Наталія Попович, директорка Українського дому в Данії

Команда активістів і волонтерів заснувала Український дім у Копенгагені в лютому 2023 року у приміщенні, наданому міністерством культури Данії. Відтоді там було проведено понад 300 подій, що залучили більш як 12 тисяч відвідувачів, охоплюючи мистецькі, освітні та адвокаційні програми.

Директорка Українського дому Наталія Попович розповіла Укрінформу, як мистецтво стало потужним інструментом дипломатії, зокрема завдяки проєктам «Музи не мовчать», «Серце Землі» та «Голоси гідності», як ці ініціативи допомагають данській аудиторії через емоції сприймати український досвід і протидіяти російській пропаганді. Також ми поговорили про те, як Український дім став важливим осередком для українців, де вони можуть відчути єдність, зберегти ідентичність і підтримати одне одного.

УКРАЇНСЬКИЙ ДІМ ПРАЦЮЄ ЗА РІЗНОМАНІТНИМИ НАПРЯМАМИ

- Український дім відкрився 24 лютого 2023 року – у річницю повномасштабного вторгнення. Якими були головні цілі на старті, з якими викликами ви зіткнулися, як ваші пріоритети трансформувалися за півтора року?

- Ми, команда засновників Українського дому в Данії, об’єдналися з відчуття нагальної потреби у березні 2022 року з метою допомогти данцям краще зрозуміти українців, зберегти українську ідентичність, захистити правду та вибудувати міцні культурні мости між Україною та Данією у час війни.

Від самого початку наше завдання полягало у тому, щоби стати відкритим вікном для данської аудиторії, знайомлячи її з глибиною української історії та багатством української культури. Водночас ми прагнули бути «домом української культури поза домом» для українців у Данії.

Перед нами стояло чимало викликів. Спочатку потрібно було переконати данський уряд довіритися нам і прийняти стратегію розвитку Українського дому в Данії. Далі – отримати приміщення, облаштувати його та сформувати команду волонтерів, що стала фундаментом нашої організації. Крім того, ми розбудували цілу екосистему партнерств та одразу заявили про себе на провідних данських культурних майданчиках.

За перші 18 місяців ми провели понад 300 подій для понад 12 000 відвідувачів. Серед них – більше ніж 145 панельних дискусій, 10 виставок, понад 30 кінопоказів та понад 20 літературних заходів.

Наша діяльність охоплює різні напрями: від мистецьких ініціатив до освітніх, інтеграційних та адвокаційних програм.

Наявність власного простору і консенсусне рішення політичних партій продовжити на цей  рік можливість далі тут працювати – це великий вияв довіри і поцінування якості нашої роботи з боку данського уряду.

ПАРТНЕРСТВА, ПРОЄКТИ, ЗАХОДИ – ЦЕ НАША ПОВСЯКДЕННА ПРАЦЯ, ЯКУ ТУТ ЦІНУЮТЬ

- Завдяки підтримці міністерства культури Данії ви отримали приміщення у центрі Копенгагена. Наскільки значущою була ця підтримка, які формати співпраці з данськими інституціями стали для вас найбільш результативними?

- Підтримка данських політичних партій і міністерства культури Данії була і є символічно й практично неоціненною. Приміщення колишнього Danish Architectural Center у самому серці Копенгагена дало нам не лише дах над головою, а й можливість реалізовуватись як різноплановій культурній інституції на рівні з провідними гравцями серед національних культурних інститутів, працюючи у власному просторі та на інших партнерських майданчиках.

У 2023 році ми відразу стали асоційованим членом Національних інститутів культури країн членів ЄС (EUNIC Denmark) у Данії, налагодили партнерства з  Danish Cultural Institute, Goethe-Institut, Institut Francais, Данським зовнішньополітичним товариством, а також з Альянсом Демократій для щорічного представлення України в рамках Copenhagen Democracy Summit, почали представляти Україну на таких важливих платформах, як Kulturnatten, 3daysofdesign, Copenhagen Architecture Festival.

Наявність власного простору – це великий вияв довіри і поцінування якості нашої роботи з боку данського уряду, але також продовження великої відповідальності, адже данський уряд покриває видатки на оренду й операційні витрати, тоді як уся програмна діяльність Українського дому – це постійний фандрейзинг і сотні годин невидимих зусиль з нашого боку.

Ми стараємося дбати, щоби кожен проєкт і кожна наша ініціатива мали гідну підтримку, і щоби ми мали можливість представляти Україну на високому рівні, із залученням відповідних українських голосів, митців, експертів, лідерів думок і проєктів. Я безмежно вдячна усім партнерам, серед яких хочеться особливо відзначити Politiken Fonden та Open Society Foundations, які найбільш системно підтримують наші проєкти.

- Розкажіть про найбільш успішні проєкти, які, на вашу думку, справді вплинули на сприйняття України в Данії. Чи є приклади, коли мистецтво стало дипломатичним інструментом?

- Безумовно. Уже у перші місяці після відкриття Українського дому міжнародна прем’єра виставки The Muses Are Not Silent («Музи не мовчать») Павла Гудимова продемонструвала, що мистецтво може стати потужним голосом у час війни, і познайомила данську публіку з новими символами сучасної української культури.

Міжнародна прем’єра проєкту Heart of Earth («Серце Землі») команди Мистецького арсеналу розкрила духовний та екологічний зв’язок українців із землею, нагадуючи про роль України у світовій продовольчій та безпековій стабільності. А виставка Malanka: The Dance of Life and Death («Маланка: Танець життя і смерті») у співпраці з Українським домом у Києві продемонструвала силу обрядової культури як форми колективної пам’яті та стійкості.

Ми пишаємося авторськими проєктами Катерини Стукалової, кураторки напрямку візуальної культури і сучасного мистецтва в Українському домі, серед яких «Простір гідності: чи може архітектура зцілювати рани війни?», представлений у рамках Світового конгресу архітекторів у Копенгагені, та співкураторський проєкт з Ольгою Жук «Сміливі свідчити: щоденники війни».

Важливою є і наша співпраця з українськими інституціями, наприклад, з Миколаївською школою молодої концептуальної фотографії (MYPH) та українсько-нідерландським об’єднанням «Кастаньє» у створенні спільної виставки «Дім світла», присвяченої художниці Поліні Райко.

Яскравим прикладом мистецтва як інструменту дипломатії стала платформа Voices of Dignity («Голоси гідності») у партнерстві з Данським культурним інститутом та PEN Ukraine, де українські поети читають твори рідною мовою, а запрошені нами данські актори та лідери думок – цивільні та військові – озвучують переклади, які ми готуємо спеціально для цих подій. Це не просто культурний обмін, а живий емоційний міст, який змінює сприйняття України в очах данців, а також впливає на можливість подальшого перекладу на данську творів українських авторів. 

Так, Катерина Калитко читала «Ізюмську Молитву» у присутності Короля Данії Фредеріка X, ікона данського театру Гіта Ньорбі озвучувала «Мову війни» Олександра Михеда, а Ісбен Смел читав «Бахмут» Мирослава Лаюка.

Кожне таке прочитання – це перезавантаження матриці уявлень данської аудиторії про сутність України та цінності, які ми захищаємо.

ОСОБЛИВО ЦІНУЄМО, КОЛИ ВІДВІДУВАЧІ СТАЮТЬ ВОЛОНТЕРАМИ

- Як Український дім став «домом» для українців у Данії, особливо тих, хто вимушено залишив країну? Які формати підтримки виявилися найбільш важливими для новоприбулих?

Для багатьох Український дім у Данії – це перше місце, де вони чують рідну мову, бачать знайомі символи, знайомляться з культурною спадщиною та сучасною культурою України. Тут люди відчувають, що вони не самі. Ми проводимо щотижневі кінопокази, ведемо літературний клуб «Кава з Маланчуком» (Григорій Маланчук вважається найвідомішим знавцем данського філософа, засновника екзистенціалізму Сьорена К'єркеґора, – ред.), організовуємо дитячі майстерні та культурно-кулінарні вечори «Смак соборної України», а також докладаємось до програми Empowering Tomorrow («Надаючи сили завтрашньому дню») для української молоді.

Я радію кожному українцю, який приходить на наші події і вже у такий спосіб пізнає щось нове для себе і розширює власне коло знайомств, плекає власну життєстійкість через зв’язок з материнською платою культури.

У Домі українці мають можливість дізнатись нове про українських класиків чи познайомитися з творчістю сучасних митців і діячів культури, спекти свою першу паску, створити першу писанку чи зробити дідуха або пізнати рецепти найсмачнішої куті. У них є можливість підтримати українські видавництва та бренди, обираючи подарунки собі чи друзям у нашій крамниці. Особливо цінним є те, коли відвідувачі стають нашими волонтерами – допомагають реалізовувати проєкти та долучаються до спільноти.

Я пишаюся командою відданих нашій місії людей – українців, данців, експатів, що мешкають в Данії, які разом зі мною присвячують увесь вільний від основної роботи час справі культурної дипломатії України.

НА ПОДІЇ ПРИХОДИТЬ БЛИЗЬКО 60% ДАНЬЦІВ І ДО 40% УКРАЇНЦІВ

- Організовуючи події, як ви балансуєте між емоційними потребами української аудиторії та залученням данців, які можуть мати інші культурні коди й очікування?

- Ми прагнемо досліджувати, популяризувати і стимулювати українсько-данську співпрацю у царинах мистецтва, літератури, поезії, музики, театру, академічних і дослідницьких проєктів та обміну досвідом між важливими інститутами наших країн і суспільств.

На наші події приходить близько 60% данської аудиторії і до 40% української. Події на кшталт Voices of Dignity («Голоси гідності»), Кіноп’ятниці, «Відкрий смак України», Українсько-данські музичні діалоги у партнерстві з Нільсен Салонер формуються так, щоби бути емоційно значущими для українців і водночас доступними для данської публіки через переклади, контекстуальні вступи та дискусії після них.

Це дозволяє не лише ділитися болем і досвідом, плекати пам’ять і культуру опору серед українців, а й формувати глибоке розуміння української історії та культури серед міжнародної аудиторії. Ми дбаємо про те, щоби наші втрати, зокрема втрати серед діячів культури, не були для данців статистикою; щоби наші цінності та культура сприймалися данською аудиторією як суголосні й близькі.

Ми однаково цінуємо свободу та гідність та відчуваємо, що українські Збройні сили сьогодні захищають не лише Україну, а й країни на кшталт Данії, які не мають великих армій, проте прагнуть жити у світі, де панує сила права, а не право сили.

Також ми прагнемо бути тим майданчиком, де українці можуть швидше пізнати відмінності та схожості між нашими суспільствами, демократіями, звичаями і, маю надію, обрати втілювати вдома найкраще з того, чому можна навчитись у скандинавських країнах: довірі, доброчесності, рівності, взаємній підтримці.

- Розкажіть, будь ласка, про виставку «Uncurtained: Українське мистецтво в данських колекціях, 1989–2023», яку ви готуєте до Дня Незалежності.

- Так, до Дня Незалежності України ми відкриваємо нашу 11-ту виставку в Українському домі в Данії – «Uncurtained: Українське мистецтво в данських колекціях, 1989–2023». Ми віримо, що культурний обмін – це не розкіш, а найміцніша основа взаємної безпеки, він допомагає нашим партнерам утверджуватися у прагненні всебічної підтримки України у захисті свободи та демократії, а нам – аналізувати і переймати найкращі практики нордичних суспільств, корисні під час війни і для гідного відновлення.

Uncurtained, кураторський проєкт Катерини Стукалової, яка понад півтора року досліджувала цю тему, апелює до падіння «залізної завіси» у 1989 році – моменту, що відкрив нові канали культурного діалогу між Східною та Західною Європою. Він дав змогу данцям усвідомити й поступово закривати «білі плями» сприйняття всього, що було «за завісою» і довго лишалося поза горизонтом.

Цим проєктом ми хочемо висловити повагу та вдячність данським муніципалітетам, кураторам, колекціонерам та інституціям, які зацікавилися і повірили в українське мистецтво задовго до сьогоднішнього політичного альянсу між нашими країнами. Можливо, саме через Uncurtained і данці, і українці дізнаються, що підтримка України Данією розпочалася не з постачань F-16 і інвестицій у Миколаїв, а з довіри й інтересу до українських творчих талантів ще понад три десятиліття тому.

У цьому сенсі тепер відома у світі «данська модель» у сфері безпеки та оборони, можливо, має свої витоки у мистецтві і культурній співпраці. Для данців, менше знайомих із цією історією, наша виставка – це чергова можливість деколонізувати власний світогляд і подивитися на українське мистецтво не як «додаткове» до «центрального» (часто з центром у Москві), а як самодостатнє і невіддільне від європейської культурної матриці.

Для українців – представників діаспори і тих, хто тимчасово перебуває у Данії, – маю надію, що наш проєкт стане моментом самоусвідомлення і гордості. Українці дізнаються про насичений змінами період появи українських мистецьких голосів на культурній карті світу в роки незадовго до відновлення Незалежності України та після цього, а також про взаємне натхнення і культурну співпрацю з Балтійськими та Північноєвропейськими країнами.

Для нас цей проєкт, діалоги, що відбуватимуться упродовж роботи виставки, і присутність на відкритті учасників українсько-данських резиденцій – дуже цінні. Виставка уперше збере з данських колекцій в одному гостинному просторі Українського дому понад 140 робіт 28 українських художників. На відкритті ми особливо цінуємо присутність данських колекціонерів – поціновувачів українського сучасного мистецтва – і головних героїв цієї співпраці, серед яких Павло Маков, Сергій Святченко, Олексій Іскос та інші.

НАЙКРАЩА ПРОТИДІЯ РОСІЙСЬКІ ПРОПАГАНДІ – ЦЕ ПРАВДА

- Російська пропаганда залишається активною в європейському інформаційному просторі. Чи відчуваєте ви її вплив у Данії – і якими способами Український дім цьому протидіє?

- Так, ми бачимо спроби російських наративів проникати і у данський медіапростір, а також відстежуємо російські культурні проєкти, які продовжують бути частиною данського культурного ландшафту – від опери до мюзиклів, виступів популярних груп і кураторства важливими проєктами в данських культурних інституціях. 

Нашою відповіддю на це є системна та багатогранна просвітницька робота. Це, зокрема, проведення щорічного форуму «Деколонізація світоглядів для безпеки у Європі», це покази фільмів, у тому числі про реалії життя на окупованих територіях, депортацію і злочини русифікації українських дітей, екоцид тощо; це виступи і панелі про інформаційну війну за участі журналістів Севгіль Мусаєвої, Люка Гардінґа, Пітера Померанцева, а також The Reckoning Project, Кримської правозахисної групи, Максима Буткевича та Станіслава Асєєва.

Ми вважаємо, що найкраща протидія – це правда, підтверджена фактами й живими свідченнями, а також системне заповнення прогалин знань про українську історію та культуру, плекання інформаційної стійкості відносно російських впливів серед данців.

- Наскільки активною є ваша співпраця з посольством України в Данії та українськими організаціями? Як ви взаємодієте у сфері культурної дипломатії та громадської підтримки?

- Ми підтримуємо тісну співпрацю з посольством України в Данії та Українським інститутом. Регулярно обговорюємо формати заходів та синхронізуємо зусилля у сфері культурної дипломатії.

Окрім цього, ми активно співпрацюємо з PEN Ukraine, Асоціацією українців у Данії та іншими місцевими й українськими організаціями. Така співпраця дозволяє нам об'єднувати зусилля для досягнення спільних цілей. Наприклад, під час річниць Революції Гідності, роковин вторгнення чи Голодомору або під час візитів важливих гостей чи колективів з України ми проводимо спільні заходи, які об’єднують мистецький, громадський і політичний виміри.

- Що вам найчастіше говорять гості після відвідин? Чи були історії – можливо, несподівані чи зворушливі, – які для вас стали маркером значущості вашої роботи?

- Ми часто чуємо: «Ми прийшли подивитися на мистецтво, а пішли з відчуттям, що стали частиною спільної історії» або «Я пишаюсь бути частинкою такої України», «Вам вдалось зацікавити мене Шевченком» (і далі можна поставити цілий перелік видатних українців, про яких ми говоримо глибоко і з провідними експертами, часто долаючи стереотипи сприйняття, а відтак – по-новому). Після Voices of Dignity («Голоси гідності») одна данська глядачка сказала, що вперше відчула війну не як новину, а як особисту втрату – завдяки поезії та її перекладу, а один данський університетський викладач з російських студій почав опановувати українську мову для майбутніх досліджень з українознавства.

Після форуму «Деколонізація світоглядів для безпеки у Європі» відвідувачі переоцінюють те, що вважали «великою російською культурою», дізнаються більше як про російський імперіалізм і колоніалізм, так і про прогресивність українських авторів і мислителів – від Шевченка чи Лесі до Шептицького і Стуса, українських дисидентів та правозахисників, так і про сучасних українських новаторів і митців. Культура здатна суттєво змінювати оптику.

УКРАЇНСЬКИЙ ДІМ АКТИВНО ПРАЦЮЄ НАД ОСВІТНІМИ ПРОГРАМАМИ ТА АДВОКАЦІЄЮ

- Окрім мистецьких подій, чи розвиває Український дім у Данії інші напрямки, як-от просвітництво, освітні програми або адвокаційні кампанії?

- Так, ми активно працюємо у цих сферах. Це й кампанія за визнання Голодомору геноцидом у Данії, і спільні освітні заходи про українську історію та літературу у співпраці з Університетом Копенгагена, і дитячі програми та майстерні для дорослих із традиційних ремесел. Ми плануємо запуск української мовної школи, вже працюємо над перекладами сучасної української літератури данською мовою та їх виданням та розвиваємо цілісну лідерську програму для української молоді у Скандинавії.

- Яким ви бачите майбутнє Українського дому після перемоги? Які довгострокові цілі стоять перед вами як інституцією – не лише в культурній, а й у суспільно-політичній площині?

- Наразі, коли немає жодних підстав говорити про завершення війни, ми докладаємо максимум зусиль для суттєвого поглиблення дансько-українського культурного і суспільного діалогу і, на його основі, продовження суттєвої підтримки Данією України у всіх сферах. На сьогодні данці підтримують Україну на найвищому рівні з усіх країн за показниками ВВП на душу населення. Ми хочемо залишатися стратегічним мостом між Україною та Данією і надалі.

Після перемоги ще гострішою стане потреба в реконструкції культурної інфраструктури, посиленні української демократії, реінтеграції українців додому, а також у формуванні нового бачення ролі України в Європі. Український дім має стати майданчиком для цих стратегічних розмов і дій – від спільних мистецьких проєктів до політично-суспільних форумів, від освітніх програм до імпакт-підприємництва (бізнесу, який створюється не лише для отримання прибутку, а й для вирішення соціальних або екологічних проблем, – ред.) і спільних соціально-бізнесових проєктів, які зміцнюватимуть співпрацю між нашими країнами та разом долатимуть глобальні виклики.

Я також покладаю великі надії на українську молодь у Скандинавії. Знайомство та взаємодія з новим поколінням українців надихає мене створювати програми підтримки та розвитку відповідального лідерства серед них. Ми прагнемо плекати усвідомлене ставлення до часу, який молоді люди проводять тимчасово в Данії, і спонукати їх спрямовувати свої нові знання, набуті навички та поцінування цінностей, важливих для скандинавських країн, на найкращу реалізацію і втілення їх вдома.

- Дякую вам за розмову!

Андрій Петринський