Український арт поїде у Центр Жоржа Помпіду
У Парижі виставлять більш як 200 неординарних робіт сучасних фотографів і художників з України
Приблизно протягом трьох років Український клуб колекціонерів сучасного мистецтва вів перемовини з Національним центром мистецтва і культури Жоржа Помпіду в Парижі, завдяки цьому французька сторона прийняла в якості подарунка понад 200 робіт українських митців. Передусім це фотографії, зроблені в 1970-2010 рр., а також живопис і графіка.
Зарубіжні спеціалісти ретельно відбирали твори для виставки, що відкриється у 2022 році. Про шлях українського мистецтва до Парижа Укрінформ розпитав у Бориса Гриньова – директора Інституту сцинтиляційних матеріалів НАН України, академіка та відомого колекціонера, адже значну частину прийнятого Центром Помпіду дарунка склали роботи саме з Grynyov Art Collection.
ВИЗНАННЯ УКРАЇНСЬКОГО АРТУ НА МІЖНАРОДНОМУ РІВНІ
З Борисом Вікторовичем ми зустрічаємося в його робочому кабінеті в інституті на пр. Науки – саме тут минулого року експертна комісія Центру Жоржа Помпіду обирала, які саме роботи з родинної колекції харків’ян заберуть у Францію. Цьому передувало інтенсивне листування, тривале попереднє погодження творів, зустрічі в Україні й Франції.
А починалося все… з передачі дару Центру Жоржа Помпіду від Росії.
«Там було 400 робіт, і 30% із них – авторства українських митців. Зокрема, фотографії, зроблені відомим харків’янином Борисом Михайловим. Тобто колекціонери передавали роботи авторів, що не живуть у Росії. Звичайно ж, у мистецтва немає кордонів, поділу на національності. Але на цьому тлі зібралася ініціативна група, яка виступила за підготовку подарунка від колекціонерів України. І почалася комунікація з Центром, це був дуже складний процес. Центр Помпіду – одна з найавторитетніших установ світу, яка вивчає і популяризує мистецтво, це, так би мовити, неофіційне «міністерство культури Європи», – розповідає Гриньов.
Ідея сформувати загальний дар від країни об’єднала у клуб 7 колекціонерів із Харкова, Одеси та Києва. 138 відібраних робіт – саме з харківських приватних колекцій Бориса й Тетяни Гриньових, Музею харківської школи фотографії, родини Євгенія та Тетяни Павлових.
«У мене запитали, якої я думки про загальний дар від України. Я був, звичайно ж, тільки «за», бо це дуже важлива робота з визнання українського арту. Ми довели, що в нас є мистецтво, яке може зацікавити такий музей, показали, що наші сучасні автори вписуються у контекст світового мистецтва, що вони є затребуваними. І продемонстрували рівень українських приватних колекцій», – пояснює Гриньов.
Він зазначає: потрапити в експозицію Центру Помпіду – мрія будь-якого митця, це визнання й авторитет. Однак навіть для вже відомих авторів шлях до цього неофіційного «міністерства» пролягає лише через приватні колекції. І фонди установи поповнюються в основному за рахунок подарунків.
«Але такі дарунки не можуть робити самі автори, тільки колекціонери або спадкоємці митця. Це у нас в Україні: пройшла в художника виставка десь у залі музею, митець на знак подяки по завершенні може подарувати свою картину. А за кордоном так не прийнято, та загалом у мистецтві так не робиться. Художнє життя як улаштоване? Важливий провенанс (походження, попередня історія витворів мистецтва, – ред.). Кожна робота – це частинка художника, його творіння, дітище, а музей – це крайня точка визнання художника. Він працює, тоді галерея нарешті бере його роботи, колекціонери купують їх, потім у колекції вони живуть своїм життям, виставляються, і вже потім можуть потрапити в музей. А в нашій молодій країні цей ланцюжок іще не діє», – пояснює академік.
ФЕНОМЕН ХАРКІВСЬКОЇ ШКОЛИ ФОТОГРАФІЇ
За словами Гриньова, найбільше зацікавили французьких експертів саме зразки «харківської школи фотографії», яка з початку 1970-х представлена вже трьома поколіннями авторів. Власне, фотороботи складуть близько 80% української виставки.
«Харківська школа фотографії» – це явище в мистецтві, схоже на російський авангард і дадаїзм. Це феномен, на який завдяки нашим зусиллям звернули увагу експерти. «Харківська школа фотографії» почалася з групи «Время», нині добре відомий Борис Михайлов був одним з її учасників. Так, він – яскрава постать, але ж були ще й інші. І тепер це побачили й оцінили. Директор Центру Помпіду Серж Лавінь під час перебування в Києві дякував нам за те, що ми познайомили його з цим явищем. Ви розумієте, це світове визнання», – зазначає Гриньов.
Із Grynyov Art Collection у дарунок потрапили 37 робіт групи «Шило» (Сергій Лебединський, Владислав Краснощок, Вадим Трикоз), 14 робіт Олега Мальованого, 5 робіт Євгенія Павлова, 4 роботи Романа Пятковки, 2 – Сергія Солонського, по одній – Юрія Рупіна та Станіслава Волязловського.
Знімки представлять в оригінальному вигляді, їх не збільшуватимуть та не обрамлятимуть. «Це все вінтажні фотографії, музейні відбитки свого часу, які мають художню та історичну цінність. Наприклад, є роботи 1972 року. Там і іронія, й думка, і передусім майстерність фотографів. Тому що це роботи, котрі технічно складно було втілити. Ось кольорові фото Мальованого – коли не було кольорової плівки і матеріалів! Чи роботи Солонського. Вони добивалися всіляких ефектів технічним шляхом. І тому це фотографічні артефакти», – пояснює колекціонер.
Вирізняється і єдина відібрана робота херсонського художника Стаса Волязловського (1971 – 2018 рр.). Це графічне полотно – розмальоване кульковою ручкою і кавою простирадло.
ОБЕРЕЖНО, СУЧАСНЕ МИСТЕЦТВО!
Розглядаючи фото робіт, які вже відправили до Парижа, відчуваєш цілу гамму емоцій. Тут і подив, і усмішка, й цікавість, і нерозуміння. Спрацьовує стереотипне мислення (красиво – не красиво, подобається – не подобається, пристойно – не пристойно, і тому подібні шаблони для оцінок). І, напевно, в світі сучасного мистецтва пересічній людині не обійтися без провідників. Безумовно, одним із них і є мій співрозмовник академік Борис Гриньов. Науковець, керівник інституту, викладач, колекціонер, енергійна творча особистість. Борис Вікторович пише вірші. За словами Гриньова, деякі сучасні українські художники, яких у соцмережах готові мало не розіп’ясти, добре відомі та затребувані за кордоном.
«Нещодавно я був на виставці Іллі Чичкана в Києві («Psychodarwinism: музейні джунглі» – цикл робіт, присвячений шедеврам класичного живопису з Третьяковської галереї; твори, які «повинен знати кожен», зображено карикатурно, автор висміює музейний пафос та відкидає традицію поклоніння імперському канону живопису, – ред.). 100% робіт викуплено закордонними колекціонерами. Це виставка-прощання, ці роботи вже не повернуться в Україну. А в багатьох людей вона викликала злість. Я пост зробив із фотографіями у себе в Фейсбуці – і такі коментарі були! «Кіч», «знущання», «нащо?». А це просто сучасне мистецтво досягло своєї цілі. Спеціально. Сучасне мистецтво – це і є провокація, що нікого не залишає байдужим. Так само фотографії, відібрані до Помпіду, – це провокація. Це не красивості й не пейзажі», – говорить Гриньов.
Він зазначає, що за кордоном колекціонування фотографій як окремого виду мистецтва дуже поширене, в Україні цікавість до фоторобіт зросла лише в останні роки.
Збирати арт-колекцію науковець почав 27 років тому. Роботи купував у самих авторів, у галерей, на аукціонах. На сайті grynyov.art представлено більш як 2950 робіт – це приблизно дві третини зібрання.
«Починалося все, як у всіх – з антикварних робіт. Але це до тих пір, поки тебе не надурять. Як тільки ти натрапляєш на підробку, а це відбувається буквально на другому-третьому кроці, розумієш, що цим займатися не варто. Тоді починаєш взаємодіяти з художниками-сучасниками, напряму спілкуватися. І ви ж розумієте, багато – це не колекція. Колекція – це те, чого немає в державних музеях і чим державні музеї не цікавляться. І поступово ти доходиш до того, що маєш артефакти музеїв світового рівня», – розповідає академік.
Родина збирає роботи митців, котрих держава Радянський Союз не визнавала: вони сиділи в тюрмах, жили впроголодь і помирали у злиднях. За колекцією Гриньових наразі лектори читають курси студентам, у ній же можна черпати матеріал для наукових досліджень.
«Наша колекція – це відновлення історичної справедливості. Митці 1960-1970-х, 1990-х років ні в які музеї не потрапляли. Наприклад, Волязловський. У нас є весь його архів. Сотні робіт – фото, відео, графічні простирадла, які до нього ніхто не робив, кераміка, з якої він починав. Це докторська дисертація за автором, який уже потрапив у Помпіду», – вважає Гриньов.
Українська виставка в Парижі, що збільшить інтерес до наших митців як за кордоном, так і в самій Україні, відкриється в 2022 році. В останньому листі з Центру Помпіду до Клубу колекціонерів говориться, що українська сторона може всіляко популяризувати майбутню експозицію, з обережністю говорячи лише про дату, бо з нею ще визначаються.
«Звичайно, нам, Клубу колекціонерів, хотілося б, щоб на відкриття завітали представники влади, Міністерство культури, а може й керівництво держави. Це показало б підтримку і взагалі – зацікавленість країни в просуванні українського мистецтва у світі», – зазначає Гриньов.
ДОВІДКОВО. Харківська школа фотографії – явище українського мистецтва другої половини XX - початку XXI століття, визначення ввела у науковий обіг мистецтвознавець Тетяна Павлова та обґрунтувала в кандидатській дисертації. Перше покоління «школи» представлене групою «Время», створеною в 1971 році при Харківському обласному фотоклубі. Фотографи слідували своїй «теорії удару», згідно з якою фотографія має бути сильним висловлюванням. У 1975 році через радикальні творчі практики влада закрила обласний фотоклуб. Однак творчі контакти учасників зберігалися тривалий час. Спільні зйомки і виставки практикувалися до кінця 1980-х. Помітною акцією стала виставка у Харківському будинку вчених (1983), що тривала всього один день і була закрита на вимогу цензури.
До групи приєднувалися нові фотографи, наразі дослідники говорять про три покоління «Харківської школи».
Національний центр мистецтва й культури ім. Жоржа Помпіду – культурний центр, що відкрився в 1977 році з ініціативи французького президента, іменем якого й названий. Центр включає Музей сучасного мистецтва, велику бібліотеку, концертні та виставкові зали, Інститут дослідження та координації акустики й музики. Оригінальна будівля у футуристичному стилі й дуже великих, як для центру Парижа, розмірів стала однією з візитівок французької столиці. Центр ім. Помпіду – один із найпопулярніших музеїв світу.
Юлія Байрачна, Харків
Фото – автора та з сайту grynyov.art