Богдана Півненко, скрипалька, керівниця «Київської камерати»

Нещодавно у знаменитому нью-йоркському Карнеґі-холі відбувся знаковий концерт: американська публіка із захопленням слухала «Київську камерату», яка виконувала твори виключно українських композиторів. Національний ансамбль солістів під керівництвом відомої скрипальки Богдани Півненко зламав нав’язливий стереотип про те, що для іноземної публіки обов’язково пропонувати українську музику треба виключно в поєднанні з добре уже відомими у світі  симфоніями та сонатами.

Величезна заслуга суперпрофесійної підготовки і проведення концерту у Нью-Йорку належить канадійській диригентці Кері-Лінн Вілсон, яка має українське коріння (її бабуся емігрувала свого часу з Чернівців) і дієво підтримує Україну після початку повномасштабного періоду російсько-української війни. Із «Київською камератою» вона представить ту ж програму з творів семи українських композиторів у Києві уже наприкінці травня.

Укрінформ розпитує про співпрацю у Богдани Півненко – генеральної директорки та художньої керівниці Національного ансамблю солістів «Київська камерата».

УКРАЇНСЬКА – МОВА ПІДТРИМКИ УКРАЇНЦІВ У ВІЙНІ

- Богдано, чим пояснюєте успіх у США концерту, в якому звучали твори виключно українських композиторів?

- Величезна заслуга в тому, що концерт у Карнеґі-холі зібрав багато людей, і в тому, що це була програма творів саме українських композиторів, –  сказала Кері-Лінн Вілсон. Це її позиція – презентувати українську культуру.

Для того, щоб подія відбулася і стала успішною, величезну роботу зробило багато людей. До рекламної кампанії нашого концерту приєдналася «Метрополітен опера», за що ми вдячні її генеральному директору Пітеру Гелбу. Кері-Лінн Вілсон запросила нью-йоркський хор «Думка». У концерті виступила  всесвітньо відома мецо-сопрано Джойс ДіДонато.

- Коли і як ви познайомилися із зірковою у світі класичної музики Кері-Лінн Вілсон, яка створювала оперні постановки у найвідоміших театрах світу і диригувала всесвітньо відомими оркестрами: Лос-Анджелеським філармонічним, Симфонічним оркестром Баварського радіо, Симфонічним оркестром Торонто, Віденським камерним і багатьма-багатьма іншими?

- Створенний Кері-Лінн Вілсон у 2022 році Ukrainian Freedom Orchestra (Український Оркестр Свободи) – це було дуже гучно і потужно. Про це не можна було не знати. Тоді у серпні і липні цей збірний колектив здійснив великий тур Європою та Америкою на підтримку України. Засновниками та безпосередніми організаторами цього турне стали Метрополітен-опера та Польська національна опера. Концерти відбувалися і минулого року.

Насправді до кінця багато хто не усвідомлює, наскільки вагомою для підтримки України є позиція, яку продемонструвала Метрополітен-опера, Пітер Гелб та Кері-Лінн Вілсон. Дуже помітні і впливові у мистецькому сегменті люди, вони ніби дали знак всім іншим оперним театрам і виконавцям світу.

У грудні минулого року я побачила в соціальній мережі, що Кері-Лінн Вілсон диригує виконання твору української композиторки Вікторії Полєвої у Лондоні. Ми саме тоді з  Іриною Буданською – організаторкою Bouquet Kyiv Stage, з якою робили не раз спільні проєкти, – обговорювали плани концертів в Америці. Тож з допомогою Вікторії Польової сконтактували з Кері-Лінн, яка відразу погодилась на спілкування.   

- Якою мовою ви спілкуєтесь?

- Кері-Лінн Вілсон знає 5 мов. Повідомлення мені пише українською.

А інколи ділиться фото, як у вільний час сидить в ресторані з книжкою «Українська мова», вдосконалює свої знання. Це дуже мотивує і заохочує до роботи, коли бачиш авторитетних людей з-за кордону, які так щиро і завзято підтримують Україну!

- Хто складав програму концерту, який відбувся у Карнеґі-холі? Кому завдячувати, що американська публіка почула музику саме семи українських композиторів у виконанні «Київської камерати», зокрема, Валентина Сильвестрова, Євгена Станковича, Олександра Козаренка?

- Я та Галина Григоренко (ексзаступниця міністра культури) – надсилали пропозиції, ноти і записи. Взагалі, є дуже багато яскравих творів українських композиторів. Я обирала найкращі для концерту. Досвід Кері-Лінн Вілсон, її відчуття і знання американської публіки допомогли дуже вдало скласти програму.

Перше відділення завершували виконанням Скрипкового концерту Володимира Зубицького. Народ у залі встав, був справжній ажіотаж. Після другого відділення нас не відпускали зі сцени, ми грали на біс. Це все було дійсно надзвичайно хвилююче та приємно. Крім того, виступали провідні українські солісти Катерина Супрун та Дмитро Таванець.

Вважаю, що це був історичний концерт, тому що ми довели, що за кордоном можна грати виключно твори українських композиторів, якщо досконало все організувати і підготувати. Фактично всі бояться, що така програма не продасться, бо нас не знають в інших країнах. Але ми створили прецедент.

КОНЦЕРТ У НЬЮ-ЙОРКУ – МІЖ ХАРКОВОМ І ЗАПОРІЖЖЯМ

- «Київська камерата» і ви особисто часто є партнерами проєктів фестивалю Bouquet Kyiv Stage. Виконували твори біля Оранти у Софійському соборі і в Карнеґі-холі. Де ще співпрацювали з командою Ірини Буданської?

- Наша тісна співпраця продовжується з 2021 року. Тоді відкривали фестиваль концертом музики Мирослава Скорика. Після початку повномасштабного періоду російсько-української війни Bouquet Kyiv Stage представляв програму в Оксфорді. Потім вони були партнерами виставки «Український модерн» у Мадриді. Проводили фестиваль у Грузії. І тепер – спільна поїздка в Америку.

Колеги прозвали мене: «Не можливо можливо». Тому, що на все, що вони кажуть, відповідаю: «Ну, зробимо – що ми можемо» і «Ми зробимо все! Я просто подумаю, як це зробити».

- На концерті було троє українських композиторів, чиї твори виконувалися. Розкажіть про те, як вдалося їх зібрати?

- Були Вікторія Польова, яка живе за кордоном, та Олександр Щетинський, який приїхав з Києва. Вони стали свідками тріумфу своїх творів у Карнеґі-холі.

- Ще був Золтан Алмаші, який є виконавцем у «Київській камераті», – автор «Міста Марії» про трагедію Маріуполя.

- Золтан працює в Київській камераті, грає на віолончелі. Вважаю його козирем нашого колективу. Популярний і безмежно талановитий композитор. Ми всі дуже його любимо.

- Знаю, що на концерті була гендиректорка Національного заповідника «Софія Київська».

- Організаторами всієї гастрольної поїздки з кількома заходами були Ольга Литвиненко та її благодійна організація USAforUkraine, яка, окрім підтримки мистецьких заходів, дуже допомагає з гуманітаркою у найнебезпечніші прифронтові райони. У Нью-Йоркській публічній бібліотеці генеральна директорка розповідала про історію створення головного храму України й про останні знахідки та дослідження Софії Київської на запрошення партнера проєкту – центру «Dom Майстер Клас». 

- У США ви поїхали після виступу «Київської камерати» на відкриття Kharkiv Music Fest.  Ви народилися у Харкові, який останнім часом особливо жорстоко обстрілюють російські війська.  Як ви приймаєте рішення їздити у міста, де особливо небезпечно? 

- У Харкові зараз жахливо. Минулого року я була там двічі, грала щоразу по 2 концерти. Перший раз – з Анною Хмарою представляли українські програми для скрипки і рояля «Дотик янгола» та «Український модерн». Також  відкривала минулорічний Kharkiv Music Fest з місцевими музикантами: тих, хто там лишився, було 16 людей.

Минулого року у харків’ян було більше сил і оптимізму. Вони пережили зиму і їм здавалося, що ось трохи зусиль – і все буде добре. Але, на жаль, війна продовжується. Цього року  ворожих обстрілів значно більше, вони інтенсивніші...

Минулого року ми грали на сцені оперного театру, а тепер –  у великому укритті, де облаштували сцену і концертний зал на 350 людей. Диригував на відкритті фестивалю класичної музики цього разу молодий іспансько-німецький диригент Рок Фаргас, який не побоявся приїхати у Харків.

Насправді я не відчувала там небезпеку. Взагалі не відчуваю її. Просто про це не думаю. Звичайно є люди, які бояться, бо в Харкові дійсно спочатку прилітає, а потім лунає сирена. І я була цьому свідком. А перед цим концертувала в Одесі – і прокинулися ми від вибухів…

- Після повернення зі США ви вже зіграли у Запоріжжі – теж нині дуже неспокійне місто...

- Ну, там нам повезло: в цей день було тихо. Повітряна тривога лунала вночі…  

Дуже багато людей у таких містах, як Харків і Запоріжжя, потребують, щоб до них приїздили митці. Їм важливо відчуття, що про них пам’ятають. Вони всі,  хто там залишається, – вважаю, герої. Наприклад, Запорізька філармонія дійсно живе в режимі воєнного стану. У костюмерному цеху навіть шиють для фронту. Збирають гуманітарну допомогу і відправляють щотижня тим, хто її найбільше потребує. У прифронтових зонах показують концерти. Директорка – Ірина Конарєва. У мене така діяльність викликає колосальну безмежну повагу. Бо всі ми знаємо, що є «добровольці батальйонів Монако і Дубаї», які безтурботно веселяться десь за кордоном, коли за Україну гинуть захисники.

У Запоріжжі, завдяки ініціативі директора конкурсу Віри Мартиненко та за підтримки директорки філармонії Ірини Конарєвої,15 травня відбувся гала-концерт лауреатів дитячо-юнацького Міжнародного конкурсу виконавської майстерності «Акорди Хортиці», який має багаторічну історію. Бувало, кількість учасників сягала до 750 дітей. Я багато років – член журі, очолювала його. До речі, «Київська камерата» 22 червня закриватиме концертний сезон у Національній філармонії України разом із талановитими лауреатами  цього конкурсу.

ЯК У ЧЕРНІГОВІ НА КОНЦЕРТ ДІТИ ПРИЙШЛИ З ЛІХТАРИКАМИ НА ГОЛОВАХ

- Богдано, де вас застав початок повномасштабної російсько-української війни?

- Я мала багато різних проєктів, новини не дивлюся – тож нічого не могла відповісти, коли у кінці грудня 2021 року журналістка Мирослава Макаревич мене запитала, що я думаю про війну? Я нічого про неї не думала, бо я в принципі про неї не думала.

Звичайно, після 24 лютого 2022 року ми всі були дуже розгублені і не розуміли, особливо перші місяці, що з тим робити. Просто життя розсипалося. А зараз вже зрозумілі правила. І кожен робить вибір: де він хоче бути, працювати, служити.

- Де були ваші перші концерти після повномасштабного наступу ворога?

- На наше рішення – стосовно нашої сім’ї з дітьми – вплинуло 28 лютого 2022 року. Ніч. Навколо нікого немає, вже всі повиїжджали. І от мій син відкриває двері бомбосховища – а з темряви наставлені автомати. Річ у тім, що ми живемо біля білоруського посольства, яке по ночах у перші дні повномасштабної війни «оживало». Нам з вікна було видно, як там у дворі шастали якісь люди.

Тож ми почали дуже переживати за безпеку дітей. Мій чоловік сказав,  що ми повинні їх вивезти. Як і багато киян, просто всі пішли на вокзал, сіли в потяг у чому були і поїхали спочатку на захід України. Потім мене покликала у Німеччину альтистка Катерина Супрун, яка виїхала за кордон у перший же день повномасштабного нападу Росії.

- У яких країнах, окрім Німеччини, концертами привертали увагу до війни в Україні?

- Катерина Супрун, яка зараз працює моїм заступником з художніх питань у «Київській камераті», відразу у Німеччині створила з українських біженців оркестр «Мрія». Зателефонувала і покликала приєднуватися до благодійного концерту в Берлінській філармонії 19 березня. І я поїхала (з сином). Ми зіграли багато благодійних концертів, перебралися  у Швейцарію, далі в Італію, де були заздалегідь заплановані мої майстер-класи, ще згодом – на гастролі в Бельгію.

Спочатку здавалося, що війна не може тривати довго і ти скоро повернешся додому. Потім  прийшло усвідомлення, що це скоро не закінчиться. Але залишатися за кордоном я не хотіла, повернулася в Київ – мені так спокійніше.

- Чи виокремлюєте ще які виступи за понад два роки повномасштабної війни, про які ми не згадали?

- У листопаді 2022 року у Мадрид ми їхали відразу після виступу у Чернігові. Був повний блекаут, діти на концерт прийшли з ліхтариками на головах. Тоді відкривали заклад з назвою Академія сучасної української музики. Діти і дорослі були дуже горді, що відстояли місто, хоча воно було помітно зруйноване російськими нападниками.

Загалом, де б ми не грали, скрізь реакція одна: наскільки класна українська музика! І слухачі, як правило, задаються питанням: чому ми раніше не знали ці твори? З нашого досвіду: дуже відкриті до всього нового швейцарці. У Цюріху Tohnhalle та в Базель Музікзаал у залах на 1200 місць був аншлаг, коли ми грали твори українських композиторів з Анною Хмарою.

У КИЄВІ КЕРІ-ЛІНН ВІЛСОН ПОБУВАЄ ВПЕРШЕ, ПІСЛЯ ТРЕТЬОГО ВІЗИТУ У ЛЬВІВ

- Ви вже готуєтесь до концерту у Національній філармонії України з тією ж програмою творів українських композиторів, які звучали у Нью-Йорку у Карнеґі-холі. Диригуватиме Кері-Лінн Вілсон, яка вперше приїде у Київ, хоча вже втретє з 2022 року задіяна у проектах Львівської національної опери. Які графіки?

- Кері-Лінн Вілсон цього тижня вже приїхала у Львів. У вихідні диригуватиме оперу «Украдене щастя» за твором Івана Франка з музикою українського композитора Юлія Мейтуса. Це теж її вибір – канадської диригентки з українським корінням.

У Києві, окрім концерту у філармонії, запланований ще один захід за участю Кері-Лінн Вілсон та «Київської камерати». Графік дуже насичений, зокрема, будуть репетиції із хором «Київ».

У нас склався дуже хороший творчий тандем. Кері-Лінн Вілсон зараз «горить» Україною. Сподіваюся, що це буде не останній її візит до нас.

- Чи на тій же скрипці гратимете, що і в Карнеґі-холі? Адже у знаменитому залі у ваших руках був інструмент учня Страдіварі – Ніколо Гальяно.

- Це велике щастя мати хороші інструменти, вони додають можливостей для виконавця. Конкретно зараз я граю на скрипці Тібо – «француз» дуже яскравий і потужний, як Французька революція, вибух, який несе мистецтво в маси. Можливо, в інструментах французьких майстрів ХІХ століття не вистачає душевності та ніжності, які є в італійців ХVIII століття. Але коли у нас великі зали і сучасна музика, треба дивитися, що більше підходить і що подобається. Я ще не вирішила, на якій скрипці гратиму 30 травня.

- Музика насправді наближає перемогу України?

- Путін намагається довести світові, що України не існує, що українська культура – це частина російської. Тому коли ми заявляємо про нашу країну музикою, виставами, виставками, то у такий спосіб боремося з ідеологією Путіна. Ми показуємо собі і світові, що ми існуємо – з величезною українською культурою і традиціями.

Валентина Самченко, Київ

Фото Володимира Тарасова і надані Богданою Півненко.