Український гурт Oy Sound System: Музика є повноцінною мовою

Етно-електронна музика українського гурту Oy Sound System підкорювала Нідерланди

Уже сім років команда Oy Sound System грає етно-електроніку. Це музичний напрям, що поєднує в собі електронні й етнічні елементи. Співають українською та англійською, мають одну пісню німецькою.

Oy Sound System ― це дітище Марка Галаневича, єдиного чоловіка-соліста гурту "ДахаБраха", його брата саундпродюсера Тараса Галаневича, гітариста Євгена Слав’янова та вокалістки Вікторії Родько. Oy Sound System об'їздили з концертами майже всю Україну, виступали на Atlas Weekend, мали кілька концертів у Європі.

Тарас Галаневич, який створює музику, та вокалістка Вікторія Родько взялися підкорювати Нідерланди. Свій тур почали з Роттердама. Вони представили новий матеріал, зіграли 5 нових треків, а також уже відомі композиції з першого та наразі єдиного альбому “Attention! Attention!”, над яким працювали близько п’яти років. Гурт певен, що після Нідерландів їхній другий альбом буде створений значно швидше.

Перед самим концертом у Роттердамі вони дізналися, що з технічних причин саундчеку, тобто перевірки техніки, не буде. Під’єднання апаратури та мікрофонів відбудеться вже на сцені, за 10 хвилин до виступу. Звісно, врешті-решт усе вийшло бездоганно. І фактично без перевірки вони дали ідеальний звук.

Як готувалися до виступу, чим надихає Роттердам, про що їхня музика, як вона народжується та якими бачать себе через 5-10 років, саундпродюсер гурту Тарас Галаневич і вокалістка Вікторія Родько, розповіли Укрінформу під клубом у Роттердамі.

ВСЕ ПОЧАЛОСЯ ІЗ САУНДРЕКІВ ДО РОМАНУ

- Що ви поєднуєте у своїй музиці? Міксуєте, якщо можна так сказати?

Віка: - Електронна музика з додаванням… ти кажи.

Тарас: - Спецій (сміється). У нас була гітара в якийсь момент, а зараз… Я не можу сказати, що ми не використовуємо якісь акустичні елементи. У звучанні може бути присутнє будь-що. Це якісь екзотичні духові інструменти, може бути ситар, може бути, знову ж, гітара. Практично все.

- Про що ваша музика? Як ви її створюєте?

Тарас: - Наша музика – передусім про музику, як казав один видатний класик. “Дайте мені більше музики”, – він казав. Для нас музика є повноцінною мовою. Музика має чітке інформативне посилання. Музика визначає не тільки настрій. Ми прагнемо цю мову досліджувати і нею розмовляти.

- Розкажіть про створення гурту. Що то був за роман?

- 2012 чи 2013 рік. Такий літературознавець на той час – Олександр Михед – вирішив написати роман. Написав роман. Вирішив він його не видавати книгою, а продемонструвати, показати його читачам. Десять частин роману разом із десятьма візуальними творами, які підготували окремі митці, та разом із десятьма, умовно назвемо, саундтреками, які власне підготували ми. Ідея про це виникла у Сашка. Він звернувся до Марка. Марко на той час знав, що я щось намагаюся робити з електронною музикою, та запропонував це мені. І вже разом із Марком ми створили цих десять треків. І вже там у якийсь момент до нас приєднався гітарист Євген Слав’янов. Ми зробили це і подумали, що є сенс не зупинятися, а робити щось далі.

- Як народилася назва гурту?

- Вигук “ой” є в українській мові, його практично в усіх народних піснях використовують. Ним починається більшість українських пісень. Цим ми якось демонструємо свою приналежність, використовуємо український мелос час від часу. Sound System – звукова система така.

- Ви пам’ятаєте ваш перший концерт? Яким він був?

Тарас: - Був такий чудовий простір на Подолі, в Києві.

Віка: - Ми грали там учотирьох, а потім уже був Atlas Weekend.

Тарас: - Це були такі – ми намацували, як усе це працює – проби такі.

РОТТЕРДАМ, ЯКИЙ НАДИХАЄ

- Тарасе, ви розповідали, що завжди губите під час концертів свою “бананку” з документами, але потім завжди її знаходите. І зараз вона на вас. Часом доводиться виходити на сцену без попередньої перевірки техніки, як сьогодні, але все завжди зрештою добре. Які ще курйози траплялися?

Тарас: - Ой, ми ж летіли троє (сміється).

Віка: - Зараз розкажу про Люблін. Ми їхали на фестиваль. І ось ми вже приїхали в аеропорт “Жуляни”. І бачимо, що наш літак запізнюється, а в нас трошки впритул усе було. І потім надходить інформація, що рейсу не буде. Ми всі засмучені. Я плачу. Виходжу на вулицю. І моя мама почала питати: “Чи можна якось інакше дістатися?”. Нам кажуть, що можуть відправити нас завтра або в суботу. Нам трошки це не підходить, бо в нас виступ увечері. Та з нашим українським напором зібралося шестеро людей, які кричали: “Квитки!” Ми знайшли квитки на Варшаву. Ми їхали дуже швидко до Борисполя, вилітали на Варшаву, з Варшави нас забирав хлопчик з іменем Барт – і віз нас у Люблін. І ми приїхали, виступили.

- Як узагалі музика прийшла в життя кожного з вас?

Віка: - Я співаю із 3 років. У мене мама – вчителька музики. Тато теж був музикантом. Якось вони виховували це з дитинства в мені. Ще з садочка пам’ятаю пісні в костюмі курчатка біля фортепіано. Мені завжди подобалося співати. Я зараз пішла вчитися грати на фортепіано. А Тараса з-під палиці змушували співати.

Тарас: - З-під палиці мене змушували ходити на город. До музики ніхто не змушував. Родина дуже співоча, але я та мій дядько рідний – ми єдині, кого просили не співати. У 2008-му чи 2009-му році я потрапив на вечірку в київський клуб із назвою “Хліб”. На жаль, його немає. Куди не піду – зачиняють клуби. Роттердаме, тримайся! І я, коли почув той саунд, ті звуки, я відчув якусь залежність від цього. І згодом почав сам досліджувати стилі та напрями.

- Розкажіть про особисте. Чи вільне ваше серце?

Тарас: - Особисте життя тому й особисте, що воно мало би стосуватися, мінімум, мене, максимум – двох людей.

- Тоді так – у дівчат, які прийдуть вас послухати, є шанс?

Віка: - Є, є, є.

- А у хлопців є шанс?

Вікторія: - Насправді є таке, що після концерту підходять хлопці, фотографуються. Щодо особистого, то я погоджуюся з Тарасом.

- Вікторіє, розкажіть про тату. Що вони означають?

- На шиї було колись моє перше татуювання – одна маленька нотка. Я собі зробила подарунок на 18 років. Звичайно, я себе хотіла поєднати з музикою. Це було таке зважене рішення. Я дуже довго думала – місяці чотири. Я потім дуже довго приховувала це від мами.

Тарас: - Думала, яку нотку вибрати (сміється).

Віка: - Мама ж – учителька музики. Соромно. А потім буквально через 2-3 роки я вирішила, що треба трошки збільшити татуювання, на всю спину. Увесь нотний стан. І я підійшла до цього творчо: нотки, і там також є орнамент полтавський, бо я родом із Полтави.

- Два роки тому ви випустили перший альбом. Над ним ви працювали п’ять років. Чому так довго та що вас надихає? Можливо, Роттердам може надихнути вас на другий альбом?

Віка: - Я вам хочу сказати, що сьогодні Тарас надихнувся на написання нового треку. Буквально годину тому. Тож я хочу сказати, що Роттердам однозначно нас вмотивовує написати ще багато класного матеріалу.

Тарас: - Я рум’янію?

- Чому Роттердам?

Тарас: - Ми, коли приїхали сюди, то зрозуміли – чому. Це фантастичне абсолютно місце. Суб’єктивно все, звичайно, але це дуже наше місто. І тепер ми мріємо виступати тут регулярно. Енергетично це якась фантастика. Навіть краще, ніж Франик (сміється). Якщо без жартів, то історія полягає в тому, що це не просто концерт у місті Роттердам. Це до певної міри освітньо-розважальна програма. А ще – фестиваль Westerpop у Делфті. Дякуємо Music Export Ukraine за можливість представляти Україну в Нідерландах.

- Яким ви бачите гурт через 5-10 років?

Тарас: - Є плани. Треба зробити ще один альбом. Треба зробити візуальне шоу, колись ви дізнаєтеся, що це за шоу. Роттердам дізнається.

Віка: - Я бачу розвиток нашого гурту. Я дуже рада, що ми в Роттердамі. Це для нас велика честь, що нас можуть почути тут.

Ірина Драбок, Гаага

Фото та відео автора