Свобода Насірова і диктатура суспільства
Хіба поведінка Насірова на суді не схожа на добре відпрацьовану технологію, яка уже врятувала від в`язниці сотні чиновників?
…Пишуть, у середньовіччі теж були вільні люди. Принаймні, вони мали вольності, свободи. Вивільнення від сплати податків, від кримінального переслідування за деякі злочини. А ще – мали свободу розпоряджатися життям власних підданих на свій розсуд.
Отакі колись були свободи. Для обраних. Здобуті де підкупом, де погрозами, де силою. Свободи суспільних каст і кланів. Все те, що існує дотепер і носить назву «привілеїв».
Справа Насірова – не перше свідчення, що у нас в Україні таки є вільні люди. Пікети ж бо біля Солом`янського суду зібралися не від жаги помсти високопосадовцю, а через острах, що «підопічний» НАБУ матиме занадто багато свободи і розчиниться в повітрі, як привид – аби засвітитися потім десь за кордоном, вільно оминувши блокпости наших доблесних прикордонників.
Хіба такого у нас не було? І хіба справа Насірова, принаймні його поведінка на суді, не схожа на добре відпрацьовану технологію, яка уже врятувала від в`язниці сотні його колег-чиновників?
Цілий десяток високооплачуваних адвокатів мають гроші й натхнення, аби створювати у медіа образ Насірова-страждальця. Який змушений вислуховувати звинувачення у стані повної непритомності, сповитий бинтами, змерзлий під стосом пледів, й ледь не на грані життя і смерті. А коли слідчі й громадськість засумнівалися, «тяжко хворий», скинувши ковдри, хоробро здіймається на ноги і вирішує вчинити акт громадянської мужності. «Я фактично можу вважатися вільним. Однак, готовий проявити громадську ініціативу… та не покидати межі України», - пише Насіров у оприлюдненій адвокатами заяві.
Чим не герой?
Вже й політологи спохопилися. «НАБУ виглядає інструментом тривіальної президентскої помсти за корпоративну «зраду»! – пише Олександр Кочетков.
А бютівський нардеп Сергій Власенко поспішає запевнити, що «ні одній зі сторін не потрібне правосуддя. А відтак це не судовий процес, а змагання «рєшал».
Чим не жертва обставин?
Часом здається, що лікарня «Феофанія» й існує виключно для того, аби генерувати у плебса невтамовне співчуття до чиновників, як горять на роботі. До убогих і хворих які претензії?
Скількох високопосадовців ескулапи врятували від людського гніву фальшивою виразкою шлунка, від звільнення з посад і від посадок – фейковим інфарктом міокарда? Скількох суддів відправляли на кількамісячний лікарняний, аби затягнути справу, щоби про неї забули?
І, як зізналася в.о. міністра охорони здоров`я Уляна Супрун, вона на тих лікарів «жодним чином не може впливати, бо «Феофанія» не належить до Міністерства охорони здоров’я, а підпорядкована Державному управлінню справами». І не має ліцензування, а отже у неї не можна відібрати ліцензію…
Виявляється, у нас є народна медицина, гомеопатія, а є «Феофанія», де ставлять діагноз у тільки їм відомий спосіб.
І сьогодні, гадаю, не лише мене гостро цікавить одна річ: чи планує генпрокурор відкрити кримінальне провадження щодо лікарів, які сфабрикували інфарктний діагноз Насірова? Я думаю, Юрій Луценко вже мав би прояснити свою позицію, хоча б у ФБ.
І чи не варто Супрун (а заодно й Авакову) розслідувати, чому Насірова відмовилися для встановлення справжнього діагнозу брати в лікарню швидкої допомоги? Чи ця лікарня теж уже не належить Мінохорониздоров`я?
Хто адекватно оцінить дії голови Солом'янського суду Людмили Шереметьєвої, яка не захотіла в неділю терміново приїхати до суду, аби розблокувати суд по Насірову?
Хто розслідуватиме версію про її, буцімто, вказівку другому черговому судді не їхати на роботу, аби унеможливити розгляд відводу судді в терміни перебування головного фіскала країни під вартою?
Хто в неї спитає кваліфіковано: чому вона не дала можливості автоматизованій системі визначити другого чергового суддю на неділю і викликати його на роботу?
Хто розслідує, чи дійсно у суботу ввечері Солом`янський суд відвідав голова Апеляційного суду Ярослав Головачов, і чи не після його порад засідання було заблоковано?
Мовчать у Вищій раді правосуддя, судовій адміністрації, суддівській спільноті. Може й правда верховенство права суддів районного суду на законний недільний відпочинок переважає в нас цивілізаційні європейські вимоги «скорого й справедливого суду»?
А може в цьому суді існує певна спеціалізація: закривати кримінальні справи (з наступною відміною європейських санкцій) проти бізнес-партнерів Януковича? Як було недавно з Юрієм Іванющенком?
Заковика не в особі головного українського податківця, хоча для нашого суспільства він став ледь не інфернальною постаттю. Насправді, посада, яку він посідає, не така вже й висока. Справа в принципі.
Бо вже не вперше коса правосуддя натикається навіть не на камінь, а на тупу й гливку глину кастового спротиву, в'язне у ній – не важливо, як цей спротив назвати – чиновницьким чи олігархічним.
Рятівна стежка за кордон витоптана у нас десятками й сотнями штиблетів зі страусячої шкіри. Технологія доведена до рівня космічної, з максимальними зручностями для фігурантів – «олл інклюзив», як кажуть. І кого по справжньому лякають ті електронні декларації, ті НАЗК, НАБУ і САП, коли за першої ж небезпеки спрацьовує ланцюг – суд, «Феофанія», злидарська застава, безпорадне СБУ, вікно на кордоні, Білорусь, Росія (чи Австрія)? Тормозок з антикваріатом давно зібрано, літак стоїть «під парами».
І ще. Автор цих рядків – категоричний противник «майдану-3».
Але мені здається, що сьогодні – саме одна з тих реперних точок, коли громадськість має мобілізуватися і посилити тиск на владні структури.
Не треба шин і гранат. Наша зброя – інформаційний штурм. Насамперед треба змусити висловитися всіх головних політичних гравців.
Голоси багатьох, причому з різних таборів, почуто. І це добрий знак. Однак, своє слово має сказати Президент. Він не може втручатися в розслідування, але підтримку діям НАБУ, свою позицію відносно доцільності існування «Феофанії» та й такої дивної інституції, як Солом`янський районний суд, міг би висловити. Як гарант Конституції, лідер нації і громадянин України.
Згадаймо антикорупційні виступи в Румунії. Там президент не став у позу над сутичкою, був пліч-о-пліч з протестантами. Це тим важливіше для Порошенка, що саме з його ім`ям чимало його недоброзичливців пов`язують гальмування справи Насірова. Самий час всі ці звинувачення дезавуювати.
На жаль, як я і побоювався, генеральний прокурор не запропонував НАБУ допомогу, а обмежився лише уїдливою порадою Ситнику: треба було вручати підозру вранці. Мовчить СБУ…
Своє слово мають сказати спікер і прем`єр, лідери парламентських партій. Бо ж їхнє мовчання схоже на вичікування: чия візьме.
Наскільки міцні в головного митаря тили? Частина депутатів виступила на його підтримку, «швидкою допомогою» навідалася до Інституту кардіології, аби, як було офіційно заявлено, «контролювати ситуацію та дії детективів НАБУ». А от зібрати підписи серед нардепів президентського блоку їм не вдалося…
Частина політиків і політологів з опозиційного стану замість підтримати НАБУ намагається остаточно зруйнувати довіру до нього в суспільстві. Принаймні, так це виглядає.
Бютівець Сергій Власенко поспішає запевнити, що вся інтрига процесу, на його думку, в тому, «наскільки швидко "проффесіонали" з НАБУ повністю завалять справу Насірова».
«А я хочу, щоб Насірову дали втекти», – пише у ФБ Анатолій Гриценко. Мовляв, якщо звільнять Насірова, то влада швидше згниє. «І відкриє перспективу для країни».
Чим гірше, тим краще – гасло усіх революціонерів, починаючи з Леніна… Бо ж, не дай Бог, Насірова таки засудять, це може означати: нинішня влада не безнадійна. А це не входить у плани опозиції.
На відміну від Гриценка, я не хочу, щоб Насірову дали втекти. Не хочу кращого колись потім – за рахунок гіршого вже сьогодні! Бо ж за 25 років Незалежності жодного разу кращого після гіршого не відбувалося.
Нинішня влада слабка, вона втрачає довіру людей, та, знаєте, – в цьому є своя користь. Така влада чутлива до тиску суспільства. Отже є невеликий шанс – зруйнувати, нарешті, оті кастові свободи, які не дають вільно дихати суспільству. Шанс, якого не дасть новий «майдан», бо приведе (принаймні, на кілька років) до влади більш неприступне, більш впевнене у своїй абсолютній правоті коло нових аристократів.
От чому так важливо сьогодні довести до кінця справу Насірова.
Євген Якунов. Київ.