Чому експорт зброї під час війни - це не зрада
Очікують, що продаж «неактуального» озброєння сприятиме розвитку ОПК та збільшенню державного оборонного замовлення
Міністерство оборони повідомило про реєстрацію першого резидента Defence City – спеціального правового режиму, який впроваджується в Україні для підтримки оборонно-промислового комплексу. Його учасники, поміж іншого, матимуть кращі умови для налагодження експортних постачань своєї продукції – завдяки полегшенню митних процедур та механізмів експортного контролю товарів військового призначення. Окрім того, останнім часом влада ухвалила низку інших рішень для поновлення у 2026-му контрольованого збройового експорту. На який результат розраховує держава?
ВИРОБНИЧІ ПОТУЖНОСТІ VS ФІНАНСОВІ МОЖЛИВОСТІ: П’ЯТЬ ДО ОДНОГО
За підрахунками галузевого об’єднання «Технологічні сили України», вітчизняна промисловість спроможна щороку виготовляти оборонної продукції на 35 млрд євро. Тоді як держава має фінансовий ресурс для закупівлі менш ніж третини вироблених озброєнь та техніки. Йдеться приблизно про 7 млрд. євро. Ще щось вдається закупити для Сил оборони за допомогою інших джерел.
За деякими оцінками, у 2026-му потенціал галузі може зрости ще ледь не в півтора раза. Фінансові ж можливості якщо й поліпшаться, то не набагато.
Зрозуміло, що надважливим завданням є пошук додаткового фінансування для держзамовлення. Зокрема, завдяки закупівлям української зброї коштом міжнародних партнерів («піонером» у цьому два роки тому стала Данія, яка частково профінансувала виробництво гаубиць «Богдана»). Проте можливості залучення такого ресурсу обмежені, адже більшість друзів України готові фінансувати лише наші не оборонні видатки. У військовій царині розрахунок переважно на власні надходження.
Водночас левова частка бюджетних асигнувань йде на фінансування оборонного замовлення для державних підприємств. У приватників же Міноборони у кращому разі закуповує по кілька найменувань продукції з усієї їхньої номенклатури (іноді це десятки видів та моделей), та й то невеликими партіями. Дещо вдається передати на фронт завдяки децентралізованим закупівлям для бойових частин чи фінансуванню від місцевих громад, волонтерів та благодійників.
Але в умовах каталізованого війною стрімкого розвитку дефтех-сегменту (від англ. Defense Technology, оборонні технології, – ред,) – це крапля в морі. Багато виробників змушені «притримувати коней», не сповна використовуючи свої виробничі можливості. А дехто навіть релокує виробництво за кордон, кооперуючись із тамтешніми виробниками і передаючи свої технологічні розробки – в обмін на можливості розвиватися та заробляти. Ще один важливий аспект: ідеться ж не просто про штучне обмеження заробітків дефтех-бізнесу, а й про відсутність у нього ресурсу для науково-технічних розробок. І в умовах стрімких технологічних змін, характерних для цієї війни, є ризик відстати не лише від внутрішніх та західних конкурентів, а й, що головне, – від ворога.
Тому вже у 2023–2024 роках, а особливо голосно та предметно – торік, в Україні заговорили про необхідність поновлення контрольованого експорту товарів оборонного призначення. Це – про нові фінансові можливості для виробників і для держави, яка через зростання податкових надходжень та валютної виручки матиме більше фінансових спроможностей – зокрема й для розширення власного оборонного замовлення.
Звісно ж, усі погоджуються, що експортувати можна не все і не скрізь. Головне при цьому – не нашкодити власним оборонним можливостям.
Про поновлення повноцінного механізму експорту озброєння торік на початку жовтня повідомив секретар РНБО Рустем Умєров. За його словами, виробники, які мають надлишкові потужності, зможуть продавати продукцію іноземним партнерам – за умови повного державного контролю.
«У фокусі – збільшення фінансування для закупівлі озброєння для наших військових. Один з інструментів – запустити керований експорт зброї, який стане одним із джерел наповнення бюджету для оборонних закупівель», – пояснив посадовець.
Його підтримують і військові аналітики. «Поновлення експорту озброєнь важливе для ОПК, передовсім приватних компаній, як джерело інвестицій та обігових коштів. Адже Міноборони в межах оборонного замовлення не фінансує R&D – розвиток технологій, науково-дослідні, консультаційні роботи. Але ж для того, щоб розвиватися, бізнес має інвестувати не тільки у виробництво, а і в розроблення нових зразків озброєнь, військової техніки та систем. Інвестиції можна брати з різних джерел. І чому б не дозволити компаніям заробляти гроші за кордоном і вкладати їх у розвиток української оборонної промисловості?» – зазначає у коментарі Укрінформу керівник платформи New Geopolitics Research Network Михайло Самусь.
Такий підхід, за його словами, позитивно впливатиме як на певні підприємства, так і на оборонно-промисловий комплекс країни загалом та на фінансові можливості держави. Адже сучасне високотехнологічне виробництво потребує регулярних інвестицій для постійного вдосконалення.
«Грубо кажучи, дрон, який літав пів року тому, тепер уже не актуальний на фронті. І цей дрон можна експортувати. А для того, щоб розробляти нові дрони, більш ефективні, більш придатні до виконання завдань у нових умовах, потрібні гроші, які й можна заробити на експорті того озброєння, що вже, так би мовити, не актуальне для Сил оборони України. Звісно, найкращі системи мають бути в наших захисників, а те, що їм непотрібне, можна продавати партнерам, рівень викликів для яких незрівнянно нижчий», – пояснює Самусь логіку ухвалених рішень.
Як приклад він наводить виробництво радіолокаційних систем. Кожна компанія може виробляти по декілька моделей такого устаткування. Але далеко не все воно цікаве Міністерству оборони, яке, керуючись доцільністю та вимогами уніфікації, може закуповувати в цього виробника, приміром, один радар чи одну систему РЕБ. Інші ж не відповідають поточним вимогам. Але вони цілком конкурентні на світових ринках і можуть зацікавити інші країни, які не ведуть активних бойових дій.
«Тепер, вважаю, Україна має унікальний шанс зайняти нішу високотехнологічного виробництва, високотехнологічних систем в Європі, та й по всьому світу. Адже тільки в Україні по-справжньому розуміють, які мають бути системи озброєння, які мають бути технології на фронті. І це – найголовніша цінність нашої оборонної промисловості, якої ні в кого немає – ні в американців, ні в європейців, ні на інших ринках», – упевнений Михайло Самусь.
ЕКСПОРТ ОЗБРОЄНЬ: ХТО, ЩО, КУДИ Й ЗА ЯКИХ УМОВ
Тож підхід зрозумілий: продаж за кордон товарів оборонного призначення буде можливим для підприємств, які відповідають вимогам і мають надлишкові потужності, не задіяні для потреб національної оборони. Визначатимуть надлишок потужностей і актуальність озброєнь для України на підставі висновків Міністерства оборони та Міжвідомчої комісії з військово-технічного співробітництва за участі представників сектору безпеки та оборони. Якщо висновок для підприємства позитивний, Держслужба експортного контролю перевірить документи і протягом 90 днів ухвалить остаточне рішення про можливість (чи неможливість) експорту.
За оцінками аналітиків, експортуватимуть передовсім повітряні, наземні та морські безпілотні системи, у виробництві яких Україна на сьогодні є одним зі світових лідерів.
Водночас постачати зброю можна буде лише до країн, перелік яких затверджуватиме РНБО (насамперед тих, із ким Україна підписала безпекові угоди).
«Найбільше в українських продуктах, особливо роботизованих, зацікавлена Європа, оскільки російські дрони залітають на її територію. Тож дуже важливо, щоб експортне законодавство було сумісним з європейськими практиками. В інших галузях вже є практика погодження законодавства з ЄС. Треба інтегрувати в цю дискусію партнерів, щоб вони на випередження проаналізували юридичну модель і запевнили нас, що вона їм підходить. Це означає, що там мають бути враховані всі корупційні ризики», – пояснила виконавча директорка Технологічних сил України, які об’єднують понад 80 дефтек-компаній, Катерина Михалко.
Кожна одиниця зброї, що потраплятиме за кордон, підлягатиме післяекспортному контролю, зокрема за участі розвідки – нашу продукцію оборонного призначення не можна буде перепродати без відома України.
Михайло Самусь, щоправда, вважає: повністю уникнути «проколів» буде складно. Тому важливо запобігати потраплянню за кордон по-справжньому проривних технологій та рішень.
«Ми розуміємо, що проконтролювати український виріб за кордоном буде складно. Тому, звісно, варіант потрапляння технологій до тих, хто якось пов'язаний із агресором, можливий. Але шкода від цього буде мінімальною, якщо дозволи на експорт стосуватимуться лише тих систем, які вже не актуальні для Сил оборони України», – каже військовий аналітик.
Окремий запобіжник: якщо Силам оборони терміново знадобиться схвалена до продажу за кордон зброя, дозвіл на експорт можуть тимчасово зупинити або й повністю скасувати.
Експерти та учасники ринку визнають: тепер готові пройти необхідні технічні процедури й отримати експортні дозволи менше ніж половина з понад тисячі українських оборонних компаній. Але це не означає, що інші не вдосконалюватимуться і не прагнутимуть у майбутньому приєднатися до клубу експортерів.
Погоджуються всі й із тим, що у перші місяці 2026-го гроші від експорту продукції ОПК ще не потечуть в Україну рікою. Перші великі реальні контракти запрацюють, як очікується, не раніше ніж із другого півріччя.
ЧИ СТАНЕ DEFENCE CITY РЕАЛЬНИМ ПОМІЧНИКОМ ДЛЯ ЕКСПОРТЕРІВ
Прискорити ж вихід певних українських виробників на експортні ринки, окрім іншого, допоможе втілення проєкту Defence City. Зосібна, його резиденти матимуть спрощений доступ до процедур експорту, міжнародних передач та спільного виробництва. І, ухвалюючи рішення про започаткування експорту, приватні виробники тепер можуть обирати: скористатися послугами державного спецекспортера, приватних партнерів, які мають відповідні ліцензії, або ж отримати власний дозвіл у межах нової екосистеми.
Торік у серпні Верховна Рада ухвалила законопроєкти щодо підтримки підприємств оборонно-промислового комплексу, якими передбачене створення в Україні податкового простору Defence City. Компанії, які до нього приєднаються, матимуть податкові пільги, користуватимуться полегшеними митними процедурами та механізмами експортного контролю товарів військового призначення.
Поміж преференцій: звільнення від податку на прибуток за умови реінвестування коштів у розвиток; звільнення від земельного, майнового та екологічного податків; спрощені митні процедури; спеціальні гарантії захисту інформації та конфіденційності даних підприємства під час дії режиму; державна підтримка релокації та підвищення захищеності виробничих потужностей (за потреби).
Віднедавна уряд спростив процедуру розгляду документів у галузі державного експортного контролю в межах міжнародних договорів України для резидентів Defense City. Держава заздалегідь, а не постфактум, як дотепер, перевірятиме, чи відповідають проєкти таких договорів вимогам національної безпеки та міжнародним зобов’язанням України. І якщо оцінений у такий спосіб договір набере чинності, документи на отримання дозволів або висновків у галузі експортного контролю для проєктів, що втілюватимуться в межах Defense City, розглядатимуть за спрощеною процедурою не довше ніж 15 днів. Тоді як чинний механізм надання дозволу на експорт, як зазначалося, передбачає до 90 днів на ухвалення рішень.
Водночас Національний банк із 31 грудня 2025 року послабив деякі валютні обмеження, щоб підтримати оборонно-промисловий комплекс у межах нового правового режиму. Зокрема, для резидентів Defence City спростили умови купівлі іноземної валюти під час імпорту необхідних для виробничої діяльності товарів, а також пом’якшили правила транскордонних переказів за частиною операцій.
І вже у перші дні нового року Міністерство оборони повідомило про реєстрацію першого резидента Defence City. Це – один із найбільших у країні виробників безпілотників (дрони «Вампір», «Шрайк» та перехоплювачі «шахедів»).
У Міноборони запрошують й інших українських виробників долучатися до нового режиму і ставати частиною нової промислової екосистеми, спрямованої на посилення обороноздатності держави.
Щоб приєднатися до Defence City, треба подати заяву про надання статусу резидента та пакет документів (звіт про відповідність вимогам законодавства, фінансову та аудиторську звітність, інформацію про участь у виконанні державних оборонних контрактів).
За результатами опрацювання поданих документів Міноборони ухвалить рішення щодо надання або ж відмови в наданні статусу резидента. Якщо рішення буде позитивним, відповідну інформацію внесуть до реєстру Defence City.
Сподіватимемося, перелік резидентів нової екосистеми швидко поповнюватиметься, наші виробники матимуть більше можливостей для експорту, держава – більше грошей для оборонного замовлення, а наші захисники – більше найсучаснішої зброї для перемоги над ворогом.
Владислав Обух, Київ