Про військовий бюджет без істерик і хайпу

Блоги

Всі податки, які збирає наша країна, повинні йти тільки на війну

Ми всі живемо в умовах війни. А на війні немає місця істерикам. Вони вбивають крутіше за все інше.

Колись один із людей, які побудували Америку, а саме Генрі Форд сказав: "Думати – найважча робота: ось, імовірно, чому цим займаються так мало людей".

Я витратив кілька днів для того, щоб розібратися в ситуації з державним бюджетом, з купівлею дронів і з держзакупівлями загалом.

Спробую коротко навести кілька ключових пунктів, які вкрай важливі для чіткого розуміння того, що відбувається:

1. Минулого тижня прем'єр-міністр Денис Шмигаль повідомив, що держава на армію за перше півріччя виділила 672 млрд грн. За цей час абсолютно всі податки громадян і бізнесу склали 600 млрд грн.

Прем'єр-міністр України Денис Шмигаль

Наголошую, йдеться про центральний бюджет країни.

Про що це говорить?

Про те, що все до копійки, що ми платимо у вигляді податків, іде виключно на Збройні Сили України. Виключно.

Немає податків, які ми б заплатили і які б пішли на інші потреби!

Звідки тоді беруть гроші на все інше?

Місцеві бюджети – це окрема тема, там вони витрачають гроші, як хочуть самі.

Що стосується інших потреб (будівництво лікарень, доріг, та що завгодно) із центрального бюджету це фінансують винятково завдяки фінансовій допомозі США, Євросоюзу, позикам МВФ тощо.

Ці гроші Україна не має права витрачати на військові потреби. Такі умови нам поставили донори, які виділяють гроші.

Ми, на жаль, не маємо права закупити за них ні дрони, ні тепловізори, ні якусь іншу військову техніку (втім витрачати їх на евакуаційні автомобілі, лікарні та взагалі медицину ми можемо).

Я зараз не оцінюю – як витрачаються ці гроші. Я наголошую на очевидній речі – гроші на ЗСУ ми можемо давати тільки з податків. Так ось все, що ми платимо у вигляді податків, іде на ЗСУ. До останньої копійки.

Це просто треба запам'ятати, як факт, як даність, перш ніж міркувати про щось.

2. Загальний обсяг фінансування державою "Армії дронів" – 30 млрд грн. Ці гроші держава вже виділила на дрони, на їхнє виробництво. Збірка вже здійснюється, частина з них уже потрапила до ЗСУ й активно використовується. В Україні – як мінімум, десяток виробників дронів.

Це практично вчетверо більше, ніж за перше півріччя на дрони зібрали волонтери. Ними було зібрано близько 7 млрд грн.

Я спеціально зустрівся з людиною в Міноборони, яка курирує тему дронів. Так от, згідно з оцінками Міноборони, на те, щоб забезпечувати кожне відділення в ЗСУ одним новим дроном на місяць, необхідно 27,3 млрд грн на рік.

Таким чином, держава вже виділила необхідний обсяг грошей для мінімального забезпечення дронами всіх у ЗСУ.

Питання в тому, щоб закінчити створення ефективної системи експлуатації цих дронів. Там дуже багато деталей, розголошувати які я не можу. Скажу лише, що Міноборони і Мінцифри зараз займаються цим.

Якщо в когось є фаховий інтерес – напишіть у приватні повідомлення, я скажу – з ким зв'язатися на цю тему.

Найближчим часом буде конференція, присвячена створенню "Армії дронів". Там буде більше інформації.

Набагато гірша ситуація – з тепловізорами і приладами нічного бачення. На їхню закупівлю гроші поки що не виділено в належному обсязі. А вони дійсно дуже потрібні. Але, впевнений, це теж цілком вирішуване питання.

3. Що стосується грошей, які виділяються нашими партнерами як фінансова підтримка. Зрозуміло, що якщо їх не можна використовувати для купівлі дронів і тепловізорів, є напрямки, які повинні фінансуватися в першу чергу.

Перше – це військова медицина, лікування і відновлення поранених.

Друге – це ветерани та їхня фізична і психологічна реабілітація, а також працевлаштування та інтеграція.

На мій скромний погляд, це завдання номер один.

Кінооператор Олександр Земляний під час зйомок фільму «Мати Апостолів»

4. Окремо хочу торкнутися виробництва фільмів. Я не буду оцінювати останні скандали, які мали місце щодо зйомки фільмів та їхньої доцільності в тому вигляді, в якому вони були затверджені.

Я торкнуся лише двох фактів.

Під час Другої світової війни пропагандистські фільми знімали абсолютно всі сторони конфлікту: США, Велика Британія, СРСР і навіть нацистська Німеччина.

Німці бомбили Лондон, британські солдати з 1939 року воювали на "ста тисячах п'ятиста фронтах", країна спливала кров'ю, а у Великій Британії знімали державним коштом "In Which We Serve" або "Millions Like Us"...

Це нормально, коли під час війни працює пропаганда.

Так має бути.

Друге. росія не шкодує грошей на пропаганду за кордоном. Перший приклад: мерзопакосний брехливий пасквіль про різанину в Бучі "Свідок", який нещодавно був випущений.

Слава Богу, ми відповідаємо на цю брехню правдою. І відповідаємо гідно. Наприклад, у Netflix потрапив серіал про військового медика з Харкова "Я – Надія".

Кадри з серіалу «Я – Надія»

Його можна побачити в будь-якій європейській країні, зокрема й не лояльній нам Угорщині.

Зрозуміло, що такі продукти мають бути спрямовані насамперед на зовнішню аудиторію і особливо на країни, жителі яких вагаються.

У цьому сенсі серіал про знущання ФСБ над кримськими татарами, показаний у Туреччині, мав би сто відсотків потрібний нам ефект.

Фільм розслідування про російських олігархів, які фінансують війну і тримають гроші у швейцарських банках, знятий справді крутим режисером, мав би сильний ефект, наприклад, на Швейцарію.

І так далі.

Я зараз не пишу про контраверсійні роботи, спрямовані на внутрішній ринок.

Я говорю про фільми, які має побачити зовнішній глядач. Як людина, що розуміється на комунікаціях, я впевнений – вони гостро необхідні.

Як і за рахунок чого їх фінансувати – це питання залишу відкритим.

Хоча безумовно, що всі податки, які збирає наша країна, повинні йти тільки на війну.

Що власне зараз і відбувається!

Олег Гавриш, головний консультант кабінету керівника Офісу Президента