Монахи Манявського скита вмирали, але не підкорялись імперії. Це те саме, що ми бачили на Майдані
У бібліотеках і архівах ми виявили сотні нових важливих документів. Ось, наприклад, цей том називається "Патерик скитський і синодик". Патерик - це дуже поширений жанр тодішньої літератури, який любили читати не лише монахи. Сюди входить "Житіє Єгови", яке досі не було перекладене зі старослов'янської на українську. Хоча в кінці 19 століття патерик був опублікований німецькою, румунською, англійською та італійською, а це - наша українська літературна пам'ятка, яка б мала вивчатися у школах. Це треба почитати і дітям, і дорослим, бо воно дуже повчальне і в 21 столітті.
Працю написав надзвичайно талановитий монах, який свого часу зробив список Києво-Печерського патерика. Я тричі їздив у Румунію за цими документами. Тоді мені показали працю про духовні скарби з Путна (православний монастир Путна в Румунії, - авт.) румунського історика, який вважає, що румунські монахи написали ці патерики на початку 18 століття. Він помилився. Зараз і вони знають, що це не їхня пам'ятка, а українська. Це - українські духовні скарби з Маняви, а ми щойно їх переклали. Нам треба все починати спочатку і зібрати ще сотні документів.
Цей маєток Виговський купив за кілька років до своєї смерті, до того, як у 1664 році його розстріляли поляки. Там він жив із дітьми та дружиною Оленою Стеткевич. Перед стратою поляки дали кілька годин Виговському, за які він написав свої розпорядження і заповіт, у якому просив, аби його поховали у Великому Скиті. Можливо, краєзнавці, чи науковці, не знали термінології того часу. Коли гетьман написав "Великий Скит", вони не зрозуміли, що це власна назва монастиря, про який знала не лише вся Україна. Петро Могила пише про Великий Скит, маючи на увазі лише той, що нині в Маняві, а не в Руді. Козацький літописець Величко теж пише про Великий Скит, маючи на увазі той, що в нинішній Маняві. Так вважали і на Афоні,і в Росії, і в Польщі, і в Молдавії. Тоді назви Маняви не було, а Скит стояв.
Це сталося за Австрії у 1776 році. Тоді австрійці закрили близько 700 різноманітних монастирів. І православних, і католицьких. Все було продумано. Монахам зі Скиту довели, що вони мають піти на Буковину і розселитись по одному в різних монастирях. Аскетам гарантували гідне забезпечення. Ті вислухали, подякували і сказали, що бачать своє майбутнє по-іншому. Поставили умову: або їх залишають у монастирі, або вони усі разом виїжджають до Молдови. Зауважте, не до православної підросійської України, а в Молдову, яка була тоді під владою Туреччини.
Це був час відразу після поділу Польщі, на цих територіях панувала австрійська армія. Командують усім військові. Вони вводять жандармерію для злочинців, але не знають, як дати раду монахам. Якби у нас сьогодні був свій Мел Гібсон (американський актор і режисер, - авт.), можна було би про це створити фільм. У його основу лягла б історія, як сила духу 51-го монаха перемогла імперію. Тоді сталося так, що цісар, імператор Австрії, був змушений поступитись аскетам. Вони вмирали, але не підкорялись імперії. Це були сильні духом люди. Це те саме, що ми бачили на Майдані. Бо за всіма розрахунками, Майдан не мав шансів виграти. Проти організованої, добре фінансованої і озброєної влади варіантів майже не було. А Майдан переміг. Ось як може зіграти сила духу і стійкість людей.
- Ми - на цивілізаційному стику трьох головних гравців світу: мусульманського світу, католицької цивілізації та православної Росії. Ось чому Україні найтяжче склеїти цей організм. Україні буде дуже важко це зробити, але вона з цим упорається. В 21 столітті це питання вирішиться. Втім, воно напряму пов'язане з Росією, бо там розуміють так: успішна Україна - це кінець Росії. Але і в нас інших варіантів немає.
Ось під час Різдвяних свят почалася дискусія щодо переходу на григоріанський календар. Люди в Україні готові змінювати країну. То чому вона має дотримуватись юліанського календаря? У Москві теж добре розуміють, що це неправильна дата, що точніший день народження Христа дає григоріанський календар. Але в Росії на це ніколи не підуть, бо це означатиме для них втратити Україну. Це - пряма і чиста політика.
Україна, за всіма розрахунками агресора, мала бути знищена, і то не раз. А вона є. Коли зникло козацтво, здавалося все, їй кінець. А тут з'являється група людей і видає "Наталку-Полтавку", "Енеїду". Потім з'являється Шевченко, і все починається спочатку. Сьогодні треба пам'ятати, що Революція Гідності - то не Помаранчевий майдан з піснями. На Революції загинули люди. Сотні і тисячі людей гинуть нині на сході. Цього разу все є дуже драматично і обернеться по-іншому, бо в Україні відбувається самоідентифікація, у якій найважливіше - це духовна й етнічна складові. Ми вже спостерігаємо цей процес. Тому я глибоко переконаний у добрій перспективі для України.
- Повернімося до історії Великого Скиту. Коли можна чекати на третій том цієї книги?
- Якщо все буде добре, то не раніше 2017 року. Це - важка справа. Ми робимо її для молодих людей, стараємось, аби вони відчували себе суб'єктами історичного процесу. Наше завдання опублікувати всі документи, донести правдиву історію, бо маємо завше пам'ятати, що університет формує націю.