Почути пророцтва “КАСС_АНДРИ”
На сцені й за лаштунками масштабного українсько-польського проєкту
Попри обстріли та блекаути українська театральна спільнота готується до зустрічі з наповненою світлом і сенсами драмою «КАСС_АНДРА» – міжтеатральною колаборацією двох провідних національних театрів у режисурі відомого польського режисера Ґжеґожа Яжини.
Перші покази з аншлагами відбулися у вересні на сцені Національного академічного драматичного театру імені Лесі Українки, наступна премʼєра в Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка відбудеться 20–21 листопада. Саме так: дві премʼєри однієї вистави на двох майданчиках, адже цей театральний проєкт – перша колаборація національних театрів, створена в міжнародній співпраці з Польщею.
Дія розгортається одразу в кількох континуумах – сьогоденні, міфологічному минулому та підсвідомості героїв. Складний багаторівневий сюжет. Дуже сильний акторський склад. Глибоке переосмислення античного пророцтва як багатошарової історії про жінок, пам'ять і руйнівні війни – як давно минулі так і сучасні.
Вересневе народження нової «КАСС_АНДРИ» пройшло надзвичайно вдало, без «кесаревого розтину», під оплески, та не перериваючись на сирени «червоних» повітряних тривог. Листопадовий морок згущається, ворог продовжує руйнувати нашу країну та гасити світло в оселях, але не в наших серцях – команда вистави та глядачі чекають на зустріч, оскільки вірять, що театр є однією з оборонних фортець, яка захищає наш ментальний код, а синергія, що виникає в ньому, наповнює силою для життя в надскладних воєнних реаліях.
Робота над цим проєктом розпочалася ще два роки тому – польський режисер задумав поставити в Україні гостроактуальну драму про жіночий досвід війни. Наскрізна ідея: спираючись на доробок Гомера, Есхіла, Жана-Поля Сартра та драматичну поему Лесі Українки, переосмислити міф про непочуту античну провісницю Кассандру, чиїх пророцтв про майбутню страшну катастрофу ніхто не слухав. Режисер пропонує поміркувати, якою може бути нова Кассандра (яка постала з фільтраційного табору на окупованій території) та зануритися в існування жінок в умовах війни, і в те, якими вони через неї стають, втрачаючи дітей, чоловіків, домівки, віру в усе...
РЕЖИСЕР: ЗАВДЯКИ РЕПЕТИЦІЯМ З АКТОРАМИ НА КИЇВСЬКІЙ СЦЕНІ ТУТ І ЗАРАЗ, ПРОЄКТ СТАВ МАЙЖЕ ДОСЛІВНИМ
Текст вистави Ґжеґож Яжина написав спільно з Романом Павловським- Фельбергом, але в процесі репетицій він наповнювався додатковими сенсами, набутими від українців – свідків цієї війни.
Задум поставити «КАСС_АНДРУ» народився після повномасштабного вторгнення, але тоді режисер ще не був так добре знайомий із нашою дійсністю. Згодом, разом із польською командою та колективами двох театрів-співтворців, під обстрілами та тривогами, європейський митець проводив кастинги й репетиції, жив життям, яке зараз проживаємо ми, – цілковито відчув воєнну українську реальність. Найважливіший етап створення великої технологічної вистави, якою, безумовно, є «КАСС_АНДРА», – допремʼєрний, довжиною у півтора місяця – Ґжеґож провів у Києві. І він певен, що саме завдяки репетиціям із цими акторами на цій сцені, в цьому просторі, через спільну роботу тут і зараз, проєкт став майже дослівним і ще більш універсальним. Та й самі актори підтверджують, що режисер дослухався до них як до свідків великої війни: «Він мудра людина з колосальним досвідом, але при цьому завжди спирається на наші аргументи, відчуття. Він і сам провів в Україні кілька місяців, тобто, теж є свідком, і через цю призму зображає нас – свідків війни», – говорить про роботу з Яжиною актриса, виконавиця головної ролі Наталія Кобізька.
ПРОДЮСЕРКА: СТВОРЕННЯ ТАКОГО МІЖНАРОДНОГО ПРОЄКТУ В ЕКСТРЕМАЛЬНИХ УМОВАХ – ЦЕ БЕЗУМСТВО І ЗУХВАЛЬСТВО
У розмові з Укрінформом Ґжеґож згадує: коли тільки починав проєкт і пропонував польським співкреаторам долучитися та приїхати в Україну, вони думали, що він «трішки збожеволів», однак згодом почали сюди приїздити й змінили свою думку. А от українська продюсерка «КАСС_АНДРИ» Оксана Немчук досі називає створення такого проєкту в наших екстремальних умовах «зухвальством і безумством».
«Це складний багаторівневий проєкт, зроблений не для порівняння, чи для того, щоб когось вразити чимось новим. Режисер – іноземець, який звісно не може працювати на нашому ментальному та національному фундаменті, від цього його погляд є відстороненим, дистанційованим. Вистава у форматі театрального шоу з глибоким драматизмом – неабияке складне завдання для великої сцени. Тобто, це масштабний міжнародний продакшн і серйозний театральний менеджмент, тому, його створення в наших екстремальних умовах – це зухвальство і безумство. Але ми його здійснили, й щасливі від того, що «КАСС_АНДРУ» вже запросили на 47-ий Варшавський театральний фестиваль, один з найважливіших фестивалів сучасного театру в Польщі», – підкреслила вона.
За словами продюсерки, перший прецедент міжтеатральної колаборації під керівництвом європейського постановника такого рівня, є одночасно і технологічною революцією, і випробовуванням для всіх театральних цехів. У чому ж полягала найбільша складність?
«Коли театр Лесі Українки тільки почав готувати проєкт, ми зрозуміли, що потребуємо допомоги: і фінансової, і технічної, і операційної – пояснює Оксана Немчук, – Самотужки було складно дотриматися всіх запропонованих поляками підходів: до звуку, до переписування ролей у процесі репетицій під акторів, під їхню імпровізацію. Музика так само писалася під них, а рішення щодо світла виходили з того, що народжувалося на сцені. І ще зважте на відмінність менталітету європейських митців і нашого: іноземці не розуміють, чому ми не можемо оперативно купити деталь інтер'єру чи тканину для костюма. Ми пояснюємо про тендер, про терміни, а вони на нас здивовано дивляться.
Тож, коли разом із Національним театром імені Івана Франка було вирішено робити цей проєкт спільно, ми підписали Меморандум про співпрацю, і вони долучилися до всього – у виставі грають їхні актори, у підготовці задіяні творчі колективи та виробничі цехи обох театрів: обмінюємося досвідом, знаннями, підтримуємо одне одного фізично й морально, а це надзвичайно важливо, коли зараз усі під обстрілами почуваються на межі. Ми все робили спільно, і це підсилювало наш менеджмент.
У проєкту є інвесторська група та меценати. Це, звісно, не перша спроба інвестиційних проєктів, але ми намагаємося створити театральну подію, яка матиме попит, незважаючи на важку тему війни».
Оксана Немчук упевнена, що «КАСС_АНДРА» – це виклик, подолавши який український театр робить заявку на те, що він зможе реалізувати такі проєкти й надалі: «Це складно, але можливо. Майбутнє театру за колаборацією, за змішаними трупами, за трансформацією сталих традиційних форм. Особливо багато питань до театрального менеджменту, тому що виголошувати заяви – це одне, а знання театрального виробництва – інше. Це стратегічно надважливий проєкт – якщо під час війни така співпраця можлива, то значить треба її робити».
ВИСТАВА РЕЗОНУЄ ІЗ СУЧАСНІСТЮ, НЕСЕ ДУМКУ З МИНУЛОГО І НЕ МАЄ НАДТО ШВИДКИХ ТА ДЕШЕВИХ ПОРІВНЯНЬ
Для команди було вкрай важливо, щоб вистава одночасно резонувала із сучасністю, несла цивілізаційну думку з минулого й не мала надто реалістичних, безпосередніх, швидких та дешевих порівнянь. Наприклад, як розповів Яжина, ще за тиждень до премʼєри в одній зі сцен були герої, одягнені у військову форму – не українську, але сучасну, - і це вирішили прибрати, бо відчули, що вона може викликати надто прямі безпосередні асоціації.
«Для нас важливіша інша асоціація – пов'язана з Троянською війною, гомерівськими часами, – пояснює режисер, – Нам важливий погляд на історію людської цивілізації. На те, що війни весь час повторюються і виникають з тих самих причин. Вони тривають і закінчуються. Це циклічний процес. А те, що тема Троянської війни постає в цей час і в цьому місці (Україні – ред.), є достатнім, важливим і наділеним величезним значенням саме по собі».
Він відзначає, що «Іліада» – надзвичайно цікаво розповідає про закінчення війни: попри те, що її написали греки – переможці, вона оповідає про кару, яку в майбутньому, після перемоги, понесли ті, хто обрав війну. «Зазвичай, це не приносить їм щастя чи якихось зисків – ми знаємо з історії, що ані грекам не вдалося зберегти свою імперію, ані величній Римській імперії. Так само й Річ Посполита, яка свого часу до XVIIІ століття обіймала величезні території від моря до моря, зазнала повного занепаду, і 150 років узагалі не мала власної державності та була розділена. Таке ж відбулося з Третім рейхом після Другої світової війни. І та сама доля спіткає російську державу», – переконаний пан Ґжеґож.
ЯЖИНА: ДЛЯ МЕНЕ ВЕЛИКЕ ЗАДОВОЛЕННЯ ПРАЦЮВАТИ З ЦИМИ АКТОРАМИ
Кастинги на «КАСС_АНДРУ» проходили в Києві в листопаді минулого року, й Укрінформ детально розповідав про них на своїх шпальтах . Режисер надавав їм неабиякого значення і, зрештою, на ролі були затверджені актори: Наталія Кобізька (Касс, Кассандра), Акмал Гурєзов (Аґам, Аґамемнон), Ольга Голдис (Андра, Андромаха), Павло Текучев (Нео, Неоптолем), Тетяна Міхіна (Клистра, Клитемнестра), Юрій Радіонов (Еґі, Еґіст), Кирило Анісімов (Талті, Талтібій), Віталій Ажнов (Лікар Аполло, Аполлон), Наталя Доля (Гебе, Гекаба), Олександр Яцентюк (Гек, Гектор), Євген Нищук (Пріам), а також Роман Божко, Роман Котов, Михайло Мегедь (солдати, тіні). Вистава поставлена на один акторський склад, що є певним ризиком, однак режисер сміливий і в цьому моменті.
Більшість виконавців грають сучасну іпостась та гомерівський відповідник. Режисура спирається на психологію Карла Густава Юнга, зокрема, на його ідею Тіні та процес індивідуації, під час якого людина інтегрує свої свідомі й несвідомі сторони, тому герої мають своїх «дублерів» або тіні. Є персонажі, які існують і в сучасному світі, і в античному; є персонажі, які існують тільки в античному, а є такі, що лише в сучасному. Сцена поділена на кілька просторів. Один із них – простір підсвідомості.
«Для мене величезне задоволення працювати з цими акторами. Вони мають величезний рівень професіоналізму і при цьому велику вразливість», – говорить режисер і ділиться, що хоча вистава зовсім невесела, під час репетицій актори весь час жартували, щоб розрядити атмосферу, й він навіть подумав, що класно було б після війни зробити з ними комедію.
МИ ГЛИБОКО ЗАНУРЮЄМОСЯ У ПСИХОЛОГІЮ АҐАМЕМНОНА І ШУКАЄМО ДЖЕРЕЛО ЗЛА
Акмал Гурєзов грає роль античного Аґамемнона та його сучасного втілення – Аґама. «Думаю, для глядачів буде несподівано те, яким вийшов цей персонаж і як вирішена ця роль, – розповідає режисер, – Ми глибоко занурюємося у психологію цієї постаті й шукаємо джерело зла. Тому на початку вистави важливо було зробити такий твіст, несподіваний особистісний поворот, щоб це «джерело» не було очевидним. Ми ж усі бували свідками, коли виявлялося, що під маскою симпатичної людини ховається чисте зло, яке вона до пори приховувала від навколишніх. Це особливо вражає, коли йдеться про тиранів, що на початку своєї діяльності здавалися приємними благородними людьми... З нашим героєм відбудеться щось подібне».
Ролі Віталія Ажнова – це міфічний бог Аполлон та цілком реальний (хоча й дивакуватий та ексцентричний) психотерапевт Аполло. Ці двоє, почергово обʼєднуючись у підсвідомості то античного, то сучасного втілення, виводять із лабіринтів підсвідомості спогади Касс-Кассандри.
Наталя Доля грає Гекабу – нещасну царицю Трої, яка втратила чоловіка й дітей та була віддана як рабиня Одіссею. У сучасному втіленні вона – Гебе, така ж згорьована мати, син якої загинув на війні, а її розум відмовляється в це повірити – вона не впізнає його, не вірить ні власним очам, ні експертизі ДНК…
Пріама, царя Трої, в якого Аґамемнон викрав доньку Кассандру, грає актор, генеральний директор Національного академічного театру імені Івана Франка Євген Нищук. «У нашій виставі Пріам промовляє монолог, прощаючись зі своїм загиблим сином Гектором, оборонцем Трої. Цей фрагмент є найближчим до гомерівського стилю та форми. Тому нам здалося, що Євген Нищук із його професійним та громадським бекґраундом, з його відчуттям гомерівського слова та контекстів, із ним пов'язаних, якнайкраще може дати раду з цим текстом», – розповів режисер про кастинг на цю роль. Пріам у виставі існує тільки в античному вимірі.
Гектор і Андромаха мають сучасних відповідників – це Гек і Андра. Роль могутнього Гека-Гектора грає Олександр Яцентюк, а Андру-Андромаху – Ольга Голдис. У її виконанні зваблива і трагічна Андра, як і в міфах, переживає втрату сина, викраденого та вбитого, але їй простіше жити в ілюзорних і безплідних пошуках, ніж повірити в очевидне - що її новий володар Нео-Неоптолем сам позбувся її немовляти, щоб втішатися красунею-бранкою.
ТЕТЯНА МІХІНА: ЦЕ РОЗДУМИ ПРО ЖІНОК У ВІЙНІ, І ТЕ, КИМ ВОНИ СТАЮТЬ ВНАСЛІДОК НЕЇ. МОЯ ГЕРОЇНЯ СТАЄ МЕСНИЦЕЮ
Героїня Тетяни Міхіної – Клистра – втілення Клитемнестри, дружини Аґамемнона, який приніс їхню спільну доньку Іфігенію в жертву, щоб отримати сприяння у війні. Щось дуже схоже зробив і чоловік Клистри – Аґам (сучасне втілення античного загарбника). Ця героїня існує тільки в сучасному вимірі, але міфологічний каркас її історії зберігається. До того ж її фінальний монолог – звернення до ериній (трьох богинь помсти), це момент, у якому із сучасної жінки вона перетворюється на жінку з минулих тисячоліть, вічну жінку-месницю. Дуже видовищна сцена помсти – віриш кожному слову і кожній краплі крові, що стікає по сцені…
«Я прагну розкрити декілька типів жінок, які живуть у суспільствах, де йдуть війни, – розповідає Тетяна Міхіна. – Усі жінки – їхні жертви, всі постраждали, зазнали страху, психологічних чи фізичних ран. І кожна знаходить власний шлях, як жити з цією втратою або травмою. І кожна з них, зрештою, кимось стає. Андра обирає свій шлях, Касс – свій. Це право вибору. Моя героїня стає месницею, яка дуже довго та наполегливо вичікує, виношує помсту, як дитя, вона вагітна нею. І я впевнена, що на окупованих територіях, у таборах, створених росіянами, є багато жінок, які пережили втрату і зараз виконують накази та працюють на катів, але прийде час і вони їм помстяться. І Аґам, і Аґамемнон – це зло, яке триває тисячоліттями, тому помста йому не може бути тільки тут і зараз, вона відбувається і в теперішньому моменті, і в масштабі тисячоліть. Моє надзавдання як актриси – щоб убивство ката знищило зло, яке тривало від античного Аґамемнона до сучасного Аґама».
НАТАЛЯ КОБІЗЬКА: ЦЕ НАША СУЧАСНА КАССАНДРА, ЯКА ВВІБРАЛА В СЕБЕ ПАМ'ЯТЬ ПОКОЛІНЬ
Актриса Наталя Кобізька створює на сцені два образи – грає античну Кассандру та Касс – дівчину із сучасної зони конфлікту, яка одного дня втрачає памʼять і розуміння того, хто вона є. Однак у своїх снах вона – міфічна донька троянського царя Пріама.
Ґжеґож Яжина розповів, як перед початком роботи відчував, що ця Кассандра мала відрізнятися, належати до іншого порядку реальності, мати інший стиль, іншу вразливість, адже вона – символ нової дійсності, майбутнього, яке настане після війни.
«Наша нова Кассандра мені асоціюється з новою внутрішньою силою та вітальністю. І коли на кастингу з'явилася Наталія Кобізька, я відчув, що ось вона – інша сценічна вразливість. У ній є делікатність, ніжність, натуральність, вона природна і переконлива. Ми шукали саме таку Кассандру», - поділився він.
«Моя Кассандра – досить складний образ, – розповідає про свою героїню Наталія Кобізька, – Режисер відразу сказав нам: досліджуйте міфи, вся наша історія в них. І ми справді досліджували! Це не Кассандра Лесі Українки, Гомера, Есхіла чи Вергілія. Це – наша сучасна Кассандра, яка ввібрала в себе пам'ять поколінь, страшну історію, коли ми пам'ятаємо біль та трагедію наших бабусь після Другої світової, репресії... Кассандра пам'ятає історію поколінь, надзвичайно емпатична, глибоко відчуває їхній біль, переймається та намагається відбирати правду, яка їй передавалася. І якщо вона віднайде цю правду, зможе її передати далі, щоб, не дай Боже, такого більше не повторилося».
ГЕРОЇ ВИСТАВИ – ЯК СУЧАСНІ, ТАК І АНТИЧНІ, І ЇХНІ КОСТЮМИ –ВІДПОВІДНО ДЕСЬ НА ПЕРЕТИНІ ЧАСІВ
Як відомо, режисерський метод Яжини – це кіно в театрі. У нього все посилено і візуально, і музично. Потужна візуалізація драми, яскраві образи, видовищні рішення щодо світла, цікаве відео, тонке відчуття музики: певний вихід - певний звук, певна емоція – певний звук. Із цього складається світ його театру.
Музикою та саунддизайном до «КАСС_АНДРИ» займався Кароль Непелскі. А дизайнерка з костюмів та гриму Анна Аксер-Фіялковська створила складні деталізовані вбрання, стилізовані під античність. Не варто дошукуватися, чи є в них історична правда: це, радше, нариси, прояви античного в сучасному, адже дія відбувається в кількох часових континуумах. Герої вистави – як сучасні, так і античні, і їхні костюми – відповідно мінливі, десь на перетині часів. Кольорова гамма та фактурність розвиваються в кожній сцені, підсилюючи метафору чи лінію оповіді: то врівноважуючи простір чорно-білим монохромом, то спалахуючи криваво-червоною палітрою.
Усього для персонажів «КАСС_АНДРИ» виготовлено понад сотню костюмів цікавих і складних, тож цехам довелося докласти неабияких зусиль, щоб встигнути до премʼєри, оскільки вони змінювалися чи трансформувалися майже після кожної репетиції.
Декорація досить мінімалістична, але водночас монументальна. Видовищною є робота зі світлом, дизайном якого займався Олександр Провалінскі. На сцені працюють три екрани – відеопроєкцію робить Збіґнев Бжимек, відеоарт – Марта Сундманн. Пластичне рішення вистави – Ольги Семьошкіної.
ВИСТАВА ДАСТЬ ТЕАТРУ НОВИЙ ПОВОРОТ – НЕ ВРАЖАТИ КАРТИНКАМИ, А ЗНАЙТИ БАЛАНС ПСИХОЛОГІЇ І ЕНЕРГІЇ
На асистента режисера вистави – актора та режисера Михайла Ганєва - крім основного навантаження, покладено важливу функцію вирішення організаційних питань, адже зібрати активно задіяних у різних театрах виконавців – непросте завдання. А от тут цікаво, як проходить спільна робота акторів нібито з театрів-конкурентів?
«Міф про конкуренцію між акторами двох національних театрів – це просто байка, – всміхається Михайло. – Тому що в нинішніх умовах усі розуміють єдину мету українського театру, яка не розбивається на маленькі клаптики всередині, – всі працюють на один результат». На його переконання, проєкт «КАСС_АНДРА» – перша міжнародна театральна співпраця такого масштабу – цілком може дати новий поворот для театру загалом: не вражати і обслуговувати глядача цікавими картинками, а знайти баланс психології і енергії.
Любов Базів. Київ
Фото Євгена Котенка та надані Національним академічним драматичним театром імені Лесі Українки