Українська школа під Нью-Йорком. Престижно для дітлахів звідусюди

Репортаж

Очне навчання, машина з ліплення вареників та інші секрети отця Андрія

Кожного ранку о 8:00 на шкільному майдані в центрі міста Пассейк – за двадцять кілометрів від Нью-Йорка – лунають гімни України й США. Школярі та вчителі підспівують, тримаючи руку біля серця. Так починається день в український школі – єдиній немуніципальній школі, що збереглася в місті.

- Колись приватних шкіл у Пассейку було чимало, – каже Андрій Дудкевич – священник парафії Святого Миколая, якій належить школа. – Але з розвитком публічних освітніх закладів, де навчання безкоштовне, вони не витримали конкуренції. Вижила лише наша школа.

Отець Андрій Дудкевич
У храмі Святого Миколая

У Пассейку із 70-тисячним населенням мешкають тисячі українців.

УКРАЇНСЬКА ДЛЯ ВСІХ – НЕЗАЛЕЖНО ВІД РАСИ І ВІРОСПОВІДАННЯ

Зараз перерва, першокласники в різнобарвних масках носяться по майданчику, за ними приглядає їхня вчителька Патриція Бальзарек. Вона кличе їх до себе, і дітлахи залюбки вишиковуються, щоб сфотографуватися для українського медіа-ресурсу.

Патриція Бальзарек з першокласниками

- Навчання у школі ведеться англійською, проте двічі на тиждень в усіх класах проходить урок української мови та літератури, – розповідає вона. – Мої першаки теж вивчають мову, хоча, звісно, не всі добре нею володіють. Бо не всі тут етнічні українці…

- Хто розмовляє українською? – звертається вона до них.

Діти соромляться, але піднімають руки. Восьмирічний Матвій каже, що добре знає українську, бо розмовляє нею з батьками вдома.

- Я теж знаю, – радісно вигукує якийсь першокласник. – Умію рахувати… Один, два, три, чотири, п’ять...

Матвій
На вході - американський і український прапор

На скляних дверях школи, над якими майорять американський та український прапори, намальовано великі писанки – Великдень тут відзначили за світовою традицією, ще 4 квітня. Заходимо до школи, нас вітає її секретар, американка українського походження Ірина Лесів. Її брат, поліцейський, загинув під час терористичної атаки 11 вересня у Нью-Йорку.

Ірина Лесів

За словами пані Лесів, навчання у школі платне, але недороге: 3500 доларів на рік. Якщо родина віддає до школи двоє чи більше дітей, то отримує великі знижки.

- Українців у нас близько 60 відсотків, – каже вона. – Є чимало вихідців із латиноамериканських країн, близько п’ятнадцяти поляків, чотири грузини. Раніше навіть росіяни навчалися… Представлені різні раси та релігії. Були навіть мусульмани. Школа розрахована на всіх. Але всі мають вивчати нашу мову, шанувати культуру й традиції.

Чотирирічна грузинська дівчинка Олександра
Дошкільнята

При школі діє дитсадок, куди дітей віддають із чотирьох років.

Склад учителів теж багатонаціональний.

Першокласники з учителькою-полькою Нінель Дубель (праворуч)

Заглядаємо в різні класи. Діти встають і вітаються: «Христос воскрес!»

Намагаюся розмовляти з дітьми неукраїнського походження. Видно, що їм складно добирати слова, вони ніяковіють, соромляться неправильно вимовляти.

- Мене звати Майя, – долаючи збентеженість, каже восьмикласниця польського походження. – Я дуже люблю українську школу… Знаю «Отче наш» українською…

- Деякі діти з неукраїнських родин разом зі своїми батьками настільки гарно вчать наші вірші, колядки, пісні, що й не всі українці так добре їх знають, – сміється отець Андрій.

КОРОНАКРИЗА ЗМІНИЛА ПОПИТ

Еліана Ільницька

Директорка школа – монахиня ордену Сестер-служебниць Еліана Ільницька родом із Бразилії, керує школою в Пассейку вже дев’ять років.

За її словами, у школі працює 15 учителів, які читають англійську та українську мови, математику, науки (збірний предмет, де вивчають хімію, фізику, біологію), соціальні студії (історія та географія), інформатику, музику, фізкультуру та релігію.

Релігія (катехизм) – обов’язковий предмет, який учні вивчають щодня, оскільки школа як освітній заклад підпорядковується римо-католицькій архієпархії й готує школярів за програмою католицьких середніх шкіл.

- Ми є середня школа (на кшталт нашої дев’ятирічки – авт.), – розповідає директриса. – Діти навчаються до восьмого класу, а далі йдуть у так звану «вищу» школу – у дев’ятий-дванадцятий класи. Щоб вступити до університету, вони мають закінчити «вищу» школу.

- А як діти потрапляють до вашої школи?

- Як правило, за рекомендацією батьків, яким подобається в нас. До нас звертаються, ми проводимо співбесіду з батьками й дітьми і зараховуємо до школи… Якщо діти мають проблеми з навчанням, відстають, з ними займаються спеціальні вчителі.

Виявляється, із запровадженням карантинних обмежень попит на українську школу різко зріс, і наступного року учнів очікується на 30 відсотків більше.

Ланч-брейк

- Ми є невелика школа, розрахована приблизно на сто учнів, – пояснює отець Андрій. – Зараз навчаються 102 учні, наступного року буде більш як 130. Престиж української школи зростає. Публічні школи – безкоштовні, й у них зазвичай більш як тисяча школярів. Через карантин навчання там переважно дистанційне, а ми маємо можливість розсаджувати учнів зі збереженням соціальної дистанції, тому ведемо очне навчання. Самі розумієте, що то за наука в онлайні. Тож батьки переводять учнів до нас – у єдину в місті немуніципальну школу. Розуміють, що краще заплатити ті відносно невеликі гроші, але дитина ходитиме до школи й реально навчатиметься.

- Тож нам доведеться розширятися, – продовжує отець Дудкевич. – Парафії Святого Миколая належить кілька будівель, і одну з них – ту, що навпроти школи через дорогу, ми віддамо під класи.

Будівлі, що належать парафії

За його словами, заробітна платня тутешніх учителів істотно нижча, ніж у публічних школах, та, незважаючи на це, рівень знань – на порядок вищий.

- Ми не можемо дозволити собі таку зарплату, як у публічній школі, де за все платить місто, бо в такому разі школа не виживе. Але підготовка в нас значно більш якісна. У публічних школах навчаються всі, у тому числі й діти з неблагополучних родин. Криміногенна обстановка у великих навчальних закладах теж змушує батьків замислитися…

За словами отця Андрія, держава не надто допомагає приватній школі, але й не диктує свої умови. Підтримує тим, що надає вчителів для дітей з особливими потребами, виділяє ресурси на встановлення безпечних вікон і дверей, закупівлю комп’ютерів, забезпечує підручниками (батьки їх не купують).

Вхідні двері до школи
Двійнята Максим і Михайло Паранчаки

Поки розмовляємо, настоятель храму показує приміщення, яке віддадуть під додаткові класи, церкву, музей парафії, що розташувався у підвальному приміщенні під храмом, усю підвладну релігійній громаді територію.

РЯТІВНА МІСІЯ ВАРЕНИКІВ

- Українська школа – це не якийсь бізнес, як може здатися, – каже отець. – Тих коштів, які платять батьки, не вистачає на її утримання, і парафія змушена підтримувати заклад за рахунок пожертв та різних бізнес-проєктів.

Головний із них – виробництво вареників, яке нещодавно розгорнулося буквально у промислових масштабах.

У Пассейк під замовлення доставили з Європи машину з виробництва вареників, яка обійшлася парафії в кілька десятків тисяч доларів.

Отець показує своє дорогоцінне придбання, яке допомагає утримувати школу.

Отець Андрій

- Раніше на ліплення вареників щотижня збиралося кілька десятків жінок, і всі гуртом могли наліпити близько тисячі штук. Найстарші ентузіастки, яким було за дев’яносто, вже повмирали, а тут ще й коронакриза… Збиратися стало складно, а школа має жити. Також припинилися доходи від інших джерел – виступів наших творчих колективів, які заробляли на співах, танцях, музиці… Довелося замовляти машину для вареників. Її продуктивність – 56 штук на хвилину. За один день можна виробити до 15 тисяч. Переважно робимо з картоплею та квашеною капустою, хоча машина може ліпити з чим завгодно… Розвожу їх по крамницях, ресторанах, продаю, годуємо дітей у школі. Отець показує на морозильну камеру на вході до храму з табличкою: «Вареники, $6 за пачку».

- Вищу ціну не можу поставити… Конкуренція диктує свої закони.

Парафії Святого Миколая – майже 120 років. Школі – 75. Українська церква колись викупила під школу приміщення в єврейської громади, яка мала там будинок для престарілих. Місцевість так сподобалася українцям, що вони вирішили збудувати біля школи церкву (раніше церква була за два квартали звідси) і скупити кілька будинків навколо.

Двір школи. Ліворуч – школа, праворуч – церква

Церква і школа залишаються осередком українства в північній частині штату Нью-Джерсі.

Отець розповідає про господарські проблеми – необхідність проведення ремонту для відкриття нових класів, розробку проєктів, які допоможуть її утримувати.

- Поки що не розповідатиму про плани на майбутнє. Вони є, але ще у стадії ідеї… Як тільки дійде до реалізації, то обов’язково з вами поділюся, – обіцяє Андрій Дудкевич.

Володимир Ільченко, Нью-Джерсі – Нью-Йорк
Фото автора. Дозвіл батьків на зйомку отримано