Роман Сластьон, гендиректор УКАБ

Аграрії на контрольованій території України цьогоріч зберуть 70-75 млн тонн зернових і олійних культур

Жнива-2022 набирають обертів. Аграрії більшості регіонів збирають ранні зернові та зернобобові, намолотивши вже понад 4 мільйони тонн пшениці, ячменю й гороху. У 15 областях взялися і за збирання озимого ріпаку. Незважаючи на проблеми, пов’язані з тим, що подекуди доводиться виходити в поле за кілька кілометрів від лінії фронту, з ризиками підриву на вибухонебезпечних предметах на звільнених від ворога територіях, з нестачею кадрів, техніки і пального, темпи та якість збиральних робіт доволі високі. Селяни не сумніваються: більшість вирощеного у складних умовах війни вдасться зібрати. А ось чи будуть гроші, насіння, добрива та інші ресурси для осінньої сівби — питання. Адже продати врожай дуже складно. Через обмеженість експорту внутрішні ціни на агросировину впали нижче її собівартості. Можливостей для тривалого зберігання зерна немає, бо на складах залишилися величезні перехідні запаси. Що буде з експортом  — невідомо. Тому в Міністерстві аграрної політики та продовольства України прогнозують, що цього року селяни посіють на 30-60% менше озимих зернових, ніж зазвичай. Це негативно позначиться на майбутніх врожаях та призведе до зміни структури посівів з переорієнтуванням на внутрішнє споживання. Що при  збереженні блокування росією наших морських торговельних шляхів поглибить та продовжить в часі світову продовольчу кризу. Про те, як запобігти такому сценарію, відновити експорт та як гарантувати національну продовольчу безпеку, - у розмові з генеральним директором асоціації “Український клуб аграрного бізнесу” Романом Сластьоном

ПРО (ВІДНОСНО) НЕПОГАНІ ВИДИ НА ВРОЖАЙ І НЕВИЗНАЧЕНІСТЬ З ЕКСПОРТОМ

- Пане Романе, розкажіть про особливості збиральної кампанії-2022 — безумовно, найскладнішої в новітній історії України. Від яких проблем, окрім безпосередніх військових загроз, потерпають аграрії? Чи скрізь вдається оперативно знаходити необхідні обсяги пального? Що з можливостями складування збіжжя?

- Проблем, безпосередньо пов’язаних з діями агресора, а також із їх наслідками, справді безліч. Особливо сутужно сільгоспвиробникам на тимчасово окупованих територіях та поблизу лінії фронту. Перші постійно піддаються фізичному і психологічному тиску з боку рашистів: у багатьох ворог забрав нерозпроданий минулорічний урожай, а в декого - й техніку. Зараз тих, у кого вона залишилася, примушують “до співпраці”: намагаються схилити до усіляких схем і в кращому разі - за безцінь, або й задарма забрати та вивезти  збіжжя.

У складних умовах і сільгоспвиробники, котрі працюють на контрольованих Україною територіях поблизу зони бойових дій. Чуємо про численні обстріли, які ведуться ворогом вдень і вночі. Поля з дозрілим врожаєм вигорають після влучання мін, ракет та снарядів. І це - величезні втрати для аграріїв, а також постійні ризики для людей, які працюють на полях. Техніка підривається, є випадки загибелі механізаторів — зокрема, й на раніше звільнених від ворога територіях. 

У решті підконтрольних Україні регіонів— відносно безпечних — ризиків менше. Там жнива набирають обертів: більшість областей вже включилися у збирання ранніх зернових - озимої пшениці, ячменю, ріпаку. 

Справді, в аграріїв виникали перебої з пальним, але проблему вдається оперативно розв’язувати. Тим паче, що, попри все, змогли зробити певний запас пально-мастильних матеріалів саме під збиральну кампанію. Інша річ, що попереду - пік споживання (вересень-жовтень). І саме тоді проблеми можуть загостритися. Зараз же пальне сільгоспвиробникам — хоч і дорого — та все ж вдається знайти. Знов же таки, складніша ситуація у тих, хто господарює ближче до лінії фронту. 

Наразі вдалося збільшити експортні потужності до 2 млн тонн на місяць, а до війни лише зерна щомісяця експортували близько 6 млн тонн

Проте головне питання - не у збиранні. Переконаний: зібрати вирощене на переважній більшості засіяних площ ми зможемо, навіть у “проблемних” районах. Ключова проблема — зі збутом. Морські порти досі заблоковані, експорт — у тому числі, й аграрний, - здійснюється альтернативними шляхами: залізниця, автомобільні перевезення та річкові порти Дунаю. Наразі вдалося збільшити експортні потужності до 2 мільйонів тонн на місяць. Це все, що ми можемо нині експортувати цими маршрутами: зернові, олійні культури, готова олія, інші продукти переробки. А цього, на жаль, недостатньо. Адже до війни лише зерна Україна щомісяця експортувала близько 6 мільйонів тонн. Плюс олійні, сама олія... Сумарно йшлося про 7 мільйонів тонн агроекспорту. 

Через суттєві обмеження експортних постачань у березні-липні країна має величезні залишки торішнього врожаю. Минулого року, нагадаю, наші аграрії встановили рекорд зі збирання зернових і олійних культур. Зрозуміло, усі тоді раділи. Тепер же через російську агресію не знаємо, як дати раду цьому збіжжю. Воно не продається й фактично застрягло на складах “мертвим вантажем”. І друга частина проблеми — якраз те, що старі запаси займають місця зберігання, які мали б використовуватися для нового врожаю.

Як наслідок: через неможливість у достатній кількості експортувати сільгосппродукцію в аграріїв немає виручки. Більше того, вони змушені додатково витрачатися на “понаднормове” зберігання зерна. При цьому багато сільгоспвиробників не мають відповіді на запитання: як сіяти під врожай наступного року? Адже без обігових коштів не буде й можливості вийти в поле, немає за що купувати насіння, пальне, засоби захисту рослин, добрива, нічим платити людям зарплату й оплачувати оренду землі. Питання орендної плати, до речі, - також гостра соціальна проблема, адже напряму стосується добробуту 7 мільйонів пайовиків.

При нинішніх темпах продажу за кордон у 2 млн тонн на місяць експортувати торішні залишки і новий врожай доведеться ще три наступних роки

- А на який врожай — з огляду на значне скорочення посівних площ і тимчасову окупацію частини наших земель ворогом — можуть розраховувати українські аграрії, якщо ситуація на фронті не погіршиться? Чи не додали селянам клопотів, до всього, ще й погодні умови? І що з перехідними запасами, про які Ви згадали?

-  Залишки зернових та олійних культур, що підлягають експорту, оцінюємо приблизно у 20 мільйонів тонн. Наша поточна оцінка цьогорічного врожаю зернових — 55-60 мільйонів тонн, 18-20 мільйонів тонн із яких - пшениця. До цього додаймо близько 15 мільйонів тонн олійних культур (соняшник, соя, ріпак). Тобто, аграрії на контрольованій території України, за нашими оцінками, цього року зберуть загалом 70-75 мільйонів тонн зернових і олійних культур.

Щодо погодних умов, то вони сприятливі. Насправді було вдосталь дощів на більшості території України. Щоправда, від нестачі вологи таки потерпали посіви на півдні Одещини. Але на загал ситуація з вегетацією основних сільськогосподарських культур непогана і види на врожай навіть кращі, ніж раніше очікували. Хоча ми й закладали у прогноз певне зниження показників врожайності порівняно із середнім рівнем минулих років. Адже селянам доводилося заощаджувати, використовувати менше добрив, економити на технологічних операціях, частину з яких навіть не проводили, щоб не витрачати пальне. Бо під час весняної посівної його дефіцит був серйозним.

Подальше звільнення від агресора поки що захоплених ним українських територій додаватиме до цього валу ще мільйони тонн агросировини, яку нам належить експортувати. Але маємо розуміти: при темпах продажу за кордон у 2 мільйони тонн на місяць експортувати торішні залишки і новий врожай доведеться ще три наступних роки! 

Тому без збільшення експортних спроможностей або без залучення додаткового  фінансування, щоб, принаймні перечекати, заклавши зерно на довготривале зберігання, матимемо серйозні проблеми з сівбою на наступний сезон. І це — також один із ключових викликів. 

Найгострішими проблеми зі зберіганням, вочевидь, будуть у жовтні, коли почнеться активне збирання пізніх культур (соняшнику, якщо говоримо про південні та східні регіони, і кукурудзи — на решті території України). Вал цих культур буде значним. І саме з їх активним збиранням очікується дефіцит потужностей для зберігання. Орієнтовно йдеться про близько 10 мільйонів тонн, які не помістяться в наявні сховища. 

- Є якийсь вихід, окрім суттєвих капіталовкладень у розбудову інфраструктури зберігання, із чим, маємо розуміти, будуть неабиякі проблеми — як через нестачу коштів, так і через інвестиційні ризики, пов’язані з війною? Та й час, як-то кажуть, підтискає...

- В принципі, сільгоспвиробники до цього готуються і активно замовляють так звані полімерні рукави для тимчасового зберігання зерна. У такий спосіб при дотриманні технологій його можна зберігати до 18 місяців. Техніка для закладання зерна в такі рукави частково є, частково ще виготовляється, почасти — імпортується. На щастя, у нас є і внутрішні виробники такої продукції, є і можливість імпорту.

Крім того, існують плани будівництва тимчасових складів зберігання: по суті, схожих на бурти із зерном, які накриваються тентом, щоб унеможливити потрапляння опадів. Тобто, питання зберігання ми можемо вирішити. Звісно, це додаткові витрати для сільгоспвиробників.

- Зерно для зберігання у такий спосіб потребує спеціальної підготовки, підсушування?

- Так. Потрібно довести його вологість до певного рівня. Хоча можна закладати й вологе зерно, але воно зберігатиметься не півтора року, а лише кілька місяців. Тобто, потреба у невідкладному відновленні експортних шляхів морем зберігається.

Інша проблема, яка точно виникне восени, пов’язана із природним газом. Адже потрібно буде сушити кукурудзу, знижуючи вологість зерна з (умовно) 25% до 15%. Більшість виробників використовує для сушіння саме газ. Не виключено, що восени він буде іще дорожчим. Це підштовхуватиме сільгоспвиробників просто не збирати частину площ, де кукурудза стоятиме до весни. На жаль, такий сценарій цілком реальний. До того ж, відсутність можливостей для експорту та великий вал знижуватимуть внутрішні ціни, коли просто не буде жодного сенсу збирати, сушити зерно, не маючи змоги його продати.

- А навесні ту кукурудзу збиратимуть чи просто переорюватимуть?

- Збирати, звісно, планують - з надією на покращення ситуації зі збутом. Але при цьому будуть певні втрати врожайності, втрати у якості невчасно зібраної кукурудзи.

І ще одна з основних проблем - те, що ми не зможемо після весняного збирання нормально підготувати ґрунт під нові посіви. Тобто, скоріш за все, наступного року такі поля взагалі не засіватимуть.

10-15 млн гектарів можуть опинитися “у простої”, якщо не досягнемо показника експорту зерна хоча б у 4-5 млн тонн на місяць

- Поки що складно прогнозувати, про які площі потенційно йдеться -  мільйони, сотні тисяч гектарів, десятки тисяч?

- Декілька мільйонів гектарів можуть опинитися “у простої”, якщо ми не досягнемо показника експорту зерна хоча б у 4-5 мільйонів тонн на місяць. Оцінки експертів розходяться — аж до 10-15 мільйонів гектарів, що можуть наступного року не використовуватися.

- Чи не розглядаються варіанти тимчасового зберігання посівного матеріалу на території наших західних сусідів, неподалік кордону, - аби підстрахуватися від знищення запасів зерна ворогом і мати чим сіяти озимі восени та ярину навесні?

- В частині посівного матеріалу, скоріш за все, що ні. Питання, власне, зі зберіганням товарного зерна. Якщо ми говоримо про насіння, то озимі культури сіятимуть вже за кілька місяців, фактично починаючи з серпня (ріпак) та вересня - першої декади жовтня (пшениця й решта зернових озимих культур). Тому сенсу його перевозити немає. Щодо весняних культур, то значних їх обсягів, здебільшого, теж не треба: наприклад, кукурудзи для посіву потрібно близько 20 кілограмів на гектар. Це незначні обсяги, у разі потреби їх можна швидко переміщувати в межах країни.

- Ви вже сказали, що через обмеженість експорту у агровиробників, вочевидь, будуть проблеми з обіговими коштами. Адже внутрішні ціни низькі, а собівартість вирощування, зберігання і транспортування збіжжя неабияк зросла...

- Справді, вперше за багато років виробництво зерна та олійних культур зараз є по суті збитковим. Основна проблема у тому, що на світових ринках ціна агросировини доволі висока, хоча й дуже знизилася за останні тижні (наприклад, якщо ще місяць-півтора тому пшениця коштувала близько $450 за тонну, то зараз  — лише $300). Але для українського аграрія й ця ціна недосяжна. Бо існує встановлений на міжнародному рівні й окремими країнами дисконт на наше зерно - близько $30 на тонні.

Вперше за багато років виробництво зерна та олійних культур є по суті збитковим

Інша історія - це те, що вартість логістики справді зросла в рази. Щоб довезти тонну зерна з Черкаської чи Полтавської області до європейських портів, де відбувається закупівля сировини іншими країнами, потрібно від $150 до $200. Вже зараз внутрішні ціни в Україні опустилися нижче 3 тисяч гривень, що навіть не покриває собівартості зерна. Тут питання логістики та можливостей експорту: величезні надлишки зерна тиснуть на внутрішні ціни, фактично опускаючи їх нижче рівня собівартості.

- Зрозуміло, що вихід — у відновленні звичних експортних потужностей. Як оцінюєте перспективи розбудови за допомогою наших міжнародних партнерів альтернативних маршрутів і розблокування бодай частини українських морських портів?

- Справа в тому, що, приміром, кроки з нарощування спроможностей експорту через Румунію, відкриття нових залізничних шляхів, широка колія до порту Галац, чи прогнози з розширення можливостей сухих портів у Польщі, дадуть 10-20%, щонайбільше - до 30% зростання від поточного рівня у 2 мільйони тонн, що експортуються за місяць. Тобто, це безумовний “плюс”, але він не розв’язує проблему.

Відкриття українських портів на Чорному морі, звісно ж, принесе набагато кращий результат і фактично може забезпечити мінімально прийнятний рівень експорту — понад 4 мільйони тонн зернових та олійних культур щомісяця. Є великі сподівання на те, що все ж таки вдасться схилити росію до розблокування експорту зерна з українських портів. Але з іншого боку, ми розуміємо, що однак не йтиметься про експорт на рівні довоєнного, тому що умови повністю змінюються: це буде менше й дорожче. 

У найближчій перспективі, скоріше за все, залишаться заблокованими порти Миколаєва. Тобто, якщо вдасться домовитися з рф, функціонуватимуть лише 3 порти - в Одесі, Чорноморську та Южному. А це забезпечить приблизно 60% довоєнних потужностей. 

Інша історія - це судновласники (порти ж не самі щось експортують, потрібно, щоб по товар заходили судна, чиї власники мали б бажання або певний стимул здійснювати такі перевезення). А це вже, приміром, болюче питання страхування ризиків, адже міни з морських вод нікуди не подінуться. Страхування, скоріше за все, буде дорогим, розмінування чи супроводження суден - теж недешевим. Хто покриватиме ці витрати? Чи братимуть це на себе якісь міжнародні організації, чи все ляже додатковим фінансовим тягарем на сільгоспвиробника, котрий оплачуватиме всю логістику? Найімовірніше, що матимемо, на жаль, другий варіант. 

- Тобто, механізмів залучення можливостей, скажімо, Продовольчої програми ООН, інших міжнародних інституцій немає?

- Вони можуть бути. Але справа в тому, що ризики для судновласників екстремально високі і страховка для покриття цих ризиків не може бути дешевою, як до війни. Хто за неї заплатить? Чи віднайде на це кошти ООН, чи гарантом стане Туреччина? Тому що заяви про 25% від вартості зерна при експорті, які ця країна розраховує брати собі, це, мабуть, не чистий заробіток, а й плата за гарантії, які вона має надавати, страхуючи ризики приватних компаній, чиї судна заходитимуть у наші порти.

Але поки що про конкретні механізми говорити зарано. Чекатимемо на новини зі стамбульських переговорів. 

ПРО ВНУТРІШНЮ ПРОДОВОЛЬЧУ БЕЗПЕКУ І ШАНС ДЛЯ ТВАРИННИЦТВА ТА ПЕРЕРОБКИ 

- Пане Романе, а як змінилася цьогоріч структура посівів в Україні у зв’язку з війною та через проблеми, від яких потерпає наш агроекспорт? Чи відбулося, скажімо, навесні переорієнтування на користь круп’яних культур, адже з тією ж гречкою у нас перманентно виникають проблеми? Зараз, так би мовити, сам Бог велів більше її посіяти, аби і не мати внутрішнього дефіциту, і голова не боліла за вивезення збіжжя за кордон, оскільки гречка для нас - не експортна культура.

- Певні зміни в структурі посівів справді відбулися. Вони не настільки кардинальні, як, можливо, це варто було робити. Ми ж усі розуміємо, що через проблеми з маршрутами експорту нам потрібно транспортувати за кордон менше продукції, але бажано з більшою вартістю. Візьмімо кукурудзу з вартістю на внутрішньому ринку у $100 доларів за тонну і соняшник та сою, які коштують $400-$500... Очевидно, що при таких обмежених логістичних спроможностях, мабуть, доречніше вирощувати саме останні культури. Багато хто так і зробив: частину площ, які попередньо планували під кукурудзу, навесні засіяли олійними культурами. Крім того, справді розширили посіви гречки. Причому, зробили це навіть ті, хто раніше не займався її вирощуванням. Аграрії збільшили й площі під ярою пшеницею.

З посівами цукрового буряку ситуація не змінилася — його посіяли на рівні минулого року. Тобто, фактично забезпечивши й урожай, і баланс, який нам потрібен для внутрішнього споживання. Можливо, якщо погодні умови й надалі будуть сприятливими, сформується навіть певний експортний потенціал для продажу цукру. Але це з’ясується трохи згодом. 

А ще частина сільгоспвиробників відреагувала на тимчасову окупацію півдня країни - Херсонщини, Запорізької області, - де зосереджені значні обсяги виробництва тепличних овочів і овочів відкритого ґрунту, а також баштанних. Тому фермери з інших регіонів вчасно переорієнтувалися, збільшивши посіви овочевих культур. 

Зниження цін на овочевому ринку буде восени, коли почнеться заготівля овочів “борщового набору”

- От якраз я й хотів поцікавитися: як оцінюєте ситуацію на ринку овочів та фруктів? Начебто жодного дефіциту нині немає, але ціни “кусаються”. Так і буде, чи варто очікувати на традиційне сезонне здешевлення? 

- Ціни на таку продукцію зросли суттєво. Тому що справді відпала частина пропозицій із півдня. Частково потребу перекрили аграрії з інших регіонів, частково це робили за рахунок імпорту - особливо в перші місяці повномасштабної війни. Як буде далі — спрогнозувати складно, адже ми наразі не розуміємо до кінця балансу по овочевих культурах. Думаю, зниження цін  таки буде восени, коли почнеться заготівля овочів “борщового набору”. А повна цінова стабілізація, вважаю, можлива лише наступного року, якщо  сільгоспвиробники ліпше підготуються, краще зрозуміють баланс, змінять структуру посівних площ, що допоможе вирівняти ситуацію з попитом-пропозицією.

- На ринках зернових і олійних ситуація інша: пропозиція тут значно перевищує попит, про жоден дефіцит не йдеться, закупівельні ціни падають. Чи є шанси змінити баланс і зменшити потребу в експорті цих культур завдяки розширенню можливостей їх переробки в середині країни? Можна виконати це завдання так би мовити на короткому кроці, не чекаючи приходу у переробну галузь великих інвестицій? 

- Звісно, в таких умовах переробка справді могла б бути для нас певним виходом. Маємо експортувати менше в тоннах, але з більшою вартістю кожної тонни. Проте, на жаль, в більшості випадків для налагодження глибокої переробки справді потрібні додаткові серйозні інвестиції. Наявними потужностями перекрити потреби не вдасться. Чому? На жаль, навіть у тих галузях, де є відповідні потужності, ми не можемо їх повною мірою задіяти. Візьмімо до прикладу олійноекстракційні заводи, які виробляють соняшникову олію. Зараз працюють приблизно 15 таких підприємств, ще майже 20 готові включатися й працювати. Це трохи менші заводи. Але проблема у всіх одна й та ж сама — логістика: недостатня кількість цистерн для перевезення олії залізничним транспортом, нестача автомобілів...

Поміж перспектив переробки можемо говорити про виробництво із зерна, наприклад із кукурудзи, біоетанолу. Тут, передовсім, надія на те, що наші спиртозаводи зможуть переорієнтуватися й налагодити таку переробку. Але  їхніх потужностей вистачить, щоб переробляти приблизно 1 мільйон тонн кукурудзи на рік. Порівняно з очікуваним, навіть обмеженим війною, загальним валом - це невеликий відсоток. Без будівництва нових потужностей проблему, на жаль, не розв’яжеш. 

Тож на короткому кроці завдання - хоча б запустити на повну потужність переробні підприємства, які у нас є, й надати пріоритет в логістиці саме цим видам продукції. Оскільки тут у нас помітний перекіс: залізниця, в основному, везе залізну руду до Польщі, Угорщини, Словаччини та інших країн. Тому ми зараз говоримо про необхідність балансування й пріоритизації з боку держави того, що саме ми першочергово маємо постачати на експорт.

- А чи може ця ситуація стати шансом для збільшення обсягів виробництва тваринницької продукції в Україні? Чи лише наявність потенційно великої кількості кормів, тим паче необроблених, - ще не гарантія розвитку цієї галузі?

- Перспективи у тваринницькій галузі непогані. В першу чергу, ідеться про птахівництво. Там справді можна трохи швидше збільшити обсяги виробництва й наростити експорт. Більшість наших птахофабрик мають успішну історію співпраці із зарубіжним споживачем. Ми й до війни експортували близько 400 тисяч тонн м’яса птиці на рік, це значні обсяги. Зараз же у зв’язку із тим, що Європейський Союз зняв імпортні обмеження, скасував квоти, є можливість збільшувати експорт як до ЄС, так і транзитом до Африки, Азії та й до інших куточків світу. Проблема логістики тут також дається взнаки. Але вона не настільки критична, як у випадку із зерном — йдеться ж про обсяги, які загалом не перевищують мільйона тонн на рік...

По свинарству теж є можливість нарощувати виробництво: як через застосування прогресивних технологій, так і завдяки збільшенню поголів’я. Корми справді дешевші. Але тут виникають інші проблеми, що, зокрема, пов’язані з питаннями ветеринарного контролю. Африканська чума свиней, яку подекуди фіксували в Україні (здебільшого, не на свинофермах, а в господарствах населення), стримує можливості експорту. Адже будь-яка країна доволі прискіпливо ставиться до ввезення на свою територію такої продукції. 

З ВРХ, молочним тваринництвом ще складніше. Швидко наростити поголів’я технологічно неможливо. До того ж, є при цьому суттєва проблема. Якщо ціна на молоко плюс-мінус тримається на довоєнному рівні і для переробників, які експортують сухе молоко або масло, в принципі ситуація сприятлива (зараз експорт дещо нарощується), то по поголів’ю, яке йде на м’ясо, ціни суттєво просіли. І ця частина тягне сектор донизу. Тож на значне зростання у цьому сегменті поки що не чекаємо. 

Передбачені на цей рік кошти — понад 4 млрд грн - за держпрограмами підтримки агросектору перерозподілили на інші пріоритетні цілі 

- Як оцінюєте дії держави стосовно агросектору у нинішній ситуації? Чи належним чином підтримали аграріїв, не залишили їх наодинці з проблемами, помноженими у сотні разів війною та діями російського агресора? Чи вдалося зберегти основні програми і преференції, що діяли у мирні часи? І як цю співпрацю треба, на Вашу думку, вибудовувати надалі?

- Безумовний плюс і позитив - те, що під весняну посівну кампанію аграрії отримали можливість скористатися програмою “Доступні кредити 5-7-9%”, коли під державні гарантії і заставу зерна можна було отримати дешеві банківські кредити. На жаль, не всім це вдалося. Але тим не менше близько 20 мільярдів гривень було надано сільгоспвиробникам для того, щоб провести посівну, розрахуватися за добрива, насіння, закупити паливо, виплатити людям зарплати.

З іншого боку, передбачені на цей рік кошти — понад 4 мільярди гривень - за держпрограмами підтримки агросектору (дотації, компенсації за придбану техніку і обладнання тощо) перерозподілили на інші пріоритетні цілі. Цілком ймовірно, що фінансування цього напрямку у нинішньому році вже не відновлять. Тому вважаю, що нам потрібно продовжити дію кредитної програми і на збиральну кампанію, або хоча б запровадити її на осінню посівну. Інакше - без розблокування портів й за відсутності коштів - сільгоспвиробники просто не посіють озимі. Для багатьох навіть буде проблемою зібрати цьогорічний урожай. І оскільки це — питання світової продовольчої безпеки, то перше, на що ми сподіваємося, це звернення держави до міжнародних організацій чи до інших країн із тим, щоб вони нам допомогли - надали цільові кредити аграріям. Потім, коли ситуація більш-менш стабілізується, ми зможемо повернути ці гроші. Головне, щоб нам підставили плече зараз, аби сільгоспвиробники могли пережити цей тяжкий час.

Також у відносинах держави та сільгоспвиробників є й певні негативні моменти. Це стосується, приміром, вартості логістики. На жаль, дії держпідприємств, які залучені в логістичні ланцюжки, теж провокують подорожчання перевезень. Наприклад, при експорті через порти Дунаю використовуються баржі Українського дунайського пароплавства - державного підприємства, яке вирішило під час війни виставляти послуги цих барж на аукціони. Тобто, йдеться про можливість використання барж для доставки зерна до порту румунської Констанци, звідки потім експортувати продукцію. Звісно, попит на ці послуги шалений. Тож вартість зросла більш ніж утричі - з (умовно) $30 до $100 за тонну. При такій вартості логістики не знаю, що можна експортувати. Зерно точно транспортувати недоцільно. Тому що тоді ціна збіжжя опуститься менш ніж до $100 за тонну. Це набагато нижче межі збитковості. 

Інший приклад - Укрзалізниця, яка підготувала рішення про підняття тарифів на перевезення на 70%. Це стало шоком для ринку, для сільгоспвиробників - у тому числі. Бо саме вони у підсумку платять за логістику - не трейдери і не покупці. Й така ж історія з аукціонами на рухомий склад, коли вартість використання вагона зросла із 2 тисяч гривень подекуди до 20 тисяч за добу. При тому, що до війни були ставки навіть по 1 тисячі гривень. Вважаю, цю проблему потрібно якнайшвидше розв’язати на державному рівні. Інакше із мріями про суттєві надходження від аграрного експорту можемо розпрощатися. 

Проблем із базовими продуктами харчування протягом найближчого року в Україні точно не буде 

- Наостанок прогноз: що буде з нашою продовольчою безпекою у найближчій і середньостроковій перспективі? 

- Проблем із базовими продуктами харчування протягом найближчого року в Україні точно не буде. Адже врожаї більшості сільськогосподарських культур очікуються непогані. А це — запорука того, що й із забезпеченням кормами тваринництва все буде добре.

Надалі ж може даватися взнаки уже згадана проблема з сівбою під урожай наступного року - якщо ми вже зараз не зробимо необхідних кроків для мінімізації ризиків, якщо суттєво не збільшимо експорт з доступною логістикою. Тому що при вартості транспортування до порту у $200 за тонну, це може бути останнім врожаєм, який частина українських аграріїв виростила й  продаватиме. Без цього або без додаткового фінансування, яке допоможе пережити цей період і дочекатися перемоги, дочекатися повноцінного розблокування портів, коли вдасться повернутися до вартості логістики у $25-$30, як було до війни, за рік у нас виникнуть дуже серйозні проблеми. Тож  маємо діяти на упередження. 

Розмовляв Владислав Обух

Фото — Євген Котенко