Росія не отримала безплатний швейцарський сир у європейській мишоловці

Чому Москву не влаштовує нейтралітет Берна

Наприкінці вересня Росія отримала новий ляпас по своєму й без того заляпаному українською кров’ю зовнішньополітичному обличчю. 27 вересня 2026 року швейцарці відхилили ініціативу «Про збереження нейтралітету»: понад 70% проголосували проти. Причому ініціативу відхилили всі 26 кантонів країни.

Цю ініціативу започаткувала націонал-консервативна політична організація та лобістська група Pro Schweiz, тісно пов’язана зі Швейцарською народною партією. Головним натхненником і рушієм кампанії виступив колишній член Федеральної ради, мільярдер Крістоф Блохер.

Вони пропонували конституційно закріпити три положення: значно жорсткішу модель нейтралітету, який мав стати «постійним і озброєним»; заборону вступати до військових альянсів або співпрацювати з ними (за винятком прямого нападу на Швейцарію); заборону приєднуватися до санкцій проти воюючих держав, якщо їх не схвалив Радбез ООН.

Найціннішим для Кремля був саме останній пункт. У разі ухвалення ініціативи Берн втратив би можливість продовжувати власну санкційну політику щодо Москви, яка має право вето в Радбезі ООН і блокує будь-які невигідні для себе рішення.

Нейтральна країна не означає байдужа

Для Росії цей референдум був рідкісною нагодою отримати бажане фактично безоплатно, без жодних поступок. Москві не доводилося припиняти війну проти України, шукати компромісів із Берном чи пропонувати обмін поступками — достатньо було, щоб швейцарці самі обмежили зовнішньополітичні можливості власного уряду.

Російська пропаганда у звичному для себе стилі зводила вибір швейцарців до спрощеної дихотомії: «справжній нейтралітет» або «повне підпорядкування ЄС і НАТО».

Швейцарія, нагадаємо, є постійно нейтральною державою і не входить до жодних військово-політичних блоків. Вона досі не дозволяє реекспорт власного озброєння в Україну, що чітко випливає з нормативно-правової бази країни щодо нейтралітету.

Водночас офіційна позиція Берна полягає в тому, що право нейтралітету регулює передусім військові питання — використання території та постачання оборонних матеріалів, але аж ніяк не забороняє запровадження економічних обмежень.

Федеральна рада й парламент Швейцарії виступили проти ініціативи не тому, що хотіли відмовитися від нейтралітету. Вони вважали, що така жорстка конституційна формула звузить простір для подальшого маневру, послабить безпекову співпрацю та не дозволить реагувати на серйозні порушення міжнародного права. Міністр закордонних справ Іньяціо Кассіс наголошував: кожен санкційний пакет уряд оцінює окремо. Так було й з РФ.

Що Берн зробив для Києва

Уже на п'ятий день повномасштабного вторгнення Росії в Україну Федеральна рада Швейцарії ухвалила рішення синхронізувати свої дії з ЄС і приєднатися до санкцій проти РФ. Тоді ж було заморожено активи осіб із санкційних списків, а також запроваджено персональні обмеження проти Путіна, глави уряду Михайла Мішустіна та міністра закордонних справ Сергія Лаврова.

Надалі Берн послідовно підтримував наступні санкційні пакети Євросоюзу. Під замороження швейцарською владою потрапили активи тисяч фізичних та юридичних осіб, а також мільярди швейцарських франків приватних статків і заблокованих коштів Центрального банку РФ.

Є й інший аспект санкцій Берна: до 2022 року через швейцарський фінансовий хаб проходила значна частина світової торгівлі російськими нафтою та вугіллям, адже в країні зосереджені ключові трейдери, страхові, фрахтові та юридичні компанії сировинного сектору. Запровадивши обмеження, Берн перекрив Кремлю важливі лазівки.

Щодо України, то після початку повномасштабної війни Швейцарія розгорнула масштабну гуманітарну допомогу їй та українцям. У лютому 2023 року Федеральна рада повідомляла, що понад 75 тисяч українців уже отримали у Швейцарії статус захисту. Гучним кроком підтримки України стало й те, що саме Швейцарія організувала першу Ukraine Recovery Conference. Саме в Лугано в липні 2022 року почалося формування міжнародної архітектури післявоєнної відбудови України. У конференції взяли участь представники 59 держав та організацій. Було сформульовано так звані Луганські принципи відновлення України — партнерство, реформи, прозорість, підзвітність, демократичну участь тощо.

Згодом Швейцарія зробила ще амбітніший крок, організувавши 15–16 червня 2024 року Саміт миру у Бюрґенштоку, куди було запрошено понад 160 делегацій. Мета — створити основу для майбутнього мирного процесу на базі міжнародного права та Статуту ООН.

10 квітня 2024 року Федеральна рада Швейцарії оголосила про довгострокову програму підтримки України: 5 млрд франків до 2036 року, з яких 1,5 млрд — до 2028-го.

Як російська дипломатія наступила на граблі

Москва давно стверджує, що Швейцарія втратила нейтралітет, коли приєдналася до санкцій. І саме тому відмовляється від цієї країни як місця проведення бодай гіпотетичних справжніх мирних переговорів. Востаннє це минулого місяця підтвердив заступник міністра закордонних справ РФ Олександр Грушко. Але втрачати такий «ініціативний» шанс Москва не хотіла. Тому вже під час референдумної кампанії це перетворилося на майже пряму агітацію.

31 липня речниця МЗС РФ Марія Захарова заявила, що швейцарський гнучкий нейтралітет гнеться туди, куди вигідно, а уряд не хоче записувати нейтралітет у Конституцію, бо тоді його «доведеться дотримуватися». 1 вересня вона назвала кампанію проти ініціативи «театром абсурду», а голосування «проти» — голосуванням проти нейтралітету.

Уже згаданий Грушко переконував, що від швейцарського нейтралітету «мало що залишилося», а країна перетворюється фактично на асоційованого члена НАТО. Таким чином Росія дала зрозуміти: «справжнім» вона визнає лише той нейтралітет, який її влаштовує. Коли існував шанс на бажаний результат, Москва голосно апелювала до «суверенного голосу швейцарців». А коли вони проголосували інакше, їхній вибір, на думку Москви, став доказом їхньої «слабкості» й «несправжнього» нейтралітету.

Це й були граблі, на які вкотре наступила Москва. Вона не просто підтримувала ініціативу. Вона робила це настільки явно, що допомогла її опонентам поставити перед виборцями прості питання: «Хто насправді має визначати зовнішню політику Швейцарії — самі громадяни чи Москва? Чому саме Росія так зацікавлена в тому, щоб ми змінили власну Конституцію? Чи повинна Москва отримати надалі контроль над нашою зовнішньою політикою?».

Швейцарський експерт Ульріх Шмід вважає, що саме ці «рекомендації» могли спрацювати проти ініціативи. Державний секретаріат з питань політики безпеки повідомляв про скоординовані приховані дезінформаційні операції щодо ініціативи. Видання Swissinfo прямо написало, що російське втручання стало одним із факторів кампанії.

Звісно, не слід називати результати останнього швейцарського референдуму голосуванням «проти Росії». Швейцарці вирішували, скільки свободи дій залишити власному уряду в майбутніх кризах. Частина виборців могла керуватися питаннями безпеки, суверенітету або співпраці з ЄС і НАТО, а не ставленням до Кремля.

Проте його помилка полягала саме в тому, що він вбудував себе в саму конструкцію ініціативи, розраховуючи, що гра на святому для швейцарців слові «нейтралітет» призведе до бажаного результату. У підсумку Москва не отримала свій безплатний швейцарський сир у європейській мишоловці.

Макс Мельцер