Сергій Проскурня, креативний супервайзер Євробачення-2017

31.05.2017 17:20

З українців хотіли зробити фріків, але ми цей сценарій забанили!

Так уже є, що для нас масштабний проект міжнародного рівня щоразу перетворюється на випробування національної спроможності. І Євро-2012 чи Євробачення-2017 – це вже не просто футбольний чемпіонат або пісенний конкурс. Це – виклик! Переважно власній непереборній здатності створювати проблеми, а потім у героїчний спосіб їх долати. Так було і з найбільшим культурницьким проектом в Україні цього року – Євробаченням.

Зміна організаційної команди, тендерні затримки, творчі баталії... Країна в очікуванні конкурсу спостерігала за цим із цікавістю, а ЗМІ – особливо прискіпливо. А проте деякі подробиці організації конкурсу так і залишилися поза екраном.

Про перебіг подій за лаштунками сцени, про неминучу зміну тренду Євробачення, про його політичну заданість вже від моменту створення конкурсу – у розмові кореспондента Укрінформу з креативним супервайзером Євробачення-2017, театральним режисером Сергієм Проскурнею.

ОСТАННІМ ЧАСОМ Я ЗДІЙСНЮЮ ПРОЕКТИ, ДЛЯ ЯКИХ ХАРАКТЕРНА ІДЕОЛОГІЧНА, ПРОПАГАНДИСТСЬКА СКЛАДОВА

- Ми говоримо про Євробачення. Що вдалося і що не вдалося на Євробаченні-2017? А також про те, як Сергій Проскурня потрапив у шоу-бізнес.

- (Сміється). Відверто кажучи, після фестивалю «Червона рута», який ми робили у Чернівцях 1989 року, де я був одним з розробників концепції фестивалю, співавтором усіх сценаріїв і головним режисером, я не те що вирішив не ходити більше в шоу-біз, але віддавати цьому найменше часу. Через те, що справжня робота в цьому напрямку потребує неймовірних зусиль і просто повного включення! Якщо цим займатися професійно, досягати гарних ефектів і результатів, то ця робота мусить бути 36 годин на добу. А я все-таки - театральний режисер, і в мене тоді на старті був театр-студія «Будьмо!». Ми ставили п'єси українських авторів, і нас дуже добре знали в цілому світі, тому що 8 місяців на рік ми були на гастролях, за кордоном, на фестивалях.

До речі, почали виїздити в 1990 році, ще за радянських часів, і досить успішно працювали. Моїм акторам, серед яких був, між іншим, і Василь Вовкун, дуже заздрили, тому що ми поверталися з крутими гонорарами. На той час, у 1990-91 роках, привезти 300 доларів в Україну з фестивалю в Італії – це були дуже великі кошти!

Так що час від часу я повертався в цю стихію, але тільки вибірково, через те, що багато друзів залишилося після «Червоної рути». Власне, вся наша команда досить дружня і досі. Часом я допомагав Марійці Бурмаці, робив постановку презентації її першої платівки. Постійно працював з рок-гуртом «Кому Вниз», із сестрами Тельнюк. Це окремі проекти, які продовжувалися протягом всіх цих років.

Я також робив фестивалі з Українською греко-католицькою церквою, в основному у Львові, ну і часто в Києві. Та ці постановки були ближчі до театру, а не до естради.

- Але ви також час до часу виступаєте як режисер-постановник державних заходів – 25-річчя незалежності, День захисника України і так далі. Чому вам це цікаво? І до чого тут історія з Євробаченням?

- Так, не секрет, що останнім часом я здійснюю проекти, для яких характерна ідеологічна, я навіть сказав би пропагандистська складова. І зараз я досить часто вживаю в своїх інтерв'ю ці поняття – ідеологія, пропаганда, агітація, тому що без цього ми незалежну Україну не захистимо і наше майбутнє не побудуємо. Якщо нас б'ють в інформаційному полі, й в основному ми потерпаємо від інформаційної – і дуже серйозної – ізоляції у світі, то тільки через те, що наш ворог, сильний і потужний, виділяє дуже великі кошти на агітацію, пропаганду і контрпропаганду, і особливо за кордоном.

У зв'язку з цим моя участь в оргкомітеті Євробачення була досить органічною. Я не збирався займатися постановками і самим конкурсом через те, що це – окрема сфера і до цього треба мати і хист, і знання, і вміння. І досить самокритично про це скажу: треба знати цей предмет для того, щоб ним займатися. А Євробачення ніколи не було предметом моєї уваги.

ВІД СВОГО СТАРТУ, З 1956 РОКУ, ЄВРОБАЧЕННЯ МАЛО ЧІТКІ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ МОТИВАЦІЇ

- А ви його дивилися взагалі впродовж усіх років?

- Так, я дивився. Мені було цікаво. І я прекрасно розумів, що Євробачення – це один з мистецьких інструментів до серйозних суспільно-політичних процесів у Європі. Коли в 1956 році готували перший конкурс, він все-таки мав абсолютно чітко артикульовану мету – відновлення через пісню діалогу між країнами, які під час Другої світової війни часом були на протилежних фронтах.

- А ми тим часом думаємо: чи в потрібному напрямку рухається Євробачення? Чи не занадто воно політизується?..

- Позірно Євробачення з самого початку було не політичним, але по суті своїй мало абсолютно чіткі суспільно-політичні мотивації. І я навіть зі своїми друзями перед самим початком Євробачення-2017 закінчив роботу над 7-серійним телевізійним фільмом «Євробачення. Еволюція», де ми протягом перших 6-ти серій розповідаємо всю історію конкурсу, ставлячи акценти саме на цих його цікавих моментах – пошуку форми і пошуку діалогу між народами, між країнами.

Я виступав як ініціатор ідеї і як продюсер, і цей фільм ішов з повторами на UA:Перший. Ми його показували як один з основних контентів на Поштовій площі. Щоб туди приходила публіка, ми організували конкурс караоке-Євробачення.

- Так, ми про це знаємо. Це був конкурс караоке з найпопулярніших пісень Євробачення за всі роки.

- Цей конкурс мав досить велику активність. В останній день було подано більше 60 заявок на участь у ньому. Так от, саме для контенту ми почали збирати ці матеріали.

Після призначення в оргкомітет я почав вивчати історію Євробачення і зрозумів, що це надзвичайно цікаво ще й з точки зору розвитку технологій телебачення, розвитку телебачення як мистецтва, розвитку пісні в аспектах аранжувань, оркестровок, розвитку моди або впливів Євробачення на світову моду. І не тільки в музичному плані, а й у плані дизайну одягу, декорацій, сценічного оформлення, спецефектів. Це все пов'язано, перш за все, з Євробаченням, уявляєте?

Тобто Євробачення завжди було величезною лабораторією мистецтва телебачення. І не було б Євробачення, скажімо, ми б не мали навіть таких яскравих, потужних явищ у шоу-бізі, як великі концерти-вистави, великі постановки зірок світового рівня. Через те, що все-таки на Євробаченні кожна пісня завжди була зроблена як маленька вистава. І, власне, останнє Євробачення ще раз підтвердило, що можна в досить одноманітному музичному матеріалі досягти якогось неймовірного постановочного розмаїття.

САЛЬВАДОР СОБРАЛ НІ НА КОГО НЕ СХОЖИЙ – САМЕ ТОМУ Й ПЕРЕМІГ!

- Так, матеріал справді був одноманітний і здебільшого передбачуваний. Але голосування довело, що перемогли не новітні технології і спецефекти, не постановки. А проста лірична пісня у проникливому виконанні Сальвадора Собрала. Ми в Укрінформі відразу так і написали: цей факт окреслив тенденцію – Євробачення потребує змін, повернення до мелодії, до гармонії, до душі, до почуттів...

- Сальвадор Собрал переміг тому, що він був абсолютно ні на кого не схожий! Я почав навіть не до першої репетиції, а раніше дивитися на YouTube виступи артистів, які мали приїхати в Київ, – і вже тоді зрозумів, що ми будемо мати дуже цікавий експеримент з його творчістю. Він неймовірно цілісна особистість, яку не можна розділити на складові: текст, музика, сценічний образ, пластика, тембр... Ми не можемо окремо говорити про жоден з компонентів! Скажімо, є співаки, про яких можна сказати: о, який він має тембр, але у нього погана музика і нецікаві тексти. У Собрала ж усе повністю гармонізовано, і це цілісне явище. І в зв'язку з тим, що це явище, він і мав усі шанси перемогти!

І я перед його виходом на сцену до нього підійшов і на це благословив. Я був абсолютно переконаний, що він переможе!

- Це неймовірно! Ви берете на себе сміливість сказати, що передбачали його перемогу?

- Так! Але я говорив про це тільки у вузькому колі друзів і відмовлявся відповідати на це запитання журналістам саме для того, аби не зурочити.

- Тобто вам він так сподобався і ви за нього вболівали?

- Я сказав чому. Тому що він абсолютно оригінальний, ні на кого не схожий – і саме через це переміг. Крім того, минулого року ми мали такий феноменальний здвиг, який я ще тоді назвав «феноменом успіху Джамали» – коли всім набридли ритм і безтурботність і перемогла пісня з дуже сильним драматизмом, з дуже сильним смислом, і знову-таки політичним. І хай би хто мені що казав про те, що Євробачення – це не політичний конкурс...

- Але це все-таки пісенний конкурс!

- Це - пісенний конкурс, а пісня може стати трибуном. Пісня може виражати настрої цілого народу. І, власне, це і було запорукою перемоги Джамали!

Мені тільки зараз не зрозуміло, чому продюсер співачки Ігор Тарнопольський не цінує ті, скажімо, зусилля, яких докладає величезна команда людей для розвитку бренду «Джамала» і для допомоги йому як продюсеру. Замість того, щоб подякувати цим людям, він звинувачує, вивищується за рахунок професіоналів, які просто займалися розкруткою Джамали.

- Ви маєте на увазі інцидент, коли Джамалу не пустили на червону доріжку?

- Я маю на увазі всі його висловлювання. Він дав величезне інтерв'ю. Ця публікація просто підірвала інтернет в аспекті того, що все пройшло чудово, всі задоволені, Джамала тричі виступала на Євробаченні-2017, а він шукає винних, чому Седюк вийшов з цим атракціоном і чи не винен у цьому хтось з організаторів... У нього винні всі за все. Він виставляє рахунки за все, причому обурливо ображає багатьох людей.

Моя дружина, абсолютно миролюбива казанська татарка, яка завжди співчувала Джамалі, була на боці цієї естетики, а не на боці бездумного шоу-бізу, це прочитала і запитала, чи не хочу я подати на нього в суд.

- І що, ви не хочете подати на нього в суд?

- Та ні. Це буде вивищувати його ще більше.

МИ ТАКИ ВРАЗИЛИ ЄВРОПУ НОВОЮ МУЗИКОЮ ЗАВДЯКИ ВИСТУПАМ ОNUKA І МОНАТІКА

- Чи не здається вам, Сергію, що у нас щось не так з національним відбором? Чи ми занадто серйозно цей конкурс сприймаємо – в плані обов'язково перемогти?

- Ні, після того, як ми з вами говорили про історію Євробачення, про його зачин і про його суть, якраз я почав ставитися до нього серйозніше. І мені видається, що це для нас, українців, досить важливий шанс. Ми не маємо потужної агітаційної складової в світі, – все-таки Україну продовжують ідентифікувати з Чорнобилем, братами Кличками і Андрієм Шевченком, хоча тепер уже і з Джамалою, – і нам треба набирати цих потужностей саме в цьому напрямку, в напрямку промоції України в світі. І Євробачення дає нам такий досить виразний шанс. Ну, а те, що воно приїхало в Україну, і те, що тут все пройшло на високому рівні, без ексцесів і без жертв, – то слава Богу. Тому що, скажімо, остання історія з терактом у Манчестері ще раз говорить про те, що все-таки наші безпекові служби спрацювали надзвичайно добре. От кому вже треба дякувати і низько вклонитися – це всім хлопцям, які забезпечували безпеку!

- Наш рок-гурт О.Тоrvald європейську публіку не вразив. А от ONUKA – так. Це було передбачувано?

- Знаєте, як ONUKA потрапила на Євробачення? Експерти ЕBU були у Києві і пішли на її концерт у Жовтневому палаці. Після концерту ми коротко обмінялися враженнями. І всі в один голос казали, що це треба показувати, і що вони були здивовані, чому ONUKA не брала участі в українському відборі. І тоді вже було зрозуміло, що якщо ONUKA виступить у фіналі, й це побачать 55 країн і сотні мільйонів телеглядачів, то важко навіть передбачити, наскільки зросте її популярність у цей момент. І, власне, Європа побачить іншу Україну, ніж ту, яку планувалося показати.

- А виступ Монатіка. Чия це була ідея?

- Монатік – це була ідея конкурсного продюсера Крістера Бйоркмана. Йому потрібний був на початку дуже динамічний номер, як такий движок, що заведе цю машину, і вона в темпі буде рухатися.

У ФІНАЛІ БУЛА ОДНА ЕМОЦІЯ – ВИДИХНУТИ ГЛИБОКИЙ-ГЛИБОКИЙ ВДИХ ЦИХ НАПРУЖЕНИХ МІСЯЦІВ

- Окей. Але важливо зрозуміти, чому ви стали все-таки креативним супервайзером.

- Я повторюю, що не збирався брати на себе цю функцію, я збирався займатись зовсім іншими речами. Тому що у нас агентство, і ми працюємо над проектами, це планова робота, і я не сподівався, що буду 36 годин на добу займатися виключно Євробаченням. Натомість я змушений був через це Євробачення їх закрити або перенести на рік.

Власне, моя участь в оргкомітеті, який час від часу збирався у Кабінеті Міністрів, і потім у робочих групах на прохання міністра культури Євгена Нищука і на прохання інших очільників дала мені певні відчуття процесу. І я зрозумів, що люди, які взялися за втілення проекту Євробачення в Україні в 2017 році, мають свідому мету цю роботу завалити.

- Який цікавий поворот! Нам всього-на-всього відомо те, що перша команда, яка працювала над проектом, повідомила в пресі.

- Я хочу сказати, що якби та група, яка прийшла їм на зміну і в результаті довела все до фіналу, почала займатися цим у липні або хоча б у жовтні, ми мали би ще більш виразний ефект, ніж зараз. Тому що 15 грудня, коли було прийнято рішення змінити команду, відставання по технологіях, по технічних завданнях, по виписках документації для проведення тендерів, по сценаріях, власне по дуже багатьох аспектах, було на 3 місяці.

Ви знаєте, що EBU, Європейська мовна спілка, дуже чітко контролює всі технологічні лінії. В кіно й у інших продакшнах є таке поняття, як «лінійний продюсер» або «лінійне продюсування», «лінійна організація». Є лінія сцени, звуку, світла, контентів, відеоарту, мультимедіа, організаційних питань, транспорту, забезпечення проживання готелями – це все паралельні лінії, які з'єднуються в єдину крапку, в точку зборки для того, щоб реалізувати цей продакшн. Так от, тільки 7 квітня наші партери з EBU констатували, що ми запізнюємося на 72 години.

Люди, стара команда, мали амбіції взяти на себе відповідальність, а потім намагалися всіх зробити винними. Я пам'ятаю, як на робочих групах ці люди постійно говорили: нам Кабмін не зробив цього; нам міністр культури не зробив цього; ми відстаємо, тому що нас не забезпечили, нас не попередили, нам не сказали... Є протоколи цих засідань!.. А потім у листопаді вони почали виносити все це в медіа – і одержали серйозне попередження про те, що інформація конфіденційного характеру не може бути предметом суспільних обговорень. Власне, всі претензії, які вони висловили в своєму публічному зверненні, вони артикулювали проти себе.

- Ви вважаєте, що вони просто розписалися у своїй безпорадності?

- Саме з них треба було питати, чому так сталося і чому змушені були прийти люди, які просто засукали рукава і почали рятувати ситуацію. Але ми, прийшовши, домовилися між собою, що нікого ні в чому не будемо звинувачувати, тому що ми самі переживали, яким буде результат роботи.

І тому, коли все нарешті склеїлося і ми побачили на екранах те, що побачили всі, навіть не було емоцій радіти, тому що була одна-єдина емоція – видихнути оцей глибокий-глибокий вдих...

- Сергію, ви, власне, самі напросилися в цю нову команду?

- Так, на засіданні оргкомітету в присутності Прем'єр-міністра України, презентуючи свою частину роботи, адже до того погодився бути постановником червоної доріжки і церемонії відкриття, я попросив оргкомітет призначити мене креативним супервайзером цього конкурсу. Тому що я хотів контролювати всі сценарії і мені потрібні були повноваження, щоб впливати на процеси від «А» і до «Я».

- Дозвольте зразу уточнити. Чи на той час Олег Бондарчук, який був креативним продюсером конкурсу, уже пішов з команди?

- Він жодного разу не з'являвся взагалі. У мене, власне, стався конфлікт із шоу-продюсером Стюартом Барлоу, після цього я і попросив повноваження. Саме для того, щоб говорити з ним з позиції, яку мені довірила держава. Тому що сценарій, який пропонували Стюарт Барлоу зі своїми співавторами, не мав бути втілений! І ми його забанили!

Можливо, через якийсь час я це опублікую для того, щоб просто люди розуміли, що відбувалося.

КОЛИ ГОТУВАЛИ ЄВРОБАЧЕННЯ, БУЛО ВІДЧУТТЯ, ЩО МИ В ЯКІЙСЬ ДЕТЕКТИВНІЙ ІСТОРІЇ

- Ні, Сергію, ви маєте це розказати зараз. І пояснити, до речі, і попередньо сказану вами фразу про те, що «Європа побачить іншу Україну, ніж ту, яку планувалося показати». То що ж то був за сценарій і що планувалося показати?

- От ці три інтервал-паузи по три хвилини – це мав бути серіал «Україна для чайників», який був просто обурливий. І не тільки з моєї точки зору, а й з точки зору людей, що відповідають за ідеологію в країні і яким я давав це почитати. І вони жорстко вимагали від мене, щоб ми написали інший сценарій, тому що це був сценарій про Україну як країну фріків. Причому фріками були досить відомі люди, світової популярності.

- І над цими інтервал-паузами працювали разом Бондарчук і Стюарт?

- Ні, Стюарт мені казав, що він не бачив Бондарчука взагалі. І Бондарчук ніколи не приходив на наші фокус-групи, він не займався ні з авторами брендбуку, не брав участі навіть у наших дискусіях відносно емблеми, відносно слогана.

«Україна для чайників» – це була ідея Стюарта.

- Він вважав, що це креативно і має бути цікавим для Європи? Такий своєрідний підхід.

- Так, він вважав, що він «чайник» сам, і от таку Україну він бачив. А ви знаєте, що Стюарт для «Щоденника Євробачення» на UА:Перший дав інтерв'ю в туалеті телецентру, закцентувавши, що якщо тут такі туалети, то тут буде і таке Євробачення? І це теж був один із скандалів.

Часом мені взагалі здавалося, що ми перебуваємо в якійсь абсолютно детективній ситуації.

...Але далі все скінчилося тим, що приїхав Крістер Бйоркман. Він кілька разів приїздив у групах експертів, але у зв'язку з тим, що проводив національний відбір у Швеції, то не міг бути з нами в Києві постійно, і постійно був Стюарт Барлоу.

І Крістер, як один з найважливіших кріейторів Євробачення, одразу що називається в'їхав у ситуацію і наголосив на тому, що питання презентації України, українських номерів, української тематики інтервал-пауз й українських інтро - це справа українців. І що креативним супервайзером мусить бути українець.

Коли я йому подякував за розуміння ситуації, він напівжартома- напівсерйозно сказав: ну, у нас же стара історія, у нас прапори одного кольору і я прекрасно знаю, хто такий Мазепа!

Зрештою Стюарт Барлоу одержав обмежені повноваження, а Крістер став шоу-продюсером. Ми з вдячністю використали кілька ідей Стюарта і разом доопрацьовували народний інтро до другого півфіналу.

- Це той знаменитий тепер номер, де наші ведучі грали на сопілці і на акордеоні? То це була його ідея чи ваша?

- Ні, моя ідея була поєднати український етнос з мелодикою Євробачення. І вона прослідковувалася повністю через усю драматургію, починаючи з відкриття, де на лоні природи грали хіти Євробачення, і закінчуючи цим тріумфальним масовим номером з гопаком під пісню Рибака. Це була ідея поєднання.

Стюарт, до речі, не сприйняв і мою ідею використати прекрасні кадри з Film.UA - з дівчатами, які одягають українські традиційні строї і намисто, намисто, намисто... Він відкинув її категорично! І тільки завдяки тому, що приїхав Крістер, нам вдалося повернути це назад. І таким чином Україна з перших кадрів заявила про себе як про країну краси, гармонії, молодості, традиції, як про щось сильне і ніжне водночас.

- Знаємо, що були і творчо-ідеологічні суперечки щодо слогана конкурсу...

- Це була довга історія. Ми запропонували Сelebrate Unity - Святкуймо єднання, що було для України надзвичайно актуальним в аспекті наших євроатлантичних і європейських суспільно-політичних векторів. Але керівництво ЕВU звинуватило цей слоган в політизованості і запропонувало нам Сelebrate Hаrmony. Доводилося дуже довго переконувати, що в країні, де війна і де не така проста ситуація, святкувати гармонію - значить, наражатися на дуже серйозне нерозуміння українського суспільства. І тому з'явився слоган Сеlеbrate Divеrsity. І в українській версії все-таки я запропонував не «святкуймо», а «вшануймо»... Так що з цього моменту я вже почав працювати над Євробаченням і вдень, і вночі.

І це вийшла така дуже копітка робота. Надзвичайно складна. Вона була часом просто хірургічною. Можливо, колись, коли ця хвиля емоцій спаде і здується піна з келиха цієї амброзії, вдасться про це написати щось суттєве.

- Мабуть, варто про все це написати, щоб це свято, ці хвилювання, ці емоції не забулися. Мабуть, незважаючи на всі труднощі, які довелося подолати, Україні потрібне було Євробачення.

- Україні потрібне було Євробачення, по-перше, для того, щоб зафіксувати перемогу Джамали з піснею «1944» і цю історію довести до тріумфального закінчення. І те, що переміг Собрал, – і ми вже про це говорили, - свідчить, що тренд Євробачення після виступу Джамали дуже сильно змінився. І суспільству, і цілому світу, і всім, хто голосує, віддає свої голоси за пісню, потрібен смисл, потрібна мелодія, потрібне слово і потрібна сильна, яскрава, ні на кого не схожа особистість.

- Які найкращі слова виникають зараз, коли ви згадуєте про це? І яке все-таки головне досягнення Євробачення, проведеного в Україні?

- Головне досягнення – це абсолютно чітко зартикульовані висловлювання закордонних гостей, які поверталися з Києва в інші країни і які транслювали це через The New York Times, через The Guardian, через інші потужні засоби масової інформації, яким люди довіряють. Це те, що Україна показала себе як країна неймовірної краси: людей, історії, культури, природи, кухні, яку вони всі хвалили, приязнь людських стосунків і тієї радості, яку вони пережили.

Валентина Пащенко, Укрінформ.

Фото: Павло Багмут