Харківська «Енеїда», якої не сталось…

Через понад пів століття в Харкові показали ілюстрації до так і не виданого двотомника Котляревського

Наприкінці 1960-х харківський художник Рафаель Волинський працював над замовленням видавництва «Прапор»: планувалося двотомне зібрання творів Івана Котляревського. Художня робота, засідання редколегій, рецензування, навіть публікації в тодішній пресі про нову «Енеїду». Та книгу не надрукували.

Через понад пів століття ілюстрації Рафаеля вперше стали публічними. У домашньому архіві їх віднайшов онук – архітектор і нині військовослужбовець Богдан Волинський.

Побачити ілюстрації тепер можна на виставці в літературному музеї. Вона називається «Харківська Енеїда. Домашній архів». Це лише частина малюнків, які обрав для експозиції Богдан Волинський.

КОНКУРЕНЦІЯ ЧИ ЦЕНЗУРА?

- Це була готова серія. Крім власне робіт, багато робочих документів (угода з видавництвом на ілюстрування, виписки із засідань художніх рад, рецензії тощо, – ред.), що дає змогу відстежити процес підготовки книги. Про це писали в газетах (зокрема, є вирізка з «Літературної України», 1968 р., – ред.). І мало вийти таке чудове видання до 200-ї річниці з дня народження письменника. Однак вийшла інша «Енеїда», яка нам зараз добре відома (з ілюстраціями Анатолія Базилевича), у видавництві «Дніпро». У мене є різні версії, чому так сталося, бо я від початку намагався зрозуміти – що ж із роботами дідуся пішло не так? – розповідає Богдан.

Онук припускає: могло йтися про банальну конкуренцію між художниками й видавництвами, і що «добра» на дві книги до ювілею просто не дали, а «Дніпро» отримало замовлення, бо органи влади на той час уже переїхали з Харкова до Києва. Та, можливо, в ілюстраціях Волинського цензори вгледіли той самий «буржуазний націоналізм». В архіві Богдан знайшов, зокрема, робочу записку діда, яку вважає вкрай важливою і для інтерпретації робіт, і для розуміння особистості художника. На аркуші, списаному з обох боків, – тези, імена, запитання.

- Їх ставив собі Рафаель, ілюструючи «Енеїду». Він питає про мову; що означало море для України – актуально і сьогодні; про свободу і як її уявляли, що є взірцем українських воєн, у чому їхня сила й біда, що вони дали світові; Залізняк, Гонта, Конашевич-Сагайдачний; місійність козацтва – ми бачимо, до кого він звертається, яких поглядів людина. Це можна відкрити лише в отаких приватних записках. Тобто він певною мірою намагався підлаштовуватися до суспільства. Коли якийсь художній фонд просив надіслати роботу, то автобіографію дідусь додавав російською, хоч усе життя розмовляв українською мовою – і не думаю, що це було зручно чи комфортно в тогочасному Харкові та допомагало в кар’єрі, – говорить Богдан.

МИТЕЦЬ – ХАРКІВСЬКИЙ, УКРАЇНСЬКИЙ, СОВЄТСЬКИЙ

Волинський зауважує: що довше працював з архівом, то більшим ставало бажання поділитися ним. Рафаель був харківським, українським художником, але водночас – совєтським. Його особистість і творчий спадок можуть бути предметом дискусії в контексті постколоніального переосмислення та декомунізації – як і щодо багатьох митців. В архіві Волинського є й зображення Леніна, Пушкіна та Маяковського; проте він малював Григорія Сковороду, Тараса Шевченка, козака Мамая, ілюстрував твори Остапа Вишні.

- Рафаель мав непросту долю. Народився у 1923 році в місті, яке нещодавно окупували більшовики. Його батько Освальд був художником, і, певно, це прищепило любов до мистецтва, бо він малював із дитинства, займався в Палаці піонерів, інтер’єр якого оформлювали Василь Єрмілов (український авангардист, конструктивіст, – ред.) і Вадим Меллер, що працював із театром Леся Курбаса «Березіль». Тобто дідусь зростав у, напевно, найцікавішому мистецькому періоді – Харкові 1920–1930 років, – зауважує Богдан.

Коли Рафаелю було 15 років, його батька заарештували й невдовзі розстріляли за рішенням «трійки» НКВС через підозру у «шпигунстві».

- Але дідусеві про це стало відомо набагато пізніше. У 1960-х прадіда виправдали, але що це вже змінювало. Думаю, що все це могло вплинути на формування особистості, – ділиться Волинський.

За його інформацією, у 19 років Рафаель потрапив на фронт – тривала Друга світова війна. У молоді роки він був членом комсомолу, проте не вступив до комуністичної партії.

- Він воював за Червону армію і ставився до перемоги як до великої цінності й, напевно, не бачив більшовицьку, комуністичну владу як окупаційну, бо народився і виріс у тій реальності. Водночас у дитинстві Рафаель застав період українського Харкова, знав щось від батьків, зберіг і передав далі своєму родові, – каже Волинський.

ІЛЮСТРАЦІЇ, ЩО АКТУАЛЬНІ ТЕПЕР

За даними онука, Рафаель мав складний характер, був упертим, ревно ставився до мистецтва.

- Був дуже критичним – і до себе, і до інших. Багато працював. Найбільше займався книжковою графікою, але були й монументальні роботи, живопис, також працював із металом, склом. Тобто Рафаель експериментував, – говорить Богдан.

Коли у 1992 році художник помер, його речі та архів потрібно було кудись перевезти – квартира була неприватизованою. Так творчий спадок опинився в гаражі.

- Мій батько не мав таких, скажімо, легких взаємин із Рафаелем, бо той був суворим – цей старий стиль виховання – не допускав його довго і до мистецтва, можливо, щоб відлякати від творчості, бо бачив, що це непроста доля для нього самого. Тож батько мав певні перестороги – як працювати з роботами Рафаеля, як їх інтерпретувати, та ще й чи давати таку можливість мені. Тому тільки у 2020 році, коли мені вже було майже 29, я отримав ключ від гаража. Крім робіт, я знайшов там чудову бібліотеку. Почав розбирати матеріали час від часу, перефотографовував, шукав тематичні серії, звертався в різні архіви, щоб знайти інформацію, заповнити прогалини, – розповідає Богдан.

Під час повномасштабного вторгнення, коли онук став на захист України, він ніби вдруге відкрив дідову графіку. Вважає її одою українському військові.

- У цих ілюстраціях я пізнав теперішнє життя. Це зображення війська, це насправді центральна тема. Це обличчя. Це вони – наші українські вояки. Хлопці, яких бачу, з якими служу. Більшість – старші чоловіки, а не хлопці. Як на зображеннях – так і є тепер. Десь усмішки, десь напівсонні, зморені погляди... Це не якісь класичні герої, а дуже реальний портрет війська, – вважає Волинський.

Тепер ілюстрації Рафаеля вивчають професійні мистецтвознавці, можливо, вони стануть темою наукової роботи.

- Це той родинний архів, який мав би бути частиною нашої спільної пам’яті. Це погляд на сімейний архів онука, який сьогодні у війську, воює, – і це зовсім інша «оптика» на те, що зробив його дід, – зауважує директорка літературного музею Тетяна Пилипчук.

Побачити виставку «Харківська Енеїда. Домашній архів» можна протягом травня-червня.

Юлія Байрачна, Харків

Світлини В’ячеслава Мадієвського та з архіву родини Волинських