Наталя Денікеєва, заступниця міністра цифрової трансформації

Правовий та податковий простір Дія.City, що запрацював напередодні повномасштабного вторгнення, за понад чотири роки перетворився з інструменту для класичного ІТ у осередок для розвитку оборонних технологій. При цьому він не позбувся свого головного призначення – бути своєрідним «якорем», що утримує технологічний бізнес та іноземні інвестиції в українській юрисдикції. Водночас у професійній спільноті та органах влади тривають дискусії щодо доцільності податкових пільг для окремої галузі та ефективності податкової моделі на виведений капітал (ПнВК). Про поточний стан Дія.City, його здобутки й «недопрацювання», про переваги для ІТ-іноземного бізнесу та майбутнє для українського ІТ Укрінформу розповіла заступниця міністра цифрової трансформації Наталя Денікеєва.

- Давайте окреслимо стан простору Дія.City на сьогодні: скільки резидентів у ньому, які галузі представлені, скільки податків сплачено, скільки бізнесів працює через ФОП, на GIG-контракті (спеціальний вид цивільно-правового договору, - ред.), на ПнВК?

- Зараз у Дія.City понад 4,6 тис. резидентів. Уже до кінця цього року ми мали б вийти на 5 тисяч, але за результатами щорічної звітності частина компаній не підтвердили відповідність критеріям, тож частина резидентів із простору вибула.

Серед резидентів близько 500 – це компанії defense-tech, і саме вони зараз є чемпіонами зі зростання. Наприклад, торік до Дія.City долучилося понад 230 defense tech-бізнесів. А найбільші з цих компаній залучили більш ніж $200 млн інвестицій на розвиток за останні півтора року – це те, що публічне і можна порахувати.

Щодо працівників, то загалом Дія.City охоплює 217 тис. спеціалістів, – це і ті, хто офіційно в штаті, і ті, хто на GIG-контрактах, і ФОПи. При цьому частка ФОПів становить лише до 5%. Тоді як понад 80% учасників простору офіційно працевлаштовані у штат або працюють за GIG-контрактами та трудовими договорами.

Критерії резидентства прості: компанія має здійснювати кваліфікований вид діяльності, за яким отримує не менше ніж 90% доходу. Для сталої компанії, яка вже переросла стартап, мінімальна кількість працівників має бути 9, незалежно від того, на GIG-контракті вони чи оформлені у штат, а середня зарплата має бути не нижчою за еквівалент 1200 євро.

Для стартапу вимоги щодо кількості працівників немає – це можуть бути одна-дві людини, але поріг у 1200 євро діє і в цьому випадку.

Що стосується податків: за весь час існування Дія.City його резиденти сплатили понад 100 млрд грн, з них 39 млрд грн – лише за 8 місяців цього року. І тут важливий показник: зростання податкових надходжень випереджає зростання кількості резидентів. Це результати проведеного нашими партнерами аналізу. Тобто компанії не просто множаться, вони реально більше заробляють і платять.

- Який на сьогодні мультиплікатор IT-сектору і за рахунок чого саме формується цей ефект?

- Ми орієнтуємося на цифру Львівського ІТ-Кластера, чиїм дослідженням цілком довіряємо. Так-от там ішлося про те, що один айтівець створює 2,7 робочого місця. Рівень зарплат і життя, який є в ІТ-галузі, генерує саме такий ефект.

А загальний економічний мультиплікатор галузі становить 3,75, що є одним із найвищих у країні.

- На перший погляд, результат більш ніж красномовний. При цьому, коли запроваджувався простір Дія.City, очікувалося, що він допоможе Україні перейти від сировинної моделі до економіки високої доданої вартості – тобто від експорту людино-годин до експорту власних продуктів. Чи справджуються наразі ці очікування?

- Як на мене, Дія.City сьогодні приділяють недостатньо уваги, зважаючи на реальні результати проєкту. Ми регулярно достатньо відверто спілкуємось із галузевими асоціаціями, кластерами, і всі в один голос кажуть: Дія.City – це про базові «гігієнічні норми» сьогодні, це єдиний якір, який зараз тримає IT-галузь в Україні. Навіть на тлі попиту на оборонні технології і закритих кордонів саме Дія.City дає поштовх галузі, зокрема defense tech-ніші, та ринку високих технологій.

Нагадаю: запуск проєкту відбувся за два тижні до повномасштабного вторгнення. І, враховуючи все, що сталося далі, ми, звісно, будували вже зовсім інші його цілі й пріоритети.

Спочатку метою створення Дія.City було перетворити Україну на найбільший, найуспішніший, і найзручніший хаб для інкорпорації високотехнологічних компаній. Зараз це те, що дозволяє галузі хоч якось лишатися присутньою в Україні як юрисдикції та при цьому зростати.

Коли ми окреслювали певний контур простору, з його пільгами і напрямами діяльності, нам було усе зрозуміло: це будуть винятково класичні ІТ-бізнеси, сервісні або продуктові компанії. Потім почалась повномасштабна війна, і ми зрозуміли, що як держава маємо адекватно відповідати на нові виклики. Десь через місяць після початку вторгнення в перелік кваліфікованих видів діяльності потрапило все, пов'язане з виробництвом, ремонтом і навчанням навколо БпЛА. І це теж стало неймовірним поштовхом для розвитку Дія.City.

На сьогодні, за нашими підрахунками, приблизно 80% технологічних компаній в Україні є резидентами Дія.City. Це живий організм. У нас стабільна динаміка приросту, залежно від сезонності, у середньому плюс 50 компаній на тиждень.

- Близько 10% усіх резидентів мають стовідсотково іноземний капітал. Як ви оцінюєте таку частку – це багато чи мало? Які переваги отримують іноземці, обираючи Дія.City?

- Хочу уточнити, що цифра у 10% – це дані станом на кінець ще минулого року. Але й справді – чимала кількість компаній-резидентів має 100% іноземний капітал, і це хороший знак: попри все іноземний бізнес продовжує дивитися в бік України як напрям для інвестицій. Але відверто – значна більшість тих, хто прийшов в Україну і в Дія.City, зокрема, саме під час повномасштабної війни, це defense або дотичне до нього.

Я також є членом наглядової ради Фонду розвитку інновацій, куди входить оборонний кластер Brave1, і хочу зазначити наступну тенденцію: сьогодні будь-яка компанія, яка хоч щось робить у сфері оборонних технологій, повинна мати присутність в Україні, хоч де б первинно вона була зареєстрована. Якщо тебе тут немає, значить, ти щось у цій сфері не розумієш.

А приваблюють їх ті самі пільги, що й українських резидентів, – у нас абсолютно уніфікований і стандартизований підхід. Я вважаю Дія.City однією з найкращих і найбільш конкурентних податкових систем у світі. Але річ не лише в оподаткуванні: у Дія.City є інструменти англійського права – Warranties & Indemnities, Convertible Loan, Option & ESOP та інші механізми, якими давно користуються в усьому світі. Поза Дія.City в українському законодавстві цих інструментів просто немає і це серед іншого не дає можливості легко дерегулювати й активізувати місцеве венчурне середовище.

- Якщо говорити про амбіції країни щодо технологічної самодостатності, на якому етапі ми зараз перебуваємо? Чи вдається, приміром, зменшувати залежність defense tech від імпортних компонентів?

- Певний час тому ми ініціювали проєкт із робочою назвою «Технологічна самодостатність». Війна, попри весь її жах, стала для нас своєрідним ідеальним штормом: у нас надзвичайно талановиті інженери й колосальний внутрішній попит. Для нас інновації у defense – це не про крутість, а про виживання. Враховуючи ці обставини, в Україні і відбувся неймовірний бум ніші оборонних технологій.

Так, різного рівня складності: щось збирається з готових вузлів, а є компанії з майже стовідсотковою локалізацією компонентів. Конкретні компанії я називати не можу, зважаючи на ризики обстрілів, але, повірте, вони є.

- Окрім воєнних технологій, що ще може дати поштовх для розвитку економіки високої доданої вартості? Раніше була інформація, що Мінцифри працює над законодавчою рамкою для розвитку напівпровідникової галузі. Наскільки реалістична ця амбітна мета?

- Для України тема з напівпровідниками є значним викликом. Такі галузі потребують колосальних капітальних інвестицій, які бізнес самостійно, найімовірніше, не потягне. Щоб Україна дійсно стала серйозним учасником світових постачальних ланок, без серйозних капітальних інвестицій з боку держави це неможливо.

Водночас розвиток напівпровідникової індустрії є частиною євроінтеграційного процесу України. Тому ми вже формуємо відповідну державну політику та готуємо законодавчі зміни, які визначать базові правила функціонування галузі та закладуть умови для її розвитку.

Наразі Парламентом у першому читанні ухвалено два законопроєкти про так звані CAPEX (Capital Expenditures/капітальні інвестиції; йдеться про законопроєкти №13414 та №13415, – ред.). Коли їх ухвалять, це стане потужним стимулом для появи галузі напівпровідників в Україні.

- Давайте повернемося до питань щодо Дія.City. Скільки резидентів простору мають право бронювання своїх працівників?

- Статус критичності зараз мають приблизно 2500 компаній-резидентів. Щодо того, хто саме отримує критичність. Класичні defence-компанії якраз не дуже зацікавлені отримувати статус критичності через нас – у них залежно від прямих оборонних контрактів бронювання може сягати і 100%. У нас переважно класичне ІТ, і це ті самі стандартні 50% військовозобов’язаних, як у всіх, якщо компанія відповідає критеріям: перший – резидентство в Дія.City, другий – відсутність податкового боргу, третій – зарплата, яка в нас суттєво вища за поріг, потрібний для критичності, у нас мінімум 1 200 євро.

- Які сектори економіки ще не представлені в просторі, яких виробників ви б хотіли залучити, або хто, на вашу думку, заслуговує на підтримку з боку держави?

- Чесно скажу: станом на зараз ми не дивимося в бік якихось нових видів діяльності, бо це складно – й адвокатувати, і пояснювати. Серед уже зареєстрованих кваліфікованих видів діяльності мені особисто дуже хотілося б, щоб було більше компаній, які займаються біонічним протезуванням або протезуванням узагалі. Але тут є один камінь спотикання: R&D-процес у медичних технологіях часто історія довжиною в життя. Це довго, дорого і складно.

Хотілося б і більше defense tech-компаній. Але ми розуміємо, що Дія.City не для всіх, і не варто сприймати його як універсальний «пластир» від усіх проблем та складнощів галузі. Серед наших резидентів достатньо юросіб, і я б дуже хотіла, щоб у кожної з них було більше працівників у штаті. Для нас дуже важливо, щоб вони наймали людей, і ми справді радіємо, коли бачимо приріст на 300, 400 людей у компанії.

- Свого часу, запроваджуючи податок на виведений капітал для ІТ-бізнесу, прогнозувалося, що галузь активно переходитиме на цю систему. Натомість кількість компаній на ПнВК поступово скорочується. Про що свідчить ця тенденція?

- Коли ми створювали Дія.City, то свідомо дали компаніям право обирати систему оподаткування: не можна одним лекалом накрити всі бізнес-моделі. Якщо це сервісна компанія, де гроші йдуть на зарплати, мотивацію та оренду – їй ПнВК просто не потрібен. А для продуктових компаній, які постійно реінвестують у власний розвиток і не виводять дивіденди, ця модель логічна. Сьогодні таких компаній трохи більше ніж 1500. Наприклад, майже всі продуктові defense-компанії обрали ПнВК. Чи має таких компаній бути більше? Не впевнена. Але для нас важливо, що компанії, які реінвестують у розвиток, бачать у цій моделі практичну цінність. І якщо вже вони її обирають, то й залишаються на ній.

- Голова податкового комітету Верховної Ради Данило Гетманцев доволі стримано оцінює успіх Дія.City – зокрема, що IT-галузь не відмовилася від працевлаштування через ФОП. Чи згодні ви з такою оцінкою? І чому бізнес усе ще масово тримається за ФОП попри наявність пільгового режиму?

- Я дуже поважаю Данила Олександровича як фахівця, але у нас із ним, м'яко кажучи, різні ролі й різне сприйняття реальності. Він як головний фіскал країни рахує голови – скільки ФОПів зареєстровано за певним КВЕДом. А ми як формувач політики дивимось на те, що відбувається в галузі загалом.

По-перше, одна й та сама людина може одночасно бути в штаті, на GIG-контракті і мати ФОП – держава не вимагає закривати ФОП, якщо в тебе з'явився GIG-контракт чи ти працевлаштувався за трудовим договором. По-друге, коли ми створювали Дія.City, критерії щодо середньої зарплати й кількості співробітників писалися не просто так. Але Дія.City ніколи не була про те, щоб загнати в неї абсолютно всіх. Це не цифровий колгосп, хоча відповідних жартів вистачало.

А те, що ФОПи як явище нікуди не зникли навіть із появою Дія.City, для мене якраз свідчить, що модель працює: ми не змушуємо – ми пропонуємо вигідніші умови для тих, кому це підходить. У результаті лише до 5% наших резидентів працюють за ФОП-моделлю. ФОП – це взагалі наша супергордість: саме ця модель свого часу дала неймовірний поштовх для розвитку українського сервісного ІТ, бо вона була гнучкою, зручною і зрозумілою.

- Чому технологічні компанії отримують податкові стимули та спеціальні умови, тоді як інші індустрії – промисловість, агро, будівництво – відчувають усі «принади» українського tax hell? Чи не бачить Мінцифри ризику суспільного розколу навколо привілейованої галузі під час війни?

- Існування Дія.City – тема дискусійна, розумію. І я усвідомлюю, що цей аргумент складно пояснювати, коли розмовляєш із представниками інших галузей. Але треба чесно визнати два факти. Перший: левова частка валютної виручки країни зараз надходить саме завдяки цій галузі, особливо коли ситуація в агросекторі настільки складна. Другий: ІТ-компанія в будь-який момент може згорнути тут свій бізнес, просто закривши ноутбук. І відкрити його вже в іншій країні. Це та реальність, яку ми змушені враховувати, ухвалюючи рішення щодо пільг для ІТ.

- Але ми залишаємося країною айтівців на аутсорсі чи вже ні?

- І так, і ні. У нас, звісно, великий відсоток аутсорсу, якщо дивитися саме на ІТ. Водночас завдяки війні ми з'явились як юрисдикція, в якій неймовірними темпами розвивається defense. Мені здається, саме сьогодні завдяки увазі всього світу до того, що відбувається в нашій сфері оборонних технологій, нас уже припинили сприймати як країну-аутсорсера.

Юлія Абакумова, Київ

Фото Мар’яни Котик