Вадим Єрмоленко, режисер
Щоб передати цей "Ураган Кузьма", ми цілодобово переглядали купу матеріалів
А не любив він людей нудних і пихатих, які щось із себе вдавали. Часто казав: "Хіба можна з такими пиками щось справжнє робити?" Але при зовнішній простоті він був дуже начитаною людиною. У ньому дивним чином поєднувалися сороміцькі коломийки і глибока філософська поезія. Він любив Стейнбека і Буковскі. Дивився дуже хороше кіно, іноді таке специфічне, як телефільми Кустуріци. Ви про них чули? Я - ні. Він узагалі завжди був у розвитку, у русі, постійно прогресував. А Україна ж не дуже прагнула розвиватися - і це його буквально розривало надвоє. Його це бісило. Подивіться останні його інтернет-звернення...
Він все життя проводив на колесах - при тому, що домівка для нього була всім, і тут він був на сто відсотків українець. Андрій - типовий Том Сойєр, Гуллівер, Улліс... І наші дороги, розбиті, брудні, застряглі в часі, у минулому, і люди уздовж цих доріг - суть одного з останніх наших кліпів (ми його випустили якраз за тиждень до Майдану) "Порш Пана мера". Там у фіналі натовп пішоходів бреде вздовж вказівника «ЕССССР»... Що хотів сказати Андрій? Визначтеся вже, куди йдете. В Європу? Такими дорогами? Він прекрасно розумів, що найстрашніший ворог - це наш бидляцтво, "совок" усередині нас.
- З Андрієм ви познайомилися ще 2003-го під час роботи над телевізійним проектом "Шанс". Зірка відразу вписалася в телеформат?
- Я не знав, хто це - Скрябін. Я був настільки далекий від шоу-бізнесу, що подумав: це хтось із "Грін Грея". Я їх усіх плутав. Потім уже, коли він написав "Старі фотографії", "Люди як кораблі", "Мам", я його зарахував до композиторів. Для мене це вищий ступінь. Композитор - це людина, яка безпосередньо спілкується з Богом - без слів, мелодіями. Я б навіть на купюрах друкував Моцартів і Меладзе... (замислившись) - Костянтина. Хоча, думаю, брати десять разів на день купюру і бачити на ній Кузьму цікавіше, ніж якихось князьків-близнюків. У всякому разі, настрій би піднімався.
- З чого почалася ваша дружба з Кузьмою?
- Ми ніколи не були друзями. Ще 2005-го прямо в кадрі він заявив, що друзів у нього немає. Тобто дружні, "мушкетерські" стосунки, які бувають в юності, віджили своє. Розпад першого складу гурту "Скрябін", Майдан 2004-го дуже змінили його ставлення до людей.
- Це ви про ситуацію, коли він взяв участь у промо-кампанії на підтримку Януковича? Він і до цього співав за різні політсили - за Партію зелених, за команду так званого "Озимого покоління". У нас так прийнято, що для артистів, як і для журналістів, соціологів, політологів, вибори - це хлібний час. Що ж сталося 2004-го?
- Андрій працював із телеканалом "Інтер", і влітку 2004-го учасникам "Шансу" наказали провести тур Україною. Звичайний передвиборчий "чьос". Кузьма просто не міг відмовитися, це була його робота. Але я добре пам'ятаю, що він відмовився зі сцени говорити щось про Януковича. Бігборди на сцені під час туру були, це завжди так, адже спонсор завжди правий. А вже взимку, під час першого Майдану, керівництво "Інтера" викликало Кузьму і Наталку Могилевську (ведучих "Шансу") у ранковий ефір підтримати Януковича. Кузьма їх відразу послав куди подалі. А Наталя поїхала, але замість слів підтримки сказала щось на кшталт "якщо Янукович - злодій, я поверну гроші з концертів"... Її відразу ж, як "опозиціонерку", покликали на "5-й канал". Там Могилевська зіткнулася з Наталією Мосейчук, людиною теж не найлегшого характеру, і вони "помірялися" харизмами. Могилевська зопалу в ефірі заявила: "Я і МОЯ програма "Шанс" підтримуємо Януковича!" А ми в студії якраз програму знімаємо, а як тло, по телеку чуємо цей пасаж. Андрій аж позеленів. Я зателефонував продюсеру проекту Ігорю Кондратюку, і ми вперше і востаннє скасували зйомку. Наталі після приїзду дісталося за все: і за "моя програма", і за Януковича.
- Але найбільше, здається, перепало Кузьмі. У Львові топтали його диски і палили його опудало біля будинку...
- Палили і топтали... І цей тягар, за Януковича, нехай навіть побічно зароблений, він тягнув роками... Але Андрій не став тоді з’ясовувати ситуацію, виправдовуватися. Він був вище цього. Не став розмінюватися на дрібниці, не опустився до гнилих розборок... Ну як щось пояснювати людям, які з екрана кричать: "Схаменися, повернися!"? Та він і не йшов нікуди, дебіли! Перед тим, як вибачати, поцікавтеся, чи є за що. Та й не просив він вибачення...
У японців є спеціальне поняття - "щирий", точніше буде "істинний", його важко перекласти. Це мірило всього. Щирий, справжній - той, хто залишається самим собою, незважаючи ні на що. Ми всі шукаємо цієї щирості - у дружбі, любові, у роботі, у політиці навіть. А її завжди не вистачає, хоча всі інші якості втрачають сенс, якщо вони не щирі, не справжні.
І от Андрій був справжнім. Так само, як і під час Майдану в 2013-2014-му - він тихо приїхав, розвантажився і поїхав. Він багато чого робив, але без піару. Це й був патріотизм. Він принципово відмовився вести тоді на Майдані мітинги. Він не ліз на сцену. І він, до речі, казав про це в ефірі: якщо ти почнеш на цьому піаритися, гріш тобі ціна, твоєму внеску у демократію, в Україну.
А ту ситуацію, у 2004-му, він сприйняв як зраду. І у відповідь написав одну з найкращих своїх пісень - "Люди як кораблі", де є слова: "Я не твій брат... Ніколи не розказуй мені - хто, і в чому я винен на нашій землі...". Я цю пісню завжди по-філософськи сприймав. А Андрій її дуже просто розшифровував: "Ідіть... у дупу". Ось тоді його розуміння дружби і знівелювалося остаточно - "Друзів у мене нема".
- Остаточно? А до цього теж були конфлікти?
- Переформат групи. Коли у Андрія народилася донька, треба було вибирати - співати далі панк на зйомних квартирах або заробляти. Андрій вибрав сім'ю. Позичив грошей, зняв кліп "Мовчати" і пішов у шоу-бізнес... Він про це багато розповідав в інтерв'ю. Стався звичайний розкол у групі "Скрябін". Це відбувається завжди - хоч зі Стінгом, хоч з "Веселыми ребятами". Кузьмі стали дорікати у відмові від високих ідеалів панк-року. Він важко переживав, кожен паскудний "комент", але виду не показував.
- Тобто пішов у внутрішню самотність?
- Ні, якщо він "ревізіонував" дружбу, то дружба його не "ревізіонувала". Наприклад, знімальні групи "Шансу", "Дачі" вважали його другом - ніби "в односторонньому порядку". Не було послуги, яку б ми для нього не зробили - від Кондрата (Ігор Кондратюк) до монтажера Марини Польшиної. Йому дозволялося все - ми могли зняти і випустити програму "без ведучого", якщо у нього були гастролі, вибачали будь-яке запізнення. Навіть повсякчас похмурі звукорежисери Женя Верховинець і "Стрем" (Олексій Стремовський) завжди посміхалися.
Андрій завжди був напрочуд толерантним. І він знав на ім’я кожного асистента звукорежисера. Він ніколи не їв окремо від групи. Я взагалі не пам'ятаю, щоб він із кимось із групи посварився... З Наталкою Могилевською - так. Або з кимось зі студійного начальства. Він умів бути неприємним. Але ніколи - з ось цими "чорноробами" екрана.
ВІН БУВ ЯК ВІТЕР ДЛЯ ВІТРИЛЬНИКА, ЯК ВЕЛИКИЙ ПРОТЯГ
- Що ж виходить - з одного боку, він казав, що друзів у нього немає, але сотні людей стверджують, що Кузьма був їхнім другом...
- Вони кажуть правду. Усім відома історія, коли Андрій, ще молодий артист, відштовхнув фаната, і Сашко Пономарьов сказав йому щось на кшталт: "Чувак, це ж твоя робота!" І відтоді Андрій постійно давав автографи, нескінченно знімався з шанувальниками на селфі. Це не популізм. Це робота - люди люблять його, приходять на концерти, платять за квитки, і він повинен їм чимось відповідати. У цьому був Кузьма.
А його просто "рвали" на шматки. Якось у тому ж 2004-му під час чергових зйомок "Шансу" Андрій мав просто стояти в телефонній будці. Але люди підходили й підходили за автографами. Мені здавалося, що йому подобається увага, а потім я зрозумів, що він сприймав це як роботу. Я не заважав хвилин п'ятнадцять, а потім згорнув зйомку. Кузьма вийшов з будки і сказав: "Це все ти, чувак, все ти..." Він мав на увазі, що "Шанс" зробив його популярним і раніше такого не було. Він умів говорити людям приємні речі, і я це сприйняв, як втішний комплімент. Тільки зараз розумію, що він все бачив простіше, практичніше - завдяки телебаченню його гонорари як ведучого на відкритті якогось супермаркету були вищі, ніж виступ гурту "Скрябін". Андрій часто повторював: "Мені телебачення дає більше, ніж бере". І він це сприймав як передоплату чи що, як аванс... Він намагався все більше й більше віддати. Навіть випадковим людям. За це його й любили, віддано і безкорисливо. Ті, хто йому допомагали, вважали це за честь.
І в його мову повернулося поняття "друг". Десь у 2013-му в одному з інтерв'ю він розповів про коло друзів, в якому йому комфортно. Просто знадобився час обрости гідними друзями. От я і підшукав синонім слова "щирий" - гідний. Він вирішив зняти кліп про друга - "Саня, друг". Покликав мене до Норвегії, щоб його зняти. Я чи то не зміг, чи то, як зазвичай, посоромився. "Скрябуни" зняли самі.
- Наскільки він виявляв свою політичну позицію?
- У нього на політику була оскома. Обпікшись після 2004-го, він пообіцяв собі не мати з нею нічого спільного. У листопаді 2013-го, за тиждень до початку Майдану, ми з ним зняли кліп "Му-Му". Випустили до березня 2014-го. У ньому яскраво видно його ставлення до політиків узагалі. Це "Му-Му", написане ним для "Пающих трусов", де він знявся в ролі "сексі-бригадира", актуальне й зараз.
- Телебачення - командна робота. На зірку працює цілий штат - десятки фахівців. Питання в якості зірки – чи може вона своєю енергетикою запалити колектив. Маю на увазі, не тільки за сценарієм, а щоб контакт був на рівні душі.
- У нас на майданчиках було... ну, як на вітрильнику: хтось будував корабель, хтось прокладав курс, вітрила піднімав. А Андрій начебто нічого й не робив. Але без нього нічого не було б! Він був як вітер для вітрильника. Точніше - як великий протяг. Падали штативи, люди билися тортами, постійна пікіровка, підколи на межі, навіть випивка... іноді... дуже рідко... після роботи... Ми трохи процес "підштовхували", я міг написати йому кілька жартів. Оператори героїчно знімали по шість годин на день. А для однієї програми "Дача" ми знімали сімдесят годин матеріалу! На монтажі цілодобово переглядали, щоб передати ось цей "ураган Кузьма". Адже Кузьма й був головним драматургічним елементом - він був приводом для суперечки, конфлікту, контакту, натхнення, пошуку.
Коли після "Шансу" Андрій повернувся на ранковий ефір М1, вони, бідні, завили. Стали писати на нього кляузи. А як не писати - Кузьма на інерції вседозволеності за один ранок поламав "золотий унітаз", що стояв у кадрі, задер спідницю ведучий, ну і ще пару-трійку приколів учудив. Я їх не звинувачую. Не можна привести додому слона і чекати, що все залишиться цілим.
- Ясно. Андрій забезпечував на майданчику веселу творчу атмосферу. А наскільки його розкуті, колоритні жарти випадали з формату? Вас жорстко цензурували телевізійні редактори?
- Жарти вирізали. Скажімо, стиліст Марина Борщевська (вона взагалі-то візажист, але в "Шансі" траплялося все, навіть Олексій Залевський з Кузьмою хореографію ставили) вдягає героїню програми і кричить з-за фіранки: "Не входити, ми тут разом намагаємося груди зібрати!" Кузьма, природно, додає: "Пустіть мене, я спеціаліст по цьому профілю". Редактори це викидають: пОшло. Я кажу: "Мені теж не дуже смішно, але в контексті це звучить здорово. Тут і ритм, і іронія, і експромт. Скажімо, що смішного у фразі "Арфы нет, возьмите бубен"? Але виріжте п'ять жартів - і замість фільму "У бій ідуть лише «старики»" отримаєте набір чорно-білої хроніки". Не спрацювало. Так у нас із кожного "Шансу" головний режисер каналу вирізала в середньому два десятки жартів, природно - всі жарти Кузьми. Як на мене, це було, мов книжки палити.
- Чи доводилося редакторам вирізати сварки, конфлікти, що виникали під час зйомок?
- Якщо згадувати "Шанс", то скандали зачинались стратегічно. Могилевска була "білим клоуном", який усе робив і дуже старався. Кузьма - "рудим". Просто тієї миті, коли назрівав конфлікт, чомусь поруч опинявся торт, а підлогу вже було застелено целофаном, і оператори стояли в дощовиках... Інша річ, що неприязнь потім переносилася в життя... Але я впевнений, що Наталя завжди вибачала Кузьму, бо любила. Його не можна було не любити.
- Медіа стверджували, що конфлікт між Могилевською і Кузьмою був штучним?
- Ні. Якось принесли на майданчик диск із кліпом "Ти мені не даєш". Мало того, що вже після запису без Кузьми додали програш якийсь "брейк-бітовський", то ще й увесь цей програш перекрили виключно кадрами Наталки. Напевно, вирішили так вислужитися хлопці на монтажі. Я часто стикаюся з цією чергою з наближених до "зірочок", що намагаються догодити керівництву. Кузьма став з'ясовувати, чому про ці "нововведення" не запитали в нього - композитора, автора, співпродюсера і виконавця. Тим більше, що він теж платив за кліп. Наталка спочатку заспокоювала його, але трошки зверхньо. І тут Кузьмі впав в око напис на диску "Могилевська за участю Кузьми". І понеслося... прямо на майданчику. Люди ж гарячі, молоді.
Ось такий був формальний початок цієї псевдоворожнечі. Знову ж таки через якогось підлабузника, що перестарався. Та вони одне одного варті. Це такі... працьовиті гіганти. Якщо назвати трьох найпрацьовитіших людей шоу-бізнесу з тих, кого я зустрічав, то це Кузьма, Кондратюк і Могилевська.
КУЗЬМА – ЦЕ НА 3% КУРАЖ, НА 97% - ДИСЦИПЛІНА І ВОЛЯ
- Усім відомо, що актори виходять на сцену, незважаючи на хвороби і особисті драми, за будь-яких обставин. Хрестоматійних історій безліч. У вас із Андрієм таке бувало?
- На межі істерики... Наприклад, викачали Андрію меніск, через день він уже на зйомці "Дачі", кульгає, носимо його, як пораненого Боженка у фільмі "Щорс", майданчиком. Жарт... Він скаржиться: "Завтра - концерт". Я згадую, що в мене у коморі є інвалідна паличка (мені іноді заслужено ламають ноги). Кажу: "Вийди з ціпком, як доктор Хаус. Обіграєш якось, тобі це - раз плюнути. Потім це ще й "пропіаримо". Давай привезу". "Ні, - каже, - я сам дістану". Хлопці - оператори та режисери з "Дачі" - подалися на концерт, зняли матеріал (ми його потім у кліп "Саня, друг" вклеїли). Дивлюся матеріал - цей кульгавий біс не лише без палиці, а з хворим меніском заліз на двометрову колонку і стрибнув з неї. Ось такий він був! Раз люди за квиток заплатили, потрібно відпрацювати на всі сто. Ось це й був його рівень щирості - справжності. Він із ціпком вважав би себе шахраєм, який людей вводить в оману.
Став я потім його з цим меніском у спортзал тягати, плюс басейн. Плавав він із задоволенням і спокійно, як кит. Приходжу вранці в зал, Андрюша вже плаває. Виявляється, о 9.00 у нього ефір на радіо, то він встав о сьомій, приїхав у Пущу-Водицю і попросив йому відкрити басейн. А мене смикати не став. Він весь був у цьому: на три відсотки - куражу, на дев'яносто сім - дисципліни і волі. І спритний, як віник. Доходило до анекдотів: хвилину ми виставляємо камеру - для підводки, відвернуся - а його вже якийсь приїжджий фотограф на рекламу знімає в іншій сорочці: "Кращий магазин сорочок у Дніпропетровську!"... Твою ж дивізію... Поки оператор відбивач приносить, уже в Кузьми хтось бере інтерв'ю. Ми чекаємо...
Дозволяли йому на майданчику все. Весь час відпрошувався на радіо, на гастролі... А на останніх уже зйомках "Дачі" я йому кажу: "Знято, біжи!" А він: "Куди ти мене гониш?" Приносить із багажника ящик вина. Шашлики, всі галасують, веселяться. А він сідає на лавочку і тихо спостерігає... Потім це стало традицією - йому не хотілося йти. Він змінювався. Мудрішим, чи що, ставав...
- Пити? На майданчику? Це ж порушення трудової дисципліни.
- Це якщо без закуски. Він ніколи не пив на майданчику... без режисера. Як можна не пити, якщо ви знімаєте годинну програму в десяти декораціях за 12-годинний робочий день?! Жарт. Насправді ми так розігналися на "Шансі", що Ігор Кондратюк взяв із нас слово не пити. Але я ще раніше перестав з ним пити, бо дуже боявся споїти. Вісімдесят відсотків моїх друзів з кіно та ТБ померли через горілку. Іноді навіть дуже молоді й красиві хлопці йшли. А в особистому житті Андрій перейшов на сухі вина. Правда, залишилася традиція відзначати закінчення зйомок сезону або кліпу... Тоді він робив виняток, і ми переходили на віскі.
На фіналі "Дачі" він взагалі замовив десь цілого барана на рожні - потішити хлопців. Група для нього була вже родиною... Хоча це голосно сказано. Важливіше за сім'ю для нього не було нікого. Якщо він говорив "Свєта сказала", це була остання інстанція. Пам'ятаю, коли я зняв "Мумійтроля" (заборонений кліп групи "Скрябін"), він не знав, чи схвалювати задник. Там дія відбувається на тлі картин Ван Гога. Ніколи так не було, щоб він двадцять разів телефонував - мабуть, усім показував кліп, радився... навіть вночі розбудив. А потім раптом: "Свєта сказала, залишаємо".
- Наскільки тісно ви з ним спілкувалися? Знали його сім'ю?
- Коли він нас із мамою-татом познайомив, у мене був шок. Мама Андрія - такої ж харизми людина, з такою ж, як у Кузьми, енергетикою, з шевелюрою такою ж левиною. Тато - надзвичайно інтелігентний, сильний, іронічний. В хаті у них була невимовна гармонія прайду левів на відпочинку. Відчуття безтурботності, безпеки, хотілося муркотіти від розчулення і розслабухи. Сім'я для нього - це було все.
- І це - крамольний панк?!
Андрій усе найкраще в собі не виставляв на показ, ховав
- У ньому було багато намішано. Скажімо, кожна зйомка, а в нас з ним їх було близько чотирьохсот, починалася з анекдоту. І анекдот завжди був такий непристойний, шокуючий. Іноді я не міг їсти години три. Чесно. Таке прямо підворіття підворітнє. Але я не запам'ятовую анекдоти. Один тільки його анекдот розповідаю вже роки чотири - про бога звірів.
З Андрія ці сороміцькі пісеньки просто лізли. Він сам казав: "Поки все це не викашляю, нормальне написати не можу". Весь час шукав нові жанри. "Квінти", "Маршрутка", "Танець пінгвіна" - це все наче різні люди писали. Він же як художник повинен був сказати своє.
Але він усе найкраще в собі не виставляв напоказ, ховав. І анекдоти - це був такий кураж. Водночас він тихо, без реклами допомагав інтернату, для армії машину купив, ходив до поранених. Без надриву, гідно. Ось ця гідність, щира, і називається патріотизмом.
У ГЛАМУРНІ РАМКИ ШОУ-БІЗНЕСУ КУЗЬМА НЕ ВМІЩАВСЯ
- Андрій якось мені зателефонував. Жартуємо. Потім я кажу: "Не вистачає матеріалу для сценарію з АТО". Він ненароком: "Я в суботу їду". - "З ким?" - "Та я сам. Поїхали?" Це було наприкінці минулого січня. Я з цим "Поїхали" два дні ніби літав у хмарах. Для мене це таке щастя було - що назнімаю всього! І честь - що з ним. Саме честь. І передчуття цього чергового "анабазісу Швейка", цих нескінченних пригод і ржачки!
А другого лютого почалися дзвінки...
- Усі його вважали і вважають своїм: військові, прикордонники, волонтери, телевізійники, артисти, навіть політики...
- Не всі. У гламурні рамки шоу-бізнесу він не вміщався. Особливо в корпоративні. У нас тут усе трошки умовне - умовні закони, умовний шоу-бізнес, де виконавець платить за ротацію кліпів. Головні гроші Кузьма заробляв на корпоративах. Побившись об заклад, чотири рази на день народження олігарха заспівав одну й ту саму пісню, а ніхто й не помітив. Але співав він для людей. А люди різні. Тому в нього тут - і "Я вб’ю тебе", і "Олігархи", і "Старі фотографії". У кожного українця - свій "Скрябін".
На концерті пам'яті Наталка Могилевська розгубилася, голос пропав. І тут зал заспівав "Фотографії". Там тисячі чотири стояло. І не просто слово в слово - нотка в нотку... Жоден не сфальшував... Це було круто.
- Ви брали участь у підготовці концерту пам'яті? Там були всі його друзі?
- Там багато хто брав участь, як і в організації похорону. Навіть якось не прийнято уточнювати... Наприклад, наш продюсер ("Дача", "Шанс") Ігор Талан. Вони були близькі з Кузьмою, багато разом подорожували. Ігор і на похороні, і "за концертом" взяв на себе стільки!.. Він завжди з'являвся там, де був потрібен. Володя Бебешко (звукорежисер, музичний продюсер) сказав про нього: "Человєчище".
Легко бути другом у подорожах і роботі. Узагалі, бути героєм на день. Але всі ці якості - порядність, відданість - вони ж тоді тільки працюють, коли проявляються щодня. Не можна бути вчорашнім патріотом, вчорашнім другом - отже, ти ним і не був... Називати людей своїми друзями міг тільки сам Кузьма. І от знайомством з Таланом після всього я просто пишаюся і розумію, чому його любив Андрій. Але таких людей багато. Просто я не всіх їх знаю.
А фанати? Мене на поминках здивувала дівчинка на інвалідному візку. Для неї та її приятельок завжди були готові контрамарки на концерт Кузьми. І тут бачу - вони стоять біля ресторану, їх не покликали. Я порадився з Кондратюком, біжу до директора закладу. Давайте ми посунемося, кажу, чи місце їм дамо, чого вони на вулиці? Той каже: звичайно, заводьте. Я до них. А в дівчаток, виявляється, є запрошення (!!!) на поминки. Але вони соромляться (!!!) затьмарити поминки своїм "негламурним виглядом", своєю "незірковістю"... Мені так соромно було за нас усіх... Ось ці дівчатка - це теж не просто любов. Це - ЗАВЖДИ.
- А концерт сподобався?
Вважаю, що Андрій живий і спілкуватися з ним треба й говорити в теперішньому часі
- Звичайно, ні. Я ж старий вередливий кіношник, мені все не подобається. Це шоу-бізнес, тут свої закони. Можу тільки сказати, що десь щось технічно не доробили, були якісь невдачі. Але, наприклад, виступи Бурмаки або Могилевської для мене не виглядали як фіаско, тому що дівчата щиро хвилювалися. На репетиціях у них все нормально було. Мені дорого важить, коли люди серцем вболівають.
Ми з Настею (Настя Єрмоленко, режисер) готували відео для п'яти-шести номерів, поставили для "Пающих трусов" сценку з "Депром" - Андрієм Грищенком. Я бачив, як у залі сміялися мама Андрія і Свєта... Це було дуже важливо - щоб концерт не перетвориться на суцільну "Україна плаче". Андрій би це не схвалив. Але найголовніше - ми переглянули десятки годин інтерв'ю з Кузьмою і приготували підводки на екран. Номери мав оголошувати сам Кузьма. Мені це здавалося логічним...
Ця ідея сподобалася і Володі Бебешку. Але, як завжди, чи то часу забракло, чи то в ефірщиків було "своє бачення". Показали лише один епізод, де Кузьма розповідає, як пісню "Мам" написав. ТБ - це складний механізм, і тут претензій бути не може.
Головне, що тисячі людей стояли в залі, плакали і сміялися. Вони мали на це право. У них у кожного - свій Кузьма. Я взагалі вважаю, що Андрій живий і спілкуватися з ним треба й говорити в теперішньому часі.
Валентина Пащенко. Київ.