Річард Бачинський-Гувер, сценарист фільму «Гіркі жнива»

Канадський кінематографіст українського походження, автор сценарію першої англомовної художньої стрічки про Голодомор в Україні «Гіркі жнива» Річард Бачинський-Гувер презентував цей фільм у Дніпрі.

Сценарист також відвідав Меморіал жертвам Голодомору та політичних репресій, побував у історичному музеї й Музеї АТО і взяв участь у «круглому» столі на тему Голодомору.

Кореспонденти Укрінформу запитали, які його враження від міста та що він думає про можливість створення у Дніпрі Музею Голодомору.

Виявилося, що Річард Бачинський-Гувер – нащадок давнього українського роду.

- Знаю, що ваша родина постраждала від радянської влади?

- Мій батько лишився сиротою у 8 років. Оскільки близьких родичів не було, його забрали до дитбудинку, де записали під іншим іменем і прізвищем. У Канаді, в провінції Манітоба, мешкав батьків дядько, який виїхав за кордон у першій хвилі еміграції. Але він нічого не знав про долю родини сестри і його небожа, радянська влада не повідомила йому про це. Мій батько зазнав великих випробувань і поневірянь, перш ніж дістався до дядька. Із тим англійським ім’ям, яке йому дали, з психологічною травмою, що він сирота, батько жив усе життя. Пам’ятав українські слова – пічка, вареники, борщ, але ці спалахи пам’яті були поодинокі.

Це все спонукало мене взятися за вивчення української історії. І вже дорослим я знайшов село в Галичині, де, ймовірно, жили батькові родичі.

Старенька жінка у цьому селі згадала, що там жили Бачинські, й у них був маленький хлопчик, він плакав, – говорила вона мені по телефону. Я знайшов таким чином батькового двоюрідного брата і повідомив про це йому. А вони знайшли мамине фото й передали йому. Так мій батько на схилі літ лиш побачив своїх маму й тата.

- Ви використали цю історію в сценарії фільму «Гіркі жнива»?

- Так. Цей образ маленького покинутого хлопчика я застосував у фільмі «Гіркі жнива». На початку стрічки є кадри, де маленький козачок, якого зіграв мій син Женя, їде на баскому коні й навсібіч вимахує шаблею. Моєму батькові так само довелося самостійно протистояти усім негараздам.

Вже тут я зрозумів, що прізвище Бачинських було в Україні досить поширене і мало вагу. Один із далеких родичів, Іван Бачинський – став одним із перших, хто написав книжку про незалежну Україну в 1895 році. Він поїхав в Америку, просив допомоги, але йому відповіли: «Ви дуже хоробрий, але допомогти вам не можемо».

- Ви, мабуть, добре знаєте українську мову й культуру?

- Я не ріс в українській культурі. Мої батьки її вже не знали. Але мама завжди мені говорила: «Ти маєш талант. Ти маєш добру ідею про Голодомор. Помагай Україні, синку, і ніколи не зупиняйся».

Вже пізніше я знайшов гроші, команду, режисера, зйомки проводилися й тут, в Україні, в архітектурному музеї «Пирогів» під Києвом, у самому Києві та в Лондоні. Бюджет фільму – понад 20 мільйонів доларів. Інвестори сказали, що підтримуватимуть цей проєкт не заради грошей, а задля того, щоб людство знало про Голодомор не менше, аніж про Голокост. Щоб світ сприймав Голодомор і Голокост однаково, щоб вони були на одному рівні.

Ідея фільму у мене з’явилася ще в 1999 році, але лише у 2011-му я представив сценарій інвестору з Торонто Іну Ігнатовичу. Весь цей час я працював над сценарієм в Україні, де вивчив безліч історичних документів і свідчень.

У фільмі розгорнуто величезну канву: тут є й історія кохання, й Голодомор, але нам довелося почати з більшовицької революції, нам потрібно було пояснити багато речей – особливо про те, який спротив чинили селяни новому колгоспному ладу й так званому розкуркуленню. Роботу над фільмом закінчували, вже коли в Києві починався Майдан. І в цьому теж є певне знамення. Як тоді, так і зараз українці хочуть показати, що вони нація справедлива та волелюбна.

Голодомор в Україні 1932-33 років – це не тільки трагедія нації, це ще окремі трагічні історії наших родичів, земляків. Якщо не говорити про Голодомор, то молоде покоління і знати не буде. Моя місія – презентувати фільм і звернути увагу, особливо молоді, на історію як вона є, але у такому форматі, щоб ще й зацікавити.

- Як молодь сприймає ваш фільм?

- Наша молодь не звикла довго сидіти. Годину тридцять іде фільм. Але після нього, можливо, вони захочуть піти до бібліотеки – і вивчити, дізнатись, зрозуміти щось більше. «Гіркі жнива» – це наче місток у свідомості. Дніпро – молодець, що хоче відкрити Музей жертв Голодоморів. Це дуже потрібно, необхідно для молоді.

Фільм режисера Джорджа Менделюка та продюсера Іна Ігнатовича «Гіркі жнива» став першим художнім кіно, яке розповість світовому глядачу про трагедію, яка довго замовчувалася Радянського владою та досі є маловідомою за межами України.

Людмила Блик, Дніпро
Фото Миколи М’якшикова