Марк Гальперін, російський політик, організатор руху «За зміну влади»

21.01.2016 10:00

Немає 86-90% підтримки Путіна, влади. Народний протест наростає і буде наростати

Я познайомився з ним 12 серпня 2014 року, коли московські активісти «Комітету солідарності з Майданом» подали заявку на проведення Маршу пам'яті та скорботи на вшанування жертв війни в Україні. Марш заборонили (що тоді ще було не так очевидно, як зараз). Формат заходу змінився - на «Вечір пам'яті і скорботи», без плакатів, без ходи, за принципом народного сходу /одиночного пікету із запаленням свічок, лампадок, покладанням квітів біля посольства України. Тут же в Мережі з'явилися погрози пригнати козаків і втікачів із Донецька і Луганська... Провокації, сутички були, але без особливого кровопролиття. Марку Гальперіну тоді залили обличчя зеленкою. І я здивувався, як спокійно, холоднокровно, з яким почуттям власної гідності тримається ця людина, яка опинилася в такому незвичному і очевидно неприємному вигляді.

Минуло півтора року. Спокійно, твердо, систематично Марк Гальперін робить те, що вважає за потрібне, і упевнений у майбутньому успіху.

- Розкажіть, будь ласка, як починалася ваша політична діяльність?

- Із задоволенням! Я хочу, щоб революція, зміна влади відбулася так, як було у 1991 році. І перший раз я вийшов на зустріч з людьми з гаслом «За демократичну революцію!» у лютому 2013 року. Тоді ще без плакатів. З того часу кожен тиждень виходжу зі своїми однодумцями на площу. Коли як - на Пушкінську, на Тріумфальну, на Манежну, потім знову на Пушкінську, потім знову на Манежну... З вересня минулого року ми обрали в якості постійного місця для пікетування Манежну площу. Збираємося щосуботи о четвертій години дня біля пам'ятника маршалу Жукову. Це за два кроки від Красної площі, Кремля. Люди нас помітили, впізнають. І доброзичливці помітили, і недоброзичливці.

- Давайте уточнимо щодо недоброзичливців...

- Ну що сказати, по-різному буває. Нас відтісняли з місця пікетування. Володю Іонова одного разу облили хімреактивом. Потім мене почали затримувати «на провокаціях». Ну, це старий прийом. Коли стоїш з одиночним пікетом, підходить провокатор зі своїм плакатом, після чого пікет перестає бути одиночним. Тому останнім часом ми вирішили змінити тактику: вийшли на Манежну і на Тріумфальну. Можливо освоїмо й інші площі. Нехай ті, хто з нами «працюють», побігають за нами по місту. А вони не люблять бігати.

- Давайте ще раз проартикулюємо ваші цілі.

Влада взяла курс на те, щоб чавити все на корню. Будь-яке висловлення думки

- Я створюю загальноросійський рух «За зміну влади». Ми багато працюємо. І далі готові працювати. По-різному. Регулярне проведення пікетів у центрі міста - ефективний засіб для привернення уваги. Ми з одного боку прориваємо інформаційну блокаду і агітуємо перехожих, а з іншого - пояснюємо опозиціонерам, які приходять на пікети, що за рух ми створюємо і якими шляхами ми збираємося досягти наших цілей.

- Сміливість, уміння «вийти на площу», тим більше - на головні площі країни, дорогого коштує. І вісім осіб, які протестували в 1968 році проти введення Радянської армії в Чехословаччину, врятували честь Росії... Скільки людей у вашій групі?

- У нас вже сформувався кістяк. Це осіб 15-20.

- Але ж пікет одиночний?

- Ми змінюємо один одного у пікеті. І наявного закону, теж дещо сумнівного, не порушуємо... Коли в місті проходять якісь інші заходи протесту, на пікет можуть прийти після них осіб 25-30.

Регулярні пікети з участю кількох десятків осіб для влади теж небезпечні

- Абсолютно вірно. Влада взяла курс на те, щоб чавити все на корню. Будь-яке висловлення думки. Заборон на масові ходи в центрі столиці вже мало. Такі регулярні пікети з участю кількох десятків осіб, як наші, для влади теж небезпечні. Згадаємо недавню історію. Це після протестів 2011-2012 року у десятки або навіть сотні тисяч осіб ми «розпестилися». А до того була «стратегія 31» на Тріумфальній площі. Тих, хто виходив, теж було небагато. Але згадайте, як запекло боролася з ними влада. Тріумфалка постійно була «під розгоном». Приблизно те ж відбувається і зараз... Я впевнений, що немає ніяких 86-90% підтримки Путіна, влади. Це ігри соціологів. Невдоволення є. Народний протест наростає і буде наростати.

- Але він зараз має переважно економічний підтекст, а не політичний.

- Влада відкидає, не сприймає будь-який протест - не тільки політичний, а й економічний, і соціальний. Спробуйте, наприклад, вийти з плакатом, що заперечує проти забудови у Парку «Дружба» або «Торфянка». Влада і в цьому випадку буде реагувати вкрай негативно.

- А чи є якісь особливі заборони?

На слово «Путін» на плакаті існує справжня цензура

- Так! Є табу на одне слово. І це слово - «Путін». Взагалі-то я кажу своїм друзям та всім бажаючим до нас приєднатися: «Приходьте з будь-якими плакатами». Природно в наших плакатах немає ніякого екстремізму, нацизму та ксенофобії. Але ось на слово «Путін» на плакаті існує справжня цензура. Тому ми подібні плакати найчастіше намагаємося діставати наприкінці заходу. Хоча буває, що і на початку викладаємо. Це - за обставинами. Поліція іноді просто просить: «Можете стояти. Тільки «Путіна» поверніть».

- Але поліція, напевно не завжди така миролюбна?

- Найчастіше, вона діє не безпосередньо, а через підручних. Це, звичайно, нодівці (Національно-визвольно рух Росії (НОД - російська проурядова організація, - ред.). Ті діють по-різному. Іноді просто вступають в розмови, починають дискусію. Тут ми не проти. В інших випадках вони намагаються відсікти від нас перехожих, стаючи між нашим пікетом і іншими людьми. З боку це виглядає дуже символічно - вони просто бояться нашого контакту з народом. Є у нодівців своє «ноу-хау». Десь у бомжів збирають, перепрошую, сечу, фекалії. І потім кидають цим у нас - неприємно. Але що поробиш, вони працюють з матеріалом, з яким їм зручніше... Періодично нодівці затівають бійки. Після цього ми знімаємо побої, йдемо в поліцію. Але там нам кажуть: «А нічого не було». Тому доводиться самостійно протистояти забіякам. Але власне таке заворушення - хороший привід для поліції під гучні розмови: «Як ви всі нам набридли» затримати всіх - і наших, і нодівців. Але тих, природно, відпускають просто так, а на наших оформляють порушення. І це вже небезпечно. Стаття 212, прим. 1 КК РФ. Регулярне порушення правил проведення мітингів і пікетів. Ось за це наш Ільдар Дадін вже отримав три роки в'язниці. Ще двом нашим соратникам довелося виїхати за межі країни, не тільки Володимиру Іонову, якого ви згадали, але й Ірині Калмиковій.

- Але, здається, на вас персонально вже навішено стільки штрафів за проведення мітингів і пікетів, що ви стали невиїзним з Росії.

- Справа не тільки в штрафах. Все складніше. Я перебуваю під підпискою про невиїзд. Її в мене взяли ще рік тому. Так що я не можу виїжджати не лише за межі Росії, а й за межі Москви.

- За що вас взяли підписку?

- 15 січня я проводив пікет на підтримку несправедливо засудженого Олега Навального. Після цього на мене було заведено кримінальну справу. Пройшов цілий рік. Жодних процесуальних дій за цей час не проводилося. Тільки от підписка дещо обмежує у діяльності. Але я не скаржуся. І якщо посадять - теж нічого страшного. Я тим часом радію кожному дню на волі. Це можливість проводити агітацію. Взагалі, сьогодні кожен в Росії, хто займається політикою, справжньою незалежною політикою, повинен бути готовий до того, що його можуть побити, покалічити і навіть убити. Або дати статтю. І не тільки легку. Як, наприклад, було з Данилом Константиновим, якому «припаяли» вбивство. Хоча він в цей час в кафе відзначав зі своєю сім'єю день народження матері. Абсурдність справи була очевидною, що не завадило дати йому термін. Влада показала, що не буде гребувати нічим, щоб ізолювати недажаних для неї людей. Потім, коли розгорнувся громадський протест з цього приводу, влада також абсурдно перекваліфікувала «вбивство» на «хуліганство», тут же амністувала Константинова і відпустила. Після чого він виїхав з країни. Сподіваюся, що в його звільненні є і частка нашої заслуги. Ми ходили на суд, виходили з пікетами на його підтримку.

- При цьому показово, що Константинов - за своїми поглядами націоналіст.

- Так, сьогодні політичний вододіл проходить не за звичним канонам, а в залежності від того, наскільки людина готова протистояти тиску влади і діяти лише у відповідності зі своїми внутрішніми переконаннями. Адже до того ж Константинова приходили ефесбешники з Відділу по боротьбі з екстремізмом, пропонували співпрацю. Після того, як він відмовив, почалося жорстке переслідування.

- Чому ви і ваші однодумці, з вашою енергійністю та рішучістю, не хочете піти в існуючі партії так званої «несистемної опозиції»?

- Так, у Росії досить багато таких партій - ПАРНАС, «Партія Прогресу» «Солідарність», «Яблуко». Але, по-моєму, категорично неправильно, що вони не ставлять завдання зміни влади шляхом революції. Навіть Олексій Навальний на останньому великому мітингу в Любліно 7 вересня сказав, що його план - «бути пристойною людиною». Це неправильно. Зрозумійте, я поважаю лідерів цих партій, не хочу дорікати їм у м'якотілості. І вони, ймовірно, сподіваються на парламентські вибори у вересні. Але треба бути чесними з людьми. По-моєму очевидно, що в нинішніх умовах влада кардинально може змінитися лише революційним шляхом.

- Чому ви так вважаєте?

- Мені кожен день пишуть звідусіль. Рух наших однодумців існує в Петербурзі. 18 січня вони відзначили акціями річницю розгону Установчих зборів. Зараз тривають розмови про створення подібних груп в Казані, Уфі, Воронежі. За півкроку, потроху, але ми будемо йти вперед. Всі «оксамитові революції» починалися однаково. Спочатку відносно невеликі групи виходили на площу, потім - величезні маси. Тоді влада ставала перед вибором - розганяти або тікати. Частіше влада просто йшла. Але в Україні просто так не пішла, був подвиг Небесної Сотні. Але не можна забувати, що і в 1991 році в Москві були жертви, загинули три людини. Дуже хочеться, щоб зараз в Москві, в Росії був м'який варіант Майдану або 1991 року. Або ідеальний варіант зробити так, як це було в Польщі, коли Валенса за величезної підтримки народу просто відсунув Ярузельського. Але що зараз забігати наперед? Не варто. Сьогодні наше завдання - будувати рух за зміну влади і потім виводити людей на майдан і потім - виганяти грабіжників, які засіли в Кремлі.

- Опозиційна політика у вашому варіанті - складна справа. Але ще треба ж на щось жити.

- Звичайно. Я працюю. Держдеп мене не утримує. Правда, ось недавно втратив роботу. На цей раз не за політичними мотивами. До цього працював менеджером з маркетингу телекомунікаційного обладнання. А 4 роки тому мене звільнили саме через політику. І наших людей теж іноді звільняють через це. Студентів з вишів просять піти. Але ми боремося.

- Розкажіть трохи про себе.

- Я народився у підмосковному місті Реутове, це одразу за МКАДом. Закінчив МАМІ - Московський автомеханічний інститут. Служив в армії. Далеко - під Читою, селище Піщанка. Там різко континентальний клімат дев'ять місяців - дуже холодно, до 30-40 градусів. А влітку дуже жарко. Звичайно, після московського клімату дуже незвично. Одного разу вийшов по формі х/б, підхопив запалення легенів. Чисто військового навчання там ніякого не було. Будували дороги. Просто було використання безкоштовної праці - узаконене рабство... Але все це в минулому, що згадувати. Сьогодні у мене одна мета - розвиток Руху «За зміну влади».

Олег Кудрін, Москва