Тимур Ткаченко, начальник Київської міської військової адміністрації

В останній день 2024 року Президент України призначив Тимура Ткаченка начальником Київської міської військової адміністрації. Столиця отримала нового гравця з широкими повноваженнями. Його ключове завдання – стійкість міста, безпека мешканців і стабільність життя столиці в умовах повномасштабної війни. Але на практиці ці функції не ізольовані – вони нерідко перетинаються з повноваженнями мера Києва. Це створює напруження, породжує непорозуміння, а іноді – й відверте протистояння між двома центрами управління.

У ситуації, коли столиця має працювати як єдиний злагоджений механізм, ми бачимо паралельні рішення, дублювання функцій, брак координації.

Хто насправді керує столицею в умовах воєнного стану? Чи можлива конструктивна співпраця між КМВА та міським головою, чи нас чекає подальше загострення? Про те, чому дотримання закону про воєнний стан – не формальність, а обов’язкова умова ефективного управління, і чому для столиці зараз важливі не політичні амбіції, а швидкість і чіткість рішень – в інтерв’ю Укрінформу розповідає начальник КМВА Тимур Ткаченко.

КИЇВ ЗАЛИШАЄТЬСЯ ЄДИНИМ МІСТОМ, ДЕ МОДЕЛЬ ВІЙСЬКОВОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ НЕ РЕАЛІЗОВАНА ПОВНІСТЮ

- Як на практиці виглядає взаємодія між КМДА та КМВА? Який нині розподіл повноважень?

- З 24 лютого кожна обласна державна адміністрація й Київська міська державна адміністрація набули статусу військових адміністрацій згідно з правовим режимом воєнного стану. Відповідно, очільники цих адміністрацій стали начальниками військових адміністрацій з повним функціоналом відповідно до Закону України “Про правовий режим воєнного стану” і Указу Президента “Про утворення військових адміністрацій” – з усіма передбаченими завданнями, повноваженнями, обов’язками тощо.

Проте Київ залишається єдиним, де ця модель досі не реалізована повністю. Міська влада досі сприймає КМДА як виконавчий орган Київради, а отже – як структуру місцевого самоврядування. Це помилкове уявлення. Практика свідчить про зворотне: всі розпорядження, які раніше підписував мер як голова КМДА, нині підписую я – як начальник військової адміністрації.

Що стосується бюджету – тут ситуація ще складніша. Ходять чутки, нібито я візую кожне рішення Київради, але це неправда. Я не підписую жодного рішення цього органу. Всі кошти громади розподіляються виключно через міську раду. Це створює серйозні труднощі – особливо коли йдеться про оперативне фінансування безпекових заходів. Ми часто маємо нагальні потреби, але немає механізму швидко направити туди ресурси.

Це ж стосується і теми допомоги Силам оборони, зокрема щодо дронів. Сам факт передавання дронів – річ позитивна. Але вона повинна здійснюватися через єдину державну систему. Є Генштаб, є командувачі, які відповідають за логістику, закупівлі, визначення стратегічних напрямків. Вони мають вирішувати, яка бригада і що саме отримає. А не міська влада – за кулуарним принципом або через піар-акції. Я вже доручив провести перевірку: куди саме спрямовуються кошти громади, за яким принципом – і відповіді досі немає.

- Але все ж таки головний фокус роботи КМВА сьогодні – це безпека міста, чи не так?

- Так, саме безпека є головним викликом нашого часу. Ми розглядаємо будь-яке питання виключно через призму сьогодення, і немає важливішого пріоритету, ніж безпековий. Це – база, з якої ми виходимо під час ухвалення всіх рішень.

Звичайно, кожне питання можна оцінювати як у мирний час, так і в умовах воєнного стану. Наприклад, коли йдеться про будівництво транспортної розв’язки, озеленення чи навіть підвищення тарифів – я не підходжу до цього формально. Якщо це питання входить у мою компетенцію як посадовця, який підписує рішення, я ухвалюю його, виходячи з реальної доцільності й обґрунтованості саме в умовах війни.

- Яка у вас комунікація з Київським міським головою Віталієм Кличком? У якому форматі зазвичай відбувається ця взаємодія?

- Комунікація існує – ми співпрацюємо в межах Ради оборони міста Києва, координуємо спільні дії. Втім, я хотів би, щоб ця взаємодія була більш предметною й ефективною.

У нас, зокрема, працює робоча група «Прозорість і підзвітність», яка аналізує бюджетні процеси, процедури закупівель, вивчає можливі факти зловживань. Я неодноразово особисто запрошував міського голову взяти участь у засіданнях цієї групи, але він систематично делегує своїх заступників. Це ускладнює роботу, адже мені принципово важливо почути саме його бачення – як керівника міста, обраного громадою. Особливо – з огляду на ті виклики, які стосуються фінансової прозорості та доброчесності в управлінні столицею.

- Якщо досі не вдалося налагодити контакт із посадовцями КМДА, чи не стане це перешкодою для реалізації важливих рішень і процесів у місті?

- Я говорю відверто і чесно: тут справа не в прізвищах, а в самому законі України про столицю. Через нього повноваження двох суб’єктів влади – хто саме керує Києвом – не врегульовані чітко. Це не зовсім конфлікт, але щось подібне – неузгодженість через нечіткість законодавства.

Проте все, що прописано в Законі України про правовий режим воєнного стану, має виконуватися. Це головний закон під час повномасштабної війни.

- Чи є якісь важелі впливу або можливості покращити цю ситуацію?

- Я завжди дію в межах чинного законодавства. Інших методів впливу, окрім передбачених законом, не знаю. Наприклад, коли Київрада намагалася обмежити права начальника військової адміністрації та розширити права міського голови, я одразу звернувся до суду і подав скаргу про забезпечення позову, щоб це рішення не набуло чинності.

- На вашу думку, чи вдасться найближчим часом покращити цю комунікацію?

- Сподіваюсь, що рано чи пізно це питання буде врегульоване законодавчо. Також розраховую на здоровий глузд і на те, що теза міського голови про недопущення хаосу в столиці буде застосована не лише до мене, а й до нього.

- Як ви координуєте роботу з районними державними адміністраціями? Які зараз пріоритети цієї взаємодії, особливо з огляду на нещодавні кадрові призначення?

- Ми перебуваємо на постійному зв’язку з головами районних державних адміністрацій. Основне завдання – оперативне реагування на наслідки ворожих атак і ефективна ліквідація пошкоджень. Щодня працюємо над удосконаленням алгоритмів дій, залучаючи досвід голів, які залишилися з довоєнного періоду, та підтримуючи новопризначених – щоб вони швидше увійшли в курс справ.

Сьогодні всі очільники районів чітко розуміють: безпека – головний пріоритет. І саме на цьому ми зосереджуємо спільну роботу. Раніше у багатьох районах були лише виконувачі обов’язків голів, що не давало змоги ухвалювати повноцінні управлінські рішення. Нині, після призначення повноцінних керівників указами Президента, ми отримали змогу посилити вертикаль влади в умовах війни. Бо ефективність починається з персональної відповідальності.

НАЯВНОГО ФОНДУ УКРИТТІВ У СТОЛИЦІ НЕДОСТАТНЬО – КИЄВУ ПОТРІБНА ЦІЛІСНА СТРАТЕГІЯ

- Наразі у Києві налічується близько 4 000 укриттів. Чи всі вони придатні для використання, і чи відкриті?

- Проблема з укриттями залишається актуальною. На думку як мою, так і фахівців ДСНС, нинішній фонд укриттів у Києві є недостатнім – його потрібно нарощувати. Проте це складне завдання, враховуючи щільну та хаотичну забудову міста, яка формувалася десятиліттями. Типовий приклад у Шевченківському районі – висотки, будинки 60-х років, дитсадки, вузькі подвір’я. У таких умовах будівництво нових захисних споруд є надзвичайно складним і дорогим.

Однак ми шукаємо альтернативні шляхи. Один із них – залучення наявних підземних приміщень, які ще не включені до офіційного фонду захисних споруд цивільного захисту: це паркінги, підвали, технічні приміщення. Їх треба досліджувати, ставити на облік, пристосовувати до вимог. На мою думку, всі підземні простори, які потенційно можуть використовуватися як укриття, мають виконувати саме цю функцію.

На жаль, є й законодавчі обмеження: якщо об’єкт перебуває у приватній власності, і власник не бажає вносити його до реєстру захисних споруд – вплинути на нього неможливо. Закон не передбачає примусового механізму. Тож багато приватних паркінгів формально не входять до системи укриттів, і фактично ними можуть користуватися лише мешканці відповідних будинків.

Якщо об’єкт внесений до мапи укриттів, він має бути відкритим для всіх – будь-хто має право знайти там захист під час повітряної тривоги. Але ми регулярно отримуємо сигнали про недопуск громадян до таких укриттів. Щодня з цим працюємо. Маємо спеціальний чат-бот для збору скарг і зворотного зв’язку, а також платформу «Київ Цифровий», де доступна інтерактивна мапа укриттів. Головне для нас – щоб інформація оперативно передавалася до районних адміністрацій та одразу опрацьовувалася. Загалом ситуація вже вийшла на стабільний рівень.

- Скільки укриттів удалося побудувати у Києві цього року?

- Цьогоріч будівництво нових укриттів триває в усіх районах столиці, але наразі всі об’єкти ще на стадії зведення. Підбити перші підсумки і внести частину нових сховищ до загального фонду захисних споруд ми зможемо після завершення третього кварталу, орієнтовно восени.

- Чи є чітке розуміння, скільки укриттів ще потрібно побудувати?

- Такої фіксованої цифри не існує. Потреба залежить від чисельності населення та наявних об’єктів, які можуть забезпечити укриття. Але й статистику тут треба сприймати з обережністю: іноді укриття є на папері, але фактично розташоване у віддаленому місці, де ніхто не зможе ним скористатися. Тому Києву потрібна цілісна стратегія розвитку системи укриттів – це завдання місцевої влади, зокрема Департаменту муніципальної безпеки, який має її напрацювати й реалізувати.

- У столиці також говорили про укриття подвійного призначення. Що це за об’єкти?

- Це переважно комунальні заклади, зокрема школи та дитячі садки. Вони спроєктовані таким чином, щоб виконувати одночасно функцію навчального простору й захисної споруди. Після війни ці приміщення зможуть використовуватись як звичайні об’єкти нерухомості. Також сюди входять паркінги. Ми маємо велику кількість підземних паркінгів, але багато з них не внесені до офіційного фонду захисних споруд. Наше завдання – спільно з ДСНС ідентифікувати якомога більше таких об’єктів і поставити їх на облік.

- А як щодо протирадіаційних укриттів?

- Відповідно до нових державних будівельних норм, усі укриття, які зводяться або реконструюються сьогодні, мають бути протирадіаційними – за винятком модульних або найпростіших укриттів. Тобто всі сучасні об’єкти, які наразі будуються, відповідають цим вимогам.

ЧИМ БІЛЬШЕ ЛЮДЕЙ ДОЛУЧИТЬСЯ ДО ЗАХИСТУ НЕБА – ТИМ КРАЩЕ

- Раніше повідомлялося, що в Україні планують упровадити ізраїльську систему оповіщення, і Київ має стати першим містом, де її протестують. Чи реалізується наразі цей проєкт?

- На сьогодні, за моєю інформацією, військові не вважають цей формат технічно доцільним. Через щільність міської забудови й специфіку загроз – зокрема, «шахедів», які вже фактично діють як реактивні снаряди, – немає змоги оперативно й точно розрізняти загрозу по районах. Тому впровадження локального оповіщення наразі не розглядається.

Тому принагідно вкорте закликаю не ігнорувати повітряну тривогу і щоразу за повітряної загрози прямувати в укриття. Кожна сирена сповіщає про реальну небезпеку.

- Ви повідомляли, що в Києві будуть створені групи протиповітряної оборони на базі добровольчих формувань. Розкажіть, будь ласка, більше: скільки таких груп планується створити, і як вони працюватимуть?

- Точну кількість таких груп я не можу назвати – це закрита інформація. Але можу сказати одне: як нещодавня постанова Кабінету Міністрів, так і елементарний здоровий глузд підказують – чим більше людей долучиться до захисту нашого неба, тим краще.

Наприклад, навіть заброньовані працівники – тобто ті, хто має роботу в критично важливих структурах, – за погодженням із керівництвом можуть брати участь у роботі добровольчих формувань територіальних громад (ДФТГ) та мобільних вогневих груп ППО. Їхнє завдання – протидія дронам і забезпечення базових елементів ППО. Запит на це дуже високий, і зараз ми активно шукаємо охочих доєднатися.

І скажу вам ексклюзивно. Я нещодавно дав доручення з’ясувати, скільки працівників Київської міської державної адміністрації готові долучитися до складу таких груп. Як ви думаєте, скільки відгукнулися? Жодної людини. Нуль. І це серйозний сигнал. Ми всі маємо показувати приклад власною участю, а не лише словами – тому я й говорю про це відкрито.

Київська область демонструє дуже хороші результати в цьому напрямі. Там уже діють сучасні підходи, є екіпажі, які працюють у координації з системою ППО Києва. Вони ефективно застосовують дрони проти дронів – це справді працює. Але для того, щоб таких пілотів і груп ставало більше, потрібна мотивація й системне навчання.

- А хто займається підготовкою добровольців для мобільних груп ППО?

- Навчанням займаються спеціалізовані структури. Це навчальні центри Сил оборони, школи операторів БпЛА, Центру національного спротиву. Є спеціальні курси, які проходять добровольці перед тим, як розпочати роботу в складі таких груп.

Деталі щодо навчального процесу – чутливі з міркувань безпеки, тому наразі утримаюсь від коментарів. Але запевняю: система діє, люди готуються, і результат ми вже бачимо на практиці.

- Частина київських мостів перебуває в аварійному стані. Чи дотичні ви до цього питання, і чи є можливості для їх обстеження та ремонту?

- Формально це питання належить до компетенції органу місцевого самоврядування. Проте, якщо б його передали у сферу відповідальності військової адміністрації, я переконаний, що воно вже було б вирішене.

Ось приклад: нещодавно Південний міст тривалий час був частково перекритий і недоступний для громадян. Ми, у взаємодії з військовими та всіма відповідальними службами, добилися відкриття руху з лівого на правий берег. Щойно це сталося – буквально одразу надійшла команда від міського голови щодо початку ремонтних робіт. Три роки міст фактично не обслуговувався, і раптом, як тільки його відкрили для руху, одразу почалися ремонти. Це виглядає або як халатність, або як свідоме рішення створити незручності – аби винуватим виглядав той, хто ініціював відкриття. А це рішення було ухвалене на засіданні Ради оборони міста, і, до речі, мер теж за нього голосував.

Зараз ми розглядаємо варіант тимчасового перекриття мосту для пришвидшення ремонтних робіт, щоби скоротити терміни і якнайшвидше відновити нормальний трафік. З такою ініціативою я, швидше за все, звернуся до міського голови. Подивимося, чи є ресурси й технічна можливість провести це швидко.

Більшість мостів Києва перебувають на балансі профільних комунальних підприємств, і саме місто відповідає за їх технічний стан. Тому тут важливо не лише розпоряджатися бюджетом громади, а й правильно визначати пріоритетність – який міст у критичнішому стані, де слід почати насамперед.

Приклад – міст Патона. Він перебуває на балансі міста Києва, але донедавна замовником ремонтних робіт виступало Міністерство розвитку громад та територій. Наразі процес передання повертається назад – місто знову стане замовником. Це складний випадок: міст є об’єктом культурної спадщини, тож потребує не лише ремонту, а й реставрації з дотриманням усіх процедур, погоджень і дозволів.

“ТУАЛЕТНІ СХЕМИ”, ЯКІ РАНІШЕ ПРОЦВІТАЛИ, ЗАРАЗ ФАКТИЧНО ЗАБЛОКОВАНІ

- Ви вже згадували про робочу групу «Прозорість і підзвітність». Які конкретні результати її роботи на сьогодні?

- Ми плідно співпрацюємо з Бюро економічної безпеки, зокрема з територіальним управлінням у місті Києві. До того, як це питання почали системно порушувати на засіданнях групи, сотні їхніх офіційних рекомендацій просто ігнорувалися міською владою. Мова йде, зокрема, про тендери та укладання договорів із підрядними організаціями, де фіксувалися потенційні порушення чи ознаки зловживань. На жаль, тоді на зауваження БЕБ ніхто не реагував.

Після того, як ми винесли ці питання на загал і почали публічно привертати до них увагу, ситуація змінилась. Замовники почали переглядати умови договорів, а в окремих випадках – взагалі їх розривати. Там, де виявлялись завищені суми або ознаки неефективного використання коштів, почали вживати конкретних дій. За нашими оцінками, йдеться про зекономлені сотні мільйонів гривень.

Окремий напрям – земельні питання. Тут теж є прогрес. Раніше в місті процвітали так звані «туалетні схеми» – коли на комунальних ділянках без належного оформлення з’являлись тимчасові споруди, часто під прикриттям. Зараз ці схеми фактично заблоковані. Депутати Київради вже розробили новий порядок оформлення земельних ділянок і передачі їх в оренду – прозоріший і контрольований.

Звісно, не всі питання ми можемо повністю контролювати – наша група не має владних повноважень щодо кожного департаменту. Наш максимум – надати офіційне доручення та отримати інформацію. Але навіть такий інструментарій уже дає відчутний результат.

- А чи були виявлені якісь порушення, за якими відкрито кримінальні провадження?

- Так, їх десятки. Правоохоронні органи регулярно комунікують це. Вони знають, де йдуть слідчі дії і про що можна повідомляти, а про що рано.

Найяскравіший випадок, який можу згадати, – це закупівля послуг для паліативної допомоги важкохворим Департаментом соціальної політики, під час якої було виведено значні кошти. У цьому питанні Служба безпеки України спрацювала дуже ефективно та ідентифікувала всіх причетних. Можете ознайомитися з цим кейсом – зараз там триває розслідування, згідно з яким загальні збитки перевищують 60 мільйонів гривень.

Щодня відбуваються подібні випадки – то хабарі, то перевищення цін, то недоброякісні ремонти. Тобто робота з протидії цим порушенням ведеться постійно. Я ніколи не зводив ці дані в єдину таблицю, адже не є правоохоронцем, але констатую факти, коли вони відомі. Якщо мені щось стає відомо, я обов’язково координую свої дії з правоохоронними органами.

- Ви також згадали про позитивні результати щодо «туалетних схем». Чи означає це, що цей процес уже зупинився?

- З того, що я бачу, зараз просто неможливо отримати земельну ділянку за такою схемою, принаймні через те, що земельна комісія не збирається і не розглядає земельні питання.

Звісно, це не є ідеальним, але як тимчасовий захід, на мою думку, це непогано. Місто має розробити новий підхід, щоб унеможливити корупційні ризики при формуванні земельних ділянок і передачі їх у користування або власність.

Вкрай важливо завершити це питання, але це не завдання військової адміністрації – це відповідальність депутатського корпусу, який розробляє правила і приймає відповідні рішення.

- Нещодавно ви заявили про початок співпраці КМВА та АРМА щодо передачі арештованих квартир на потреби громади. Як виглядатиме механізм цього процесу на практиці?

- Зараз уже кілька квартир передано. Ми працюємо над удосконаленням цього механізму, щоб арештоване житло передавалося саме внутрішньо переміщеним особам (ВПО) та вразливим верствам населення. Механізм наразі перебуває в стадії розробки. Конкретно – окремі складові механізму.

Тож більш детально я зможу розповісти про нього трохи пізніше.

- Цей проєкт передбачає роботу з арештованим майном. Чи буде запроваджено моніторинг цього процесу, щоб уникнути зловживань?

- Так, цим питанням займатиметься АРМА, яка діє відповідно до чинного законодавства.

Головне – забезпечити, щоб квартири отримували саме ті люди, які дійсно потребують допомоги, без будь-яких зловживань. Упевнений, що все відбуватиметься в суворій відповідності до законодавства.

- Наразі в багатьох проєктах відновлення порушується тема безбар’єрності. Чи долучена КМВА до цього процесу і як саме?

- За ініціативи Міністерства розвитку громад та територій спланували маршрут безбар’єрності для Києва. Але для його реалізації потрібно більше комунікації і зворотного зв’язку з міським головою та міською владою. Цей маршрут ще треба офіційно затвердити на рівні міста, виділити на це кошти і попрацювати з усіма балансоутримувачами – це і комунальні, й державні, і приватні структури.

З приватними ми вже ведемо діалог: деякі підписують меморандум і готові зробити свої об’єкти більш інклюзивними, безбар’єрними. Щодо державних об’єктів – тут складніше: потрібні гроші, проєкти, початок робіт. Але вокзал, «Укрпошта», госпіталь – вони вже налаштовані долучитися до проєкту.

Найбільше складнощів із комунальними об’єктами, бо рішення ухвалюють профільні департаменти та депутати міської ради. Поки що немає єдності щодо маршруту, відповідальних та фінансування.

До того ж є думка, що військова адміністрація не має прямого стосунку до цього, тому наш вплив обмежений. Але я переконаний – це дуже важливий проєкт, особливо зараз, коли багато людей з інвалідністю, ветеранів і взагалі людей з певними потребами. Інклюзія – це не лише про інвалідність, це й про мам з візочками, літніх людей. І я не розумію, чому не можна підтримати створення такого безбар’єрного маршруту в Києві.

МИ ПРАГНЕМО ВІДМОВИТИСЯ ВІД ПАПЕРОВИХ ПЕРЕПУСТОК ДЛЯ ПРОЇЗДУ В КОМЕНДАНТСЬКУ ГОДИНУ

- Раніше ви повідомляли про безконтрольну видачу перепусток у Києві, зокрема для проїзду в комендантську годину. Яка зараз ситуація із цим питанням?

- Ми зараз працюємо над IT-рішенням, яке унеможливить зловживання – щоб завжди залишався цифровий слід: хто видав перепустку, хто її погодив, кому видано тощо. До того, як ми почали аналізувати це питання, тисячі перепусток видавалися на різні підприємства, і навіть людям, які жодним чином не були пов’язані з критичною чи важливою діяльністю.

Коли я робив запити про те, кому видали перепустки, з відповідальних були чотири особи: один військовий та три цивільних заступники Кличка. Жоден із них, окрім військового, не надав звіт про те, кому і коли видавали перепустки. Єдиний звіт, який я отримав, – це загальна цифра, близько 15 тисяч перепусток, виданих із 2022 року.

Звісно, це неправильно. В інших регіонах, наприклад, у Вінниці, облдержадміністрація впровадила класний електронний механізм перепусток – так і має бути. Тим більше в XXI столітті, коли всі з телефонами, а в Києві є інструмент «Київ цифровий».

Ми дали доручення розібратися з цим, але, на жаль, через відсутність плідної комунікації та координації ситуація загальмувалася. Ми навіть шукаємо позабюджетні кошти, щоб військова адміністрація могла самостійно розв'язувати це питання, бо наразі це нікому не вигідно.

- А зараз ви продовжуєте фіксувати випадки видачі перепусток?

- Ні, зараз ми фактично не видаємо перепустки, окрім крайніх випадків, коли звертаються ті, хто справді їх потребує.

Моя мета – повністю відмовитися від паперових перепусток і перейти на електронні документи. Хочу зробити це якомога швидше, але це великий обсяг роботи: потрібно розробити продукт, а потім поступово замінити старі перепустки на нові.

ПОКИНУТІ АВТОМОБІЛІ – ЦЕ ПОТЕНЦІЙНА ЗАГРОЗА БЕЗПЕЦІ

- У лютому ви оголосили про запуск алгоритму евакуації пошкоджених автомобілів. Як узагалі відбувається цей процес і наскільки він уже просунувся?

- Це була велика проблема. В умовах терористичних загроз і необхідності звільняти проїзди для техніки – пожежних, швидких чи поліції – дуже важливо, щоб вони могли безперешкодно доїхати до місця надзвичайної ситуації.

У Києві ми виявили тисячі покинутих автомобілів – без номерів, з розбитим склом, які заважають руху. Вони можуть бути потенційно небезпечними – наприклад, як об’єкти, де може бути закладена вибухівка, а також створюють антисанітарні умови: там і щури, й інші проблеми.

Тож ми мали напрацювати рішення, щоб прибрати ці автівки. Було питання законодавчого характеру, бо нібито не можна евакуювати автомобілі, які не порушують правила дорожнього руху і є приватною власністю.

Ми знайшли механізм через Раду оборони, напрацювали відповідний порядок. У кожному районі створена спеціальна комісія, визначені облаштовані майданчики для зберігання таких автомобілів.

Є різні типи автомобілів: просто покинуті, пошкоджені внаслідок обстрілів. Власників повідомляють і дають час відгукнутися. Якщо реакції немає – автомобіль евакуйовують на майданчик.

Наразі ми вже прибрали більше половини таких автівок. Я поставив завдання до початку осені повністю очистити місто від покинутих автомобілів. Натепер уже вивезли понад 620 одиниць. Ми розуміємо, що загалом таких авто по Києву може бути 1000-1200. Постійно надходять нові повідомлення про виявлені покинуті, занедбані, захаращені у дворах.

- Як відбувається ідентифікація таких автівок?

- Інформація була в районних адміністраціях. Працівники адміністрацій обходили будинки і двори, збирали дані. Люди також звертаються і скаржаться – найкращий зворотний зв'язок саме від мешканців, які знають, що відбувається у своєму дворі. Ми співпрацюємо з керівниками ОСББ та ОСН.

- Куди відправляють евакуйовані автівки і що з ними потім відбувається?

- Автомобілі зберігаються на спеціально облаштованих майданчиках. За рішенням Ради оборони вони залишаються там певний час після завершення воєнного стану.

Далі, на мою думку, це питання треба буде врегулювати на законодавчому рівні. Адже ця проблема актуальна для всієї країни.

МОБІЛІЗАЦІЯ ВІДБУВАЄТЬСЯ ВИКЛЮЧНО У МЕЖАХ ЗАКОНУ

- Чи координуєте ви дії з територіальним центром комплектування (ТЦК) щодо мобілізаційної роботи? І яка ваша роль у забезпеченні прозорості та законності цього процесу?

- Звісно, ми координуємося не тільки з ТЦК. Ця робота ведеться відповідно до законодавства, зокрема через районні адміністрації та створені спеціальні групи оповіщення. Ми працюємо з Офісом Президента, Міністерством оборони – і все відбувається чітко в межах чинного законодавства.

Щодо деталей – я не можу багато говорити, адже це питання містить конфіденційну інформацію. Але можу запевнити: мобілізація проводиться і буде проводитися виключно у межах закону.

Якщо хтось знає про порушення в мобілізаційному процесі – закликаю звертатися, ми обов’язково реагуватимемо і працюватимемо над цим.

- Чи багато звернень ви отримуєте щодо порушень?

- Зазвичай такі звернення надходять на спеціальні лінії Міністерства оборони. До нас звертаються рідко, але, наприклад, особисто до мене зверталися в приватних повідомленнях – і ми одразу реагуємо, інформуємо правоохоронні органи та керівництво Київського ТЦК.

- Узагалі, які головні виклики стоять перед вами на найближчі пів року? Які пріоритетні задачі ви собі ставите?

- Найважливіше – забезпечити адекватну життєдіяльність міста в умовах воєнного стану. Це надзвичайно нагальне питання.

Головна моя задача – забезпечувати безпекові аспекти водночас із нормальним функціонуванням міста. Також дуже хотілося б, щоб міська влада більше дослухалася до питань ефективного розподілення ресурсів, які є у Києві, зокрема бюджетних коштів. Щоб гроші витрачалися саме на те, що сьогодні потрібно, а не на бруківку чи благоустрій.

Вікторія Шевченко

Фото - Данило Антонюк