Олімпійська ізоляція Росії триває

Світовий спорт став чистішим без «великої держави»

Чергові зимові Олімпійські ігри стартують в Італії 6 лютого. Вони – вже п’яті за неучастю в них росіян під їхнім національним прапором. Востаннє гімн РФ лунав рівно десять років тому, в Ріо-де-Жанейро на літній Олімпіаді. На зимових Олімпійських іграх росіяни своєю командою брали участь ще раніше – у 2014-му в Сочі. 

Проте варто нагадати, що погнали їх не через війну в Україні, а з причини масштабного вживання допінгу. Довело це розслідування ARD і ВАДА (Всесвітнє антидопінгове агентство), а канадський юрист Річард Макларен у своїй доповіді для ВАДА підтвердив, що тисячі спортсменів РФ із літніх, зимових і паралімпійських видів спорту безпосередньо були задіяні в історії з допінгом.

«О, спорте, – ти – міф!»

Так, такі скандали трапляються регулярно, але на рівні «спортсмен–тренер–лікар». Стосовно росіян у Сочі-2014 було доведено, що тоді діяла саме державна система підміни проб спортсменів: Мінспорт РФ координувало ці дії, РУСАДА (російське відділення ВАДА) – прикривала, а ФСБ забезпечувало технічну сторону: ночами замінювало брудну сечу спортсменів на чисту. Усе, щоб догодити Путіну. Бо завдання стояло одне: «перемога в медальному заліку будь-якою ціною». У підсумку, ціною стала дискваліфікація десятків спортсменів, анулювання медалей та фактичне вигнання зі світового спортивного життя ось уже двох поколінь російських атлетів.

Насправді це історія не тільки про державний допінг, а й про потурання Росії з боку МОК. Бо право на проведення Олімпіади 2014 року було надано Сочі в липні 2007-го. Але його не затвердили після збройної агресії РФ проти Грузії у 2008-му. А 2010 року Росії було надано право на проведення чемпіонату світу з футболу (у 2018-му). І так само його не відібрали у 2014 році – після початку російської війни в Україні. І тільки лютий 2022-го став приводом для повномасштабного відсторонення Росії від Олімпійських ігор. Сама така «нейтральність» із боку МОК і сприяла подальшій легітимізації тези про спорт поза політикою (читай: війни).

Ба більше, Росію увесь час, попри все, намагаються узаконити, гібридним допуском її «нейтральних» спортсменів на міжнародні турніри, включно з Олімпіадою. І хоча до Мілану їх вирушить усього 13 (найнижча кількість, починаючи з 1908 року), лише сам факт їхньої присутності спонукає перефразувати відомий олімпійський принцип «О, спорте, – ти – міф!»

Олімпійські атаки на Мілан і Париж

Найцікавіше в цій історії, що Росії насправді дуже болить питання Олімпійських ігор, але по-своєму. Глава МЗС Італії Антоніо Таяні за два дні до початку нинішніх Ігор заявив про кібератаки на олімпійські ресурси, сайти деяких офісів відповідного міністерства та готелів у Мілані та Кортіна-д’Ампеццо (де також відбудуться змагання). Таяні вказав, що спроби злому «відбувалися з Росії». Відповідальність взяла на себе пов’язана з Росією група хакерів Noname057. «Проукраїнський курс уряду Італії призводить до того, що підтримка українських терористів карається нашими DDoS-атаками», – цитує агентство AFP заяву, оприлюднену в телеграм-каналі, пов’язаним із цією групою. А МОК мовчить.

Проте російська олімпійська кібератака на Мілан не зрівняється з минулою – паризькою. У 2024 році як напередодні, так і під час Олімпіади у столиці Франції росмедіа лякали терактами, хаосом, «другим Батакланом» (терористичний акт у 2015 році), «колапсом транспорту», «зривом церемонії відкриття», «непідготовленими об’єктами», «панікою влади Парижу» через посилення заходів безпеки тощо. Власне Олімпіаду ЗМІ РФ подавали у як «антихристиянську» та «дегенеративну», вони писали про катастрофічні борги, «марні витрати», «гнів парижан», «підготовку терактів», «знайдену в катакомбах Парижу схованку зі зброєю» тощо.

Про масштаб тодішньої російської кібератаки на олімпійський Париж говорить твіт про те, що перед Іграми служби безпеки нібито не перевірили міських підвалів, який набрав понад пів мільйона переглядів. До того ж до одного із твітів було прикріплено нібито випущену паризькою поліцією «карту злочинності в місті».

Була й концептуально інша атака. На противагу Олімпіаді в Парижі були влаштовані казанські «Спортивні ігри країн БРІКС». Російські медіа видавали її за «найважливішу спортивну подію світу», щодня виходило близько сотні матеріалів, присвячених їм. На 1 червня 2024 року, як переконувала Москва, у них підтверджували участь представники 97 країн, але у підсумку їх було всього 28. Щоб приховати ганьбу, до списку країн-учасниць була долучена Абхазія. Яка не тільки не входить до БРІКС, а навіть не визнана у світі як країна.

Близько чверті атлетів представляли Росію та Білорусь. Китай надіслав понад сотню спортсменів, але серед них немає жодного, хто мав би згодом стартувати в Парижі. У підсумку дійшло до смішного. У «змаганнях» з артистичного (раніше синхронного) плавання одразу дві золоті медалі завоював росіянин Олександр Мальцев, адже суперників у нього не було.

Але Путіну було замало «Ігор БРІКС», які передували Олімпіаді в Парижі. Тому він розпорядився одразу після них, восени 2024 року, провести Всесвітні ігри дружби. І ось це вже справді викликало жорстку реакцію МОК, який заявив, що участь у них розглядатимуть як порушення рішення про непроведення у РФ міжнародних спортивних заходів через війну в Україні.

Зрештою Москва відкотила назад: спочатку заявила про перенесення «Ігор дружби» на 2025 рік, а потім взагалі указом Путіна відтермінувала «до особливого рішення». Усі наявні на сьогодні альтернативні «ігри», які ініціювала Росія, так і не увійшли до календаря міжнародних змагань, їх не визнають ані МОК, ані світові федерації з різних видів спорту.

Інфантіно занадто інфантильний

Але те, що деякі з них все також чомусь ностальгують за Росією, свідчить остання заява президента ФІФА Джанні Інфантіно, який закликав зняти обмеження з російських футбольних команд: «Ми, безумовно, повинні це зробити. Ця заборона нічого не дала, а тільки викликала ще більше розчарування і ненависті. ФІФА повинна розглянути питання про зміну своїх правил і закріпити у статуті положення про те, що не можна забороняти жодній країні грати у футбол із політичних причин».

Те, що цією заявою обурилися в Україні, починаючи від голови МЗС Сибіги і закінчуючи сайтом «Миротворець», зрозуміло. Але насамперед цікава реакція іноземців. Європейський комісар із питань спорту Глен Мікалеф зазначив: «Спорт не існує у вакуумі. Він відображає те, хто ми є і за що вирішили боротися. Дозволити агресорам повернутися до світового футболу, ніби нічого не сталося, означає ігнорувати реальні ризики для безпеки та глибокий біль, спричинений війною».

І нехай би збірна Росії, або її клуби справді відігравали якусь значну роль у світовому футболі, і він страждав би від неможливості побачити «акінфєєвих» на стадіонах, але ж цього немає. Доля Росії на футбольній мапі світу нікчемна. Так чому ж так страждає Інфантіно від їхньої відсутності? Проте проблема в тому, що розв’язувати це питання доведеться не особисто йому, а членам виконкому ФІФА голосуванням (якщо до цього взагалі дійде). Рада ФІФА вже висловилася категорично проти.

Але навіть якщо на хвилину припустити, що голосування буде на користь Росії, то потім постане головне питання «а з ким грати росіянам?». Адже це аж ніяк не змусить команди з Європи грати з Росією. І не тільки через огиду. Питання суто технологічне: починаючи з віз і закінчуючи банківськими обмеженнями, через які Росія не здатна оплачувати перельоти, проживання тощо. Тому висновок дуже простий: повернення росіян до міжнародного футболу без скасування санкцій – не можливе.

Є й інша проблема. Якщо в єврокубках, Лізі націй або матчах на першість світу чи Європи більшість її країн відмовиться виходити проти команд із РФ (а так і станеться), ці футбольні турніри перетворяться на цирк із технічних поразок за неявку команд, зірвані матчі і як наслідок відхід спонсорів, завдяки яким ФІФА й стала такою потужною. Невже Інфантіно занадто інфантильний, щоб зрозуміти, які ризики це несе не тільки в репутаційному, а й фінансовому планах? Як, до речі, й керівництво МОКу, яке час від часу також виступає з подібними заявами.

Світовий спорт десять років живе без «великої держави», і нічого страшного з ним не трапилося. Він ще й значно почистішав через відсутність сочинських майстрів із підміни сечі.

Макс Мельцер