В'ячеслав Страннік, художник

22.07.2016 09:52

В Україні з графіту народжуються алмази

В'ячеслав Страннік – один із засновників Музею сучасного українського мистецтва (1989) та Музею сучасного мистецтва (1991). Автор нового альтернативного методу сучасної візуальної культури «Взаємодія з простором». Учасник понад 100 виставок. Його роботи знаходятьсяу штаб-квартирі ЮНЕСКО в Парижі, в колекції «Аpple» у США, представництві «Microsoft» в Італії, в галереї «LAIN-ART» в Німеччині, і в багатьох приватних колекціях. 22 липня виставка В'ячеслава Странніка відкриється в Укрінформі.

Про унікальність методу образотворчого мистецтва, інформативне посилання картин, відображення війни у творчості, і про проблему розвитку потенціалу сучасної України художник розповів в інтерв'ю Укрінформу.

- В'ячеславе, що лежить в основі художнього методу «Взаємодія з простором»?

- Я впевнений, що культура – це і імунна система суспільства, і самооцінка і самосвідомість. Самосвідомість приводить до розуміння, і це новий девіз часу. Якщо до цього існувала логіка як парадигма культури, то зараз ми переходимо вже на новий рівень. Переживаємо час глобальних проблем, і старі способи мислення не працюють. Ми підходимо до періоду, коли необхідно вімкнути свідомість, не просто розум, логіку, а розширювати горизонти. Тому головним аспектом методу є вихід за межі вербального і перехід до вищої форми осягнення дійсності. В основі закладені символічні інформаційні системи: кольорова, числова, знакова, орнаментальна символіка.

- Розкажіть, як прийшли до цього методу?

- У 1989 році я створював Музей сучасного українського мистецтва, що фактично було неможливим на той час. Ми довго шукали форму, і в результаті зробили це на базі комбінату «Криворіжсталь», на той момент одного з провідних комбінатів СРСР. Виставки планувалися перед укладенням угод. Ми намагалися вибирати те, що може бути корисним у майбутньому, це складно було робити в перехідні моменти. З 1991 року, на базі Музею сучасного українського мистецтва, був створений Музей сучасного мистецтва. Колекція автоматично перейшла туди, і вже думали розвиватися ширше.

- Як сприйняли техніку, адже вона виходить за рамки стандартів живопису?

- Спочатку я сам зневажав орнамент, коли був реалістом, вважаючи його примітивним, а потім виявилося, що примітивним був я. Коли зрозумів значення і глибину орнаменту, і навчився читати, переді мною відкривалися глибинні і безмежні горизонти.

- В'ячеславе, звідки ви черпаєте натхнення?

- Я не є прихильником певної школи чи культури, все черпаю із себе. Символи приходять під час роботи. Я зосереджуюсь, і це теж свого роду медитація. Намагаюся вийти за межі парадигми і дивитися на світ ширше - знайти мову передачі на інтуїтивному рівні. Ви відчуваєте, розумієте, і моє завдання – включити вашу фантазію, адже певний колір діє на підсвідомість. Тому колір, форма, наповненість, порожнечі створюють певні почуття.

- Стиль виконання дозволяє проводити паралель з мандалою. Наскільки ця схожість підкріплена енергетично?

- Взаємодія форм і ліній в кольорі створює просторову енергохвилю, яка позитивно впливає на духовний аспект людини. Це спроба дати духовну їжу, і це ще свого роду арттерапія.

Часто у мою майстерню приходять люди з приладами, і щось заміряють. Недавно був експеримент: у п'яти осіб взяли показники про стан здоров'я (зміни щитовидної залози тощо). Люди спілкувалися, слухали музику, дивилися на картини. Через годину спостерігалися зміни на 3-5% за деякими пунктами, що дорівнювало 2-3 місяцям терапії.

Працюючи над картиною, я збираю і віддаю позитив. Тут є спроба себе зібрати, консолідувати. Чим ми гармонійніше, тим краще себе почуваємо. Колір - теж вплив, і в цьому сила мистецтва. Адже останнім часом мистецтво кричить про проблеми, які не мають глобального характеру. Ми зациклюємося на цьому, думаючи, що це і є життя. А необхідно зрозуміти - життя прекрасне, чудове, гармонійне, грандіозне! Просто ми його неправильно рефлексуємо та розуміємо. Я виходжу в 4-й вимір, де немає часу й простору, а лише принципи вічного сюжету та взаємодії.

Раніше у художника була монополія на зображення: кольорове можна було побачити лише в церкві чи в музеї. Зараз же світ кліпів, фото, реклами, і художник має бачити ширше, передавати інформацію через інтуїцію, змінитися ремісника на сталкера. Тому мій псевдонім Страннік, і я в цьому мандрую.

- Розкажіть, будь ласка, про цикл картин «Числа».

- Одна з перших серій, яка була написана в 1990 році, це початок стилю рекітон. РЕ – близько до РА (радість, оптимізм), КІ – енергія, яка закладена в роботах, а ТОН – простір. Завдання - вивести людину за межі звичайних уявлень, і при цьому дати правильний енергетичний посил. Тут робота переходить в іншу область: якщо раніше ми трансформували сучасний світ в кубізмі, символізмі (його комкали, м'яли, стягували тощо), то це нова парадигма, це вихід за трансформацію форми. Важливий аспект знаків та символів – вони притаманні всім культурам. Культурне становлення народів виникало через орнамент, і ці народи могли між собою не стикатися. У кожній культурі є типові форми – лінія, точка, трикутник, два трикутники – і це вже ромб, квадрат. Накладення двох квадратів дає пляму, орнамент. Роботи розраховані на сприйняття, можливо тривале, чим більше дивитися – тим більше деталей.

- Яким кольорам ви надаєте перевагу?

- У мене всі улюблені кольори. Але якщо взяти білий колір, і пропустити через призму, ми отримаємо сім кольорів. Практично це розкодування білого кольору. Ми живемо в кольорі.

- В'ячеславе, який основний інформаційний посил картин для суспільства?

- Для суспільства зараз потрібні нові посили. Ось Україна - влада живе у старій парадигмі, а тут дуже багато потенціалу, і він такий, який Європі і не снився. Останнім часом Європа жила за рахунок багатьох українських ідей, той же самий Малевич, Архипенко і нескінченна кількість прізвищ. Але ми ж продовжуємо вважати себе околицею, намагаємося постійно довести, що ми теж європейці.

Українці не повинні боятися своєї ідентичності, і вважати себе вторинними чи провінціалами світу! Тут завжди була динаміка, і ми не випадково точка перетину багатьох подій. Тут з графіту народжуються алмази!

Серія "Брама світла" у мене пов'язана з Україною, хоча іноді її умовно називаю "космічний танок". Одну з робіт "Діва, одягнена в сонце" почав писати в розпал військових дій на Сході, і це моя рефлексія на ці події. Свідомо закладав у неї якомога більше національного моменту. Вирішив для себе: коли закінчу роботу – закінчиться війна, і настане мир.

Ірина Айгустова, Київ.