«Алла Горська. Боривітер»

На виставці в Українському домі - історія художниці в унікальних портретах, ескізах до заборонених вистав, а також сучасних інсталяціях її робіт

У Києві відкрилася виставка «Алла Горська. Боривітер» - знакова для України і наймасштабніша. Назва мозаїки, яку художниця з колегами створювала  в Маріуполі і яка увійшла до назви експозиції, - промовисто характеризує Аллу Горську. Її творчість і принципи продовжують протистояти московському тоталітаризму, який продовжує свої намагання знищити українську ідентичність.  Навіть тоді, коли близько двох років тому  російська зброя пошкодила мозаїки Алли Горської в тимчасово окупованому українському Маріуполі. 

Організатори  виставкового проєкту в Українському домі зуміли здивувати, вперше зібравши разом понад сотню робіт шістдесятниці з більш як десяти музеїв, архівних установ  і приватних колекцій.  

Поряд з мистецькими дві зали виставки – дуже аскетичні і навіть моторошні. В одній відвідувачам нагадують про історію захоронень  жертв сталінізму поблизу Києва у Биківні,  які віднайшли Алла Горська з однодумцями. В іншій – під монотонний стукіт по клавішах друкарської машинки деталізується розповідь про вбивство художниці у 1970 році, яке не було розкрите тоді і залишається нерозкритим досі. У КДБ її називали «авторитетна особистість у середовищі націоналістично налаштованих елементів». 

Ми спробуємо розповісти, що варто не пропустити у творчості і біографії Алли Горської, навіть якщо не зможете завітати в Український дім, щоби подивитися експозицію. 

АЛЛА ГОРСЬКА ЗАГОВОРИЛА УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ ПІСЛЯ 30 РОКІВ

«Зараз час Алли Горської. Бо вона – людина-стихія, людина-лідер, – каже  співкураторка виставки Катерина Лісова. –  Шістдесятник – оця малесенька шопта, як писав Василь Стус, - зараз відтворилася у цілому поколінні  борців за Україну».

Співкураторка Олена Грозовська розповідає, що на виставці представлений широкий діапазон творчості Алли Горської, який для загалу залишився певною мірою в тіні її активної правозахисної діяльності: монументалістику, графіку, живопис і театральну сценографію. Для розуміння контекстів недалекого минулого створена детальна хронологічна стрічка життя художниці, подій, які відбувалися в Україні і світі у роки її життя — з 1929-го по 1970-й. У цьому путівнику з багатьма фото знайшлося місце Другій світовій війні і Гітлеру, Сталіну, і тріумфальному фільму “Тіні забутих предків” режисера Сергія Параджанова, на показі якого шістдесятники протестували проти репресій... 

«Танок-дует»

Цього року, у вересні, виповниться 95 років від дня  народження Алли Горської - харизматичної мисткині, яку називають душею шістдесятництва. Вона зверталася у радянські владні кабінети за роз’ясненнями про випадково виявлені  масові захоронення людей у Биківнянському лісі, домагалася справедливого судочинства для політичних в’язнів.  Вона підписала резонансний лист-протест  139-ти діячів науки і культури до керівників СРСР щодо незаконних арештів та закритих судів над дисидентами і не відкликала свій голос після тиску каральних органів радянської держбезпеки. 

Портрети батьків

Уже зрілою людиною, з 1961 року,  принципово вирішила говорити  українською. Опановувати мову їй допомагала Надія Світлична. 

Українська мова для Алли Горської – не без коріння. Бабуся і дідусь по матері мисткині були заможними селянами з роду Безсмертних на Полтавщині. Є цікаве  фото 1930 року з Ялти. На ньому:  разом із двома внуками і донькою  - полтавська  бабуся Алли Горської, вдягнена у вбрання з делікатною вишивкою. 

У 1952 році Алла Горська студенткою вийшла заміж за талановитого художника Віктора Зарецького, який мав свій козацький родовід. 

Автопортрет з сином

На виставці «Алла Горська. Боривітер» чимало фотографій і мистецьких творів, які пов’язані з родиною мисткині та її друзями однодумцями. У галереї родинних портретів на другому поверсі центральне місце займає  відоме зображення художниці з 6-річним сином Олесем, надане Національним художнім музеєм України. А поряд  - портрети батьків та чотири її власні образи.

Долучалася до підготовки виставки художниця Олена Зарецька – онука Алли Горської. «Я ще раз і ще раз досліджувала людину, з якою маю родинний звʼязок, та з якою не була знайома фізично, - Аллу Горську. Бабусю, в ролі в якої вона не бувала за життя», - поділилася народжена 1984 року онука, на обличчі якої впізнаються риси Алли Горської. 

Олена Зарецька – онука Алли Горської

ЗНИЩЕНИЙ ШЕВЧЕНКО І РОЗСИПАНА ЗБІРКА ЛІНИ КОСТЕНКО 

Алла Горська намалювала портрети багатьох друзів-правдолюбів: Людмилу Семикіну й Івана Світличного,  кілька зображень Василя Симоненка, Євгена Сверстюка. Їх надали для  виставки із фондів Національного музею літератури України. А ще  - полотно «Калинова балада. Портрет Івана Драча». 

«Калинова балада. Портрет Івана Драча»

За художніми роботами, фотографіями, цитатами прослідковуємо події 1960-х. На їх початку Алла Горська разом із Віктором Зарецьким, Василем Стусом, Василем Симоненком, Іваном Світличним долучилися до Клубу творчої молоді «Сучасник», який відроджував українську культуру. Про ті часи подруга Алли Горської, художниця Людмила Семикіна згадувала: «Не вистачало землі, коріння, відповідальності. Починалося самовиховання. На превелике щастя, збіглося  кілька ювілейних вечорів: ми вдруге відкрили для себе Шевченка й Лесю, підняли Франка... А які були вечори: Василь Симоненко, Ліна Костенко, Іван Драч, Микола Вінграновський, Іван Світличний, Василь Стус, Євген Сверстюк, Михайлина Коцюбинська!».

Портрет Василя Симоненка

Серед  найцікавіших експонатів виставки бачимо обкладинку збірки поезій Ліни Костенко «Зоряний інтеграл», яку у 1962 році  так і не видали, а також невеликий портрет поетеси, який намалювала Алла Горська. Цензори не могли пропустити книжку, в якій авторка ставила незручні запитання: «… Що писав би Шевченко // В тридцять третьому, тридцять сьомому роках? //Певно, побувавши в Кос-Аралі, // Побував би ще й на Соловках?».

Саме у  1962-му Алла Горська потрапила у поле зору КДБ. Бо того року з Лесем Танюком і Василем Симоненком натрапили поблизу столиці, у Биківні, на  місце таємного поховання жертв сталінських політичних репресій, розстріляних у київських в'язницях НКВС  у 1937-1941 роках, і почали привертати увагу до цього місця. Офіційно аж до 1989-го  радянській владі вдавалося переконувати, що там поховані «жертви фашизму».

Другий раунд протистояння художниці й системи відбувся у мистецько-історичній площині. У 1964-му відзначали 150-ліття Тараса Шевченка. У лютому  вестибюль червоного корпусу Київського університету його імені  поспішно вирішили прикрасити «тематичною роботою». Зголосилися швидко її створити Алла Горська, Опанас Заливаха, Галина Севрук, Людмила Семикіна та Галина Зубченко. 

«Шевченко. Мати»

Але  втілення настільки не співпало з тим, як хотіла бачити автора «Кобзаря» радянська номенклатура,  що великого розміру  зображення на склі  «Шевченко. Мати», яке завершили у переддень ювілею 8 березня, знищили ще до відкриття.  Цензори побачили в роботі забагато національного українського контексту. Двозначною видалася їм цитата: «Возвеличу малих отих рабів німих, я на сторожі коло їх поставлю слово». Тоді Аллу Горську і Людмилу Семикіну виключили зі Спілки художників, що означало на ті часи позбавлення роботи.

В Українському домі представлено два оригінальні ескізи цієї знищеної 60 років тому знакової роботи.  Спеціально для виставки сучасні українські митці Олексій Сай і Микола Марусик створили масштабну відеосвітлову інсталяцію за її мотивами. 

Тоді, у 1964 році, наприкінці кількох років хрущовської «відлиги»,  почалися утиски, стеження, обшуки й ув’язнення  проукраїнських активістів. Алла Горська не боялася надсилати скарги на ім’я прокурора. Листувалася з засудженими друзями, морально та матеріально підтримувала їхні родини, їздила на судові процеси та організовувала збори коштів для сімей політв’язнів.

«Ось тут і покотилося: бандерівці, вороги, програма, організація. Нас до стінки: вигнали зі Спілки, заборонено давати роботу у видавництвах, у фонді, відберуть майстерні». Це слова з листа 1968 року Алли Горської до Опанаса Заливахи, який з 1965-го за «антирадянську діяльність» відбував покарання у Мордовії. Текст представлений на другому поверсі, під портретами Івана Світличного — літературознавця, поета, якого тоталітарна система засудила на 12 років ув’язнення.

Попри все, шістдесятники трималися, не допускали відчаю.  Співкураторка Катерина Лісова розповіла, як спільно з Іваном Світличним Алла Горська святкувала… 70-річчя! Про це йдеться у спеціально виготовлених художницею запрошеннях із шаржовими портретами іменинників (на виставці не представлені). Обоє – однолітки, народилися відповідно 20 і 18 вересня 1929 року. Тож,  винахідливо та з гумором вони відзначали разом свої по 35 літ. Було це вже після фактичного розгрому Клубу творчої молоді, у компанії з 27-річним журналістом В’ячеславом Чорноволом. 

Уже наступного року збирали гроші для знайомих однодумців, заарештованих за «антирадянську агітацію»…

ЗАБОРОНЕНІ ТЕАТРАЛЬНІ ВИСТАВИ І РЕПРЕСОВАНА КОЛЯДА

Одна з несподіванок виставки для багатьох - сценографія Алли Горської, яка залишається маловідомою. Чому? Бо вистави,  до яких вона створювала ескізи образів, костюмів і декорацій -  переважно забороняли.  Працювала  художниця з режисером Лесем Танюком.  Цим роботам в Українському домі присвячена експозиція окремої зали на першому поверсі.

Тут - ескізи  до створюваної 1962 році постановки за драматичною поемою Івана Драча «Ніж у сонці». Трагізм твору мисткиня передала чіткими лініями та акцентованим червоним кольором.  

А найбільше зображень у залі   - з підготовки комедії Миколи Куліша «Отак загинув Гуска» в експериментальній театральній студії, що діяла при Клубі творчої молоді. Її прем’єра у Львові так і не відбулася. 

«Отак загинув Гуска»

Аскетично художниця малювала образи до вистави «Матінка Кураж та її діти» за п’єсою Брехта. Віддавала перевагу білому  і чорному в ескізах декорацій до вистави за романом Михайла Стельмаха «Правда і кривда», в якій радянська влада побачила натяки на неврожай 1963 року... Планували  показувати виставу в Одесі, але зробити цього радянські цензори також не дозволили.  

Ніби продовженням театральних експериментів стало для дисидентів відродження традицій колядування. На виставці  «Алла Горська. Боривітер» можна побачити відтворені художницею на папері  образи Кози, Чорта, інших. Навіть спеціальну колядницьку торбу мали, прикрашену соняшником. Створили її Алла Горська та Людмила Семикіна.

«Коляда. Корова»

«Колядницькі ватаги заходили до Ліни Костенко, Бориса Гмирі, інших знакових культурних діячів, - розповідає Катерина Лісова. – Ця традиція продовжувалася до 1972 року. Через рік після смерті Алли Горської сталася подія, яку назвали «Репресована коляда»: у Києві та Львові у січні заарештували 19 колядників». 

«КВІТУЧА УКРАЇНА» В МАРІУПОЛІ ВИСТОЯЛА  

Найпомітнішого у творчості Алли Горської — великих настінних мозаїк, які завжди створювали командно, - залишилося найменше. Майже  весь творчий доробок Горської-монументалістки практично втрачено, констатують організатори виставки. Більшість робіт на сході України потрапили у тимчасову російську окупацію ще 2014 року. 

На початку третього року повномасштабної російсько-української війни, доступними є лише дві мозаїки авторства Алли Горської: у столиці і в Черкаській області, у селі Гельмязів.   Та з них, що у Києві, збереглася на фасаді колишнього ресторану «Вітряк» (за адресою проспект Академіка Глушкова, 11). Велика інсталяція мозаїки “Боривітер” - зображення стрімкого диво-птаха на тканинних широких стрічках - здіймається до купола Українського дому й об’єднує два поверхи цієї найбільшої виставки Алли Горської і про Аллу Горську. У вхідному просторі - фото мозаїк Маріуполя, а в окремій залі праворуч — унікальні ескізи існуючих і втрачених робіт з архівними світлинами та цитатами. 

“Працюємо по-звірячому, аж у голові паморочиться від втоми. Плигала вчора цілий день по риштуваннях - голова, скоріше, губи "Того, що падає", не виходили. Проте витрусила - губи і собі печінку", - це опис Аллою Горською своєї роботи у листі до Надії Світличної у 1969 році.

Тим часом Борис Плаксій описував, як працювали у Києві над "Вітряком": жодна жінка-митець таких умов не витримала б. "Спочатку страшні дощі, а потім морози й вітри. За півгодини руки, якими береш цементний розчин, стають як граблі". 

У 1965 році Алла Горська з командою  оздоблювала  вісьмома  мозаїками у Донецьку школу №5. На них є звірі, диво-птахи, риби, соняшник із колоссям і сонце… Назви: «Життя», «Повітря», «Земля», «Надра» і т.д. За їх створення художницю відновили у Спілці. 

Наступного року до монументалістів доєднався Віктор Зарецький. Доробляли центральне панно у донецькій школі – «Прометеї», створювали «Жінку-птаха» в  ювелірному магазині.  

У Маріуполі не став «соцреалістичним» «Боривітер». Бо на свій страх і ризик митці змінили затверджений в інстанціях ескіз. І з'явилася легка, стрімка композиція із птахою.  Одночасно виросло й рукотворне «Дерево життя», корені якого занурені в землю, а гілки — в космічному світі. Створювали ці роботи Алла Горська, Віктор Зарецький, Галина Зубченко, Борис Плаксій, Григорій Пришедько, Василь Парахін і Надія Світлична.

«Ніж у сонце»

Обидві мозаїки, якими свого часу оздобили інтер’єр ресторану «Україна», пошкоджені після облоги й тимчасової окупації Маріуполя російськими нелюдами у 2022 році. Фотографії цих арт-об’єктів  на виставці «Алла Горська. Боривітер» - це демонстрація таланту  митців-шестидесятників  і біль за українську культуру, яку у різний спосіб постійно намагається знищити ворог.   Значних ушкоджень навесні 2022 року зазнало приміщення раніше гастроному «Київ», стіну якого прикрасила велика композиція «Квітуча Україна». Її створили за ескізом Алли Горської Григорій Пришедько і Галина Зубченко. Втім, ця мозаїка, за свідченням очевидців, вистояла. Невеликого розміру її ескіз є на виставці.

***

В Алли Горської було багато передумов, щоби жити за принципом «як всі, так і я»: шкільне навчання без української мови; забезпечене життя доньки директора провідних кіностудій у Києві та Одесі; опанування у Художньому інституті соцреалізму як основного методу зображення життя… Але її не цікавило пристосуванство. Вона обирала правду, навіть ціною життя. Художницю було убито за досі як належить не досліджених обставин  у віці лише  41 року. 28 листопада 1970 року Алла Горська вийшла зі свого будинку на вулиці Терещенківській і поїхала до Василькова, як розповідав її син Олесь Зарецький, щоб взяти швейну машинку у свого свекра – Івана Зарецького. Додому не повернулася, тож, чоловік поїхав за дружиною. Батьківська оселя була замкненою. Міліція не погодилася відкрити будинок. А 29 листопада біля залізничної станції Фастів-2 на коліях знайшли тіло батька Віктора Зарецького. Міліція зайшла у будинок у Василькові тільки 2 грудня. У погребі знайшли вбиту Аллу Горську. Радянське слідство дійшло до висновку, що свекор через особисту неприязнь позбавив життя свою невістку,  а потім вчинив самогубство. Ніхто не дослухався до логічних аргументів. Справу закрили. Уже в часи Незалежної України намагався добитися правди син Олесь Зарецький, але йому це так і не вдалося зробити. Про те, що тоталітарна система боялася сили впливу Алли Горської і по її смерті, свідчить відмова поховати її  на Байковому кладовищі. Церемонію “націоналістичні елементи”, а насправді українські патріоти відправили 7 грудня на Берковцях – у 1970 році це була далека околиця Києва. 

Алла Горська — справжній потужний Боривітер української історії. Виставкову експозицію  в Українському домі у Києві планують показувати  до 28 квітня. Організатори: Національний центр «Український Дім» та  Арт-фундація «Дукат» у співпраці з Фондом Алли Горської і Віктора Зарецького.

Валентина Самченко, м. Київ

Фото Руслана Канюки та Українського дому