Орест Дейчаківський, екс-радник Гельсінської комісії при Конгресі США

Затверджена минулого тижня Сенатом США резолюція, що визнає Голодомор 1932-33 рр. геноцидом українського народу, є не поодиноким актом, який класифікував цю трагедію саме в такий категоричний спосіб. Адже ще на початку 1980-х років українська громада в США добилася офіційного розслідування цих подій, висновками якого стало пряме визнання: Йосип Сталін чинив геноцид проти українців. З того часу формулювання зі словом "геноцид" зустрічало різний політичний опір у Конгресі й адміністрації Сполучених Штатів, втім саме зараз було офіційно підтверджено резолюцією Сенату. Про те, які зусилля докладалися в боротьбі за визнання правди, в ексклюзивному інтерв'ю Укрінформу розповів Орест Дейчаківський, який має 35-річний досвід роботи в Гельсінській комісії при американському Конгресі.

ПЕРШІ ЗГАДКИ В США ПРО ГОЛОДОМОР-ГЕНОЦИД

- 4 жовтня Сенат США одностайно ухвалив резолюцію, яка фактично визнає Голодомор в Україні 1932-33 років - геноцидом українського народу. Яким був шлях до цього рішення? З чого все починалося?

- Ця резолюція є дуже важливим кроком, але чималі зусилля докладалися й раніше. Все почалося задовго до того, як Україна отримала незалежність, і це дуже важливо підкреслити.

Коли в 1983 році були 50-ті роковини  Голодомору, у Вашингтоні зібралося майже 17 тис. представників української громади з усіх Сполучених Штатів на заходи зі вшанування жертв цієї трагедії. Тоді ж відбулася демонстрація перед радянською амбасадою. Це була дуже помітна подія.

Відтоді в Конгресі розглядалися й приймалися резолюції та інші законодавчі акти, де згадувався Голодомор в Україні. Я назву кілька таких прикладів. 

Завдяки зусиллям української громади в Америці в 1985 році була створена так звана "U.S. Commission on the Ukraine Famine" ("Комісія США по Голоду в Україні" - англ.), яка досліджувала питання Голодомору. Конгрес виділив фінансування з бюджету та підтримував роботу цієї комісії. Вона існувала впродовж чотирьох років, мала штатних працівників, її роботу очолював Джеймс Мейс, світла йому пам'ять. Протягом роботи Комісії, в Конгресі відбувалися слухання по темі Голодомору в Україні, і в 1988 році був представлений величезний звіт для американського Конгресу. Серед головних висновків наголошувалося, що Йосип Сталін та його оточення вчинили геноцид проти українського народу в 1932-33 роках. Це також був дуже важливий крок, тож і теперішня резолюція базується на висновках цієї Комісії.

Після 1988 року кожні кілька років Конгрес розглядав і часом затверджував резолюції по Голодомору. Крім того, майже щороку в листопаді сенатори й конгресмени наголошували на цьому в Congressional Records Statement (заявах до протоколу роботи Конгресу США - ред.). Тобто, питання Голодомору завжди залишалося у фокусі уваги.

У СЕНАТІ НЕ ХОТІЛИ БАЧИТИ СЛОВО "ГЕНОЦИД"

- Чи правда, що під час таких дискусій у Конгресі основні суперечки стосувалися саме визначення "геноцид", яке, по суті підтверджує серйозний історичний злочин з боку Росії?

- Щодо дискусій навколо визначення "геноциду" в документах, я мав особистий досвід. Це було в 2003 році, в Сенаті. Ми, разом з колегою по Гельсінській комісії, склали проект резолюції для тодішнього голови Комісії, сенатора Кемпбелла, яка прямо й відкрито наголошувала, що події 1932-33 років були геноцидом. Цей документ сприйняли в Конгресі дуже контроверсійно, хоча він мав підтримку 25 сенаторів, які виступили співавторами, а це дуже велика й поважна кількість. Але тоді резолюція не пройшла саме через слово "геноцид" у тексті. Мені навіть, я пригадую, дзвонили з Комітету з питань міжнародних відносин і пропонували вилучити це слово, пообіцявши, що в такому разі резолюція одразу пройде.

Тоді адміністрація президента США була проти вживання цього терміну, і основна причина цьому - навіть не позиція "проти" з боку росіян, а позиція турків. Це було пов'язане з намаганнями Вірменії добитися визнання геноцидом репресій проти їхнього народу з боку Туреччини. Американський Конгрес, навіть попри власну прихильність до позиції вірмен на той час, не затверджував такого рішення, оскільки Туреччина дуже гостро реагувала на це. А у випадку з українським питанням, формулювання для турків були дуже подібними. Тоді адміністрація Буша не хотіла образити турецьку сторону, оскільки у 2003 році в Іраку розпочалася війна, і США потребували підтримки в регіоні, в тому числі, з боку Туреччини.

Хоча резолюція по Голодомору-геноциду в Україні тоді не пройшла, важливим було те, що тема Голодомору гостро обговорювалася в Конгресі - можливо через те, що стосовно неї була така гостра реакція.

Але в 2006 році сталася, як я вважаю, дуже важлива подія, коли Конгрес затвердив, а президент підписав рішення про встановлення меморіалу жертвам Голодомору в Україні в центрі Вашингтона. Цей документ мав статус закону, і в ньому йшлося конкретно про вшанування пам'яті жертв Голодомору-геноциду в Україні. Це було непряме, але все ж визнання цієї трагедії як геноциду українського народу. Й важливо те, що цей документ пройшов усі процедури затвердження й набув чинності закону.

Деякі люди не погоджуються з тим, що Америка визнала тоді Голодомор-геноцидом. Але багато інших людей, включно зі мною - іншої думки. До того ж, скажіть мені, парламент якої країни (очевидно, крім України) зробив так багато щодо Голодомору в Україні - я вже не кажу про інші речі - ніж Сполучені Штати?

Якщо ж говорити про нинішню резолюцію, вона так само є дуже важливою. І я сподіваюсь, Палата представників також ближчим часом прийме подібний документ, який визнаватиме висновки Комісії США по Голоду в Україні від 1988 року, що Сталін та його оточення чинили геноцид проти українців.

РЕЗОЛЮЦІЯ ПО ГОЛОДОМОРУ - ЦЕ ПОЛІТИЧНА ПІДТРИМКА УКРАЇНИ

- Ми знаємо, що резолюції Конгресу не є обов'язковими до виконання на відміну від законів. Але нинішнє затвердження верхньою палатою документа про Голодомор було сприйняте як велика перемога...

- Для всіх українців це важливо, оскільки Сенат (і я сподіваюся, що Палата представників долучиться до цього) дає Голодомору саме таке визначення. Крім того, думаю, для України зараз, коли вона стримує російську агресію на сході Європи, важливо ще раз відчути політичну підтримку з боку США в такому принциповому питанні, як геноцид з боку Росії.

Водночас, це зайвий раз підтверджує, що Росія раніше чинила акти агресії проти українців та інших народів, і намагається дестабілізувати ситуацію зараз.

- Наскільки до резолюцій Конгресу США дослухаються у світі? Чи можна говорити, що це підштовхне до визнання Голодомору геноцидом у інших державах?

- Думаю, це щонайменше не зашкодить процесу визнання, і деякі країни це вже зробили. Очевидно, у світі звертають увагу на те, які рішення ухвалює американський Конгрес, і зараз це, сподіваюся, підштовхне міжнародне суспільство.

Мені одразу прийшов на думку один приклад, не пов'язаний з Голодомором, але який стосується солідарності з боку інших держав. Це був Акт Магнітського – ініціатива сенаторів Бена Кардіна і Джона Маккейна. Затвердження цього закону було нелегким і тривалим у часі. Але потім кілька країн взяли його за приклад і прийняли такі самі закони. Це, зокрема, Канада, Велика Британія, Естонія, Латвія, Литва. Крім того, деякі інші країни розглядають таку можливість.

МОСКВА ПОСТІЙНО ПРОГРАЄ

- Ще за радянських часів лобі Кремля в Сполучених Штатах працювало доволі потужно. Згадаймо лише, як важко було встановити пам'ятник Тарасу Шевченку в Вашингтоні в 1960-х роках через спроби Кремля завадити цьому. Наскільки Москві вдається впливати на американську політику зараз?

- Я би сказав, що росіяни витрачають на це багато зусиль і грошей, але вони не дуже багато мають результатів. Особливо тепер, коли йдеться про санкції проти Росії.

Якщо ж говорити про встановлення пам'ятника Шевченку, то Москва і тоді програла - монумент Кобзарю з'явився в центрі Вашингтона, тож українське лобі виявилося сильнішим. Українська громада вплинула на своїх конгресменів і сенаторів у різних штатах, і рішення було прийняте позитивно.

І це непоодинокий випадок, коли Москва програвала. Візьмемо, наприклад резолюцію "Captive Nations" (про поневолені народи, від 1959 року). Радянський Союз тоді чинив просто шалений, дуже шалений опір. Особисто Хрущов виступав з критикою цього документа. Москві це стояло в горлі навіть більше, ніж пам'ятник Шевченку. Але їм не вдалося ніяк вплинути.

Таких випадків було багато - і щодо резолюцій по членах Гельсінських груп, включно з українською, і щодо заборони Української Греко-Католицької церкви, і щодо політв'язнів. Очевидно, що радянському керівництву це вкрай не подобалося, але їм не вдавалося нічого зробити.

УКРАЇНСЬКА ГРОМАДА - ГОЛОВНИЙ ЛОБІСТ ІНТЕРЕСІВ УКРАЇНИ У США

- Ви сказали про українське лобі в Америці. Хто його представляє?

- Насамперед, це українська громада в Америці. До Незалежності були створені такі організації, як УНІС (Українська національна інформаційна служба - ред.), Бюро Українського народного союзу, яке мало багато справ із Конгресом, а також інші інституції. Зараз деякі з них залишилися, деякі більше не існують, але з'являються й нові. Ще треба сказати, що раніше Україна була як "terra incognita" у Вашингтоні. Але українська громада в США й ті, хто її підтримував, мали тісні зв'язки в Конгресі, включно в Гельсінській комісії.

Після незалежності багато чого змінилося. Українська громада й далі відіграє важливу роль, але, що є позитивним: вона має дуже-дуже багато прихильників і друзів, які підтримують українську позицію. І серед них є впливові американці, які навіть не мають українського коріння. Багато експертних та неурядових організацій у США мають свої представництва в Україні. На цьому напрямі працюють і колишні посли США в Україні, і інші колишні урядовці. Багато з них і зараз мають дуже великий вплив. Вони допомагають зміцнити американські позиції відносно України.

Ярослав Довгопол, Вашингтон

Фото автора