П'єр Піхлер, австрійський музикант та диригент

28.02.2016 10:00

Я б хотів, аби у Сєвєродонецьку ми зіграли Брамса

Сєвєродонецьк якоюсь мірою вже можна назвати місцем паломництва віденських диригентів. Власне кажучи, таких "паломників" поки що було тільки двоє, але впевнений - ними справа не обмежиться. І, не виключено, сюди поїдуть маестро не тільки з австрійської столиці. Маестро Курт Шмід, про якого я розповідав у травні минулого року, як і належить музикантам його рівня, гастролює по всій планеті і може заінтригувати розповідями про екзотичний колектив у маленькому прифронтовому місті кого завгодно. А поки що у Сєвєродонецьк приїхав молодий - як для диригента - віденський музикант П'єр Піхлер.

З П'єром ми зустрілися в музичному училищі ім. Сергія Прокоф'єва, яке сьогодні виконує обов'язки обласної філармонії. Розмова відбулася 19-го - рівно за добу до концерту, на якому Луганський академічний симфонічний оркестр обласної філармонії мав виконати увертюру Бетховена "Егмонт", П'яту симфонію Шуберта і Першу - Брамса. З них корінним австрійцем був тільки Франц Шуберт, але ось життєвий шлях всі троє закінчили у Відні...

- Цікаво, звідки в австрійця таке французьке ім'я - П'єр?

- Ну, це вам потрібно у моїх батьків запитати, чому я П'єр. Я про це якось не замислювався.

- В Україні раніше бували?

- Я не вперше в Україні - у мене дружина-українка, з Дніпропетровська. Вона вже десять років в Австрії - вчиться, працює. Я бував у Дніпропетровську, отже це не перший мій візит у вашу країну.

- Але на Донбасі ви вперше? Та ще у такий складний для нашого краю час...

- Раніше я тут не був. Але їхати не боявся, тому що приїхати сюди мені порадив Курт Шмід. Він набагато старший, досвідченіший, і я йому довіряю. Він сказав, що все в порядку, тому я тут.

- Розкажіть про свою музичну кар'єру.

- Музики я навчався з семи років. Першим моїм учителем був мій дідусь. Потім я поїхав до Відня на навчання в Університет музики та прикладного мистецтва. Завершивши навчання, пішов працювати у другу за величиною "Оперу" у Відні і потім продовжив музичну кар'єру, працюючи з відомими оркестрами.

- Ви тільки диригент?

- Так, диригент. Я диригував віденським "Моцарт-оркестром", Віденським симфонічним оркестром.

Управління культури відвело нам для спілкування лише півгодини, тому докладно розпитати гостя про те, де він познайомився з Куртом Шмидом, не встиг. Вже на концерті, 20 лютого, ведуча навела деякі подробиці біографії Піхлера. Виявляється, він кларнетист за першою музичною освітою - так само, як і Шмід. А ще, можливо, він навчався на його віденських семінарах для "юде таленте"...

- Ви вперше за кордоном диригуєте з незнайомим вам оркестром?

- Ну, чому... Я працював з колективами в Америці, Японії, Кореї.

- Нагадує маршрути маестро Шміда... Україна сьогодні переживає важкі часи. Скажіть, ваш приїзд сюди - це чиста благодійність, чи... щось іще?

- Я приїхав, бо Курт Шмід мене запросив. Це не хобі, це професія - диригент. Курт дуже хотів, щоб я попрацював з цим оркестром. Можна сказати, музиканти вже трохи звикли до нього, і це дуже добре для них - попрацювати з новим диригентом. Оркестру, звичайно, дуже складно з новою програмою, але нічого - ми добре попрацювали, і результат ви побачите під час завтрашнього концерту.

- Ну, а рівень наших музикантів вас влаштовує?

- Зараз оркестр готує дуже складну програму - Бетховен, Шуберт. Це віденські композитори; досить різні стилі. Можу сказати, музиканти виконали хорошу роботу. Я задоволений.

- А як ви уявляє собі: тутешній публіці сьогодні потрібні трагічні твори чи музика повинна бути легкою, оптимістичною?

- Справа в тому, що програму для цього концерту вибирав Курт Шмід. Ця програма спрямована на розвиток оркестру. Якщо раніше він грав відносно легку музику, то ця програма досить складна. Оркестр розвивається.

- Але, можливо, пан Шмід пояснював, чому він вибрав саме ці твори, а не інші?

- Ну, ми вдвох вибирали репертуар. Він пропонував, я пропонував. Моцарт, Бетховен, Шуберт. Я хотів, щоб ми зіграли Брамса. І потім - ми виходили ще й з можливостей саме цього оркестру.

- А події на Сході України на вибір ніяк не вплинули? Взагалі, як ви ставитеся до того, що у нас відбувається?

- Я не говорю на політичні теми. Тільки на музичні: це хороша композиція - це погана композиція. Це проста музична п'єса - це складна.

- Скільки вам років?

- Тридцять вісім.

- Ви знаєте, що тут тільки частина того луганського симфонічного оркестру, яким керував його наставник? А частина залишилася на окупованій території...

- Звичайно знаю.

- Вам подобається Сєвєродонецьк?

- Мені подобається тут. Дуже доброзичливі люди. Дуже подобається українська кухня - я їм у тому ж ресторані, що й Курт. Я найчастіше їм пельмені - мама дружини їх відмінно готує...

- Пельмені?! Не вареники?

- Пельмені.

- А як вам, після хаотичної забудови Вени, сподобалися аскетичні форми сєвєродонецької архітектури?

- (Сміється) Так... у мене такий графік, що немає часу родивитися, що навколо мене. Зранку приїжджаю на репетицію, потім їду в ресторан, обідаю, знову на репетицію, потім їду спати...

- Скільки днів ви збираєтеся тут пробути?

- У суботу буде концерт; у неділю виїжджаю до Києва, а звідти літаком до Відня.

- Ви вже побудували перспективу роботи з оркестром? Від чого і від кого це може залежати?

- Якщо оркестру сподобається працювати зі мною, або Курт запросить ще раз - то, звичайно, я продовжу цю роботу з задоволенням.

- Наші музиканти такі ж працьовиті - чи за натхненням працюють?

- Можу сказати, що задоволений роботою оркестру. Хоча, мабуть, для них віденський стиль виконання досить складний. Наприклад, вони, можливо, добре грають Шостаковича чи Чайковського, але я не зовсім опанував їхній стиль. Однак віденського стилю оркестру, звичайно, потрібно ще повчитися. Для них він зовсім новий. Але кожен день вони підіймаються на наступний рівень - і я задоволений їхньою грою.

- Із солістами ви цього разу не працюєте...

- Ні, у цій програмі - тільки робота з оркестром.

- Вам казали, що ви дуже схожі на Шуберта? Не вистачає лише окулярів, ну, і зачіску змінити...

Засміявся, про щось переговорив з перекладачем, не відповів - але точно не образився.

* * *

На наступний день П'єр Піхлер підтвердив свою аполітичність. Країна згадувала героїв Небесної сотні. Зі сцени філармонії виступив Георгій Тука. Зал стоячи вислухав метроном, що відрахував хвилину мовчання, після чого оркестр, без видимого управління, виконав пронизливу "Мелодію" Мирослава Скорика. Весь цей час диригента не було не тільки на сцені, а й за лаштунками. Після завершення церемонії він увійшов звідкись із коридору. Першою була виконана увертюра до трагедії Гете "Егмонт". Можливо, це мудрий наставник так підібрав репертуар - адже трагедія присвячена одному з лідерів боротьби за незалежність Нідерландів у XVI столітті графу Егмонту. Чим не паралель з подіями XXI століття в Україні?

Михайло Бублик, Сєвєродонецьк.