Ольга Стельмашевська, Юрій Гулевич, експерти гастрольного бізнесу
Потрібно прямо заявити, що у нас війна
Гулевич: Виступ Корольової – це у будь-якому випадку суперечливе питання. Але окрім неї є ще і Валерій Меладзе. Як ми його розглядаємо – як українського артиста, котрий працює у Москві чи як російського артиста, котрий працює в Україні? Але до його концертів в Україні питань не виникає. А Корольова теж родом з України, киянка. Останні роки вона живе у Маямі. Тому тут я підтримую Романа Недзельського, котрий говорить, що палац «Україна» – це не Держприкордонслужба і не СБУ, щоб вирішувати, кому там співати, а кому – ні. Для цього є офіційні «чорні списки» Мінкульту.
До того ж питання перетину кордону знаходяться у компетенції СБУ. І у нас, виявляється, є ще й закриті списки Держприкордонслужби, доступ до яких не дозволений нікому. І вже чимало промоутерів на цьому погоріли. Поки людина не зробить спробу перетнути кордон, невідомо – впустять її до України чи ні. А що у цьому випадку робити організатору гастролей, котрий вклав сотні тисяч гривень на захід: гонорар, реклама, оренда залу, бронь у готелі, транспорт? Але за добу до концерту він дізнається про те, що артиста не пускають до країни, оскільки там є якісь таємні списки. Так було з концертом Сергія Пєнкіна минулого року, квитки на який дуже добре продавалися. Але Пєнкіну не дозволили в'їзд. Збитки організаторів обчислювалися дуже великими сумами. Те ж саме було з виступами цього року Єгора Кріда. Він дуже популярний серед молоді. На його концерт у «Стереоплазі» приїхали шанувальники з усієї України. Організатори нам розповідали, як 13–15 річні підлітки стояли під концертною залою до останнього, не здаючи квитки – вірили, що виступ відбудеться.
– Так може, не варто взагалі росіянам приїжджати. Адже не їздили ж радянські артисти до Німеччини під час Другої світової війни?
Щодо нас, то повинне вирости покоління, яке забуде імена Стаса Михайлова, Валерії, Кобзона, Кіркорова, Миколи Баскова, Повалій і т. д.
Стельмашевська: Тоді потрібно прямо сказати, що у нас війна з Росією, а не АТО. Це необхідно заявити офіційно. І держава повинна дати строгі та чіткі інструкції з цього приводу. При цьому формулювання «гібридна війна» – не індульгенція від відповідальності перед своєю совістю або перед своїм народом.
Всі ці протести, – просто цирк та політтехнології, за яким не видно головної проблеми. У нас досі влада не хоче розуміти, що культуру потрібно виховувати, плекати у своєму народі. Культурний рівень країни допоможе вирішити економічні проблеми. Не дарма ж Росія веде пропаганду через діячів культури та мистецтва. Вони вкладають мільярди у гуманітарну сферу: театри, балет, гастролі, оркестри, оперу, не кажучи вже про літературу. Останнім часом активно ось взялися за арт.
Щодо нас, то повинне вирости покоління, яке забуде імена Стаса Михайлова, Валерії, Кобзона, Кіркорова, миколи Баскова, Повалій і т. д. Глядачі самі перестануть слухати. 25 років нам не вдалося подолати комплекс вторинності по відношенню до своєї культури, а тепер за один день хочуть все змінити. Але заборонами це не зміниш: ми ж живемо у епоху глобального Інтернету. Отже, головний контроль зараз – це смак та рівень культури.
Ми зараз відкинуті на периферію. Але влада продовжує економити на культурній, гуманітарній сфері, не розуміючи, що це інвестиції у майбутнє, включаючи виховання почуття гордості за свою країну та відстоювання її честі та гідності.
Хоча мене радує, що навіть у такому несприятливому середовищі виросло покоління юних українців, котрі розмовляють виключно рідною мовою.
Зараз необхідно прийняти Закон про меценатство, про важливість якого для розвитку культури говорять вже 25 років. А не пускати/забороняти артистів в Україну – це найпростіше. Але це не вирішує проблему. Якщо ми хочемо стати не населенням, а нацією, то нація починається з розвитку власної культури і чітко сформульованої національної ідеї.
Держава має відносини з гастролерами чітко задекларувати, а не перекладати прийняття рішення на оброблені роками кінських доз шансону та російської попси мізки народу
– То ви проти всіх заборон на російські гастролі?
Стельмашевська: Ні, я розумію позицію тих людей, які виступають проти приїзду московських гостей. Адже вони тут заробляють гроші, платять у себе (у Росії. – Ред.) податки, по суті, оплачуючи ними війну з Україною. Але держава повинна ці відносини чітко задекларувати, а не перекладати прийняття рішення (купувати квиток на концерт або не купувати) на оброблені роками кінських доз шансону та російської попси мізки народу.
– А як ви ставитеся до українських артистів, котрі заробляють у Росії?
Кожен з виконавців має вирішувати, що для нього важливіше – репутація або гроші, совість або компроміс з нею
Стельмашевська: Складно. Але потрібно розуміти, що для кожного з них це бізнес. За будь-яким серйозним артистом стоїть команда людей, яким треба платити зарплату, зберегти колектив. І тут кожен з виконавців має вирішувати, що для нього важливіше – репутація або гроші, совість або компроміс з нею. Кремль або «польова» сцена у зоні АТО... У нас вже є приклад Анастасії Приходько та Ані Лорак. Кожна з них живе у силу своїх моральних цінностей.
– Чи можуть українські артисти сьогодні збирати зали, так як це робили раніше російські гастролери?
Українські артисти, які мріяти не могли про головні майданчики своєї країни, тепер збирають аншлаги
Стельмашевська: За останні два роки відбулися колосальні зміни. Артисти, які мріяти не могли про головні майданчики країни, тепер там збирають аншлаги. Джамала, Лобода, Полякова, Козловський, Огнєвич, Павло Табаков, Onuka нарешті отримали доступ до палацу «Україна» та інших престижних майданчиків. Ще рік тому Джамала збирала лише Жовтневий палац. А тепер це аншлагова співачка престижної сцени Палацу «Україна». Звичайно, тут зіграло роль «Євробачення».
Ще ми забуваємо про величезний бекграунд виконавців, який зосереджений у клубах і на регіональних концертних майданчиках. Там зараз формується нове обличчя вітчизняного шоу-бізнесу. І через кілька років це дасть потужний пласт новітньої поп-культури, якому не будуть страшні ніякі російські гастролери.
І ще один аспект – два роки тому наші артисти боялися ризикувати фінансово, влаштовуючи великі концерти, і тоді на звільнені від росіян майданчики кинулися, приміром, оркестри. Вони грали саунд-треки з фільмів, старі мелодії, щось придумували, творили. Так вони привчили публіку до симфонічних концертів, наприклад. Зараз на подібні виступи приходять вже натовпи глядачів.
-
– А молодіжна музика?
Стельмашевська: Процес теж у розвитку. Музиканти починають з квартирників та маленьких залів, поступово виходячи на масового глядача. Величезним стрибком став відбір на «Євробачення-2016». Ми побачили групи, про які в загальній масі не мали жодного уявлення – SunSay, Pur:Pur і The Hardkiss. Це європейська музика, затребувана глядачем. Той же Дмитро Шуров/Ріапобой став касовою зіркою! Він збирає аншлагові зали. І це не попса рівня Стаса Михайлова, а серйозна, гідна музика. Те ж стосується і театру.
Інша справа, що люди, котрі створюють культурний проект, роблять це всупереч системі, а не завдяки. Через відсутність закону про меценатство вони не можуть залучати спонсорів, багато що оплачують зі своєї кишені, вельми ризикуючи при цьому. Словом, викручуються, як можуть. А був би прийнятий цей закон, завдяки якому національні компанії вкладали б кошти у національну культуру, країна виховала б національно свідоме покоління.
– Два роки тому від гастролей в Україні масово відмовлялися західні артисти. Зараз ситуація змінилася?
Гулевич: Ті артисти, які боялися за свою безпеку, зараз ставляться до гастролей в Україні спокійніше. Їх вже можна запрошувати. Для великих концертів у Києві жодної загрози немає.
Але зараз на перший план вийшла інша небезпека – не виправдати витрати на концерт. Гонорари оплачуються у валюті, а квитки на великі концерти у палаці «Україна», Олімпійському і в Палаці спорту потрібно виставляти на продаж мінімум за півроку. Тобто, організатор повинен знати, який через півроку буде курс валют, щоб не мати збитків.
Нас часто запитують: чи просять зарубіжні артисти додаткову охорону під час гастролей в Україні? Ні, цього не відбувається. Якщо людина боїться чогось, вона просто не їде. А якщо гастролює, то на звичайних умовах, тому що для західного виконавця найголовніше – це безпека глядача.
Яскравий приклад: під час Майдану за 14 годин до початку концерту скасували свій виступ DepecheMode. А зал Міжнародного виставкового центру на Лівому березі був повністю проданий, а це 10 тисяч квитків! Але в останній момент артисти вирішили не виступати. Вони боялися не за себе, а за безпеку публіки. Організатори зазнали мільйонних збитків. Після цього інші виконавці, насамперед – американські, просто відмовлялися від гастролей. І дві наші великі концертні компанії практично пішли з ринку – це «Прем'єра» і «Бонапарт». Те, що роками ними напрацьовувалося – досвід, авторитет, платоспроможність, акуратність у веденні справ, вміння укладати договори із західними артистами категорії «А» безпосередньо, все це вмить зникло. Ми знову відкинуті у 90-ті роки, коли раділи будь-якій іноземній групі.
Стельмашевська: І зауважте, як тільки це почалося, на сцену миттєво кинулися артисти старшого покоління. Вони одразу використали свій шанс. У деяких випадках, останній... Зараз до нас знову їдуть забуті імена з минулого – Кріс Норман, Пупо, Бонні Тайлер, Френсіс Гойя, Ян Гіллан, Хосе Каррерас... А от молодих, мало розкручених у нас, концертні агентства запрошувати бояться, тому що не можуть продати квитки. Це дуже погано, адже наш глядач повинен бачити всі нові тенденції, а українські артисти – знати своїх конкурентів, вивчати нові світові (або хоча б європейські) музичні тренди. До того ж у нас немає серйозних і великих музичних фестивалів міжнародного рівня. Європейські театральні гастрольні проекти до нас теж не приїжджають.
– Чи змінилася робота вашого агентства «Дель Арте» у зв'язку з останніми подіями?
Стельмашевська: Звичайно. Ми зараз займаємося концертами класичної музики і арт-проектами, чого не робили раніше. Займаємося як раз національним культурним продуктом. Це не приносить таких доходів, як «чистий» шоу-бізнес, але ми бачимо у цьому для себе перспективу. Адже в Європі публіка ходить, в першу чергу, на серйозну музику і на виставки.
Зараз посилено готуємося до світової прем'єри Концерту №2 для віолончелі з оркестром Євгена Станковича у рамках проекту Три «С». Цей проект, придуманий віолончелістом Олексадром Пірієвим, який презентує «живих класиків» – українських сучасних композиторів – Скорика, Станковича та Сильвестрова, раніше ніколи б не зібрав стільки глядачів. А зараз на них приходить дуже різна публіка, багато молоді не з консерваторських... І це у всіх містах України!
Є навіть запит на цей проект з Франції та Великої Британії. Попереду у нас також концерт Олександра Малініна, на якому він буде співати разом з хором ім. Верьовки. Це артист з розряду Лайми Вайкуле, котрий не скомпрометував себе жодними висловлюваннями або підписами. А для сьогоднішньої Росії – це вже вчинок.
Гулевич: І за цю позицію Малінін платить чималу ціну. Він зник з ротації, його не запрошують на збірні концерти. Також свою ціну за «красиве мовчання» платять Діана Арбеніна, Алла Пугачова та багато інших виконавців. І ми повинні це розуміти. А проблеми з організацією концерту Малініна ті ж, що і у всіх сьогодні: зробити ціну квитків доступною, при зростаючих витратах на всі супутні складові – оплата гонорару у валюті, готель, оренда залу, рекламна кампанія, трансфер і т. д...
Ліліана Фесенко, Людмила Українка. Київ.
Фото: Володимир Тарасов.