Лихо без розуму, або «Горна лавина» невігластва та злоби

Чому читати «потоки свідомості» деяких московських блогерів вже навіть не обурливо та страшно, а смішно та огидно

Кожен, хто останні чотири з лишком років регулярно цікавився напрямами думок чи тенденціями «з-за порєбріка», не могли не побачити очевидної тенденції: часто таку собі «першу скрипку» як на інтернет-порталах, так й в сегменті соціальних мереж РФ відіграють люди, інколи цілком поважні, які відбулися в своїх професіях, і яких традиційно «перемикає» лише в одному питанні. З них хоч виставку роби, ніби про них і сказано: де саме закінчується найліберальніший російський ліберал. Українське питання в їхньому викладі «цвіте» найяскравішими барвами снобізму, найтонкішими відтінками імперського духу. І тоді професор Соловей (не плутати із Соловйовим – той штатний пропагандист та орденоносець) може виправдувати агресію «підйомом національної самосвідомості», а публіцист Понасєнков писати, що «війна не стоїть на заваді реформам», а журналіст з «Дождя» Козирєв, то й взагалі – що війна не має «шкодить людським стосункам»… А загальний настрій у всіх у них – у Надєждіна, Кашина, Понасєнкова, Соловея, Козирєва – що через Майдан Росія «психанула» і зробила отак як зробила, і що вже з тим поробиш – треба домовлятися… В цьому ключі російська «сильно інтелектуальна» блогосфера і пише про «Майдан та його протиріччя», про необхідність «порозуміння», «компромісу» та «примирення», про «жахи націоналізму» кінець-кінцем та недопущення «війни у ваші серця»… Те, що війна уже давно прийшла не лише «в серця», а й на українську землю – убила і покалічила десятки тисяч, поламала життя, залишила без даху над головою і засобів до існування мільйони – їх не переймає. Вони не здатні усвідомити того, що уже не залишає сумнівів у людей, які дружать з логікою та історичною наукою: напоровшись на російську зраду і шовіністичне приниження, Україна, її народ, – остаточно розвернулись на Захід, до своїх історичних витоків і вже не зійдуть з цього шляху, чого б ще не видумували в Кремлі. Вони цього не бачать і не можуть бачити. Вони не здатні запропонувати нічого, що хоча би якось співвідносилось зі здоровим глуздом – лише загальні «слова, слова, слова»… Звісно, це точно співпадає з загальним курсом Росії – в минуле. А ще – це дуже точна ілюстрація до морального падіння та інтелектуальної деградації московських «вершків», «поетів, які в Росії більше, ніж поети», пропитої «совісті нації» та її занапащених «розуму й честі».

Але, як в тому анекдоті: "Ви ще Вовочку не бачили», у нашому випадку «Сашечку», а точніше – «блогера Алєксандра Горного». Цей персонаж, в гіпертрофованому вигляді, ніби увібрав усі мутації  імперського «блогеризму» - невігластво, вакуум інтелекту, системне ігнорування фактів, агресивне незнання не те що історії, а навіть того, що можна назвати історичними банальностями. Горний – це блогосфера російських вершків у розвитку, вони можуть дивитися на його тексти, мов у дзеркало, як на своє майбутнє.

Ху із містер Горний?

На сайті радіостанції «Эхо Москвы» вже не перший рік публікує свої роздуми такий собі Алєксандр Горний. З’явився він як блогер акурат після анексії Криму та з усіма «соплями та воплями» істерично підтримував цей очевидний злочин кремлівської верхівки і, мабуть, саме за останнє був прийнятий у цьому «заповеднике ма-асковскага либерализма». Ну, мовляв, от вам думка «простого кримчанина». А може, й вказівка була прийняти відомо звідки…Втім, великого значення це не має. Дуже швидко стало відомо, що «Горний» - то є псевдо, під яким пише бізнесмен з Москви Алєксандр Сєргєєв. За інформацією з інтернету, він, чи то має бізнес у Криму у вигляді готелю у Коктебелі, збудуваного ще до окупації, чи то – виконує замовлення для виноробних підприємств «Новий Світ» та «Масандра», продаючи їм керамічні клейма для винних пляшок та ще якісь прикраси. Також є чутки, що діяльність Горного-Сєргєєва направляється не просто так, а в інтересах уповноваженого з прав бізнесменів при Путіні – олігарха Бориса Тітова, що власне, має намір об’єднати усю виноробну промисловість Криму під своїм впливом – та робить це, купивши «Новий Світ» та ліквідувавши «Масандру» як єдиний промислово-господарський комплекс (перлина кримського виноробства тепер існує у вигляді восьми юридичних осіб, які поодинці приватизувати набагато легше).  

І от теми блогера Горного і точаться – чи то навколо власних бізнес-інтересів (Коктебель і його проблеми, за якими чітко проглядаються особисті мотиви Горного), чи то критики вершків окупаційної влади Криму – Аксьонова та Константинова, які щось там не виконують із своїх обіцянок, чи то – о жахіття! – критики самого Путіна, який постів Сєргєєва не читає, і саме тому – в Криму бардак та «ми його, Владімір Владіміровіч, майже втрачаємо». Бува – пройдеться по загальноросійській тематиці – наприклад, критикував Путіна за пенсійну реформу. Але – найсмачненьке – це пости про Україну. Ну, ненависть Горного-Сєргєєва до неньки – це з розряду зоології, а не людських емоцій. А відтак він у прямому сенсі несе казна-що, виставляючи себе відвертим невігласом, а попутно й читачів своїх записуючи до ідіотів.

Чи розвалилася Україна? – Не дочекаєтесь!

Свіжий приклад: потік свідомості на тому ж ду-у-же «ліберальному», ледве не «опозиційному» «Эхе Москвы». під заголовком (мовою оригіналу) «Не Путин развалил Украину. Визы и высокий забор, срочно». Пройдемося, як кажуть, по ключових тезах: «Разрыв договора о дружбе с Украиной (украинской стороной) прошёл тихо и спокойно. Возможно сиё (дивна граматика – чи не так? – Авт.) действие и добавило доли процентов в электоральную копилку Порошенко, но в России всё прошло очень спокойно, даже незаметно, что и не удивительно. Это просто документальное оформление уже давнего развода. Я давно предлагаю ввести с весёлым соседом визовый режим и построить высокий забор между нами, но не слышат скромный голос Горного, хотя всё к этому и идёт. Именно такой бы шаг заставил бы украинские политические элиты встать на дыбы и биться за его отмену, и снос забора, показывая, что вот они наконец добились улучшений отношения с Россией».

Ну, по-перше, Україна аж ніяк не розвалилася, як би того не захотілося Горному і як не добивався того Путін. В України, скориставшись нашою розгубленістю, слабкістю і революційною ейфорією від втечі Януковича, відтяли Крим. В Україну ворог вліз на Донбасі, але був відтиснутий на одну третину Луганської і Донецької областей і тримається там завдяки прямому російському військовому втручанню і системі тимчасових міжнародних угод. У Харкові, Дніпрі, Одесі «русский мир» отримав по зубах і відповз. Щодо розриву угоди про дружбу та співробітництво з РФ: його не було, а була відмова від його подовження – це принципово різні речі. І саме тому, що в цьому договорі, де Росія визнавала територіальну цілісність України – із Кримом та Севастополем і зворотної сили він не має – розривати його було б верхом безглуздя для України: це «невбиваємий» козир проти Росії в усіх міжнародних судових інстанціях, де вже йде розгляд майнових та інших позовів щодо збитків завданих Росією. Мовчання ж Москви з приводу відмови України на пролонгацію угоди – так і це очевидно: а що ж Росії роздмухувати власну ганьбу на увесь світ? Що найближчий сусід, якого вона обікрала і зрадила, прямо заявляє – про дружбу із вами не може бути більше й мови, зустрінемося у судах! Що може коментувати тут Росія, її міністр закордонних злочинів Лавров та його кишеньковий «геббельс» Маша Захарова?

Підемо далі. Про візи та високий паркан на кордоні – Горний дійсно давно про це пише – ледве не кип’ятком прискав, коли така ідея була висловлена Росією щодо адміністративної межі між Херсонською областю та Кримом. Але – муру так досі і не побудували. Бо не сподобається це «дорогим россиянам», які продовжують їздити в Україну і по продукти – дешевші і кращі, і по львівську каву, і по київські каштани, а також транзитом, щоб далі їхати на курорти в Туреччину та Єгипет – виявляється через Київ відчутно дешевше, ніж з Москви. Як же ж так, Горний?

Ну а про політичну еліту, що буде лазити навколішки перед Путіним – це Горний точно трохи переплутав. Адже усіх цих «зажиттів» та «опоблоків» назвати елітою можна тільки в минулому часі – вони були «елітою держави», що жила іншою реальністю і, до речі, – саме оця, колишня «біло-синя» еліта і розпочала євроінтеграцію та не змогла дати собі раду із тим. Більшість українського політикуму підтвердила свою орієнтацію на ЄС та НАТО – і конституційна більшість при голосуванні з цього питання у набитій з верхом опонентами нинішньої влади Верховній Раді – смачний харчок у пику і Путіну, і Горному, якщо до останнього долетить, звісно, бо хто ж він такий.

Коли краще мовчати

Ще процитуємо: «Договор о дружбе был разорван ещё осенью 2013 года, когда наш сосед в майдановском угаре летел в Евросоюз и плевать он хотел на наши интересы и многовековую дружбу, скреплённую глубокими семейными и экономическими связями. Это напоминало ветреную девку, бежавшую от своего человека, почувствовав симпатЯШного иностранца с Евро в кармане». От, дійсно, краще себе не виставиш ідіотом, ніж це робить Горний. Невідомо йому, що ненависна євроінтеграція – це було програмне положення президента Януковича та його поплічників, яке він втілював в життя, незважаючи на шалений спротив Москви ще до зими 2013-2014 років. А чи робила Україна Януковича зусилля задля порозуміння із Росією у питанні про асоціацію із ЄС? Та багато разів! І так, і сяк, найбільш відома пропозиція України: приєднання до Митного союзу за формулою «3+1». Але що було чути з Москви на це? – Ні, тільки повне приєднання на наших умовах. Так хто відвернув українців від себе? А коли Янукович злякався та дав «задню» – суспільство продемонструвало своє ставлення до цього.

Ну і наостанок, до чого ж веде Горний: «Можно во многом обвинять Путина, но по отношению к Украине он был всегда последователен, хотел развивать добрососедские отношения и не он начал этот бред. Украинские и европейские политики запустили процесс разрыва отношений, который обернулся кровавой драммой (так у автора. - Ред.) на Востоке Украины и Донбассе. Я бы настойчиво рекомендовал нашему Президенту разорвать дипломатические отношения и ввести строжайший визовый режим. Это окончательно расставит точки над сложившейся ситуацией без всяких иллюзий и обмана. Вот тогда я посмотрю на сколько хватит Порошенко и как наперегонки побегут в сторону Кремля украинские политики. Кроме этого необходимо срочно принять закон, запрещающий россиянам иметь второе, украинское гражданство, что мы видим сейчас в Крыму в самой извращённой форме». Так от воно що – Путін так хотів зміцнювати дружбу та братерство, що просто відхапав собі Крим та розв’язав війну. А про українські паспорти у кримчан – так сама російська влада себе хвалить, що от які ми демократичні – не забороняємо людям мати два громадянства, не те що «бандерівська Україна». Тут є чого боятися. Кримчани, приблизно 95%, дійсно українські паспорти зберегли – і це для Горного дуже неприємний факт. Бо коли все почне вставати на свої місця, то він побачить, скільки насправді громадян України є в Криму і яке саме вкажуть йому ці громадяни місце.

Отже, з чим ми маємо справу? А просто з «лайном на вентиляторі» – не важливо що пишеш – важливо, щоб відтворював «генеральну лінію». Але повне ігнорування загальновідомих фактів, набір злобних домислів та маячні – от вам і увесь творчий портрет «блогера Горного» і його соратників по цеху. Ну, невігласи, графомани, блазні та провокатори!

А для повноти іміджу – додамо відеозапис, що демонструє реальний рівень культури та розмов Горного, його сольний виступ – з 2 хвилини 30 секунд. Не полінуйтеся, подивіться. Отакі вони блогери на утриманні Кремля в тимчасово окупованому Сімферополі…

Віктор Чопа, Київ