«Малоросія»: Росія пішла в лобову атаку

Аналітика

Між Україною та її союзниками з одного боку і Російською федерацією з іншого починається війна нервів

Весь цей сьогоднішній цирк з «Малоросією» поданий таким чином, щоби дошкульніше зачепити – починаючи від самої назви, яка давно стала символом імперського приниження українства і закінчуючи «ліквідацією» держави Україна, однієї з засновниць ООН, визнаної усім міжнародним співтовариством. Ясно, що насправді це з точністю до навпаки, остаточно ставить бандитські формування Сходу України поза законом – і в державі, яку вони «перезаснували», і на міжнародному рівні. А поза законом – це, якщо додати трохи емоцій, - означає вогонь на знищення за першої ліпшої нагоди. Іншими словами, шкода, що у нас не дозволені шибениці, бо за таке треба вішати.

Якщо спокійніше. Повторимо очевидне до банальності: Захарченко сам такого б не сказав би за жодних обставин. Все придумано і вмотивовано у Кремлі, аж до конкретних формулювань. Це для Москви – інструмент ескалації. Мовляв, на наші умови і послідовність реалізації мінської угоди не погоджуєтесь? Санкції не знімаєте? Збираєтесь офіційно визнати РФ агресором і окупантом? Ну так – от вам, тримайте! Те, що загнаний в кут Путін, рано чи пізно піде вабанк прогнозувалося давно. Треба віддати належне: те, як пацюк перейшов в атаку безвиході, придумано досить «оригінально». Але це не змінює суті. Схоже на те, що це останній акт донбаської трагедії, за яким має статися розв’язка: або Донбас буле повернуто Україні без усяких там «змін до Конституції», тобто, можливо і з якимось варіантом особливого статусу, але без власних силових органів і строго обмежено в часі, або на ОРДЛО чекає довга заморозка по придністровському сценарію, закінчувати яку доведеться якомусь з наступних поколінь політиків. Отже, якими є «вихідні дані» нової ситуації?

  1. Мінські угоди остаточно зведені нанівець. Це доконаний факт, з якого боку не підходь. З юридичного – відтепер можна сказати: зник сам список учасників перемовин – то про що говорити і що виконувати? А з практичного боку – останні краплі довіри до московсько-донбаської сторони остаточно випарувались: там нема більше з ким говорити і домовлятися. Щоб там тепер не нашіптували бандюкам з Москви це не має жодного значення: Мінські угоди торпедують саме вони.

  2. Москва ще може «умовити» Захарченка «забрати свої слова». Але це нічого не означатиме. Ініціатива походить звідти і Україні на неї треба погодитись, попри всі слова про «безальтернативність Мінських угод», які, безперечно будуть сказані дипломатами. Україні, якщо розібратися, вони теж не потрібні, про що Укрінформ нещодавно писав.

  3. Саме слова «Малоросія» - це приниження України. Можливо, цього не розуміють на Заході, але нам потрібно пояснити. У ньому, як у дзеркалі, відбилося реальне ставлення Росії до Української державності. Так, це емоції, але саме той випадок, коли такого не пробачають з усіма відповідними наслідками.

  4. Для Заходу ситуація створена теж більш ніж незручна. Треба реагувати, можливо і за лаштунками, але теж рішуче, інакше з Росією не можна. Інформаційно-ментальна атака Путіна розрахована і на те, щоб перевірити, чи позбавилися Європа і США свого традиційного, як в російській уяві, «шмарклежуйства». Варіант відповіді у США, принаймні, уже готовий – закон про нові санкції лежить у Конгресі, готовий для прийняття.

  5. Заява про «військовій варіант» вирішення проблеми – це теж «перевірка на вошивість». Лякатися не треба: це очевидний шантаж, зараз уже 2017-й, а не 2014-й рік, у Путіна і близько немає ресурсу для повномасштабної війни.

У підсумку. У військових льотчиків є такий термін – лобова атака. Це коли два літаки ідуть одне на одного «в лоб», тут основа зброя – нерви. Той, хто не витримає і відверне, отримає з допоміжної в цьому варіанті зброї – автоматичної гармати - чергу в «пузо». Зараз а україно-російській війні – саме лобова атака. І перевагу в ній має Україна – і психологічну, і моральну, і дипломатичну. Схоже на те, що саме Україна своїми намірами щодо прийняття Закону про окуповані території, спровокувала Путіна на цей крок відчаю.

Перемоги нам!

Сергій Тихий, Київ

Фото: ЕРА