робить неможливим громадський контроль або оцінювання ефективності програм – ключовий елемент сучасного демократичного врядування.

Слід також врахувати територіальний аспект: на відміну від європейських прикладів, в Україні практично не існує централізованих інструментів фінансування молодіжної роботи у громадах. Лише незначна кількість територіальних громад виділяє власні бюджети на молодіжну політику, а бюджет-2026 не передбачає спеціальної субвенції, яка могла б забезпечити рівність доступу молоді до послуг незалежно від місця проживання. Це означає, що регіональна нерівність буде не тільки збережена, а й, можливо, посилена.

Отже, одним із найважливіших висновків є те, що збільшення фінансування не еквівалентне зміні акцентів. Якщо молодіжна політика не отримує автономної програмної форми, якщо бюджет не містить деталізованої структури видатків, якщо немає офіційних індикаторів ефективності та вимірюваних результатів – тоді зростання фінансування перетворюється на декоративну зміну, яка не може бути основою для стратегічного розвитку сфери.

Це означає, що молодіжна політика залишається сферою, де рішення залежать не від бюджетних гарантій, а від внутрішнього розподілу коштів міністерства та політичних рішень його керівництва. З наукової точки зору така ситуація свідчить про відсутність інституційної стабільності та недостатню прогнозованість політики щодо молоді.

Узагальнюючи аналіз, слід констатувати: Державний бюджет-2026, попри зростання видатків, не змінює системної логіки державної молодіжної політики. Фактична відсутність окремої бюджетної програми, нестача підпрограм та вимірюваних індикаторів результативності свідчать про те, що молодіжна сфера залишається структурно невидимою у бюджетному процесі.

Водночас у цьому бюджетному циклі закладено потенційний фундамент для інституційних змін. За умови політичної волі держава може трансформувати кількісне збільшення видатків у якісні реформи:

● створити окрему програму «Молодіжна політика»;

● запровадити прозорі бюджетні паспорти;

● розробити систему індикаторів ефективності;

● забезпечити фінансування молодіжної роботи в громадах.

Лише тоді молодіжна політика перестане бути другорядним напрямом і стане повноцінним стратегічним елементом післявоєнного відновлення України. Молодь – це ресурс державної стійкості, і саме такий підхід має бути закладений у бюджетній архітектурі найближчих років.

Тетяна Данилюк, експертка з міжнародної освіти, експерт з юридичних питань у Молодіжній раді при голові Верховної Ради України