Революція Гідності. Згадаймо головне

З архіву

21.11.2021 08:33

Ніколи не кажіть, що ідеали Майдану сплюндровані, його надії не справдилися, а рішення не виконані. Це – неправда!

Революція Гідності залишила глибокий, визначальний і незабутній слід в історії. Не в прийнятих документах – папір все стерпить, не в прізвищах лідерів – вони змінювалися і будуть змінюватися. Її ідеали, надії й рішення разюче змінили нашу ментальність, розпочали і продовжують формувати нашу нову політичну ідентичність. Процес не завершено. Бо історія - штука не скороспішна.

З кожною новою річницею Майдану ми маємо змогу осягнути більш повну картину того, що сталося. Але, щоб пазл склався повністю, має пройти ще чимало часу.

Отже, у чергову річницю Початку згадаємо день за днем, як все це відбувалося.

18 листопада 2013 року

На засіданні Ради міністрів закордонних справ ЄС вкотре не було прийнято остаточного рішення - чи підписувати Угоду про асоціацію з Україною на саміті у Вільнюсі 28-29 листопада. На той момент Київ виконав не всі умови для підписання Угоди.

Проте, коментуючи це рішення, міністр закордонних справ головуючої в Євросоюзі Литви Лінас Лінкявічус сказав: «Я думаю, що це було передбачувано, що ми не приймемо ніякого рішення, як я про це сказав до початку засідання. Я можу підтвердити, що жодного рішення не було ухвалено. Я вірю, що це добре, тому що також немає негативного рішення. Двері залишаються відкритими».

21 листопада

Цього дня Уряд Азарова оприлюднив рішення щодо призупинення процесу підготовки до укладання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським союзом. Ця Угода готувалася з 1998 року, її повинні були підписати на Вільнюському саміті 28 листопада. Проте, після таємної зустрічі Путіна та Януковича у Сочі, українська влада відмовилась від підписання.

Підняти людей на акції протесту допомогли соціальні мережі. Twitter і Facebook швидко рознесли інформацію про громадські акції. Першими вийти на Майдан Незалежності запропонували журналісти «5 каналу» Інна Неродик і Ольга Сніцарчук. Але найбільший ефект справив пост у Facebook журналіста Мустафи Найєма. «Зустрічаємось о 22:30 під монументом незалежності. Вдягайтесь тепло, беріть парасолі, чай, каву, хороший настрій та друзів», - написав Найєм. Незабаром на Майдані Незалежності зібралося близько 1,5 тис. осіб.

Мітинги з аналогічними вимогами пройшли в Харкові, Львові, Луганську, Вінниці, Донецьку, Кривому Розі, Сумах та Чернівцях.

28-29 листопада

На саміті Східного партнерства у Вільнюсі Угода про асоціацію між Україною та Європейським союзом так і не була підписана. У мережі з'явилося відео неформального спілкування канцлера Німеччини Ангели Меркель і президента Литви Далі Грибаускайте з тодішнім президентом України Януковичем. На ньому, зокрема, видно, що президент Литви намагається схилити Януковича до того, щоб він підписав Асоціацію. Проте, Янукович відповів, що вже є рішення уряду.

Цього дня «Партія регіонів» зібрала людей на Європейській площі, аби показати підтримку дій президента народом. Однак, з анонсованих 50 тисяч людей їм вдалось зібрати лише 10.

В цей же час на Майдані громадські активісти і лідери опозиційних партій ухвалили спільну резолюцію з вимогою відставки Януковича «за зраду українського народу».

29 листопада

Цього дня українські студенти організували «живий євроланцюг» між Києвом та Перемишлем.

Маршрут ланцюга розпочався у Києві і проліг через Житомир, Рівне, Львів і до Шегині на кордоні з Польщею. Довжина цього маршруту становила 625 кілометрів. Цей Євроланцюг став другим в історії України. У січні 1990 року живий ланцюг українці створили на Акт Злуки.

30 листопада

У ніч з 29 на 30 листопада 2013 року на Майдані Незалежності спецпідрозділ «Беркут» жорстоко розігнав мітингувальників.

Ще перед 4-ю годиною ранку на Майдан почали завозити вантажівками елементи новорічної ялинки, яку зводили неподалік місця протесту. Тоді ж загони міліції оточили близько тисячі активістів, які мирно протестували і співали пісні.

Внаслідок дій «Беркуту» постраждали щонайменше 80 осіб. 35 людей міліціонери затримали, але згодом відпустили. Проти учасників мітингу відкрили кримінальні провадження - за статтями «спротив представникам влади» і «хуліганство». У МВС розгін протестувальників пояснювали провокаціями з їхнього боку. Від дій силовиків тодішнє керівництво держави відмежувалося; нікого не було покарано, розслідування не було почато.

Жорстоке побиття студентів на київському Майдані приголомшило не тільки українців, але й світову спільноту. Події 30 листопада стали переломним моментом в українських протестах кінця 2013 року, змістивши акцент протестів із проєвропейського на антиурядовий, а також додавши їм масовості. Наступного дня на Майдані вже звучало - «Ката на нари» і «Януковича на йолку».

1 грудня

Цього дня у Києві пройшов один із найвелелюдніших мітингів Революції Гідності. Опівдні колона мітингувальників рушила з Михайлівської площі вулицею Володимирською до парку Шевченка, а звідти у бік Хрещатика, потім пройшла Бессарабською площею і попрямувала до Майдану Незалежності. За різними даними, того дня у Києві мітингували близько півмільйона осіб. Міліція, яка заблокувала напередодні підступи до Майдану Незалежності, відступила.

Разом з тим, цього дня мітингувальники зайняли будівлю КМДА та Будинок профспілок - там розташувався Штаб національного опору.

Поки на сцені Майдану Незалежності виступали політики, частина учасників акції намагалася штурмувати Адміністрацію президента. Крім кулаків та палиць у хід пішли бруківка, цепи і, навіть, трактор, яким намагались таранити кордони силовиків. Саме на цей трактор піднявся Петро Порошенко, закликаючи припинити провокації. «Беркут» відбив штурм, застосувавши світлошумові гранати і сльозогінний газ. Потім бійці почали переслідувати нападників. «Беркут» діяв максимально жорстоко і бив усіх, хто траплявся на шляху.

Так, крім учасників протесту, постраждало понад 40 українських та іноземних журналістів, зокрема польський журналіст Павел Пененжек, оператор 5-го каналу Іван Наконечний, головний редактор сайту Цензор.НЕТ Юрій Бутусов.

Павел Боболовіч, кореспондент польського радіо Wnet 24: «1 грудня - хвиля несамовита. Було стільки людей... Приїхали й поляки, офіційна делегація. І знову ніби проявилося нове обличчя Майдану - стало зрозуміло, що це вже революція, вже вийшла велика сила українців. Я мав відчуття, що весь Київ вийшов на вулиці. І весь рухався у напрямку Майдану. Особливістю і феноменом Майдану було те, що там було вироблено такі правила, які ти не можеш порушити, і духовенство постійно наголошувало, що це мирний протест... Ще одна рефлексія. На тих барикадах всюди були європейські прапори, і люди, які йшли на ту боротьбу, йшли з європейськими прапорами. Дуже прикро, але із самого початку моє відчуття як людини, що приїхала з Європи, - Європа не була з тими людьми. На те, що вони ризикували своїм життям і пізніше фактично поклали свої життя за європейські цінності, Європа нічим реально не відповіла. Хоча, звісно, приїжджали політики європейські, і польські зокрема.»

Близько п'ятої вечора на Банкову прийшли Віталій Кличко, Петро Порошенко, Олег Тягнибок та стали між радикалами і міліцією, намагаючись заспокоїти обидві сторони. Парламентська опозиція пізніше назвала нападників на міліцію провокаторами і заявила про свою непричетність до цього нападу, поклавши відповідальність на «штурмовиків-провокаторів» Дмитра Корчинського.

1 грудня розпочав свою діяльність і Автомайдан - співтовариство автомобілістів, які підтримували Євромайдан. Ввечері колона приблизно з 300 автомобілів спробувала проїхати до президентської резиденції «Межигір'я», проте по дорозі в село Нові Петрівці їм перегородили шлях 4 автобуси спецпідрозділу «Беркут».

Разом з тим 1 грудня акції протесту відбулися в багатьох містах країни. Наймасовіший протест був у Львові - близько 40 тисяч осіб. У Луцьку протестували понад 8 тисяч, у Тернополі - понад 5 тисяч, у Чернівцях - близько 5 тис. Акції також відбулися у Рівному, Харкові, Дніпропетровську, Хмельницькому, Одесі, Вінниці, Ужгороді, Кіровограді, Донецьку, Луганську, Житомирі.

8 грудня

В цей день у Києві відбувся так званий «Марш мільйона». На віче на Майдані Незалежності зібралися, за різними оцінками, від 500 тисяч до 1 мільйона людей.

Майдан був заповнений ущерть, і це без урахування інших центральних вулиць міста. Зі сцени виступали як політичні, так і культурні та духовні діячі. Було оголошено про намір блокувати урядові будівлі та встановлювати наметові містечка на вулицях урядового кварталу. Опозиція дала тодішньому президенту Януковичу 48 годин для виконання вимог Майдану і пообіцяла блокувати його резиденцію у Межигір'ї. По завершенні офіційної частини заходу мітингувальники рушили на вулиці урядового кварталу, де створили і побудували кілька блокпостів і барикад, зокрема на вул. Грушевського, Лютеранській, Круглоуніверситетській та перехресті Шовковичної й Богомольця.

Увечері активісти «Свободи» повалили пам'ятник Леніну на бульварі Шевченка біля Бессарабки в Києві. На постаменті встановили державний прапор України та червоно-чорний прапор ОУН-УПА.

Разом з тим, на Майдані було сформовано 15 загонів цивільної самооборони, які назвали «сотнями».

11 грудня

У ніч із 10 на 11 грудня 2013 року численні підрозділи внутрішніх військ і «Беркута» зробили першу спробу розігнати мирних протестувальників на Майдані у Києві. Тоді Михайлівський Золотоверхий собор безперервно бив у дзвони, і на той дзвін з усього міста стікалися кияни.

Диякон Михайлівського собору Іван Сидор згодом згадував: «Отримав благословення у намісника монастиря ігумена Агапіта і побіг на дзвіницю. Як бити на сполох, не знав, адже останній раз таке відбувалося в 1240 році, коли під Києвом стояла татаро-монгольська орда. Але постарався вкласти в передзвін всю душу і дзвонив так сильно і так довго, щоб все місто почуло і прийшло на Майдан... Я почав втрачати сили ще до кінця першої години. Добре, що мені на допомогу прийшли студенти. За чотири години ми вшістьох порвали чотири троса на дзвонах! У мене встигли нарости і полопатися криваві мозолі, стер собі руки в кров, але болю майже не помічав...»

Основною точкою протистояння тоді була барикада на Інститутській, а після її руйнування беркутівцями - Європейська площа.

Тим часом кількісна перевага вже явно була на боці активістів Майдану, і спецназівці під зростаючим натиском людей відступили.

1 січня 2014 року

В Новорічну ніч на Майдані зібралося кількасот тисяч люду. Рівно опівночі вони заспівали Гімн України, тримаючи в руках ліхтарики та мобільні телефони. На сцені разом з усіма співали гімн Руслана, лідери опозиції Петро Порошенко, Арсеній Яценюк, Віталій Кличко, Юрій Луценко, народні депутати, а також координатори Євромайдану.

Після цих подій керівництво США та представники Євросоюзу вперше заговорили про санкції проти тодішнього керівництва України.

23 і 24 січня

Протести поширюються по всій Україні. У ряді міст - Тернополі, Львові, Рівному, Івано-Франківську та Хмельницькому, протестувальники захоплюють будівлі обласних державних адміністрацій. Подекуди губернаторів змусили написати заяви про відставку. Однак, у Донецьку, Луганську та Харкові пройшли мітинги на підтримку влади.

Це стало можливим через те, що в «Партії регіонів» утворилося потужне лобі мирного врегулювання конфлікту. В першу чергу його притримували депутати, орієнтовані на Ріната Ахметова та Дмитра Фірташа. До них приєдналась і більшість «регіоналів»-бізнесменів.

18-20 лютого

Вранці 18 лютого демонстранти пішли до Верховної Ради, де депутати мали розглянути зміни до Конституції України. Однак канцелярія парламенту відмовлялася реєструвати цей документ, що викликало обурення серед мітингувальників і призвело до сутичок з силовиками.

Протягом 18 лютого в ході зіткнень протестуючі були відтіснені до Майдану, понад 20 людей було вбито з вогнепальної зброї.

19 лютого демонстранти утримували позиції на Майдані, тоді як силовики почали підготовку до «антитерористичної операції». Проти демонстрантів з боку вулиці Інститутської були застосовані 3 водомети, було підтягнуто БТРи. Близько 22 години загорівся Будинок профспілок, де в той час розташовувався штаб євромайданівців та перебували поранені. За офіційними даними на пожежі загинули дві людини, 41 врятовано. Пожежу змогли загасити тільки 20 лютого вранці. Тим часом переговори лідерів опозиції з тодішнім президентом Януковичем знову не дали результатів.

Загалом з 18 по 21 лютого на Майдані загинули понад 100 осіб. Всіх їх згодом назвуть «Небесною Сотнею».

Тим часом у Києві транспортний колапс: під'їзди до міста охороняють автоматники, метро не працює три дні через оголошену владою терористичну загрозу. Не працює залізничне сполучення із Львівською та Івано-Франківською областями.

21 лютого

Парламент абсолютною більшістю голосів (386) схвалив у цілому Закон «Про відновлення дії окремих положень Конституції України 2004 року». Крім того, схвалено Закон «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України». Разом з тим, Рада імплементувала до національного законодавства положення статті 19 Конвенції ООН проти корупції, згідно з якими була декриміналізована стаття, за якою було засуджено Юлію Тимошенко. Наступного дня вона була звільнена.

У ніч з 21 на 22 лютого Віктор Янукович з найближчим оточенням покинув країну. Спочатку він залишає Київ й виїжджає до Харкова, де за підтримки Росії намагався влаштувати з'їзд для відділення східних регіонів від України. Однак цей план зазнав поразки. Янукович та більшість членів його уряду втекли до Росії.

Зранку 22 лютого тисячі активістів, журналістів та волонтерів приїхали до Межигір'я аби перевірити інформацію про втечу Януковича. В резиденції нікого не було. Стоси документів плавали у Дніпрі, а на записах камер спостереження було видно, що вночі звідси поспіхом вивезли декілька вантажівок дорогоцінних речей.

Цього ж дня Верховна Рада України, Адміністрація Президента, Кабмін та МВС перейшли під контроль і охорону Майдану.

23 лютого

Народні депутати 328-ма голосами ухвалили постанову «Про самоусунення Президента України від виконання конституційних повноважень та призначення позачергових виборів Президента України». Вибори призначили на 25 травня 2014 року.