Сергій Позняк, голова Асоціації підприємців-ветеранів АТО

Частина політиків, експертів та представників ветеранських організацій сподіваються, що до набрання чинності в лютому наступного року ухваленого нещодавно Закону України «Про ветеранське підприємництво» урядові й парламенту вдасться допрацювати деякі його положення й розробити конкретні механізми підтримки цієї категорії громадян. Зокрема, Кабінет Міністрів має розробити й затвердити Державну цільову програму з підтримки ветеранського підприємництва на 2026–2028 роки, яка визначатиме перелік стимулів та пільг для ветеранського бізнесу, та разом із Верховною Радою передбачати її бюджетне фінансування.

Оцінити нинішній стан ветеранського бізнесу в Україні та поділитися баченням його перспектив Укрінформ попросив голову Асоціації підприємців-ветеранів АТО, командира взводу снайперів спеціального призначення батальйону оперативного призначення імені Кульчицького Сергія Позняка.

ПРО ПЕРЕВАГИ ТА ҐАНДЖІ НОВОГО ЗАКОНУ

- Пане Сергію, чи достатньо, на вашу думку, ухвалення закону про ветеранське підприємництво для того, щоб розв’язати усі (або бодай основні) проблеми ветеранського бізнесу?

- Вважаю, що ухвалення рамкового закону – річ правильна і важлива. Але не все в ньому влаштовує ветеранів. Скажімо, дві найбільші ветеранські бізнес-спільноти (Бізнес-асоціація захисників України, яку очолює Тарас Лелюх, і наша) були проти деяких формулювань, які з’явилися в документі до його другого читання в парламенті. Зокрема, нас не влаштовував пункт, згідно з яким статус ветеранського бізнесу надаватимуть компаніям, які на 100% належить ветеранам. Адже це обмежує тих підприємців-ветеранів, що вже мають бізнес-партнерів із-поміж цивільних або відрахували якісь опціони своїм працівникам. Людина так само воює, захищає країну, ризикує, отримує поранення, її бізнес так само втрачає, доки вона на війні. Вона повертається, а їй кажуть: вибач, друже, твій бізнес – не ветеранський, ти не маєш права на гарантовані державою преференції…

- Або розривай зв’язки з партнерами, й усе буде добре…

- Так, або виганяй тих, хто має частку в твоєму бізнесі. Спочатку з ветеранськими бізнес-асоціаціями та об’єднаннями, з певними ветеранами-підприємцями було погоджено компромісний варіант, який врахували під час першого читання законопроєкту: якщо 60% права власності належить ветеранові як кінцевому бенефіціару, бізнес вважається ветеранським. Стільки було списів зламано, доки це погодили. Нарешті домовилися, а з остаточної редакції закону це прибрали.

- Якими були аргументи «прибиральників»?

- Аргументи були такі: ми хочемо, щоб усі вигоди від цього отримували лише ветерани, а не їхні партнери чи ще хтось. Водночас про те, що від втрати партнерів ті ж ветерани можуть зазнати більших збитків, ніж отримати переваг завдяки особливому статусу свого бізнесу, ніхто не подумав.

Варто ж враховувати ще й такий момент: категоричне обмеження майже повністю позбавляє ветеранів можливості залучати інвестиції, читай – партнерів із грошима. А це вже, на нашу думку, дискримінація порівняно із цивільними компаніями, які мають таку можливість.

Є питання й до того, що, за законом, члени сімей загиблих не можуть успадкувати статус ветеранської компанії.

Коли профільний комітет Верховної Ради готував законопроєкт до другого читання, я був на війні, під Покровськом. А питання тоді стояло руба: або у вас буде закон про ветеранське підприємництво, або ми його «притримаємо». Натомість і депутати, і міністерка Наталія Калмикова пообіцяли, що згодом через внесення змін усі недопрацювання, на які звернула увагу ветеранська спільнота, буде виправлено.

І, у принципі, за таких обставин це правильний підхід. Закон – рамковий, він не передбачає жодних конкретних пільг, не надає ніяких переваг. Передусім він визначає статус ветеранського бізнесу. А щоб закон працював як належить, треба виправити ті огріхи, про які я кажу.

Тож загалом, вважаю, добре, що Україна тепер має такий документ. Нам є вже від чого відштовхуватися і що вдосконалювати.

Воднораз великі грантодавці, міжнародники, відверто кажучи, поки що не звертають уваги на його обмежувальні норми. У них свої мірки, вони кажуть: ми фінансуватимемо бізнес, якщо поміж його власників є хоча б один ветеран. Сподіватимемося, у тому ж напрямі зміниться й законодавча норма.

- Щодо згаданого питання успадкування ветеранського бізнесу родинами загиблих героїв. Як його справедливо унормувати? З одного боку, недобре, що бізнес родини героя не матиме пільг, які мають його побратими, що повернулися з війни. З іншого – і цей аргумент наводили депутати – родини полеглих уже отримали значні виплати від держави, тож тут, мовляв, начебто теж є певна несправедливість: людина, яка повертається з передової, не має такого стартового капіталу – навіть якщо постійно отримувала «бойові»…

- Ми пропонували нівелювати цю так би мовити «несправедливість» так: право успадкувати статус ветеранської компанії повинні мати не всі, а тільки один із членів сім’ї – або хтось із дітей, або чоловік чи дружина, або один із батьків. Це буде справедливо. Бо підприємець, який загинув, захищаючи Батьківщину, вважаю, зробив для людей і країни достатньо, щоб його сім’я могла користуватися ветеранським статусом для створеної ним компанії. Сподіватимемося, це питання таки вдасться врегулювати.

- Як показує наш попередній досвід, часто зиск від наданих державою пільг отримують не ті, хто їх заслужив. Бо знаходиться багато охочих «скористатися можливостями». Якщо зміни, на яких ви наполягаєте, буде внесено, як уникнути корупційних ризиків, коли якісь ділки лиш формально залучатимуть до участі у своїх компаніях ветеранів, що насправді нічого про той бізнес не знатимуть і нічого на ньому не зароблятимуть, а вигоди отримуватиме тільки організатор «схеми»?

- У нас із Тарасом Лелюхом, до речі, дуже конструктивна пропозиція була: щорічне декларування фінансового й майнового стану ветеранського бізнесу і самого ветерана – власника бізнесу, що має статус ветеранської компанії. Якщо компанія заробляє, а ветеран не купив собі ані будинку, ні авто, у нього немає грошей на рахунку, відповідно, виникає запитання: що відбувається, де діваються прибутки цього бізнесу?

На жаль, поки що в законі не передбачено контролю за дотриманням норм відповідності ветеранського бізнесу. Але в нас є міжнародний досвід, скажімо, американський. У США діють дві великі громадські асоціації (там багато віддали на розсуд громадськості), які періодично збираються, вивчають документацію та вирішують: чи це ветеранський бізнес, чи ні, чи відповідає він визначеним для цього критеріям. Діючи в такий же спосіб, ми б, по-перше, зняли навантаження із чиновників, бо вони часто скаржаться, що дуже завантажені за маленькі гроші…

Тому ми пропонували створити таку раду з ветеранів, парламентаріїв, членів уряду, держслужбовців, яка періодично з’ясовуватиме, що відбувається із цим бізнесом, чи не втратила та чи інша компанія з якихось причин права вважатися ветеранською.

- Оскільки ми вже заговорили про корупційні ризики, згадаймо і про такий момент: дехто з експертів вбачає можливості для порушень та маніпуляцій і в сфері оренди державного та комунального майна. Адже законом передбачено, що ветеранський бізнес робитиме це на позаконкурсних засадах, не беручи участі в аукціонах. І цим, мовляв, також можуть скористатися нечисті на руку люди (докладніше про зауваження і застереження експертів – у матеріалі Укрінформу).

- Сто відсотків. Саме для цього і треба створити якусь зовнішню контролювальну структуру, яка складатиметься з представників громадськості та ветеранів, що все це по-чесному вирішуватимуть.

ПРО СТИМУЛИ, ЯКІ РЕАЛЬНО ДОПОМОЖУТЬ ПІДПРИЄМЦЯМ-ВЕТЕРАНАМ

- А на які преференції від держави передовсім розраховує ветеранський бізнес? Самим законом, за винятком хіба що положення про освоєння таким бізнесом до 5% коштів, передбачених на публічні закупівлі, і згаданих переваг під час оренди майна, конкретні пільги не передбачені. Усе це має бути в Держпрограмі з підтримки ветеранського підприємництва, яку уряд повинен ухвалити упродовж шести місяців.

- Головний стимул, як на мене, – це доступ до фінансового ресурсу. Бо тепер ветеранські компанії в цьому плані навпаки дискримінуються. Отримати кредит у банку ветеранові практично неможливо. Бо об’єктивно, коли людина тільки-но повертається з війни, звісно, її бізнес не відповідатиме жорстким банківським вимогам щодо фінансово-майнового стану. Тому насамперед законодавство й нормативні акти, що ухвалюватимуться у розвиток рамкового закону, мають фокусуватися на підтримці ветеранських фінансових сервісів, як це, у принципі, в усіх успішних країнах було після війни. У Сполучених Штатах, Великій Британії, усюди активно діяли ветеранські кредитні спілки, небанківські фінансові установи, які сповідували принцип «свій до свого по своє».

Банки чому не дають гроші ветеранам? По-перше, бояться: якщо такий бізнесмен не повертатиме позику, вони не зможуть забрати гроші – через його особливий статус і певні репутаційні втрати для себе. По-друге, бояться, тому що насправді не знають, що таке ветеранський бізнес, які його особливості.

А ветеранський фінансовий сервіс, такий, як, скажімо,

FinStream має спеціальні програми фінансування ветеранських компаній. Ми знаємо, хто такий ветеран-підприємець, знаємо, що таке ветеранський бізнес, можемо розібратися, що це реально перспективна, стійка бізнес-модель і навіть в ослабленому через те, що власник перебуває на фронті, стані, ця фінансова та бізнес-модель перспективна, і компанія працюватиме. Ми точно це знаємо й готові за це відповідати.

Ми навіть звернулися до Українського ветеранського фонду з тим, щоб він профінансував наш ветеранський фінансовий сервіс. Сподіваюся, що не відмовлять. Тому що гранти тепер, на жаль, не вирішують усіх питань. Доки грантова програма запрацює, визначиться з учасниками, надасть гроші, потрібен час – пів року, а то й рік. А коли ветеран повертається з війни, йому треба швидко відновлювати позиції свого бізнесу, отримати необхідні для цього кошти йому бажано вже зараз. Це зазвичай малий та середній бізнес. Вікно можливостей для нього дуже вузьке. Приміром, дешевше пальне можна закупити тільки тепер… Що робити ветеранові? Подаватися на грант і невідомо доки чекати?

- Та й гранти, до того ж, не всім дають, охочих їх отримати зазвичай набагато більше, ніж пропозицій від донорів.

- Так, не всім дають. Плюс у грантових програмах чітко відстежується цільове використання грошей. Ти не можеш на свій власний ризик і розсуд ухвалити підприємницьке управлінське рішення щодо цих коштів. Бо поміж умов може бути, наприклад, зобов’язання 10% гранту витратити на рекламу, 10% – на маркетинг, 30% – на основні фонди, решту – на фонд оплати праці. Що в цей час робить конкурент? Він йде до банку, спокійно бере гроші й користується можливістю. Ветеран, у якого нема кінцівок, залишається ні з чим.

Реальний кейс із мого життя. Керівниця однієї з фінансових установ (дуже відомих, не буду називати), до якої ми разом із конкурентами подавалися на отримання фінансування, відверто мені сказала: «Сергію, ми не зможемо нашим іноземним бенефіціарам, власникам, пояснити своє рішення, в якому ми не врахували ваш стан як ветерана і військовослужбовця, якщо підтримаємо вас. За приблизно рівної динаміки бізнесів ми змушені віддавати перевагу цивільній компанії».

Ви ж розумієте, що конкуренти мали можливість отримати бронювання, могли розвиватися, вчити англійську, ходити по конференціях… У мене такої змоги не було. І от результат: фінансування в розмірі 3 мільйони доларів дають їм, а мені не дають нічого. Як мені конкурувати із цивільною компанією, яка апріорі має такі переваги? У мене натомість є лише мої військові переваги – 131 підтверджене ураження як у снайпера. І так більшість підприємців-ветеранів…

Держава й суспільство мають зробити усе для того, щоб, повернувшись із фронту, такі люди знову стали успішними, економічно незалежними підприємцями. Майбутня програма має в кожному своєму пункті цьому сприяти.

- За даними Українського ветеранського фонду, у формі грантів ветеранському бізнесу вже надали понад пів мільярда гривень. Це результат за кілька років. Зрозуміло, що для належної підтримки та розвитку усіх ветеранських компаній, що працюють в Україні, це мізер. Ви можете оцінити реальні усереднені потреби у фінансуванні такого бізнесу?

- Порахуймо. Згідно з дослідженням того ж Українського ветеранського фонду, 13% усіх військовослужбовців, що перебувають на фронті, – це підприємці. За прогнозами Міністерства ветеранів, після війни ми матимемо від 5 мільйонів до 6 мільйонів учасників бойових дій. Беремо до уваги оптимістичний сценарій: 13% від 5 мільйонів – це десь 650 тисяч підприємців. Якщо кожен із них створить хоча б по одному робочому місцю, ми одразу ж втілимо мрію не одного українського уряду про 500 тисяч нових робочих місць. Принаймні 1,3 мільйона людей матимуть чим зайнятися по війні. Тобто третина з 5 мільйонів ветеранів будуть прилаштовані в цивільному житті.

Щоб вдихнути життя в кожен із цих бізнесів, вважаю, потрібно десь 100 тисяч доларів грантової і кредитної підтримки. Добре, візьмімо по мінімуму: за потреби у 3 мільйони гривень загальні обсяги необхідного фінансування – 2 трильйони гривень, і це тільки одразу, у перший рік. Зрозуміло, що таких коштів ні в держави, ні в нашій банківській системі немає. Але треба думати про те, щоб підтримати бодай ті бізнеси, які цього найбільше потребують. Ціна питання – принаймні кілька десятків мільярдів гривень.

- Плюс багато хто з ветеранів захоче створити бізнес із нуля…

- За даними опитувань, 64% захисників України по війні хочуть стати підприємцями. На фронті вони набули необхідних навичок, які можна застосовувати в бізнесі. Уже на рівні командира взводу людина під час бою ухвалює такі рішення, які навіть успішним цивільним підприємцям і не снилися. Так що потреби в кредитному ресурсі будуть колосальними.

- А які ще конкретні механізми, окрім дешевого кредитування ветеранського бізнесу, варто передбачити? Додаткові податкові пільги?..

- Не потрібні. Платити податки – це must have, і це нашій країні дуже потрібно. Ми саме й воюємо за те, щоб Україна стала квітучою, заможною, незалежною та фінансово спроможною. А це можливо тільки тоді, коли всі без винятку чесно сплачуватимуть податки.

ПРО СПРАВЖНІЙ СТАН ВЕТЕРАНСЬКОГО БІЗНЕСУ Й СЕКРЕТИ ЙОГО РОЗВИТКУ

- Пане Сергію, що собою являє ветеранський бізнес в Україні? Ми згадували вже про Сполучені Штати, там, якщо не помиляюся, до 5% внутрішнього валового продукту забезпечує саме ветеранський бізнес. А чим може похвалитися Україна?

- Ветеранський бізнес у США – справді велика сила. У них діє норма про обов’язковий відсоток державних закупівель у ветеранів, які отримали поранення. Перед урядом стоїть завдання: 3% усіх закупівель за державний кошт – частка товарів, робіт і послуг, що замовляються у ветеранів.

Питаєте, як у нас із цим справи?.. Чомусь багато хто думає, що ветерани гідні лише бізнесу на кшталт продажу шаурми. Я дуже поважаю шаурму. І якщо ветеран бажає відкрити заклад із її виготовлення та продажу – то чому б і ні.

- Ще кав’ярня може бути…

- Так, крафтова кав’ярня. Але ж – повертаючись до нашої розмови про навички командування бойовими підрозділами й ухвалення миттєвих рішень на полі бою, – маємо усвідомлювати: ветерани спроможні керувати не лише мікро- й малим, а й середнім та великим бізнесом. Візьмімо, до прикладу, мережу «Піца Ветерано» Льоні Остальцева (ми, до речі, з 2015 року фінансуємо цей бізнес)…

- Леонід – поміж засновників Асоціації підприємців-ветеранів АТО.

- Так, він співзасновник Асоціації… Цей бренд «на слуху». Але насправді мало хто знає, що таке «Піца Ветерано». Це національна мережа франшиз, до якої входять «Ветерано піца», «Ветерано ресто», «Ветерано доставка», Veterano coffee… Це великий національний бізнес. От усе це Льоня контролює. Хтось щось зробив неправильно, бренд потрапив «під роздачу», десь, прикриваючись відомою маркою, шахраї створили «лівий» фонд і когось обікрали, десь неправильні стандарти виготовлення піци… Це все людина з фронту має контролювати.

Чи компанія «Алатир Інвест». Хлопці споруджують великі будинки, цілі комплекси – і в районних центрах, і в обласних. Чи старший лейтенант Андрій Оністрат. Він звичайний «старлей», воює як треба. Його син загинув, захищаючи Україну… Тобто й великий бізнес воює. І, знаєте, якщо як слід профінансувати ветеранський фінансовий сервіс, то 1% до ВВП ветерани легко додадуть.

- Але ж, окрім фінансування, для ветеранів, особливо для бізнесменів-початківців, важлива й інша підтримка – і консультаційна, і навчальна, і юридична, і методична. У того ж Оністрата величезний попередній досвід роботи в банківській та інвестиційній сфері, він мав власний банк, то, повернувшись із фронту, зрозуміло, легко налагодить все у своєму бізнесі. Але ж є й ті 64%, про які ви казали, – ті, хто хоче почати бізнес із нуля.

- Так, така допомога важлива. Тому в межах Асоціації ми її й надаємо. І міжнародний досвід теж свідчить, що громадськість, бізнес-асоціації беруть цей напрям на себе. У нас є спеціальна навчальна програма «Бізнес Старт». Шістнадцятого вересня стартує наступний потік, для цього ми отримали грант від Фонду Порошенка. Також у нас діє менторська програма, у межах якої великі бізнесмени супроводжують підприємців-ветеранів, причому дуже охоче. Є «гаряча лінія» Асоціації, куди можна звернутися із запитаннями про реєстрацію та ведення бізнесу. Для членів Асоціації є як онлайн, так і офлайн-консультації – юридичні, з податкового обліку, з фінансового обліку тощо.

Також у нас є портал на «Дії», де можна послухати записані лекції. Проводимо семінари за сімома напрямами.

А головне – діє пільгова програма фінансування ветеранських компаній. Ми випустили бонди під назвою «Приватні ветеранські облігації». Власниками облігацій уже стали «Водафон», Meest China, «Текстиль контакт», «Аврора мультимаркет», банк «Восток», тобто ціла плеяда серйозних компаній, зокрема й міжнародних. Що це значить? Це – про довіру великих компаній до ветеранського бізнесу.

- Ідея ветеранських облігацій, яка з’явилася у вас ще задовго до повномасштабної війни, спрацьовує, як належить, чи чогось не вистачає для того, щоб це запрацювало на повну силу?

- Не вистачає того, щоб їх активно купували не тільки згадані компанії. Але суспільство, на жаль, не готове в такий спосіб допомагати тим, хто його захищає. Звісно, ми продали вже більше ніж третину емітованих цінних паперів, але це принесло лише близько 20 мільйонів гривень. Для того ж, щоб система успішно запрацювала, потрібно ще 100 мільйонів.

Отримані кошти відразу вкладаються у ветеранські компанії. Це ж стосується і наших власних грошей. Загалом ми профінансували ветеранський бізнес уже на понад 150 мільйонів гривень. З 2021 року ми почали втілювати цю спеціальну програму. І, якщо б були кошти, фінансували б більше. Тому так важливо, щоб держава влила бодай якийсь ресурс у цю програму.

А так працюємо «з перемінним успіхом»: гроші є – видали людям, що потребують вкладень у свій бізнес, немає – чекаємо, доки з’являться. У мене ж теж ветеранський бізнес, який працює, доки я тут. От тепер, між ротаціями, я сюди приїхав, наводжу лад. Бо тільки власник знає, де, що та як повернути, де що вимкнути, перемкнути, де пригальмувати, а де газонути в ручному режимі… Я ж чинний військовослужбовець, командую снайперським взводом спеціального призначення в батальйоні оперативного призначення імені Кульчицького. Ще на батальйон треба збирати кошти…

- А українці, які не мають грошей для того, щоб підтримати ветеранський бізнес, інвестуючи в облігації, підтримують його так би мовити на побутовому рівні? Пригадую, одразу, коли створювалася «Піца Ветерано», майже всі колеги-журналісти, щоб підтримати цей заклад, обираючи, де пообідати, віддавали перевагу саме йому. Тепер є таке, чи, у принципі, особливе ставлення до ветеранського бізнесу не відчувається?

- На жаль, ситуація змінилася. Змінилася не на краще. Усі звикли, що ветерани поруч уже давно. Звісно, якась частка пріоритету залишилася. Але вам і Остальцев уже скаже, що тепер – уже далеко не те.

- А ставлення з боку держави, державних органів. Приміром, надзвичайно болюче для бізнесу питання тиску з боку силовиків, усіляких маски-шоу тощо. Ви – один з ініціаторів руху «Маніфест 42». Відчуваєте, що бодай тут ветеранський бізнес має так би мовити імунітет? Чи потерпає від цього нарівні з усіма?

- Ветеранське підприємництво – таке ж, як і решта бізнесів. Я проти того, щоб ми мали якийсь пріоритет.

- Я маю на увазі не юридичні пріоритети, а ситуацію де-факто...

- Фактично деякі переваги справді є. Думаю, це пов’язано з певними труднощами у впливі на власників. Людина на війні – як ти на неї «натиснеш»? До того ж навіть якщо чиюсь провину доведено, багато добровольців ідуть на фронт – і тюремні терміни їм скасовують, і судові переслідування припиняються. То що вже й казати про спроби безпідставного тиску на ветеранський бізнес…

Але, думаю, пріоритетне ставлення має зберегтися й після війни. Ветерани-підприємці довели свою відповідальність. Уперше, коли зі зброєю в руках пішли захищати свою країну. А вдруге, коли вирішили займатися чесним бізнесом. Ще не відомо, що страшніше у нас в Україні: воювати чи займатися бізнесом.

Хто в «Маніфесті 42» головує? Асоціація ветеранів. Це теж свідчить про нашу відповідальність. Хто не боїться виходити та відкрито говорити про незаконні дії силовиків? Ми. Нам нічого боятися, ми вже своє відбоялися. Після того як ти по мінному полю ходиш, підриваєшся і лежиш на ньому, коли до тебе ніхто не може підійти. Скажімо, під час моєї останньої ротації в Удачному на Донеччині ми підірвалися у бронеавтомобілі «Новатор» і застрягли в лісопосадці, яку контролювали рашисти. Машина загорілася, заклинило всі двері. Ми дивом вибралися і потім дивом вийшли з тієї кацапської посадки. Коли таке переживаєш, то чи будеш після того боятися якихось «наїздів»?

- Буквально напередодні нашої розмови Генеральний прокурор Руслан Кравченко оголосив про створення порталу, куди бізнес може сигналізувати про спроби таких «наїздів» і тиску. Вірите в успіх цієї ініціативи? За яких умов вона спрацює, адже багато подібних ідей свого часу провалилися?

- У нас була дуже конструктивна співпраця з Офісом Генпрокурора, зокрема з Департаментом захисту інвестицій, коли там працював Олексій Бонюк. Я сподіваюся, що новий Генпрокурор так само продовжить традицію такої конструктивної співпраці із захисту бізнесу.

- Наостанок побажання і вашим побратимам, які повернуться після війни та продовжать розвивати свій бізнес, і тим, хто лише відкриватиме власну справу. Аргументи за і проти відкриття ветеранського бізнесу в Україні. Тобто чому ви б порадили відкривати власну справу й чому, можливо, рекомендували б добряче подумати, чи це того варте?

- Почнемо з кінця. Я порадив би остаточне рішення ухвалювати лише після того, як пройдете відповідне навчання. Хлопці й дівчата, приходьте опановувати навички підприємництва, і ви зрозумієте, що таке бізнес. Бо, почавши бізнес без такого усвідомлення та розуміння, можна швидко обпектися. І потім уже не буде мотивації працювати. А так ви вже знатимете, чого чекати, на що розраховувати, чого варто остерігатися.

І друге: пробуйте. Тому що самі розумієте: не спробуєш – не дізнаєшся. Я на війні дві речі усвідомив, про які можна сказати з упевненістю на 100%. Перше – що усіх рано чи пізно чекає сира земля, а друге: якщо нічого не робиш, то нічого й не буде. А якщо щось робиш системно, щоденно, то все завжди виходить. Тому пробуйте.

І запам’ятайте: усі ветерани тепер мають розуміти, що наша сила – в об’єднані справжніх бойових хлопців та дівчат. Ми маємо об’єднуватися, незалежно ні від чого. Тому що тепер дуже багато «ряжених», які невідомо як отримали статус УБД, розмахують посвідченнями, шевронами й погонами, а насправді не воювали. Ми, справжні бойові ветерани, маємо бути готовими захищати свої інтереси.

Владислав Обух, Київ
Фото Юлії Овсянникової