Розмінування, кредитування, податкові пільги: що допоможе відновити «аграрку»

Репортаж

Журналісти Укрінформу поспілкувалися з фермерами Придесення, чиї господарства постраждали через російську агресію

Цими днями Всеукраїнська аграрна рада (ВАР) та Програма USAID АГРО організували круглий стіл “18 місяців війни. Збитки агросектору та перспективи відновлення галузі”, в межах якого презентували проєкт з юридичної та іншої експертної підтримки сільгоспвиробників, котрі постраждали унаслідок бойових дій та\або тимчасової окупації Російською Федерацією. Участь в обговоренні найбільш гострих проблем, з якими стикнулися селяни, в аналізі перспективи відбудови і можливих шляхів підтримки агропідприємств державою, міжнародними партнерами та благодійниками, взяли представники аграрного комітету Верховної Ради, Мінагрополітики, органів місцевого самоврядування, благодійних організацій, делегації держав-партнерів, а також понад шість десятків фермерів з усіх куточків країни.

А перед тим для журналістів і донорів влаштували престур до приватно-орендного підприємства імені Герасименка (село Анисів) і селянських фермерських господарств “Роса” та “Напорівське” (село Лукашівка) Чернігівського району. У лютому-березні минулого року ці господарства зазнали значних руйнувань через ворожі обстріли й авіанальоти, а Лукашівка, до того ж, майже три тижні була в окупації.

ЧЕРНІГІВЩИНА ОЧИМА РАШИСТІВ: ФЕРМА ЯК СТРАТЕГІЧНИЙ ВІЙСЬКОВИЙ ОБ’ЄКТ

Чернігівщина. Полудень. З півсотні корів повертаються з пасовища. Паша цієї осінньої пори, звісно ж, уже не та. Тож “годувальницям” довелося добряче находитися, щоб нащипати поміж сухостою зеленого харчу. Зате тепер ідуть вони гордо та неквапливо, кожна з повним вименем, мов вихваляючись одна перед одною молочним “взятком”. Побачивши біля корівника метушливу юрбу журналістів, частина череди зривається на галоп і кидається у протилежний від загону бік, тож пастухам також доводиться бігти, аби завернути втікачок... Це так нагадує безтурботне дитинство, коли ми, хлопчаки (хоча бачили це ледь не щодня) із захопленням – а дехто, й зі страхом – спостерігали, як повз пропливає молочний караван. А дехто із розбишак навмисне лякав корів, щоб вони “рвонули” в кукурудзиння, й пастухи потім за ними ганялися, батькуючи “нападників”...

Утім, щойно повертаєш голову ліворуч від корівника, як знову опиняєшся в аж ніяк не безтурботному сьогоденні. Буквально за 20 метрів – зруйнований реактивними снарядами склад, у глибині якого під іще й досі не розібраними завалами лежать закуплені за кредитні гроші під урожай-2022 добрива, впереміш із зерном, якому вже не судилося прорости чи стати хлібиною...

Селянське (фермерське) господарство “Роса” – одне із сотень зруйнованих, сплюндрованих та розграбованих ворогом. І ще не відбудованих.

- На початку лютого 2022 року ми вже планували посівну, купили дизпаливо, взяли кредит і купили добрива. Коли почалася війна, роботу не припиняли. А коли ворог підійшов ближче, прийняли на території ферми наших військових, які зайняли тут оборону. Допомагали їм із ремонтом техніки, перевозили необхідне своїм транспортом, – розповідає власниця господарства Олена Назаренко.

Олена Назаренко

Із 7 березня почалися обстріли території СФГ. А 9 березня російські військові пішли в наступ на ферму, де захищалася невелика група українських бійців. Сили були нерівні, тож захисникам довелося відступити...

- Агресор захопив село, яке було в окупації 21 день. Я живу в сусідньому селі, тож можливості приїхати в Лукашівку не мала, всі дороги обстрілювалися, по кожній машині – автоматна чи кулеметна черга. Тож про те, що коїлося на фермі, ми не знали. Коли ж після звільнення приїхали сюди, побачили, що всю техніку пошкоджено, деякі будівлі згоріли повністю, деякі – напівзруйновані. Дизпаливо, інвентар та інструменти окупанти викрали. Запаси сіна й соломи згоріли, – розповідає фермерка.

За двадцять із лишком березневих днів 2022 року невелике господарство (408 гектарів в обробітку) втратило більше третини поголів’я худоби. А саме продаж молока цілий рік приносив яку-не-яку копійку. Це те, що на нарадах та у звітах називають “обіговими коштами”. Всього пані Олена не дорахувалася 44 корів. Частина тварин загинула від обстрілів, деякі – унаслідок стресу, частину – ворог пустив під ніж.

Роздоїти, відгодувати корів, які вижили, обробити озимі посіви та посіяти яровину було дуже складно. Пальне (по 75 гривень за літр) доводилося випрошувати на заправці за 30 кілометрів.

- Брали сівалку в сусідньому господарстві, щоб посіяти, наймали (і досі наймаємо) комбайн, щоб збирати врожай. Зберігати збіжжя ніде, тимчасове приміщення, яке змушені використовувати, ніяк для цього не пристосоване. Тож зерно швидко псується. Поля були всіяні рештками ракет. Збирали усе самотужки. І лише коли бачили, що там щось небезпечне, викликали ДСНСників, які підривали вибухонебезпечні предмети просто на полі чи вивозили на полігон, – ділиться спогадами пані Олена.

Ще жахливішу картину на тваринницькому дворі побачив після російських авіаударів директор і власник приватно-орендного підприємства імені Герасименка Юрій Стельмах.

- Якби ви приїхали сюди навесні минулого року, то точно б злякалися, – каже він, звертаючись до журналістів, – вся територія вкрита трупами корів, сюди було страшно заїжджати. А за деякий час тут стояв такий сморід... Тому що без дозволу відповідних структур ми не мали права захоронити трупи, вивезти ж їх кудись на утилізацію було неможливо: поля і дороги скрізь заміновані.

Господарство було під постійними обстрілами з 9 березня. А 20-го і 21-го зазнало ще й потужних авіанальотів.

- 20 березня нас уперше накрили з авіації. На оцю невелику територію ворог скинув 8 авіабомб, які влучили у трансформаторну підстанцію й газогін за кілька десятків метрів звідси. Але ферма продовжувала працювати. Молоко було нікуди дівати, то ми щодня роздавали його людям – односельчанам та біженцям із Чернігова, які жили в нас у підвалі контори. Також різали свиней, бичків, безплатно роздавали м’ясо, – продовжує пан Юрій.

Юрій Стельмах

Увечері 21 березня російський літак завдав удару вже безпосередньо по фермі. Загинула одна людина, кількох, у тому числі заступника керівника господарства, було поранено. Зруйновано два свинарники, контору, гараж, телятник, 2 скотарники, молочний пункт, лабораторію, тракторний стан, знищено більшість сільськогосподарської техніки.

Стельмах вважає, що вогонь коригував хтось на місці. Бо на іншому виробничому майданчику підприємства, де розташовані складські приміщення, ворог бив прицільно по тих складах, де було зерно – на продаж та для посівної, тоді як порожній склад, де раніше зберігався соняшник, не постраждав.

Тоді господарство втратило понад 5 тисяч тонн збіжжя. Для розуміння: навіть за нинішніх доволі низьких внутрішніх цін, це – десь 20 мільйонів гривень.

Унаслідок авіаудару знищено 185 голів ВРХ, багато свиней. Чимало тварин померли пізніше. Як з’ясувалося, у тілі майже 90% поголів’я були осколки і скалки.

- Тих тварин, які вижили після поранень, довелося здавати на забій. А два тижні тому ми здали все поголів’я. Тому що приміщень для його утримання немає, людей, щоб порати тварин, немає. Й у тому стані, в якому господарство опинилося зараз, поєднувати заняття рослинництвом і тваринництвом дуже складно. У нас же більше 700 орендодавців – людей, які віддали нам у користування паї. Тож маємо перед ними зобов’язання: щороку платити орендну плату. Тому пішли на те, щоб у першу чергу відновлювати склади для зберігання зерна. Й обробляти землю.

Отже, господарство, яке мало 200 голів дійного стада, до 400 голів молодняка ВРХ та 56 свиноматок із приплодом, наразі взагалі відмовилося від тваринництва. І це, на жаль, непоодинокий випадок. По українській тваринницькій галузі, яка ще й до війни не відновилася після втраченого у 1990-ті - 2000-ні роки, завдано потужного удару. Чи скоро знову “заревуть воли” на місці зруйнованих і на покинутих фермах? – питання риторичне. Адже, щоб виростити продуктивну корову, потрібно 4 роки, щоб відновити таке стадо, яке мав до війни пан Юрій, – більше 10 років. Зі свинарством трохи легше. Але за умови, що тварин буде де тримати і чим годувати.

Тому маємо розуміти: без спеціальної програми повоєнного відновлення тваринництва дедалі більше фермерів переходитимуть виключно на “зернову” та “олійну” спеціалізацію, адже це – можливість отримати хоча б якісь гроші у відносно недалекій перспективі.

Та й то (якщо ми вже зробили “неліричний” відступ): “хоча б якісь”. Річ у тім, що через низькі внутрішні ціни на збіжжя – вирощування деяких сільськогосподарських культур уже нерентабельне. Тож із багатогалузевої аграрної країни Україна ризикує перетворитися на “кукурудзяно-пшенично-соняшникову”, ну ще – трохи “ріпаково-соєву”. До того ж, часто повністю переходять на рослинництво господарства, в чиєму користуванні ґрунти, від яких годі чекати рекордних врожаїв.

- Нам, як-то кажуть, сам Бог велів займатися тваринництвом. У нас є великі луги, сінокоси, пасовища, – каже Стельмах, – а спеціалізуватися лише на рослинництві – це не зовсім те. У нас на Поліссі суглинясті землі. Займаючись просто зерном, програватимемо конкуренцію колегам із чорноземних районів.

Та й далеко не всі з 1600 гектарів ріллі, які є у розпорядженні господарства, зараз використовуються. За розмінування частини земель ще не бралися – через високий ступінь їх забрудненості.

Також фермери скаржаться на суттєве зменшення врожайності. І не тому, що розучилися господарювати. Головна причина – відсутність грошей для підживлення посівів, внесення гербіцидів та препаратів проти шкідників. Плюс – неможливіть (через те, що обробляти наразі можна не всі угіддя) забезпечити принаймні чотирипільну сівозміну.

АГРОВІДНОВЛЕННЯ: ПОРЯТУНОК “ПОТОПЕЛЬНИКІВ” – СПРАВА РУК ЇХ САМИХ, ДРУЗІВ ТА РОДИЧІВ?

У СФГ “Напорівське” із цим трохи краще, тож і врожайність, як на такі часи, там непогана. А все тому, що фермерові Григорію Ткаченку вдалося самотужки майже повністю його відбудувати.

- Коли ворог залишив Чернігівщину, щойно з’явилася нагода – ми почали відбудовувати господарство. Якісь кошти для цього з величезними труднощами вдалося взяти в кредит. Але левова частка фінансування – це позичене у друзів та родичів, – розповідає фермер, – Ми відновили будівлі десь на 90%, те ж стосується інфраструктурних об’єктів, без яких неможлива робота підприємства. Скажімо, лише ремонт зерносушарки обійшовся у 80 тисяч євро...

Також росіяни переполовинили стадо. Через обстріли загинули 158 (у тому числі – 105 корів) із 316 голів ВРХ. Ще 25 тварин довелося здати на м’ясокомбінат пізніше – через поранення.

Загальні втрати господарства незалежні експерти оцінили у 42 мільйони гривень. Було пошкоджено багато будівель, втрачено нову техніку вартістю сотні тисяч євро. А те, що не вразили вогнем з артилерії та РСЗВ, ворог нищив навмисне, стріляючи по колесах, розбиваючи скло. Також мародери з “другої у світі” армії викрадали акумулятори, генератори, стартери та інші запчастини.

Ткаченко пригадує хронологію минулорічних подій:

- Вже увечері 24 лютого ворог був біля стін древнього Чернігова. Місто розташоване за 8-9 кілометрів від Лукашівки (15 кілометрів по трасі). Нас розділяє річка Десна. До Десни звідси 6-7 кілометрів. Того ж вечора ми зустрічали оборонців із 1-ої окремої танкової бригади. Це був артилерійський дивізіон, який зайняв тут позиції та вів вогонь по ворогу на правому березі Десни.

Господарство допомагало із харчуванням військових, адже обоз не встигав за передовими частинами (та й усі ми пам’ятаємо, що було із забезпеченням у перші тижні війни), із обслуговуванням техніки, із пальним. Була велика кількість біженців із Чернігова. В Лукашівці їх зустрічали, годували, надавали тимчасовий прихисток та переправляли далі, в більш безпечні місця.

- Через обстріли вже в перший день агресії почало зникати світло. У нас був потужний генератор на 155 кВт, який забезпечував енергією практично все підприємство. Для потреб захисників працювали токарний, свердлильний верстати, зварювальні апарати, – продовжує фермер, – Ми були забезпечені молоком, м’ясом, картоплею, мали запаси соняшника – давили олію. Проблеми були хіба що з хлібом. Це говорить про те, що в кожному селі мають бути свої господарі, а не якісь “заїжджі” латифундистські об’єднання. Адже ми нікуди не утікали, допомагали воїнам і населенню. Також відправляли молоко та м’ясо у блокадний Чернігів.

Щоб замкнути кільце навколо обласного центру, вороги 3 березня переправилися через Десну в районі Золотинка-Іванівка і з’явилися на лівому березі. Отримавши відсіч біля великого опорного пункту українських захисників поблизу Количівки, росіяни зрозуміли, що не зможуть пробитися до Чернігова напряму. Тому пішли в обхід. Тоді й почалися бої безпосередньо за Лукашівку.

- На найвищій точці зерносушильного комплексу, який ми ввели в експлуатацію перед самою війною, восени 2021 року, висів прапор нашої держави. І коли ворог підходив до села, мені радили зняти його, бо то ж для рашистів – як червона ганчірка для бика. Та я відмовився. Бо вважав: якщо зняти прапор, то немов би визнаєш капітуляцію. Зрештою, коли Лукашівку окупували, росіяни розстріляли наш стяг із танка, – пригадує Григорій Ткаченко.

Григорій Ткаченк

8 березня господарство зазнало масованого обстрілу з реактивних систем “Ураган” (близько 60 ракет). Бойові дії тривали три доби, наші хлопці мужньо захищали село. Але сили були нерівними. Агресорові протистояли лише 64 військових і два танки. Після того, як наші відступили, село було майже на три тижні окуповане.

Втім, якщо фермерові-середнякові Ткаченку після деокупації майже вдалося відродити господарство (окрім звалища російських ракет, сліди війни на території практично непомітні), то “дрібна” фермерка Назаренко про відбудову може лише мріяти. І без сторонньої допомоги їй, схоже, не обійтися.

Про відновлення капітальних будівель пані Олена взагалі говорить із обережністю та – ніде правди діти – з песимізмом.

- Лише для відновлення цього складу (досить невеликого навіть за фермерськими мірками, – ред.) треба щонайменше 1,5 мільйона гривень, – каже власниця господарства.

- А скільки для відновлення всього підприємства? – поцікавився хтось із колег журналістів.

- Я про це навіть не задумувалася. Хоча б склад відновити, – відповіла.

Юрій Стельмах натомість уже хвалиться новим просторим зерносховищем. Обійшлося воно йому в 8 мільйонів гривень. А якби не повторне використання частини матеріалів, що були у вжитку, то коштувало б усі 10 мільйонів. Першочергово відновити фермерові ж потрібно бодай ще два склади. Про відбудову свинарників і корівників у тій частині господарства, яка постраждала найбільше, узагалі поки що не йдеться. Подекуди у напівзруйнованих будівлях ще залишилися рештки ворожих снарядів і ракет.

І неприємним сигналом для держави та для нас, журналістів, котрі мають піднімати на щит проблеми вітчизняних виробників, є те, що Григорій Ткаченко, Юрій Стельмах і Олена Назаренко не дуже вірять, що їм допоможуть на відбудову бодай копійкою.

“Ми розраховуємо тільки на себе. І відновлюємо ті приміщення, які конче потрібні, щоб обробляти землю та зберігати вирощене”, – каже Стельмах.

ДЕРЖАВА, ДОНОРИ, ГРОМАДСЬКИЙ СЕКТОР: ОБ’ЄДНУЄМОСЯ, ЩОБ ДОПОМАГАТИ

Організатори престуру та круглого столу – ВАР і Програма USAID АГРО – поставили собі за мету системно допомогти Олені, Юрієві, Григорію та сотням інших фермерів по всій країні. Розуміючи, що в держави можливостей напряму підтримати таких агровиробників грошима не багато, вони звертаються до міжнародних донорів, а також хочуть домогтися для таких аграріїв хоча б якихось пільг.

- Мета заходу – через журналістів ще раз привернути увагу суспільства, міжнародних донорів та наших урядовців до проблематики сільгосппідприємств, які постраждали від російської агресії. На жаль, їх дуже багато. Звісно, всі ми очікуємо на компенсації від Російської Федерації за те, що натворив агресор. Для цього необхідно ретельно документувати воєнні злочини, щоб мати можливість одержати таку компенсацію у майбутньому. Проте гроші для відновлення та господарювання аграріям потрібні вже зараз. Війна триває. Тож усі розуміють, що головне – допомагати воїнам, які нас захищають. Але й потерпілим селянам по всій країні треба відновлюватися. Й у цьому їм потрібна допомога як від держави, так і від міжнародної спільноти”, – звернувся до представників ЗМІ та донорів заступник голови ВАР Дмитро Кохан.

Дмитро Кохан

Яким чином це зробити? Під час круглого столу пролунало чимало пропозицій. Всеукраїнська аграрна рада також представила результати опитування понад 60 фермерів, котрі потерпіли унаслідок війни. Ключові для аграріїв питання – розмінування сільгоспугідь, полегшення доступу до нових і пролонгація старих кредитів, пільги чи хоча б розтермінування зі сплати частини податкових зобов’язань, доступ до грантової підтримки від держави та її міжнародних партнерів.

Першочергово, за словами учасників круглого столу, потребує розв’язання проблема взятих під урожай 2022 року кредитів. Незважаючи на те, що багато господарств не лише втратили куплені за ці гроші ресурси – приміром, пальне чи добрива, – а й виробничу базу (господарські будівлі зруйновані, поля не розміновані), банки не поспішають списувати цю заборгованість, а подекуди навіть змінюють заднім числом умови позик через знищення ворогом об’єктів застави. Також непоодинокі випадки арешту “за борги” особистого майна фермерів (будинків і квартир) на підконтрольній території навіть тоді, коли їхні господарства розташовані у прифронтовій зоні чи й у тимчасово окупованих районах.

Що вже й казати про те, що нових кредитів на відновлення матеріально-технічної бази та на посівну таким “неблагонадійним” клієнтам не дають.

Також не скрізь обленерго погоджуються реструктуризувати заборгованість аграріїв. Більше того, багатьом фермерам приходять рахунки за електроенергію, якою користувався (і зараз користується на окупованих територіях) ворог.

І господарі, чиї підприємства ми відвідали на Чернігівщині, й інші учасники круглого столу скаржилися на відсутність будь-яких преференцій та пільг при сплаті податків агровиробниками з деокупованих та прифронтових регіонів. Також фермери просять знизити вартість оренди державних і комунальних земель. Адже, приміром, Іванівська сільська громада, до якої входять Анисів та Лукашівка, які журналісти відвідали перед початком круглого столу, цьогоріч підвищила плату утричі. Найбільша мрія фермерки Олени Назаренко – бодай тимчасове, на період відновлення, зниження ставок оренди (чи принаймні державна програма її часткової компенсації), та можливість взяти кредит на власну техніку, аби не позичати її по сусідах.

Ще одне важливе питання – підвищення внутрішніх закупівельних цін на збіжжя, аби аграрії мали ресурс для “самостійного” порятунку.

- Жито коштує 2 гривні за кілограм, що набагато нижче за собівартість. Тож сенсу вирощувати його наступного року вже немає. Он у нас стоїть незібрана гречка, більше 200 гектарів. Не знаємо, що з нею робити. Бо, виявляється, цього року вона нікому не потрібна. Тож виробникам за неї дають по 6 гривень. Це також не покриває собівартості. Тоді як минулого року ми продавали цю культуру по 30 гривень за кілограм, – розповів журналістам Юрій Стельмах.

Про такі ж проблеми говорили і його колеги.

Щодо розмінування, то Україна вже зробила важливі кроки, необхідні для пришвидшення робіт. Держава зокрема планує компенсувати агровиробникам частину витрат на купівлю послуг з розмінування на відкритих торгах. Для цього у проєкті держбюджету-2024 передбачено 2 мільярди гривень. А вже до кінця цього року уряд розраховує повернути у використання 165 тисяч гектарів земель сільгосппризначення. Деякі з очищених площ селяни встигнуть засіяти озиминою, решту зможуть обробити вже навесні.

Окремо передбачено допомогу фермерам з деокупованих територій, – повідомив під час круглого столу перший заступник міністра аграрної політики та продовольства Тарас Висоцький:

- У проєкті бюджету на 2024 рік заплановані виплати на підтримку аграріїв з деокупованих територій – майже 800 мільйонів гривень. Це – 20 мільйонів євро, наданих Україні Євросоюзом. Це безповоротна допомога для сільгосппідприємців.

Тарас Висоцький

Оформити допомогу можна через Державний аграрний реєстр. Основна умова – зареєстровані права власності або оренди на землю.

Також набрали чинності зміни до програми “Доступні кредити 5-7-9%”, які передбачають спеціальні умови фінансування для підприємців з деокупованих територій. Зокрема, чітко визначені категорії деокупованих територій, щоб зробити кредити для аграріїв більш доступними.

Тим часом організатор круглого столу та престуру – ВАР – за підтримки Програми USAID АГРО впроваджує в Україні проєкт з юридичної та іншої експертної підтримки сільгоспвиробників, які постраждали унаслідок бойових дій та\або тимчасової окупації Російською Федерацією. Йдеться про допомогу з документуванням збитків, консультування щодо можливостей розмінування, а також із податкових, кредитних та будь-яких інших важливих для виробників питань.

- Аграрії, які потерпіли унаслідок бойових дій або тимчасової окупації, зможуть безплатно отримати юридичні консультації та допомогу в документуванні збитків і формуванні доказової бази про російські злочини проти господарств. Ці роботи профінансує Програма USAID АГРО, а кваліфіковані юристи ВАР безпосередньо працюватимуть з аграріями, – уточнила директорка Програми USAID АГРО Ксенія Сидоркіна.

За словами організаторів, для оперативної юридичної підтримки за проєктом діятиме гаряча консультаційна лінія 067-503-19-08.

Владислав Обух, Київ – Анисів – Лукашівка – Київ
Фото Володимира Тарасова