Фестиваль весільних лабухів: російську попсу не граємо принципово
В репертуарі – «Гуцулка», «Горіла сосна» та «Дівчина з Коломиї, висока причьоска»
Серед "святкових прем'єр" минулих вихідних в Івано-Франківську чи не найбільш оригінальнішим був фестиваль весільно-ресторанної музики «Лабух-фест», який зібрав музикантів Прикарпаття. Доки франківці підспівували народним хітам, Укрінформу вдалося з'ясувати, які ж музичні смаки сформувалися в українців на 26-му році Незалежності, чи замовляють російську попсу, і як довго може тривати весілля в Карпатах.
ДУЖЕ ХОЧЕМО ОТРИМАТИ ВРАЖЕННЯ ЛЮДЕЙ
Ідея проведення фестивалю весільно-ресторанної музики належить владі Івано-Франківська. Точніше, заступнику мера міста Олександру Левицькому, якого в народі ще називають «чоловіком Божим» після того, як він у післяреволюційний час намагався пояснити місцевому художнику, що той має мовчати, коли говорить посадовець, за якого «проголосувала купа людей». Саме він очолив журі фестивалю «Лабух-фест», призовий фонд якого склав 40 тисяч гривень.
«Це моя ідея. Найперше ми шукали можливість розвинути мистецьку і фестивальну діяльність в Івано-Франківську. Ми не хотіли проводити аналогію з заходами, які започаткували інші міста. Шукали власну родзинку. Відомо, що існують закриті форуми, заходи у весільних музикантів, коли вони після весільного сезону збираються, віддають частину гонорару на спільне частування і там організовують змагання, так званий конкурс лабухів. Ми хотіли привідкрити завісу отої змагальності між справді висококласними музикантами», - розповідає Олександр Левицький.
Він додає, подібний фестиваль – це лише перші кроки. У майбутньому захід може перетворитись у конкурс весільно-обрядової музики, який повністю продемонструє весільні обряди Гуцульщини, Опілля, Бойківщини з сучасними колоритними нотками. Мовляв, життя бере своє. Люди одружуються, а коли є весілля, то має бути і добра музика.
«Такі фестивалі ніде не проводяться. Раніше, знаю, була спроба започаткувати щось подібне у Львові, але підтримки ця ініціатива не отримала. Можливо, організатори не належно оцінили статус весільних музикантів, а це – окрема каста у мистецькому середовищі, дуже високі професіонали. У нас всі люблять весільну музику. Тому дуже хочемо отримати враження слухачів, людей, бо музиканти завжди грають для аудиторії. Я три тижні перед постом теж був на весіллі. Танцював усі танці: польку, фокстрот, вальс. Я народжений в селі, походжу звідти, одружений на дівчині з села, а тому для мене це не чуже. У мене хто грав на весіллі? Кумик Ігор. Це - відома капела. Вони знають мене з народження, написали про мене вірш. Тоді ще не було історії з «чоловіком Божим», але їх твір виявився жартівливим, веселим і дотепним», – пригадує Олександр Левицький і запевняє, що на конкурсі «Лабух-фесту» до уваги братимуть уміння проводити весілля, тобто тамадування, якість виконання музики наживо та креативність.
ІНСТРУМЕНТИ – ЦЕ НАШЕ ЖИТТЯ
Доки ми з'ясовуємо умови конкурсу для лабухів, на сцені звучить «Дівчина з Коломиї, висока причьоска». Пісню Братів Гадюкіних грає місцева група «Маник Бенд». У їхньому репертуарі є не лише українські пісні, адже весілля у Польщі для них – звичне запрошення. Музиканти на нього відгукуються. Щоправда, коли немає весілля, корпоративну, чи фестивалю в Івано-Франківську.
«Ми не суто весільні музиканти, ми – професіонали. Ось на осінь половина нашого колективу їде працювати в Женеву, клавішник – у Швейцарію. Барабанщик має підписані контракти у Мюнхені, а мій син, що теж грає у групі, учора поїхав у Чикаго. Там працює саксофоністом, а з вересня навчатиметься у вищій джазовій школі США. Зараз на весіллях треба мати дуже великий репертуар. Замовляють і Челентано, і Майкла Джексона. На кожному весіллі в Карпатах «на ура» сприймають пісню Василя Мельниковича «Гойра, у Карпатах весілля». Композитор пише коломийки, переробляє народні пісні. У нас існує здорова конкуренція. Якщо не буде, як кажуть, два музики і три ноутбуки, тоді звучатиме якісна музика», - розповідає Володимир Маник.
Він пригадує, своє перше весілля відіграв у лютому 1977 року. Тоді навчався у сьомому класі. Інструментів, каже, майже не було. Одну колонку зичили у кіномеханіка. Замість мікрофона «ставили графін від самогонки і так співали». Перші зароблені гроші – 40 радянських рублів. За них мама купила йому куртку, аби не мерз узимку. Тепер, каже, музиканти на весіллі можуть за день заробити близько 100 доларів. Коли – менше, коли – більше. Вистачає на потреби, але й на інструменти, стверджує, не шкодують.
«Інструменти у нас дорогі, бо це – наше життя. У мене труба коштує 4 тисячі доларів, у сина саксофон – 18. Барабани по 5 тисяч доларів, мікрофон, від 300 до 1,5 тисячі. Люди на весіллі хочуть якісної музики. У нас переважно замовляють українську естраду. Кажуть, ворожої російської нам не треба. То ми граємо італійські, англійські, польські пісні. Недавно для грузинів вивчили три їхні твори, гості залишились під враженням», – розповідає Володимир Маник.
НА ГУЦУЛЬЩИНІ Є СЕЛА, ДЕ ВЕСІЛЛЯ ПОЧИНАЮТЬ ГРАТИ У ЧЕТВЕР
Косівський дует «Браво» працює сім років поспіль. Після Рівненського державного гуманітарного університету Василь Лутчак і Зиновій Кіт влаштувались на роботу у районному будинку культури. Нещодавно дует повернувся із зони АТО. Там виступали в програмі «Гордімося друзі, що ми українці».
Інструментальний дует – дуже популярний на гуцульських весіллях, бо тут, окрім цимбалів і сопілки, полюбляють баян та акордеон. А на цих інструментах хлопці легко можуть «врізати як народні пісні, так і класику».
«Знаєте, в нас у Косові і у навколишніх селах, весілля відрізняються від забав у місті. Є села, де весілля починаються у п'ятницю, а є, що й у четвер. Тоді в лісі рубають ялицю, або ж смереку. Дівчата починають її вдягати. Під час цього обряду звучить суто гуцульська музика. Найбільше в нас замовляють танцювальну народну «Гуцулку». В середньому вона триває півгодини, але буває і довше. Танці на весіллі можуть тривати й до обіду. Втім, ми стараємось відіграти на ранок неділі, не довше 8 години, бо священики просять завершити весілля до початку Служби Божої», - зауважив Василь Лутчак.
ШКОДА, ЩО У ВИННИКА МАЛО УКРАЇНСЬКИХ ПІСЕНЬ
Гурт «По цимбалах» найчастіше працює на весіллях в Івано-Франківську. Колектив має не лише професійних музикантів, але й солістів.
«Для нас «по цимбалах» – це не стан душі, а по інструменту», - розповідає учасник гурту «По цимбалах» Віктор Хорт.
«Часто граємо депутатам, відомим людям, але називати їх не будемо. Російську попсу, буває, замовляють, але ми принципово її не граємо. Є багато української якісної музики. Найчастіше замовляють щось веселе. Як не заграємо «Гойра, весілля», то люди нас не розуміють. Винника зараз дуже люблять, просто шаленіють від його творів. Шкода, що у нього мало українських пісень. Часто просять «Наречену», - зізнається Віктор Хорт.
«Дружка не прийшов, а я був у білій сорочці. То мусив кружляти з другою дружкою в танці. Працюю на весіллях із шести років. Не жаліюся. Пам'ятаю весілля на 380 людей. Менше 80 - не пригадую. Найпопулярніша пісня? «Горіла сосна». Я не співаю російською, бо її не знаю. Можу лише англійською і українською», - говорить Василь Васильович з «Народного дому» Івано-Франківська.
Зважаючи на свій солідний весільний стаж, він запевняє, музиканти мають йти на весілля голодними, професійно грати, а заробляти так, «аби вистачило від суботи й до суботи».
Самі ж організатори констатують, що охочих взяти участь у такому заході поки не багато. Зголосились лише 7 колективів. Жартують, може, музиканти бояться конкуренції, а можливо, проводять «розвідку» – що ж воно таке. Втім, сподіваються, що музична складова доповнить калейдоскоп весільних розваг.
«У місті раніше були весільні фестивалі. Коли весільні агенції, виробники суконь, аксесуарів змагалися між собою. Це вже знайшло підтримку. Я сподіваюсь, що музика – це та складова, яка стане мистецьким доповненням до цієї індустрії», - зауважив Олександр Левицький.
Ірина Дружук, Івано-Франківськ