Богдан Данилишин, голова Ради НБУ

29.05.2017 09:02

Глибока фінансово-економічна криза вже позаду. 2017 рік стане другим поспіль роком економічного зростання

Уряд України проводить ряд реформ - і це викликає шквал суперечок. Пенсійна, земельна, медична реформи стосуються кожного з нас, але зачіпають таке величезне коло інтересів, що медійне поле заполонили матеріали з абсолютно полярними оцінками процесів, що відбуваються. Укрінформ, як завжди, намагається отримати зважену експертну думку. Про необхідність пенсійної реформи, про вади системи “Прозорро”, про необов’язковість продажу державних підприємств, про те, що навіть Бальцеровичу не вдалися б економічні реформи в Україні 1991-го року ми поговорили з доктором економічних наук, професором, академіком НАН України, міністром економіки України (2007-2010), головою Ради Національного банку України Богданом Данилишиним.

- Володимир Гройсман нещодавно оголосив про початок масштабної пенсійної реформи. На вашу думку, ті пропозиції, які озвучив уряд, матимуть ефект? Це призведе до зменшення дефіциту Пенсійного фонду? До детінізації економіки? До збільшення пенсій?

- Наша пенсійна система знаходиться у критичному стані і потребує кардинального реформування. І українські, і світові економісти одностайні у цьому висновку. Я також вітаю наміри Уряду зробити національну пенсійну систему, з одного боку, адекватною сучасним викликам (геополітичним, демографічним, економічним, фінансовим), а з іншого – стабільно фінансово стійкою. До речі, у розвинених країнах кошти пенсійних фондів є чи не найбільш надійною довгостроковою основою фінансових ресурсів банків. Але нам до цього ще далеко. Бо дефіцит Пенсійного фонду України у 2016 році перевищив 141 млрд грн, а система недержавних пенсійних фондів не розвивається.

Вважаю, що попередня пенсійна реформа багато чого змінила, але не вирішила головних завдань, пенсійна система досі спирається на радянські стандарти. Де-факто в Україні зараз відсутня диференціація розміру пенсій від заробітку, при цьому існує велика кількість пенсійних привілеїв. Держава не стимулює працююче населення сплачувати внески до Пенсійного фонду. Більше чверті зайнятого населення не сплачує ЄСВ. У результаті, лише 12,8 млн застрахованих осіб утримують 12 млн нинішніх пенсіонерів. Як результат, навіть дуже невеликі за світовими мірками пенсії вимагають високих витрат держбюджету на покриття дефіциту Пенсійного фонду, за підсумками 2016 року вони склали рекордні 6,3% від ВВП. Запропонований Урядом проект покликаний вирішити ці проблеми і має сприяти зниженню навантаження на Пенсійний фонд.

Що ж до конкретних оцінок впливу пенсійної реформи на економіку та соціальний стан, то слід дочекатися остаточного рішення про її параметри. Адже поки що це лише проект.

Водночас всерйоз очікувати на вирішення проблем пенсіонерів за рахунок лише пенсійної реформи – утопія. Особисто я переконаний, що пенсійна реформа є дуже важливою, але не єдиною умовою для поліпшення ситуації з пенсійним забезпеченням старшого покоління. Тільки міцна економіка є надійним підґрунтям підвищення добробуту населення, у тому числі пенсіонерів. Має застосовуватися комплексний підхід, слід: забезпечити стійке і стабільне зростання економіки, максимально детінізувати економічні відносини, створювати достойні робочі місця, проводити активну демографічну та сімейну політику, пропагувати здоровий спосіб життя та інше.

ЯКБИ БАЛЬЦЕРОВИЧ РОБИВ РЕФОРМИ В 1991 РОЦІ В УКРАЇНІ, У НЬОГО НІЧОГО Б НЕ ВИЙШЛО

-Щодо зростання економіки. Наприклад, у Польщі реформи Бальцеровича призвели до швидкого росту кількості приватних підприємств. В Україні ж відбувається зворотній процес: у липні 2013 року називалася цифра у 5,1 млн ПП, в грудні 2016 року - близько 2 млн. Після внесення змін до законодавства наприкінці минулого року закрилися сотні тисяч так званих "сплячих фопів" - тобто кількість ПП ще зменшилася. Що цьому є причиною і що потрібно зробити, щоб змінити цю тенденцію?

- Економісти та аналітики часто і з задоволенням порівнюють результати, отримані Україною та Польщею за понад чверть століття незалежності. Формальним приводом для цього є схожість вихідних умов. У 1991 році за показниками ВВП на душу населення Україна та Польща перебували приблизно на одному рівні, а тепер ВВП Польщі вп’ятеро перевищує ВВП України - 467 млрд дол. проти 93 млрд дол., а у розрахунку на душу населення за ППС – у 3,3 раза, 27,8 тис. дол. на одного поляка і 8,3 тис. дол. на одного українця. Це дані МВФ за 2016 рік.

У цій дискусії майже завжди ставиться питання: чи зможемо ми наздогнати Польщу? Але мало хто говорить, що польська економічна історія не є еквівалентною українській. В Польщі соціалістична економічна парадигма працювала з 1945 року, а в Україні - з 1917 року. Тобто, майже на 30 років довше, ніж в Польщі. Я впевнений: якби Лешек Бальцерович робив би реформи в 1991 році в Україні, у нього нічого б не вийшло. Адже капіталістичний розвиток, згідно Адаму Сміту, відбувається не завдяки правильним діям національних урядів, а винятково завдяки діям економічних агентів на місцях, які керуються прагненням до вилучення особистої вигоди. Це і приводить в дію так звану «невидиму руку ринку», завдяки якій перевага в капіталістичній конкуренції отримують агенти, які демонструють вищі показники продуктивності праці.

Вибудовуючи національну економічну політику, ми повинні виходити не з пропагандистських штампів «наздогнати і перегнати», а з реалістичних оцінок того, як правильно організувати нашу національну економічну модель, щоб підвищити показник ВВП України на душу населення, відповісти на виклики світового технологічного розвитку і побудувати відповідну інституційну політико-економічну систему, яка дозволить зробити ці зміни стійкими в майбутньому.

Відносно закриття так званих "сплячих ФОПів", то вважаю, що уряд ухвалив адекватне рішення щодо них. Розвинені держави також не допускають, щоб у них були "сплячі ФОПи", бо податки мусять платити усі. До речі, перший квартал та половина другого засвідчили, що негатив від цього кроку був значно переоцінений на початку. З макроекономічної точки зору, закриття непрацюючих підприємств має незначний вплив на ВВП.

Інша справа, що економіка потребує змін на краще у діловому та інвестиційному кліматі. І Рада Національного банку, яку я маю честь очолювати, робить свій внесок у цю важливу справу.

- В Україні триває банківська криза. Десятки банків збанкрутували. Довіри до фінансових установ немає - це довело і е-декларування. Кредити для підприємців та фізичних осіб - даються під нищівні відсотки. Іпотеки по суті немає. Відповідно, економіка не розвивається. Рівень життя більшості громадян - знизився. Як голова Ради НБУ чи бачите ви шлях виходу з цієї ситуації? У якій часовій перспективі можливі зміни на краще?

- Стійке зростання української економіки – головне завдання влади. Не вирішивши проблеми економічного зростання, ми не покращимо життя українців.

З фундаментальної точки зору, домогтися прискорення економічного зростання можна за рахунок більш повного використання виробничих потужностей, природних ресурсів та робочої сили. Для України проблема підвищення завантаження виробничих потужностей є дуже актуальною. У I кварталі 2017 року оцінка цього показника в українській промисловості перебувала на рівні 64%, що не дає приводу для оптимізму. Схоже, саме тут є серйозний резерв активізації зростання економіки. Фактор завантаження виробничих потужностей здатний підвищити обсяги виробництва і споживання, причому, може зробити це відносно швидко. Хоча у середньостроковій перспективі (5-7 років) вплив цього фактора поступово знижується. Тому слід використати ще і вплив монетарних чинників. Я вже писав, що питання економічного зростання дещо більшою мірою може стосуватися пропозиції (виробничі потужності економіки країни), ніж попиту. Тобто, швидше підвищити попит на товари і послуги можна за рахунок більшого завантаження виробничих потужностей, і цим прискорити зростання виробництва в українській економіці. Рецесія, в якій знаходилася економіка України в 2014-2015 роках, позбавила нашу країну не тільки частини інвестицій, а й частини споживання. У нинішньому стані економіки України, яке характеризується невисоким використанням виробничих потужностей і робочої сили, прискорення зростання агрегованого попиту може розглядатися в якості нагальної потреби. Однак, якщо грошовий попит зростає випереджаючим темпом, він може бути зупинений підвищенням інфляції, яка скоротить реальний попит до розміру ефективності виробництва економіки. Тому урядова політика, що впливає на агрегований попит, повинна бути спрямована на підтримання високого рівня завантаження виробничих потужностей, причому в обробній промисловості, де більша частка доданої вартості.

Ще один стимул зростання економіки - зниження податків. Питання це багатогранне. На мою думку, його слід розглядати крізь призму нарощування частки потужностей національної економіки, що працюють для нагромадження капіталу в експортоорієнтованих галузях і в високотехнологічному секторі української економіки.

Зі свого боку, у Раді НБУ ми намагаємося відстоювати потребу відновлення кредитування. Перші позитивні сигнали вже маємо: у березні цього року порівняно з березнем минулого року залишки кредитів бізнесу у гривні зросли на 78,6 млрд гривень; у першому кварталі почало відновлюватися кредитування домашніх господарств у національній валюті (поки що у споживчому сегменті) – на 4,6 млрд гривень або на 6%. Добре, що і НБУ, і банки дають оптимістичні прогнози у цьому питанні на цей рік.

- Україна тісно співпрацює з Міжнародним валютним фондом. Зрозуміло, що за нинішних умов Україні було б тяжко без кредитів МФВ. Однак, на Вашу думку, як скоро ми зможемо відмовитися від позик?

- Співробітництво з МВФ для України дуже важливе у всі часи, а тим більше зараз, коли держава відчуває значний дефіцит у коштах. Крім цього, таке співробітництво дозволяє поглиблювати зв’язки України з іншими міжнародними фінансовими організаціями. Попри неоднозначне ставлення до деяких із вимог, запропонованих Фондом нашій країні, вважаю, — Україна в нинішній ситуації не може відмовитися від співробітництва з МВФ.

Інша справа, що слід відстоювати позиції України: тільки ми бачимо наші протиріччя та проблеми, історичні й інституціональні особливості, уклад, що формувався не лише в радянський і пострадянський час.

Промислова спадщина радянського періоду дісталася купці сімей, які не горіли і досі не горять бажанням вкладати кошти в модернізацію приватизованих ними підприємств

- Ще одне проблемне питання - приватизація. Чому в Україні зупинилися приватизаційні процеси? На вашу думку, проведення конкурсів з продажу держмайна через “Прозорро” змінить ситуацію?

- За часів незалежності Україна по-суті пережила дві приватизаційні хвилі – на початку 1990-х років та у середині 2000-х. І, на мою думку, результати приватизації є дуже неоднозначними. Промислова спадщина радянського періоду дісталася купці сімей, які, до речі, не горіли і досі не горять бажанням вкладати кошти в модернізацію і технічне переозброєння приватизованих ними підприємств. Тому я доволі скептично ставлюся і до чергової хвилі приватизації.

На мою думку, важливішим для держави є прийняття національної програми відродження української промисловості, включаючи протекціоністські заходи – і, за великим рахунком, немає значення, у чиїй власності вона знаходиться - держави, корпорацій або приватних осіб, головне, щоб управління підприємствами було ефективним. Бо держава може і повинна бути ефективним власником, подивіться, приміром на Францію. Україні слід сформувати раціональну структуру державного сектору у промисловості, тоді держава зможе контролювати розвиток стратегічно важливих галузей виробництва в інтересах всього суспільства.

У свій час, працюючи Міністром економіки, я і мої колеги чимало зробили для формування ефективно діючої системи закупівель. Я не є стовідсотковим прихильником і системи Prozorro. Мої колеги з асоціації роботодавців часто скаржаться, що до неї є багато претензій, наприклад, в частині відповідності чинному законодавству України про держзакупівлі. Непокоїть, що Prozorro не враховує ряд критеріїв оцінки складної технічної продукції (вартість життєвого циклу, локалізація та ін.) і отже, за оцінками вітчизняних фахівців, не сприяє просуванню вітчизняних високотехнологічних, якісних продуктів і сервісів. Аналіз доводить, що ця система також не в повній мірі відповідає чинним директивам ЄС, прийнятим в 2014 році і обов'язковим для всіх країн Євросоюзу з січня 2016 року, - у сферах оборони, державних закупівель, закупівель у комунальному секторі.

- Одним із головних напрямків є антикорупційні реформи. Водночас, створення нових правоохоронних структур поки що не дає відчутних результатів. НАБУ весь час намагаються позбавити повноважень, НАЗК по суті не працює, ДБР не можна створити вже майже два роки. Водночас, в Україні чомусь не беруть до уваги досвід Естонії чи Південної Кореї (Фінляндії, Швеції, Норвегії) щодо запровадження електронного урядування. У цих країнах - відчутно покращився рівень життя. А у нас це насамперед призвело б до мінімізації корупції. Чому в Україні цього не роблять?

- Насамперед скажу, що е-урядування визначено одним з головних пріоритетів чинного Уряду. І є навіть гарні сигнали щодо результатів е-урядування. Наприклад, у рейтингу ООН E-Government Development Index 2016 (EGDI) Україна посіла 62 місце серед 193 країн, піднявшись на 25 пунктів у порівнянні з 2014 роком. Тому не можна казати, що в Україні не усвідомлюють важливість розвитку електронного урядування.

До речі, у Плані пріоритетних дій уряду до 2020 року передбачено розвивати такі напрями як розвиток відкритих даних, розвиток електронних послуг, розвиток електронної взаємодії, розвиток електронної ідентифікації тощо. Я також підтримую ці починання.

Земельна реформа може стати реальним поштовхом до залучення інвестицій в державу

- В Україні анонсована земельна реформа. Ви підтримуєте вільний ринок землі за нинішніх умов? Є побоювання, що всю землю скуплять 5-7 монополістів. Це можливо? Чи можна і чи потрібно цьому завадити?

- Я підтримую земельну реформу. Вважаю, що провести її слід було навіть раніше. І опозиційні, і провладні сили так би мовити «заговорюють» цю проблематику. Між тим, земельна реформа може стати реальним поштовхом до залучення інвестицій в державу. Ця реформа дійсно може сприяти розвитку. Але її слід грамотно провести, аби наша земля мала реальну вартість. І для цього потрібно впровадити ринкові механізми.

- Пане Богдане, яким є ваш економічний прогноз на майбутній рік?

- Я з оптимізмом дивився і дивлюся у майбутнє. Певен, що глибока фінансово-економічна криза вже позаду. 2017 рік стане другим поспіль роком економічного зростання. Очікую, що реальний ВВП зросте на 2-2,5% за результатами поточного року, а споживча інфляція утримається у межах однозначного числа. До того ж, золотовалютні резерви в Україні поступово нарощуються, до 17,2 млрд на 1 травня цього року, а це є запорукою для зниження волатильності курсових коливань. Водночас, вважаю, що пришвидшення структурних реформ має стати ключовим фактором забезпечення сталого економічного зростання.

Марина Сингаївська