Марина Каналюк, капітан першого рангу
Головною метою дислокації ЧФ в Криму була анексія півострова
- Я вважаю, що армійська служба дійсно дуже специфічна - і в нашій країні важка для жінок. Однак багато що залежить від характеру військовослужбовця. Безперечно, армії і флоту потрібні люди фізично загартовані, витривалі, вольові. Але хто стане стверджувати, що жінки позбавлені цих якостей? Інакше як пояснити, що в багатьох країнах жінки не просто успішно несуть службу, але і очолюють бойові частини і навіть армії? Як командир фрегату королівського флоту "Portland" британка Сейра Уест. Або німкеня Урсула фон дер Ляйєн, що очолює одну з найпотужніших армій НАТО. Власне, фемінізація оборонної сфери стала своєрідною відмітною ознакою армій європейських країн.
- Україна поки що поза межами цього переліку?
- У нас, як у будь-якої з пострадянських країн, де не викорінено думку, що армія - справа суто чоловіча, жінкам важче робити військову кар'єру. Україна - країна молода, тому тільки зараз жінки-офіцери, які закінчили військові навчальні заклади, починають підходити до полковницьким звань.
- До анексії Криму ви, як помічник командувача ВМС ЗС України, відповідали за взаємодію з військовими структурами РФ на території України. Що на ваш погляд передувало окупації?
- Чорноморський Флот РФ перебував на території України з самого початку існування нашої країни. Законодавчо це перебування було закріплено в 1997 році підписанням відповідних базових українсько-російських угод.
Саме Чорноморський флот став основою для формування в Криму яскраво вираженого проросійського лобі
Багато хто вважають, що ці угоди дозволили Україні у свій час вийти зі складної економічної ситуації. А я думаю - питання спірне. Можливо, з економічної точки зору це було виправдано, але коли маєш справу з великою іноземною військовою базою на своїй території, мабуть, дивитися потрібно більш широко, з урахуванням найближчої перспективи.
Враховуючи і геополітичний вплив на Україну з боку потенційних союзників у Європі, і, безумовно, моральний і психологічний фактори присутності іноземних військових на формування громадської думки всередині країни. Тим не менш, станом на березень 2014 року існували певні міжурядові угоди і, у всякому разі, Україною, вони виконувалися. Інша справа, що для Російської Федерації, як з'ясувалося, ці угоди були дієвим інструментом для реалізації далекосяжних планів щодо анексії Кримського півострова.
- Тобто анексія Криму без участі Чорноморського флоту могла і не відбутися?
- Безумовно. Саме присутній на території Криму Чорноморський флот став основою для формування на півострові яскраво вираженого проросійського лобі - як у політикуму півострова, так і у більшої частини кримського населення.
Ну а далі фатальну роль зіграли вже суто "технічні" деталі: грамотне, з військової точки зору, розміщення російських військових частин по всій території АРК, що з боку можна було порівняти з розміщенням окупаційних гарнізонів. І ще: продумана політика російського керівництва відносно до військових пенсіонерів Чорноморського флоту. В тому числі, відсутність заборони на отримання громадянства України колишніми військовослужбовцями ЧФ РФ і широкомасштабне будівництво житлових комплексів в елітних районах міста Севастополя!
Особливу увагу Росія приділяла аналізу і впливу на процеси суспільної та соціальної сфер життя російськомовного населення Криму, постійно підтримуючи діалог між кримчанами і представниками політичної еліти Росії. Досить згадати хоча б організацію прямого інформаційного мосту між Севастополем і президентом РФ Путіним, який відбувся задовго до подій лютого 2014 року.
Мабуть, доречно згадати і часті візити в Севастополь представників уряду Москви, які зазвичай, причому не без активної участі влади України, закінчувалися появою на вулицях міста подарованими Москвою тролейбусів, відкриттям в самому центрі міста "Будинку Москви", пам'ятників, музеїв, виставок, гастролями зірок російської естради, будівництвом дошкільних установ, шкіл, філій російських вищих навчальних закладів, медичних установ, створенням робочих місць для українських громадян!
А хіба щорічні паради Чорноморського флоту не були за своєю суттю інструментом демонстрації військової потужності Росії і єднання її з Кримом, насамперед - із Севастополем?
Не впевнена також, що наша військово-політична еліта повністю враховувала роль в житті населення Криму і в подальшої анексії півострова духовенства РПЦ, хоча роль ця, на мій погляд, була дуже значущою. Крім переорієнтації духовного світу парафіян і виховання його в російських духовних традиціях, РПЦ активно будувала на всьому півострові церкви, під крилом яких проводилася робота з формування та підготовки загонів Кримського козачого війська, які виконали місію авангарду в 2014 році при блокуванні і захопленні українських військових частин.
Думаю, навряд чи слід забувати і той факт, що саме ієрархи Московського патріархату в 2013 році завезли разом зі святими дарами на "ознайомчу екскурсію" в Севастополь пана Гіркіна з товаришами, які очолили у 2014 році загони бойовиків на Донбасі!
- Хотілося б уточнити: чи мала українська сторона, як підписант відомих угод щодо базування в Криму Чорноморського флоту, які-небудь інструменти, за допомогою яких могла регулювати і впливати на ті дії Росії, про які ви згадали?
Україно-російські угоди щодо Криму фактично повністю розв'язували руки Росії в напрямку бойового застосування підрозділів ЧФ РФ з території України і на території України
- Навряд чи. Аналіз виконання вимог, закріплених у цих угодах, показував, що в основному обидві сторони їх виконували. Але досить часто російсько-українські відносини саме в питаннях перебування ЧФ в Криму обтяжувалися систематичними порушеннями з боку структур ЧФ Росії норм чинного законодавства. Зокрема, допускалися неузгоджені перетини державного кордону України, пересування техніки та підрозділів за межі місць дислокації, незаконне використання радіочастотного спектру нашої країни, неузгоджена заміна озброєння й інші порушення. Хоча в цілому, підкреслюю, Росія виконувала основні зобов'язання, і Україна, у свою чергу, не акцентувала увагу на виявлені порушення.
Але найголовніше, що у цих українсько-російських угодах ви не виявите цілей перебування ЧФ РФ на території України. РФ ретельно обходила це питання на всіх рівнях переговорів. Тепер вже остаточно зрозуміло, що мета була одна: створення умов для окупації Росією Криму. І закріплені в угодах положення фактично повністю розв'язували руки Росії в напрямку бойового застосування підрозділів ЧФ РФ з території України і на території України. Це - головне!
Бачило керівництво ВМС цю загрозу? Безумовно, особливо чітко вона окреслилася під час російсько-грузинського військового конфлікту 2008 року, коли з суверенноъ території України Росія використовувала групу кораблів ЧФ для участі в бойових діях на південному-сході Чорного моря. Таким чином, в 2014 році в Криму і Севастополі Росія реалізувала вже відпрацьовані сценарії 2008-го, використовуючи ту ж пасивність українського керівництва, що і в 2008 році.
- Широко відомий факт: тисячі військовослужбовців і представників силових структур Криму перейшли в березні 2014 року на бік окупанта? Чому, на ваш погляд, це стало можливим?
- Так, в один з березневих днів був проведений референдум, підсумки якого згодом не визнали країни-члени Європейського Союзу і більшість держав-членів ООН. Доводиться констатувати, що не було, як я очікувала, частих масових акцій протесту на всьому півострові, ні тим більше таких акцій громадянської непокори. Про що це свідчить? Насамперед, вважаю, на півострові була створена певна атмосфера страху, внаслідок появи на вулицях і в держустановах збройних загонів громадських формувань, у складі яких, мабуть, були і прибулі з Росії "туристи-відпускники". Але не тільки. Є також підстави констатувати, що кримчани у своїй більшості були психологічно підготовлені до подій лютого-березня 2014 року.
Чи закономірний цей феномен? Безумовно. Оскільки Росія, починаючи з 1992 року, невпинно і послідовно робила кроки для формування "проросійської" свідомості кримського населення усіма доступними державному апарату способами. І переважний вплив на умонастрої кримчан протягом 23 років мали, зокрема, російські ЗМІ, які невпинно їх переконували в "перевагах" життя в Російській Федерації. Крім того, Росія не шкодувала коштів на фінансування заходів в соціально-культурній сфері, переслідуючи цілком певні цілі патріотичного виховання молоді.
Наприклад, в Севастополі (на території іншої держави!) відкривалися пам'ятники російської імператриці, адміралам Чорноморського флоту РФ. Не хочу оцінювати історичних і військових діячів, але ці факти здатні говорити самі за себе.
У той же час пам'ятник хрестителю Київської Русі - Великому князю Володимиру, зведений зусиллями двох президентів України і Росії, було урочисто відкрито на території Херсонеського історико-культурного заповідника під патронатом РПЦ. Подібним чином крок за кроком Росія формувала настрої кримчан з більшості важливих напрямків.
- Важко з вами не погодитися, але адже не все, що стосується цивільного населення, може мати відношення до військових...
- Погоджуюся, військові - люди, які раз і назавжди обирають свій шлях і місце під прапором Батьківщини, прийнявши присягу і одягнувши погони. Тому не може бути подвійної думки та ставлення до військовослужбовців ВМС, що зрадив Батьківщині. Скажу словами улюбленого поета і барда Висоцького: "І на віки віків і у всі часи боягуз, зрадник - завжди зневажається". Таке й моє ставлення до цих людей - презирство.
Але це - моє ставлення. А ось що думають про цих перевертнів у погонах їх нові товариші - російські офіцери і матроси?! Невже для славного традиціями військової честі Чорноморського флоту це слово - порожній звук?! Ну, тоді - слава Богу, адже саме їм будувати зі зрадниками своє бойове братство - ми вже очистилися від цього бруду!
- Як особисто ви бачите подальші перспективи ВМС України?
- Головне для українських моряків - не повторювати помилок минулого. Будуючи нові Військово-морські сили, Україна не повинна озиратися на радянський та пострадянський досвід. Український флот повинен будуватися і розвиватися, як флот європейського типу, озброєний і підготовлений за стандартами країн НАТО. Важливе значення при цьому має успіх пілотного проекту з розвитку ВМС ЗС України, реалізація якого почала здійснюватися. Разом з тим, змушена, на жаль, констатувати, що темпи цієї реалізації залишають бажати кращого.
- Мабуть, прискорення буде залежати від позиції керівництва Міноборони в питанні відродження та розвитку військового флоту. А які проблеми хвилюють сьогодні безпосередньо військових моряків та їх родини: відчувається державна підтримка в тій непростій ситуації, в якій вони опинилися після виходу з Криму?
- Служимо і живемо так само, як більшість громадян України. Розуміємо проблеми, які пов'язані з непростою економічною ситуацією, віримо у зміни на краще і прагнемо робити все, щоб ці зміни швидше входили в наше життя. Але в той час, військовослужбовці ВМС зіткнулися з цілою низкою соціальних проблем, вирішити які можна би вже зараз - для цього достатньо політичної волі.
Першочергова проблема - відсутність житла. Командування ВМС зацікавлене у внесенні змін у статтю 12 Закону України щодо соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей. Така робота ведеться в Мінобороні вже два роки. У статтю закладені дві норми. Перша - виплати за піднайом житла контрактникам. Друга - можливість претендувати на житло тим військовослужбовцям, які втратили своє на півострові.
Розраховую, що найближчим часом законопроект буде прийнятий. Це, до речі, стане показником того, чи змінилося ставлення влади до військових за останні два роки.
Михайло Аксанюк, Одеса.