Дмитро Ступка, актор театру та кіно
Дідусь завжди нам повторював: талант дає Бог, тож маєш цим не хизуватися, а лише плідно працювати
- Про ім'я поки не знаю, але мене впізнають на вулиці, у кав'ярнях… Підходять, просять дозволу зробити зі мною селфі. Є люди, які ходять на мої вистави, тож поскаржитися на брак уваги глядачів не можу. А щодо прокату, то справді ситуація не найкраща. Я водив друзів на цей фільм, і зали дійсно не були заповнені, хоча картина всім знайомим дуже сподобалася. Можливо, у нас ще не утворилася мода ходити на власне кіно, як це відбувається, наприклад, в Польщі чи Франції. А от на телеекранах українські фільми йдуть досить жваво. Скоро на замовлення каналу ICTV зніматимуть 4-серійний фільм на основі «Правил бою». Тож у кінці місяця у нас ще буде два тижні дозйомок, щоб створити телесеріал.
- Спортивна картина про бокс мала б зібрати аншлаг, адже це молодіжний екшн. Кого з виконавців могли б виділити?
- Головну роль зіграв Влад Никитюк, з яким ми раніше зустрічалися в «Тінях незабутих предків». Ще зайнятий Женя Галич, фронтмен групи «OTorvald». Картина розповідає про жорстку конкуренцію боксерських клубів, що утримуються олігархами. Стас Боклан грає одного з них. Образ тренера створив Олексій Горбунов. Зайнятий у картині й боксер-чемпіон Олександр Усик, що зіграв самого себе. Тож команда зібралася справді зіркова. І історія закручена дуже міцно. Звичайно, вона вигадана, але на презентації в Харкові до нас підійшла дівчина й розповіла, що подібна ситуація відбувалася насправді з її хлопцем. Тому багатьох це кіно чіпляє. Тож я раджу всім, хто ще не подивився картину, переглянути її. Розчаровані не будете. Я грав в картині молодого бандита з вулиці, який прагне заробити гроші, тому вдається до крадіжки спеціальних медикаментів…
- Вам хочеться грати таких поганців?
- А чому ні? Це цікаво. Дає змогу побешкетувати на майданчику, спробувати себе в іншій ролі. І я не маю вже так багато запрошень, щоб перебирати пропозиціями. Кличуть - граю. Квартиру оплачувати треба, їсти треба…
- А чия то була ідея, щоб ви в картині знімалися разом з дружиною Поліною Логуновою?
- Моя. Спочатку на цю роль планувалася інша дівчина, але вона захотіла великий гонорар, який група не змогла заплатити. А Поліна завжди мріяла знятися в кіно, тому я запропонував її режисерові, адже вона телеведуча, вільно почувається перед камерою. Режисер запросив Поліну на кастинг, вона прочитала текст перед камерою. І її взяли на роль.
- Ви в сім'ї одне одного завжди підтримуєте? Богдан Ступка робив вам протекцію?
- Ніколи, я навіть ображався. Говорив дідусеві, щоб попросив за мене на фільмі «Тарас Бульба», або «1814» про ліцей в Царському селі, де було багато ролей для молоді. Але він жодного разу не сказав режисерові, щоб мене взяли на хоч якусь роль. Пояснював, що не любить цього. Міг скоріше за когось чужого замовити слівце, ніж за рідню. Тому в усі фільми я попадав якимось іншим чином, а не завдяки дідусеві. Але він подарував мені першу машину на 18 років, яку ми тоді перевезли з Америки.
- Я бачила рекламу в інтернеті, що скоро відкривається акторська школа «Ступка-продакшн». На кого вона розрахована?
- На дітей від 8 років і старше. Учні будуть укомплектовані в три групи за віком - маленькі, середні й дорослі. Там вивчатимуть акторську майстерність, отримуватимуть навики відео та фотозйомки, роботи на телебаченні. Ми зараз шукаємо для школи приміщення, бо вже є група підлітків, які хочуть у нас вчитися. Будемо їх готувати до вступу в університет кіно і телебачення. Робитимемо їм портфоліо, вчитимемо розкріпощатися на сцені, нормально говорити. Це дуже важливо не тільки для вступу на акторський факультет, а й для загального розвитку дитини. У нас вже є гарні викладачі, які робитимуть все фахово. А в майбутньому хочемо утворити базу, щоби й самим знімати фільми.
- Раніше була подібна школа, яку ви створили з батьком…
- Так, на Новопечерських Липках. Але тепер нею опікується він сам, а нашу школу ми заснували разом з дружиною.
- А поки дійде до викладацької діяльності, ви знімаєтеся в молодіжних картинах - «Київський торт», «Тіні незабутих предків», «Гвардія», де практично постійна команда молодих артистів. Можна сказати, що вже утворився сталий колектив однодумців, які разом працюють у кіно, як це було, наприклад, у Івана Миколайчука чи Ельдара Рязанова?
- Так, щось подібне вже вимальовується. З режисером Олексієм Шапарєвим я познайомився на зйомках «Київського торту». І потім він почав запрошувати мене в свої нові картини. Тож можу сказати, що знайшов свого кінорежисера. Олексій ще під час створення сценарію уявляє, хто гратиме ту чи іншу роль. Так знімалися картини «Київський торт», «Правило бою», серіал «Гвардія». В кінці квітня будемо знімати ще 4 серії продовження «Гвардії», а наступної зими у нас розпочнеться новий проект, присвячений героям Крут.
Ситуація стала кращою. Артисти, які працюють у телесеріалах для українських каналів, досить активно знімаються
- То ваші творчі плани - вже на роки вперед?
- Та де тут на роки? Це до літа наступного року, а там як Бог дасть.
- І все ж ситуація змінилася на краще, бо ще два роки тому українські артисти мали роботу лише в російському кіно, а хто не хотів там зніматися, то був безробітним?
- Так, ситуація стала в цьому сенсі кращою. Артисти, які працюють у телесеріалах для українських каналів, досить активно знімаються. Але хтось і цього не має. Комусь везе, іншим - ні.
- Ви починали свою кінокар'єру в російському фільмі «Ми з майбутнього-2», який тепер заборонений. Зараз шкодуєте про цю роботу?
- Ні. Це був мій дебют у повнометражній великій картині. Я тоді дуже про це мріяв, тож коли нарешті отримав повноцінну велику роль, то стрибав від щастя. В той час ще не було такої політизації в суспільстві, не було війни, а картину знімав чудовий режисер, було зайнято багато хороших артистів - Ігор Петренко, Володимир Яглич, Катерина Клімова, і мій батько - Остап Ступка. Бюджет картини - $2 млн. Для мене, як актора-початківця, це був хороший досвід роботи у великому кіно. І після цього фільму мене почали запрошувати в інші картини. Так складалася моя кар'єра, і чого тепер шкодувати?
- А можете порівняти гонорари, які отримували тоді й тепер? Бо Олексій Горбунов в одному інтерв'ю зізнався, що після повернення в Україну з Росії почувається студентом, який змушений жити на стипендію.
- До війни і в Росії, і в Україні були значно вищі гонорари. Тепер ми отримуємо зарплатню в гривнях - ту саму, як до здорожчання долара, або й навіть меншу. Тож Олексій Горбунов сказав правду. Але для нього важливіше бути в скрутний час із Батьківщиною, аніж отримувати великі гроші. Ми разом знімалися в «Гвардії» і «Правилі бою». Він дуже класний, і не лише на знімальному майданчику, а й в особистому спілкуванні. От нещодавно після презентації фільму «Правило бою» в Одесі він дав свій концерт для друзів. Чудово провели час.
- «Гвардія» була найпершим фільмом про АТО, коли ще не знали як про це розповідати. Відчувалося це на зйомках?
Звичайно, реальна війна набагато страшніша, але проблеми військових ми таки відчули
- Групі було важко працювати, бо всі мерзли, адже картина знімалася взимку. Нас привезли на справжній полігон, одягли в справжні бронежилети з металевими пластинами, а ще начепили наколінники і налокітники. В усьому цьому важко було пересуватися. Ще й доводилося ходити по багнюці та піску, носити автомат. Звичайно, ми дуже втомлювалися, але ці умови дали змогу відчути, що таке справжня військова підготовка. Звичайно, реальна війна набагато страшніша, але проблеми військових ми таки відчули. Всі мерзли, не врятовували й по три пари шкарпеток на ногах! Починалися зйомки ще затемна, а відпускали нас, коли вже стемніло. Цілий день працювали. Мене рятувала моя машина, де я грівся в перервах між сценами.
- А з кого ви малювали своїх героїв?
- Серіал «Гвардія» розповідає про молодих хлопців, які пішли добровольцями в АТО, тож героїв з великої букви там не було. Ми грали практично самих себе. Мій персонаж втік із дому, бо не міг спокійно спостерігати за подіями по телевізору. Хтось із Майдану прийшов, хтось із барикад, що по інший бік. А героїня Анни Топчій прийшла на війну, бо її хлопця вбили, і вона хоче помститися. Так зібрався спецзагін розвідки. Тобто, це звичайні українці, які виборюють свою свободу. А в наступних серіях мій герой потрапить до полону, бо братиме участь у порятунку дітей із зони АТО. Отже, події розвиватимуться стрімко.
У Голлівуді ролі продають, це бізнес. Як-от, роль дівчини Бонда, куплена для Ольги Куриленко
- Наскільки важко молодому артистові сьогодні зробити кар'єру?
- Дуже важко. В муніципальних і обласних театрах люди працюють за 3-3,5 тисячі гривень. Як на таке можна жити? Акторові треба мати величезне везіння, щоб його взагалі помітили. Ми повинні постійно ходити на кастинги, пробуватися на різні ролі. Візьмуть - не візьмуть? І так не тільки у нас. В Америці я розмовляв з агентом російських артистів у Голівуді. І він казав, що можна мати талант, але не зніматися, а можна не мати таланту, однак отримувати гарні пропозиції в кіно. Щоб початківцю дали роль у голлівудському фільмі поруч із зіркою, потрібно заплатити мінімум 200-250 тисяч доларів. Тобто, не ти отримуєш гонорар, а ще й сам платиш за те, щоб «засвітитися». Відомий факт, що роль дівчини Бонда для Ольги Куриленко була куплена одним із її шанувальників за кілька мільйонів доларів. І після цього розпочалася її успішна кар'єра в кіно. В Голлівуді ролі продають, це бізнес. Тож не все так просто в нашій роботі - й тут, і за кордоном.
- Ви маєте свого агента?
- Ні, до мене звертаються напряму, робота є - і слава Богу! Інші актори співпрацюють з агентами, віддаючи їм частину гонорару.
- Скільки сьогодні коштує знімальний день актора?
- По-різному: приблизно від 2 тисяч гривень за знімальний день, а в когось із відомих може бути й 5, і 10 тисяч. А раніше ці цифри починалися від $350 до $1 тисячі.
- Як складається ваша кар'єра в Національному театрі імені Івана Франка? Схоже, що після смерті дідуся, який керував театром, ви ще не отримали жодної нової ролі?
- Ні, я мав нову роботу у виставі «Санація», що йде на камерній сцені. Грав роль молодого архітектора. Це п'єса Вацлава Гавела, тож ми їздили з нею на гастролі в Чехію. Також батько до свого 50-річного ювілею робитиме виставу, і я теж там гратиму. А інші ролі, справді, були зроблені ще при керівництві дідуся. Це спектаклі «Жона є жона», «Одруження», «Чайка», і пізніше Анатолій Хостікоєв поставив спектакль «Моя професія - синьйор з вищого світу», де у мене хороша роль. І це все.
- А хто запросив грати в «Санації»?
- Цей спектакль у нашому театрі поставив празький режисер Бржетіслав Рихлік з ініціативи Чеського посольства, коли святкували ювілей Вацлава Гавела.
- Як працювалося з європейською знаменитістю?
- Нормально. Ми репетирували з перекладачем. Мені сподобалося з Рихліком працювати, але я б не сказав, що його режисура чимось відрізняється від української школи. Хоча можу помилятися: у мене в житті не було аж так багато різних режисерів. Але пан Бржетіслав мені імпонував у першу чергу, як людина. Він розказував безліч кумедних історій, ходив із нами на обід, у бар. Жодної фанаберії стосовно акторів.
- Торік ви з батьком також поїздили з меморіальною виставою «Крила. Вечір з Богданом». Важко грати в посмертному проекті?
- Так, люди на виставі плакали, згадували дідуся. Ми самі репетирували зі сльозами на очах. Вважаю, було б добре звозити цю виставу в США, де дідуся добре знали й любили. Адже він не раз приїздив у Нью-Йорк із гастролями.
- Ким ви себе відчували у цій виставі - актором чи внуком?
- Та внуком, звичайно. Бо я розповідав про свої спільні прогулянки з дідусем, про те, як він до мене ставився, як допомагав поступити на навчання. Тобто, історії з нашого спільного життя. Тож вдавати когось потреби не було.
- Легко допускаєте публіку в особисте життя?
- А що робити? Я до цього звик, бо з дитинства жив у публічній родині. До того ж, у виставі нічого інтимного немає. Це спогади, нарізка інтерв'ю, сцени зі спектаклів. Тобто, саме те, чим значимий кожен артист - його роботою. Згадувалися й настанови дідуся про неприпустимість гордині для актора. Він завжди нам повторював: талант дає Бог, тож маєш цим не хизуватися, а лише плідно працювати.
Ліліана Фесенко, Валерія Поліщук. Київ.
Фото: Павло Багмут