Новорічні станси в очікуванні снігу

Один мій дивакуватий знайомий накропав віршика.

Як на мене, віршик класний, та ще й у призабутому нині жанрі стансів (загугліть, як не зустрічались). Дивакуватість же автора в тому, що не хоче його публікувати від власного імені. Просто нецікаво йому. Написалося, то й написалося, і це при тому, що він не має найменшого стосунку до письменства.

Уявляєте, хтось поспішає запостити, як склав два слова коментаря до ялинки, а йому байдуже до власних творінь.

Виправляю несправедливість, бо вважаю вартими уваги ті рядки.

Ще було цікаво, що мій знайомий, абсолютно українськомовна людина в щоденному житті, написала російською. І якщо цією мовою розмовляє одне х**ло, це ж не привід відміняти російську літературу, Бродського чи написані російською станси.

Отже:

В ОЖИДАНИИ СНЕГА (ПРЕДНОВОГОДНИЕ СТАНСЫ)

В наших широтах зима наступает обычно внезапно,
Радуя ухо визжанием летней резины на вымерзжих лужах,
Стартеров ревом корявым, как этот гекзаметр.​
И неожиданно острым предчувствием снега.

Снег не спешит, как кондуктор из песенки глупой.
Он понимает непрочность свою и нелепость
Жалких попыток бороться с процессом глобальным
Таянья льдов в столь далекой от нас Антарктиде.

Белый цисгендерный милфер* по имени Клаус
Выпустил в тундру упряжку ученых рейндиров
И, рассовав сувениры по сумках холщовых,
Бодро умчался куда-то на новенькой «Тесле».

Все преходяще в изменчивом нынешнем мире.
Нет в нем стабильности, ясности, чувства покоя.
И даже музыка вдруг оказалась не вечной.
И разноцветные маски – по кругу, по кругу...

Рыщет печальный зайчишка у пня свежесрубленой ели,
Капает дождь неуместный, как слезы Сильвестра Сталоне,
Тучи вальсируют с тенью во мгле заоконной
Снег предвещая уже к новогодней неделе.

Значит – не все так печально, не вечен Ковид.
Новому году китайцы дадут имя зверя.
Снег обязательно будет. Он нас посетит…
Если не в марте, то точно в начале апреля.

—————————————-
* Милфер – привлекательный мужчина средних лет. Маскулинитив от «милфа».

Олександр Харченко
FB