Едуард Приступа (Діля), музикант, композитор
Практично ніхто з музикантів не надихається темами війни, хоча виїздять у зону АТО з концертами
- Так, спочатку у мене були різні думки з цього приводу. Не хотілося таким ділитися, але хотілося вижити. Були й роздуми про те, що оприлюднивши проблему, стану ніби місіонером у ставленні до хвороби: щоб люди не боялися зізнатися, не замовчували свою біду. Бо у нас в Україні дивне ставлення до онкології. Наче це якась заразна хвороба, якої потрібно соромитися. Насправді, рак можна вилікувати, і у багатьох країнах це давно не вирок. Люди зцілюються, і назавжди. Тому я своєю відвертістю прагнув показати: потрібно не боятися звернутися по допомогу. Це не соромно і не страшно. Адже у нас досі спрацьовує совкове виховання: не висовуйся, не ділися проблемами. Однак, замовчувати хворобу - це шлях до смерті.
- Що вас найбільше здивувало під час хвороби?
- Оце й здивувало - шалена підтримка людей: музикантів, артистів, моїх слухачів і просто українців, які одразу зібрали кошти на лікування. Справді, я такого зовсім не очікував. Це наче Божа допомога...
- До церкви ходили?
- Так, звичайно! Знаходив там душевний спокій і відчував підтримку небес. А тоді вже зникав страх, що з'явився одразу після встановлення діагнозу. Коли тобі кажуть про смертельну хворобу, ти не знаєш, як підуть усі процеси, починаєш додумувати, прогнозувати, і стає лячно. Щоб цього позбутися, я молився. І це мені надавало сили. Я вставав о 5-6 ранку, їхав до храму, відстоював служби і там звертався до Бога. Це неоціненна духовна підтримка. В той час мені також здавалося, що я більше не буду займатися музикою. Чому? Я навіть не знаю. Але згодом - вже в Їзраїлі, якось я прокинувся: дивлюся, який день світлий... Я помолився, прийняв душ, прогулявся до моря, повернувся, і руки самі потяглися до гітари, яка там без діла більше тижня стояла. Я став награвати якусь мелодію, з'явилася гармонія і народилася нова композиція... Згодом я показав цю мелодію поетові Миколі Бровченку. І він написав дуже позитивний текст. Так з'явилася пісня «Байдики». А на «Першому концерті літа» - моєму першому сольному концерті за рік, відбулася прем'єра цієї пісні. Людям вона сподобалася, то ж ми вирішили готувати її сингл для ефіру. І для мене це було дивом: як Микола відчув той настрій, який я мав під час написання мелодії, і як втілив його в текст.
- Після усього пережитого, яке ваше враження про українську медицину?
- Я знаю, що є досить успішні операції і у нас. Але, на жаль, українські медики не можуть впевнено сказати, як це роблять лікарі в тому ж Ізраілі: «Едуарде, не хвилюйтеся! 78,5 відсотка цієї хвороби у нас виліковується!» І ти одразу з полегшенням зітхаєш і розумієш - вироку немає. До того ж, державні лікарні в Україні - це совок. Звичайно, там є талановиті фахівці, добрі медсестри. Але, на жаль, переважно все лікування пронизано корупцією, безсердечністю, цинізмом. Коли я читаю звіти про хворих дітей, для яких держава мала закупити ліки, а це не робиться через інерцію чи продажність чиновників, незрозумілі тендери, то стає моторошно. У нас відсутня страхова медицина, мовляв, у нас вона взагалі безкоштовна. Але що тут безкоштовного? Лікарям носять гроші, а ті з задоволенням їх беруть, не даючи жодних гарантій на одужання. Ми всі опинилися в одній системі - і ті, що дають, і ті, що беруть... Але ніхто не задумується, щоб зробити якось по-інакшому. І маємо картину, коли головні лікарі сидять в обшарпаних кабінетах на зарплаті 3 тисячі гривень, розповідають про те, як усе погано у фінансуванні, а самі їздять на шикарних «лексусах». Не кажу про всіх лікарів, але тенденція існує. Вважаю, що в цьому випадку громадяни не повинні чекати від держави, що вона раптом створить для них страхову медицину, а самим задатися питанням: чи готові вони сплачувати певний відсоток від заробітку на створення страхової медицини. А страховики мають запитати у себе: чи готові вони так страхувати? А лікарі мають подумати: чи готові вони працювати чесно і прозоро, а не за «відкати». І це потрібно потім донести до міністрів та народних депутатів. Щоб самі виборці змусили урядовців здійснити реформи в медицині.
- Скільки в цілому коштувало ваше лікування?
- 25 тисяч доларів. Але далі постійно потрібні кошти на обстеження, харчування, підтримання здоров'я...
- Важко уявити, щоб такі гроші міг витратити на лікування пересічний українець...
- Якщо це не зміг собі дозволити навіть популярний співак та композитор, то що вже говорити про інших? Звісно, якби я пару років до цього спеціально кошти збирав на лікування, то, може, й сам оплатив.
- Так, якби знав, то соломку підстелив. А от ваша пісня «Війна» чим була натхненна?
- Композитор цієї пісні Орест Криса, автор слів - Андрій Шалімов. Орест запропонував мені її заспівати, бо ми з ним зараз записуємо акустичний альбом. Пісня з'явилася як відгук на події, що відбувається на Сході України.
- Коли тривала друга світова війна, то на теренах СРСР з'явилося багато патріотичних пісень, які надихали воїнів на перемогу. Чому зараз практично ніхто не пише подібних творів про українську армію?
Не всі розуміють, що з нами насправді відбувається. Дехто просто не хоче виходити зі своєї зони комфорту
- Напевне, ще не всі митці пропустили це через своє серце. Не всі розуміють, що з нами насправді відбувається. Дехто просто не хоче виходити зі своєї зони комфорту. І не забувайте, що є чимало людей, які можуть у будь-який момент сісти на літак і опинитися у спокійній країні.
- Не думаю, що наші поп-виконавці такі ж багаті, як судді чи політики, щоб мати апартаменти в інших країнах.
- Можливо, втім, не називаючи імен, зазначу: практично ніхто з музикантів не надихається темами війни, хоча виїздить в зону АТО з концертами, допомагає грошима, співпрацює з волонтерами. Іноді це величезні кошти.
- Але театр відгукнувся на події саме художньо, бо з'явилося чимало постановок про Майдан, війну. Іноді це осучаснені старі твори, частіше нові. Чому ж шоу-бізнес мовчить?
- Ми теж не хотіли спеціально сідати й писати пісню «Війна». А під час Майдану мені хотілося створити композицію про ці події, але вона чомусь не писалася, і слова на музику не вкладалися... Про війну в мене ідеї теж народжувалися, але вони залишалися лише ідеями. Тож коли Орест показав кістяк пісні, і запропонував разом заспівати, то ми її допрацювали і вийшло добре, бо це було щиро. А от спеціально сідати і витворяти на злобу дня, не виходило. І зараз часи змінилися. Гадаю, нашим солдатам сьогодні приємніше просто послухати пісні про важливі в житті речі - мир, любов, щастя, дітей. Про те, за що вони воюють. А митцям важливо передати їм гарний настрій своєю творчістю. А цього патріотична пісня не зробить.
- То, мабуть, на патріотичні пісні має бути замовлення від влади. Адже під час Другої світової було державне замовлення на патріотичний пафос, хоча воїни на відпочинку співали «Вьется в тесной печурке огонь...», а не «Встает страна огромная...»
- Так, замовлення немає. Мало того, за всі роки Незалежності України у нас не було побудовано жодного концертного залу. Хоча в Європі, зокрема в сусідній Польщі, саме держава підтримує культуру.
- А постанова про квоти на радіо - це підтримка державою української пісні?
- Треба уважно перечитати закон. Він не наполягає на стовідсотковому переході на українську пісню. Квотування сягає лише 37 відсотків. Це справді державна підтримка. Хтось перекрутив, начебто там більше 50 відсотків чи навіть сто. Але про себе можу сказати, що у мене з ефіром ніколи не було проблем. На станції ХітFM завжди брали мої пісні. У мене більшість композицій українською мовою, одна - російською, і одна - французькою. І я знаю точно: якщо я приношу трек, який входить в хітформат, тобто композицію, що живе багато років, то її ставлять в ефір. Тобто, проблеми, що не крутять мої україномовні пісні, я не відчув. Пам'ятаю лише, що відмовилися взяти мою російськомовну пісню, бо вона не відповідала інформаційній політиці каналу.
- Тобто, ця проблема надумана?
Квота 37 відсотків - це нормально. А далі нехай звучать пісні англійські, польські, італійські, французькі...
- Ні, не надумана. Бо у нас є й інші радіостанції, які взагалі не крутять українську пісню, і навіть пропагують тюремну музику. Це складна тема, тому коротко підсумовуючи скажу: квотування має бути, але здорове. А не як у Шарикова в «Собачому серці» - усе забрати й поділити. Тобто, квота 37 відсотків - це нормально. А далі нехай звучать пісні англійські, польські, італійські, французькі...
- А російські, скажімо, у виконанні Філіпа Кіркорова - народного артиста України?
- Є музика, яку я вважаю лише шумом. Тому можу говорити лише про себе. Я слухаю Стінга, Пітера Гебріела, джаз, Майкла Джексона, Мадонну. А те, що ви запитуєте, для мене дикувато.
- Але ж не все в російському шоу-бізнесі погане. Наприклад, є ДДТ, «Акваріум», «Машина времени», Би-2, «Сплин». Хіба вам ніхто з них не подобається? Чи це просто відторгнення всього російського через війну?
- Просто я слухаю іншу музику, а російську ніколи не слухав. ДДТ, Чайф, Андрій Макаревич, Борис Гребенщиков й інші музиканти викликають мою повагу. І серед цих людей є чимало таких, хто підтримує Україну. Але потрібно розуміти, що ці люди живуть в країні, яка з нами воює. Не можуть же вони все покинути і переїхати до нас. Чи повинні китайці вивчати українську мову через повагу до нас? Тобто, ніякого чорного списку за ознакою мови не має бути, але привілеї для української пісні потрібно культивувати. Адже саме з рідною мовою й піснею, з колисковою та з молоком матері усвідомлюється національна приналежність.
- А пам'ятаєте, як у 90-ті роки був справжній бум україномовної пісні. Куди це поділося? Чимало нині російськомовних співаків тоді починали з української пісні - Ірина Білик, Ані Лорак...
- Але ж нікуди не поділися ТНМК, «Океан Ельзи», «Бумбокс», інші гурти. За це має відповідати кожен виконавець особисто. Я не хочу зараз думати про вчинки інших, бо для мене особисто нічого не змінилося.
- Можливо, спрацювала орієнтація на російський ринок. Колись Костянтин Меладзе в інтерв'ю пояснював, що російський ринок - це 150 мільйонів, і в Сибіру та на Уралі не будуть слухати пісні українською мовою.
- Не факт. І ТНМК, і Океан Ельзи, і Бумбокс їздили в Сибір, і їх там приймали на «ура». Пол Макартні з англійською мовою дає концерти по всьому світу. Справа не у мові, а у творчості, у тих меседжах, які вони несуть своїм слухачам. Зараз Україна стала іншою. Тому вона потребує й інших виконавців, й іншої музики.
Ліліана Фесенко, Київ