Як не скрутити музу в свинячий хвіст
Відомий український скульптор та художник Петро Антип, який релокувався на Закарпаття, тричі починав усе з нуля
Під час повномасштабної війни Закарпаття стало плацдармом країни, де приймали релокований бізнес. І йдеться не лише про фірми та заводи, сюди релокуються університети й навіть мистецькі резиденції: митці також шукають місце та можливість працювати в порівняно спокійному регіоні.
Так вчинив і відомий скульптор та художник Петро Антип – власне, він уже вдруге релокує свою майстерню. Вперше довелося це робити з окупованої Горлівки на Донеччині у 2014 році, вдруге – вивозити обладнання та роботи з Київщини (село біля Іванкова) у 2022-му. Розглядав два варіанти для нового старту – Німеччину або Закарпаття. Зрештою, обрав село Вовкове за два десятки кілометрів від Ужгорода, поруч із трасою Київ–Чоп.
Утім, за кілька років на новому місці відомий скульптор зіткнувся із місцевими реаліями: поруч з його резиденцією, де побудували цехи для скульптури та живопису, локальний бізнесмен взявся будувати… свиноферму. Якщо раніше Петро Антип відстоював своє мистецтво від КДБ, донецьких сепаратистів та московських окупантів, то зараз треба відбиватися від свиней. Детальніше про мистецьку релокацію та про те, як самоврядування часом закручує закон у «свинячий хвіст», – у матеріалі Укрінформу.
ЛЮДСЬКІ ГОЛОВИ Й ЛЕЛЕЧЕ ГНІЗДО
Майстерня Петра Антипа у Вовковому знаходиться майже на в’їзді в село. Здогадатися, що за старими залізними воротами сховані скульптури та майстерні, важко, допоки не заїдеш на територію. Колись це була тракторна станція, згодом тут усе поросло підліском – лишилися лише стіни від колишніх приміщень. З цих стін художник із командою зробили житлові приміщення. Тут живе та працює Петро Антип, його давній друг та колега Костянтин Чудовський, час від часу приймають інших колег із Києва та інших регіонів країни. Збудовано також парк скульптур та три майстерні: ливарну з печами для плавлення металу і сушіння форм, та дві художні – зимову й більшу, літню. У планах четверта – графічна.
Петро Антип проводить мені коротку екскурсію резиденцією та розказує, що тут, де і для чого.
Біля входу – скульптура з каменю, над нею працюють зараз. Це чотири людські голови, які дивляться в різні сторони. Над ними дуже символічно – лелече гніздо на електричному стовпі.
Із іншого боку, напроти – копії відомих Антипових «скіфських» скульптур (частина з них розміщені на Закарпатті в одному з найбільших у країні скульптурних парків у комплексі «Деренівська купель»).
По обидва боки великого двору – приміщення. З одного боку це квартири – тут постійно живуть Петро Антип та Костя Чудовський, а з іншого – майстерні. Костя показує плавильну та сушильну печі, скульптурну майстерню, де повно макетів та форм. Петро Антип показує та розповідає про те, як влаштовані дві художні майстерні – зимова (опалювальне менше приміщення зі стелажем із фарбами та роботами) та літня, набагато більша й просторіша, де можна працювати з великими формами, які так полюбляє Антип, автор найбільшої живописної композиції у світі.
ПРОПАГАНДИСТИ З ТРОЯНСЬКОГО КОНЯ
На виході з цехів нас зустрічає троянський кінь. Справжній, дерев’яний.
- Це один із наших великих проєктів, над якими працюємо зараз із Костею. Він інтерактивний і його мета – дослідити, як люди піддаються брехні та пропаганді та чому вірять у неї.
Ми робимо великого шестиметрового коня, всередині якого будуть установлені проєктори. З нього «б’ють» кадри з пропагандистами та блогерами, які відверто брешуть людям з різних інформмайданчиків, наприклад, Соловйов. Також хочемо вписати туди різних політиків. Скульптори вписали сучасну брехню в міфологічну – троянського коня, якого колись придумав хитрий Одісей.
Костянтин Чудовський розповідає, як ця сучасна скульптура має працювати:
- Глядач заходитиме в павільйон розміром 20 на 20 метрів, на стіни цього павільйону буде проєктуватися брехня, яка, за задумом, має переслідувати глядача: навіть коли він відходить, зображення зміщуватиметься і переслідуватиме його в залі.
Власне, цей кінь, який зараз тут стоїть, буде мандрувати виставками по світу (скульптори вже мають замовлення). Інший – стаціонарний – буде зроблений із металу, Петро Антип каже, що наразі мають кілька замовлень від власників галерей та мистецьких павільйонів, які б дуже хотіли мати його у себе в постійній експозиції. Дуже хочуть коня львів’яни, утім, швидше за все, він залишиться на Закарпатті: митець таким чином прагне подякувати регіону, який дав прихисток та площу для творчості.
ДВІ ЕВАКУАЦІЇ Й «КОСМОГОНІЯ»
Перед мистецькою релокацією сюди на Закарпаття у Петра Антипа такий досвід був двічі.
- Навіть тричі, бо перший розгром моєї майстерні відбувся ще у 1990 році, коли ми з колегами-митцями організували Рух на Донеччині. Тоді КДБ просто викинуло й знищило всі мої роботи на вулиці. Другий погром я пережив у Горлівці в 2014-му, третій – уже під час повномасштабного вторгнення на Київщині у 2022-му, – каже скульптор.
Хоча релокацією таку зміну місця роботи, творчості й життя навряд чи назвеш. Це той випадок, коли «хіба хочеш – мусиш». Про деталі переїзду з Донеччини пан скульптор розповідав колись мені в інтерв’ю. Власне, в свою мистецьку резиденцію в Горлівці він запрошував лекторів, культурних діячів, поетів, рок-музикантів, показував їм Донбас і знайомив їх із ним – навзаєм.
Вдруге з-під окупації довелося тікати вже на Київщині. Оскільки досвід, коли в майстерні лишалися картини та скульптури, Антип уже мав, то тепер хотів врятувати найдорожче.
- З-під окупації на Київщині дивом удалося врятувати гіпсову фігуру Архангела Михаїла – у нас було замовлення на скульптуру для каплички на Кіровоградщині. Фігура була в аварійному стані, але готова, і хлопці її вивезли. Ми змогли її відлити згодом, уперше працювали з алюмінієм: оскільки класичні заводи з лиття бронзи та міді не працювали, нам запропонував відлити її з алюмінію директор одного з оборонних заводів у столиці. Вантажівка з цим Архангелом Михаїлом дорогою до Києва потрапила під щільне бомбардування, але дивом проскочила. Тепер дві каплички (ПЦУ та УГКЦ) з цим Архангелом і Покровою стоять на Кіровоградщині.
ВОЛОНТЕРСТВО Й НАЙБІЛЬША КАРТИНА У СВІТІ
Після того, як довелося залишити мистецьку резиденцію на Київщині, Петро Антип виїхав до Львова, де створив волонтерський центр для допомоги художникам із Бахмута, Маріуполя, Чернігова та військовим.
- У мене була виставка в Німеччині, згодом удалося облаштувати майстерню в Падерборні біля Дюссельдорфа. Ми придумали формат волонтерства: збирали публіку в залі, я малював, хтось грав на скрипці чи віолончелі, або запрошували рок-музикантів – і згодом цю картину продавали на благодійному аукціоні за 2-3 тис. євро. Ці гроші ми перераховували на аптечки військовим та карети «швидкої».
Саме під час перебування в Німеччині Антипу зателефонував Віктор Корсак, засновник Музею сучасного українського мистецтва в Луцьку, де зберігається багато робіт художника. Згодом у них виникла ідея зробити щось таке, аби про українське мистецтво заговорив увесь світ. Так народився суперпроєкт: задумали створити найбільшу картину у світі площею 2000 м². Попередній рекорд належав Саші Джафрі з картиною «Подорож людства» (1600 м²), її продали в Еміратах за 62 млн євро.
- Спочатку хотіли назвати «Чумацький шлях», але обрали зрештою назву «Космогонія». Я поставив умову: малюватиму лише 20 днів на місяць, а 10 – відпочиватиму, щоб не «замилювалося око». Картина вийшла заввишки 10 і завдовжки 200 метрів. Вона була сформована з близько 300 фрагментів, кожен із яких є окремим, самостійним артоб’єктом. Робота тривала 3 тисячі годин, проєкт фіксували для Книги рекордів Гіннеса. Наразі картина офіційно зафіксована як Національний рекорд України в категорії «Мистецтво», а проєкт подано до комісії Книги світових рекордів Гіннеса на отримання статусу найбільшої картини планети. Нині вона знаходиться в Луцьку, її можна побачити.
Після цього проєкту три компанії пропонували Антипу перебазуватися з Луцька. Найбільш наполегливим виявився відомий колекціонер Мирослав Балдіс, саме він допоміг знайти локацію для мистецької резиденції у Вовковому.
СВИНАРНИК БІЛЯ МУЗЕЮ
Утім, після всіх попередніх пригод і нарешті віднайдення нового дому, митець має новий «головний біль».
Місцевий бізнесмен у Вовковому вирішив побудувати поруч із його мистецькою резиденцією… свиноферму.
- Він викупив чотири земельні ділянки на сусідній вулиці, які за генеральним планом виділені під житлову забудову, і розпочав там роботи. Ми знаємо, що планує зведення свинокомплексу щонайменше на 200 голів. Вони навіть зробили анонс у своїх соцмережах (TikTok й Instagram) та виставили відео будівництва, зняте з дронів. За генпланом, він старий – ще від 1970-го року, але нового не приймалося – там має йти вулиця під приватну забудову. Поруч із викупленими ділянками чоловік уже збудував нову хату, – розповідає Петро Антип.
Митець каже, що наразі заручився підтримкою місцевих жителів, котрі теж не бажають свиноферми під вікнами, й збирається судитися з бізнесменом.
- Хоча судова тяганина відбирає нерви й гроші, зриватися з місця знову і переносити все кудись не хочеться. Але й творити мистецтво під аромати свиноферми також не дуже приємно, – каже митець.
Укрінформ звернувся за коментарем до другої сторони – місцевого підприємця Мирослава Лютнянського. Він прокоментував, що на своїх земельних ділянках не планує свиноферми, лише ведення сільського господарства у дозволених законом межах:
- Як такої там ферми не буде. Планується ведення сільського господарства - будинок, господарські будівлі та розведення тварин у дозволених законом рамках: до 15 свиней. Також хочемо завести овець та фазанів. Оскільки я займаюся сільським господарством, то плануємо на ділянці склади для комбікормів.
Зараз усе це на етапі будівництва, можливо, у його ході ми й не будуватимемо приміщень для тварин, а лише для зберігання комбікормів, – прокоментував Лютнянський.
Укрінформ звернувся за коментарем до голови Середнянської тергромади (до неї належить село Вовкове). Руслан Чорнак пояснив, що йому відомий і факт мистецької релокації в громаду знаного скульптора, і він також поінформований про плани розширення бізнесу місцевого агропідприємця. Утім, вважає голова, конфліктуючі сторони в процесі судів домовляться.
- Там справді землі, які не призначені під тваринництво за генпланом, там дозволено будівництво приватних будинків та споруд. Сільська рада не змінювала призначення цих земель, тому якщо є ідея там щось будувати, підприємець має бути готовий відповідати нормам, яких вимагає законодавство – і щодо будівельно-архітектурних норм, і щодо екології.
Тетяна Когутич, Ужгород
Фото авторки