Історія одного активу. Як згоріли 57 мільйонів, поки АРМА чекала покупця

Історія, яка пояснює про АРМА держави більше, ніж десяток звітів та, на жаль, може повторитися

Уявіть гіпотетичну ситуацію. Ви залишили автомобіль на платній стоянці й забули про нього. Минає рік. Ви приходите, а вам кажуть: машина ваша, забирайте, тільки спершу заплатіть за стоянку. І сума за стоянку втричі більша за вартість самої машини.

Продати таку машину неможливо. Не тому, що вона погана. А тому, що разом із нею покупець купує борг. Ба більше, навіть віддати її не вигідно – борг перевищує вартість автомобіля.

Саме це сталося з активом вартістю 57 мільйонів гривень. Тільки замість машини там було 1523 тонни метанолу. А замість стоянки Одеський припортовий завод. Закінчилось усе тим, що в резервуар з метанолом влучив російський дрон, і питання ціни було знято з порядку денного назавжди.

Історія варта того, щоб її розібрати. Бо вона пояснює про АРМА держави більше, ніж десяток звітів та, на жаль, може повторитися.

ЯК ЦЕ ПРАЦЮЄ

Спочатку поясню контекст. Коли суд арештовує майно у корупціонера або підсанкційного росіянина, це майно нікуди не зникає. Завод продовжує стояти. Квартира продовжує бути квартирою. Паливо продовжує займати цистерну, за яку хтось платить.

Судовий процес може тривати роками. Весь цей час із майном треба щось робити. Тому в Україні є окремий орган, АРМА, Агентство з розшуку та менеджменту активів. Його завдання просте на словах: узяти арештоване майно й зробити так, щоб воно не пропало, а по можливості ще й приносило гроші до бюджету.

Далі є два сценарії. Якщо майно живе й працює, наприклад завод чи торговий центр, агентство шукає управителя, який ним керуватиме. Якщо майно псується, знецінюється або дорого коштує в зберіганні, його треба продати, а гроші покласти на рахунок і дочекатися вироку. Продали тонну зерна сьогодні, а не дивимось, як воно гниє три роки.

Метанол – це другий сценарій. Суд так і написав: передати в управління шляхом реалізації. Тобто продати.

ЩО БУЛО ДАЛІ

Грудень 2024 року. Слідчий суддя Шевченківського райсуду Києва передає агентству 1523,7 тонни технологічних залишків метанолу російського виробництва. Ще 1574 кілограми – в дванадцяти бочках. Усе це на території Одеського припортового заводу, в окремому резервуарі.

Січень 2025 року. Територіальне управління агентства виїжджає й оглядає актив. Через тиждень наказом оголошують конкурс на компанію, яка проводитиме торги.

Квітень 2025 року. Договір з переможцем конкурсу підписано. Проводиться оцінка. Ринкова вартість метанолу: 56 925 101 гривня.

На цьому нормальна частина історії закінчується.

МАГІЯ ЦИФР

До ціни продажу довелося додати митні платежі. Метанол російський, ввезений, розмитнення ніхто не проводив. Одеська митниця дала оцінку: 44,9 мільйона гривень.

А потім завод, на території якого все це лежало, надіслав агентству листи. Ми, каже завод, зберігаємо ваш метанол. Це коштує грошей. Наші витрати становлять 145,1 мільйона гривень, і ми хочемо, щоб їх урахували в ціні.

Тепер дістаємо калькулятор та рахуємо. Актив коштує 57 мільйонів. Митниця хоче 45. Завод хоче 145. Разом покупець мав заплатити майже 247 мільйонів гривень за товар вартістю 57.

- Абсурд! – скажете ви. Я згоден.

Три аукціони в системі Prozorro.Продажі не відбулися. Жодного учасника. Жодного. Восени 2025 року агентство оголосило новий конкурс, щоби знайти хоча б майданчик, який візьметься за ці торги. Не подався ніхто, тому що на той час уже була зрозуміла безперспективність цього процесу.

Варто пояснити технічну деталь. Агентство саме торги не проводить. Воно має обрати майданчик Прозорро.Продажі, який їх проведе, а обирає її не одна людина, а спеціальна комісія. Немає засідання комісії, немає майданчика. Немає майданчика, немає аукціону. Немає аукціону, актив просто лежить.

Так от, починаючи з грудня 2025 року й до моменту, коли метанол перестав існувати, засідання цієї комісії не проводилися. Жодного. Півроку з гаком орган, від рішень якого залежить продаж усього арештованого майна країни, просто не збирався.

І ще одна деталь. Серед офіційних питань, на які агентство відповідало в липні, було й пряме: скільки засідань комісії відбулося з грудня 2025 року. Відповідь на п'яти сторінках містить хронологію оглядів, реквізити наказів, цитати з рішень Верховного Суду й посилання на постанови Кабміну. Кількості засідань у ній немає. На це питання не відповіли взагалі.

І тут головне. Що довше метанол стоїть, то більший рахунок за зберігання. Що більший рахунок, то менш продаваний актив. Що менш продаваний актив, то довше він стоїть. Система замкнулася сама на себе, і жодного вимикача ніхто не натиснув.

ВИМИКАЧ, ДО РЕЧІ, БУВ

У законі про АРМА є стаття 21-6. Вона написана рівно для таких випадків і каже просту річ: якщо витрати на зберігання майна за рік перевищують 30 відсотків його вартості, це майно можна продавати негайно, без згоди власника.

Тридцять відсотків. У нашому випадку зберігання коштувало 255% від вартості. Навіть якщо розтягнути цю суму на весь період, показник усе одно втричі вищий за законний поріг.

Агентство процитувало цю статтю. У власній офіційній відповіді, на першій сторінці, серед підстав для дострокової реалізації. Процитувало й не застосувало.

Чому не застосувало – це питання до чинного керівництва АРМА. Йдемо далі.

КІНЕЦЬ ІСТОРІЇ

Навесні 2026 року, після робочої поїздки прем'єр-міністра на Одещину, агентство нарешті запропонувало варіант: віддати метанол державі через примусове відчуження. Міноборони двома листами в травні відповіло, що потреби в такому майні не має.

Через кілька тижнів у резервуар з цим активом влучив ударний безпілотник. 1523 тонни метанолу перестали існувати.

Наприкінці липня агентство відповідало на офіційний запит про долю цього активу. У відповіді є цікаве речення: станом на 30 липня 2026 року метанол до агентства від прокурора за актом приймання-передачі взагалі не передавався.

Тобто півтора року з активом працювали як з власним. Оглядали, оцінювали, проводили конкурси, виставляли на три аукціони, листувалися з Міноборони. А коли актив згорів, з'ясувалося, що юридично його ніби й не приймали.

Обидва твердження одночасно правдивими бути не можуть.

Сьомого серпня 2026 року за цим фактом внесено відомості до реєстру досудових розслідувань. Стаття: службова недбалість із тяжкими наслідками. Розслідує НАБУ. Фігурантом справи є, звісно, діюча тимчасова очільниця АРМА.

ЦЕ НЕ ІСТОРІЯ ПРО ОДНУ ЦИСТЕРНУ

Торік держава заклала в бюджет 98,6 мільйона гривень окремим рядком: на оцінку, охорону й управління арештованим майном. Витратили з них 371 тисячу. Нуль цілих чотири десятих відсотка. За рік не уклали жодного договору на складське зберігання чи охорону.

З грудня 2025 року продаж арештованих активів фактично зупинився. Судові ухвали про реалізацію не виконуються. У реєстрі агентства понад сорок дві тисячі об'єктів, щодо яких немає точної інформації про стан і правовий статус.

На цьому тлі знищений резервуар перестає бути прикрою випадковістю. Він стає закономірним результатом.

До речі, сам Одеський припортовий завод виставлений на приватизаційний аукціон у жовтні цього року. Стартова ціна 4,3 мільярда гривень. Метанол, який півтора року займав на його території резервуар, продати не змогли. Завод продають.

Павло Великоречанін, заступник голови АРМА (2023-2025), кандидат юридичних наук, адвокат, фахівець у сфері державного управління та управління арештованими активами