Презентовано дослідження про сприйняття України у США, Японії та Туреччині

Український інститут розпочав серію публічних презентацій і дискусій дослідження «Що знають про Україну: презентація досліджень сприйняття за кордоном» з  трьох країн – США, Японії та Туреччини.

Як передає Укрінформ, про це у Фейсбуці повідомив Український інститут. 

Загалом дослідження охопило сім країн (Францію, Німеччину, Польщу, США, Японію, Туреччину й Угорщину). Його результати розкривають ставлення та рівень обізнаності про Україну та українську культуру у кожній з них.

Згідно з отриманими даними, сприйняття України в США здебільшого формується через дві призми: поточних подій у новинах або радянського минулого.

При цьому в загальному сприйнятті політичні асоціації з сучасною Україною переважають над культурними. Великий вплив на сприйняття має новинний, телевізійний контент.

Єдиним візуально-культурним елементом, який постає в асоціаціях нефахової спільноти, стала українська вишиванка через її активне використання у модній індустрії та популяризацію американськими зірками у соцмережах.

Відомих постатей світового рівня, наприклад, Казимира Малевича або Володимира Горовиця, респонденти відмовлялися асоціювати з конкретною країною, називаючи натомість міжнародним піаністом чи світовим митцем.

Обізнаність з історичними постатями чи традиціями дуже залежить від вивчення респондентом історії в університеті чи від його/її роботи. Значну роль відіграє Гарвардський університет, де діють потужні українські студії.

У Японії, за даними дослідження, бракує інформації про Україну, через що стійкі культурні асоціації з Україною у пересічного японця можуть просто не виникнути.

Увага японських ЗМІ до подій в Україні поступово зменшилася з 2014 року, однак сприйняття України крізь призму нестабільності та небезпеки, яку несе війна, все одно залишилося.

Зауважується, що при просуванні тем про подібність між Чорнобилем і Фукусімою необхідно фокусуватися не лише на трагізмі, але й на надії. Японське суспільство не сприймає фокусування виключно на негативі.

Привабливими для японців українськими феноменами назвали український балет, українські танці, зокрема, козацький гопак, а також вишиванку.

При цьому українські явища та феномени, якими можна було б просувати українську культуру, часто сприймаються російськими. Японія має схожий досвід відстоювання власної культурної спадщини у дискусіях з Китаєм.

У Туреччині, попри географічну близькість та спільну історичну спадщину, Україна досі не сприймається в Туреччині як окрема країна/культура, хоча добре відомо про незалежність.

За даними дослідження, у Туреччині Україна стійко асоціюється з поняттям «боротьба», причому здебільшого у позитивних конотаціях. Ще більш відчутно це серед представників кримськотатарської діаспори, для яких Україна стає синонімом боротьби за справедливість, свободу і права людини.

Україна цікавить турків в контексті нових можливостей та зростаючої ролі України для регіону, а також досвіду становлення української нації як кейсу для власних досліджень.

Більшість новин про Україну пишеться турецькими спецкорами, що базуються у Москві і не володіють українською мовою, а історія країн пострадянського простору вивчається через російські джерела турецькими російськомовними істориками.

Багато асоціацій пов’язані з Кримом та долею кримських татар. Найчастіше Крим згадується в історичному контексті (часи Османської імперії) та в контексті окупації Росією.

Серія досліджень реалізована у 2020 році Українським інститутом спільно з Міжнародним фондом «Відродження». Виконавці досліджень: аналітичний центр Foreign Policy Council «Ukrainian Prism» та дослідницька компанія InMind.

Нагадаємо, на початку березня Український інститут презентував книгу «Україна. Їжа та історія».