Віталій Гуменюк, офіцер 199 навчального центру Десантно-штурмових військ ЗСУ

Сержант - золота середина армії

Вісімнадцятого листопада відзначаємо День сержанта Збройних Сил України.

За цим званням – велика відповідальність за особовий склад та успішність виконання завдань.

Про важливість сержантів у структурі українського війська, їхню підготовку та виклики, що постають нині, кореспондентка Укрінформу поспілкувалася із заступником командира батальйону підготовки сержантського складу 199 навчального центру Десантно-штурмових військ ЗСУ майором Віталієм Гуменюком.

НА СЕРЖАНТАХ – ВЕЛИКА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ, ВОНИ ШВИДКО ВИГОРАЮТЬ

- Розкажіть, які функції в ЗСУ виконують сержанти.

Гаслом сержантського корпусу ЗСУ є слова: «Слідуй за мною, роби як я»

- Більшу частину своєї військової служби я також був сержантом, а починав із солдата. Тому з власного досвіду скажу, що сержант – це золота середина армії, адже він є опорою для офіцера і наставником для солдата. Завдяки йому забезпечуються основний функціонал і успішність виконання завдань – як бойових, так і тилових та логістичних.

Гаслом сержантського корпусу ЗСУ є слова: «Слідуй за мною, роби як я».

Завдання сержанта полягають у підтриманні постійної бойової готовності, веденні документообігу, вирішенні юридичних питань, забезпеченні спорядженням та озброєння, а також у розвитку професійних навичок підлеглих. Певною мірою він має бути старшим братом для свого особового складу.

На сержантах лежить велика відповідальність, багато обов’язків, і вони дуже швидко вигорають. Зокрема, це зумовлено браком молодшого сержантського складу, на який можна було б опиратися і перекладати якусь частину відповідальності.

- А як можна визначити, що сержант вигорів?

- Люди вигорають морально і фізично.

Щоб це помітити, командир має бути менеджером, який добре бачить своїх підлеглих і правильно розподіляє завдання.

Люди бувають безвідмовними, але в якийсь момент у них теж накопичується фізична або моральна втома. Якщо командири таких сержантів просто використовують для виконання завдань, не враховуючи, що їм потрібне відновлення, то з часом будуть наслідки. Наприклад, військовослужбовець може піти у СЗЧ.

Щоб сержант зберігав моральну стійкість, командир має розуміти, що його хвилює, як в нього справи в сім’ї, які він має проблеми й за можливості допомагати їх розв’язувати.

У війську є такий вислів: «Командирів не вибирають». Відповідно, сержант, зі свого боку, не повинен переносити на особовий склад негатив через настрій вищого командира або некоректно поставлене завдання. Завдання треба доносити тією мірою, якою його можливо виконати, зберігши життя особового складу. Сержант має брати ініціативу у власні руки і своїм прикладом показувати, як діяти. Водночас неприпустимо принижувати підлеглих.

СЕРЖАНТСЬКИЙ ПОТЕНЦІАЛ ПРОЯВЛЯЄТЬСЯ В БОЙОВИХ УМОВАХ

- Хто може стати сержантом і як це відбувається – військовий сам виявляє бажання чи вище командування помічає в ньому такий потенціал?

Бажання стати сержантом – це добре, але треба проявити себе в бою

- До повномасштабної війни в ЗСУ керувалися принципом країн НАТО, коли військовий мав прослужити певний період часу, після якого його розглядали як кандидата в сержанти.

Натомість тепер ці терміни дещо скорочені. Бажання стати сержантом – це добре, але треба проявити себе в бою.

Не понюхавши пороху, ти не покажеш ані лідерських та моральних якостей, ані стресостійкості

Військовий може бути дуже фаховим, фізично розвиненим, але морально не готовим, щоб стати сержантом. Не понюхавши пороху, ти не покажеш ані лідерських та моральних якостей, ані стресостійкості. Багато людей проявляється саме в бойових умовах.

Ще на етапі базової загальновійськової підготовки (БЗВП) в навчальному центрі наші інструктори та викладачі звертають увагу на курсантів, наділених лідерськими якостями. Потім передають цю інформацію підрозділам, куди вони ідуть служити. Рішення лишається за бригадою, але така інформація допомагає і скорочує час у відборі тих, хто може стати сержантом.

Уже безпосередньо в підрозділах ДШВ командири оцінюють військовослужбовців на основі виконаних бойових, логістичних або тилових завдань щодо того, чи спроможні вони стати командирами відділення, формують список кандидатів, а ми вже готуємо таких людей.

- Скільки часу потрібно, щоб підготувати сержанта? Чого навчають?

- Плани підготовки сержантів погоджені з Командуванням ДШВ. Наприклад, підготовка командирів відділень, тобто молодшого сержантського складу, триває 41 день.

У нашому батальйоні підготовки сержантського складу військовослужбовці проходять базовий рівень лідерства, що дає можливість стати командиром відділення. Також проходять базовий рівень командира ті, хто в майбутньому стане інструкторами.

У нас вивчають блок лідерства, методику проведення занять, інноваційні технології, зв’язок, топографію, медицину, вогневу і тактичну підготовку.

СЕРЖАНТ МАЄ САМОСТІЙНО УХВАЛЮВАТИ РІШЕННЯ І ВІДПОВІДАТИ ЗА НИХ

- Які головні знання та навички повинен мати сержант?

Якщо командир бачить у підлеглому сержантський потенціал, він постійно ставитиме йому різні мінімальні завдання, щоб оцінити його перспективи

- Навички формуються тільки безпосередньо на досвіді, а він здобувається з часом. Це не обов’язково мають бути якісь героїчні вчинки. Якщо командир бачить у підлеглому сержантський потенціал, він постійно ставитиме йому різні мінімальні завдання, щоб оцінити його перспективи.

Сержант повинен мати бойовий авторитет, лідерські якості та здатність ухвалювати рішення в критичних ситуаціях.

У нашій сержантській доктрині, що розвивається, акцентується на тому, як сержант самостійно ухвалює рішення. Якщо раніше він очікував на офіцерську вказівку щодо тих чи інших ситуацій, то тепер запроваджується принцип НАТО, відповідно до якого, коли немає комунікації з вищим керівництвом, сержант у бойових ситуаціях може самостійно ухвалювати рішення і є за це відповідальним.

- Хто зазвичай найефективніші й найавторитетніші сержанти в українській армії ?

- Які, окрім того, що багато пройшли, можуть навчити.

Якщо ти робиш правильні речі й зібрав навколо себе хороший колектив, що успішно виконує завдання, а люди переносять далі твої навички, що не записані в книжці, але продовжують працювати, рятуючи життя, – це і є показниками успішності та ефективності.

«Я ЗАПАМ’ЯТАВ НА ВСЕ ЖИТТЯ, КОЛИ ОЗИРНУВСЯ ВЕСЬ ЕКІПАЖ В ОЧІКУВАННІ МОГО РІШЕННЯ»

- Ви сказали, що коли немає комунікації з командиром, сержанти можуть ухвалювати рішення самостійно. Сержантська помилка коштує дорого, і може йтися, зокрема, про життя людей. Чи всього можна навчитися?

Коли вчасно плануєш і береш відповідальність на себе, тоді правильне рішення приходитиме максимально швидко

- Золоте правило бойового статуту каже, що правильним буде рішення, яке ухвалене вчасно. Десантники працюють у ситуаціях із підвищеними ризиками, тому довго думати ми не можемо. Правильне рішення відчувається завчасно, а для цього треба правильно все спланувати, чому сприяє постійний професійний розвиток.

Як на мене, успішності виконання будь-якого завдання сприяє належне забезпечення підлеглих. Якщо ти забув узяти щось із собою на завдання, вже під час виконання дуже складно додати пазли, яких нема, адже є ризики для життя людей.

Коли вчасно плануєш і береш відповідальність на себе, тоді правильне рішення приходитиме максимально швидко.

Мені пригадується 2014 рік, коли під час рейду 95 бригади (рейд під керівництвом генерал-лейтенанта Михайла Забродського, під час якого українські військові пройшли майже 470 км, 170 з яких – тилами ворога, – ред.) ми йшли другим ешелоном. Я тоді був заступником командира взводу, і ми трьома бойовими машинами прикривали до 35 одиниць артилерії, рухаючись слідами танків на асфальті. У якийсь момент зупинилися, бо артилерія мала розпочати роботу. Чекали на БТР і бензовоз, які доставили б пальне в перший ешелон. Дорогою вони потрапили в засідку, а ми поїхали дати спротив і перевірити, чи живі наші побратими, і потрапили під обстріл. Тоді я, 20-річний, був командиром бойової машини. На мене озирнувся екіпаж, де всі були старшими за мене, очікуючи вказівки, що робити далі. Я сказав, щоб усі вийшли з машини, а сам залишився у БТРі, з якого стріляв. Потім ми знайшли людей, які потрапили в засідку, на щастя, всі були живі, і поїхали далі. Серед моїх людей було лише двоє поранених.

Той момент, коли на мене озирнувся весь екіпаж в очікуванні рішення, я запам’ятав на все життя.

СТАНДАРТИ НАТО В ПІДГОТОВЦІ СЕРЖАНТІВ

- Чи запозичили щось у країн-партнерів для підготовки сержантів у ДШВ?

У НАТО ми запозичили підхід, який дає сержанту можливість самостійно ухвалювати рішення

- Система підготовки сержантського та старшинського складу ЗСУ побудована за багаторівневим принципом і відповідає стандартам НАТО.

У 199 навчальному центрі ДШВ батальйон підготовки сержантського складу з’явився у 2023 році, а центр підготовки сержантського складу – ще через рік. Раніше підготовки з лідерства у ДШВ не було. Ми її, як і методику викладання, запозичили в країн НАТО.

Періодично ми наживо або дистанційно збираємося з головними сержантами бригад, які дають фідбек щодо підготовки. У нас також є виїзні групи, які знають актуальну ситуацію на війні й орієнтуються, що треба змінювати в підготовці.

Ми це все враховуємо, а Командування ДШВ дає нам можливість впливати на програму, щоб поліпшувати розвиток підготовки.

Якщо говорити про досвід країн-партнерів, ми запозичили підхід, який дає сержанту можливість самостійно ухвалювати рішення. Окрім того, застосовується алгоритм TLP (Troop Leading Procedures – процедури управління підрозділами / одноосібне планування бою), який використовують командири малих підрозділів (відділення, взводу, роти) для швидкого аналізу завдання, планування та підготовки операції.

Тепер нам у навчальному процесі допомагають британські та французькі фахівці. Ми комбінуємо свій та їхній досвід і в підсумку виходить дуже цікаво. Якщо людям давати лише теорію, вона погано засвоюється, а коли поєднувати з практичними прикладами, то ефект значно кращий.

ПЕРЕД ПІДЛЕГЛИМИ ТРЕБА ТРИМАТИСЯ, ЯК КРЕМІНЬ

- Які тепер найбільші виклики для сержантів?

Тепер усі емоційно вигорілі, бо поранень і втрат дуже багато

- Я б виокремив кадровий дефіцит та втому особового складу.

Коли особовий склад постійно на негативі, а тобі треба підіймати бойовий дух, ти й сам якоюсь мірою переймаєш цей настрій. Звісно, важко бачити загиблих і поранених, але ти маєш триматися перед підлеглими, як кремінь.

Із постійним потоком нових людей трішки важко працювати. До повномасштабки військові одне одного знали по два, три, п’ять років, і коли хтось гинув, було відчуття, ніби втрачаєш рідну людину. Тепер усі емоційно вигорілі, бо поранень і втрат дуже багато.

Серед викликів – і синдром вигорання, про що ми вже з вами говорили.

Ще один – незавершена трансформація військового менталітету, а якщо по-простому – залишки «совка». Буває, що сержант після п’яти років служби в піхотному підрозділі потрапляє до командира, який менше воював, не має такого досвіду, але не зважає на його думку. Впевнений, що це вдасться викорінити, і в нас, як у країнах НАТО, сержанти будуть на одному рівні з офіцерами – і за рівнем зарплати, і соціальної допомоги, і в ухваленні рішень.

Те, що відбувається на полі бою, тисне на сержантів емоційно. Передовсім це військова несправедливість, адже ми як піхотинці звикли до чесного двобою, коли тримаєш автомат, а проти тебе – така ж зброя. Натомість коли на тебе йде дрон, автоматом його складніше уразити. Якщо раніше не було дронів на оптоволокні, то засоби РЕБ діяли максимально ефективно, підвищуючи шанси піхоти вижити, а тепер із цим є труднощі.

«У ВІЙСЬКУ ВЖЕ МАЙЖЕ ПІВ ЖИТТЯ»

- Поділіться прикладами мужності та героїзму сержантів ДШВ.

У нашому батальйоні всі хлопці мають бойовий досвід і прийшли сюди після поранень або вигорання. У кожного є чого повчитися

- Таких прикладів багато, але хочу розповісти про свого знайомого, якого постійно ставлю як приклад у нашому батальйоні.

Це Олександр Фісун – головний сержант одного з батальйонів 58 окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського, нагороджений відзнакою «Хрест бойових заслуг». Ми з ним майже рік служили у 1 батальйоні 95 бригади.

Він успішно брав участь у бойових діях, має чимало подвигів, неодноразово був поранений, а під час Курської операції особисто взяв багато полонених. Олександр молодий, має прекрасні знання і вміє передавати свій досвід. Тепер він виконує завдання на Сумському напрямку.

Я дуже поважаю сержантів, які проявляють лідерство і показують власний приклад під час бойових завдань, беручи до рук автомат на рівні з підлеглими, незважаючи на свої посади.

У нашому батальйоні всі хлопці мають бойовий досвід і прийшли сюди після поранень або вигорання. У кожного є чого повчитися.

- Ви наводили приклад із власного бойового досвіду. Розкажіть більше, де служили та як потрапили в навчальний центр.

Загалом на Сході України я ганяв п’ять років. Був командиром взводу, пережив дві евакуації та, дякувати Богу, лишився цілий

- Я у 18 років потрапив на строкову службу в 95 бригаду та пройшов курс молодого бійця. Мене переплутали з однофамільцем з такими ж ініціалами й відправили замість нього на сержантські курси у навчальний центр «Десна». Коли я туди приїхав, на мене подивилися і сказали: «Ну, добре, будеш навчатися ти». Там я пройшов навчання на молодшого командира. Скинув 17 кілограмів ваги, але було цікаво, бо всі наші офіцери мали бойовий досвід, здобутий в Афганістані та інших гарячих точках.

У 2013 році після строкової служби я звільнився. Потім поїхав на навчальні збори резервістів, і вже було зрозуміло, що щось має статися. Після них минуло два тижні – і оголосили мобілізацію. Додому поїхали 70 відсотків тих, хто був зі мною на зборах. Нас лишилося небагато, і для кожного роздрукували шеврон із написом «Солдат гідності» і надіслали нашим батькам.

У 2014 році мене призначили заступником командира взводу. Старшина розповідав, що ми літаками «Іл» полетимо в Крим, а ми сміялися. Згодом нас привезли на військовий аеродром, ми завантажилися в літаки і вилетіли. Щиро кажучи, мені тоді було моторошно. Та ми прилетіли не в Крим, а на Південь України, звідки вертольотами нас доправили в Запорізьку область, де ми доєдналися до колони 95 бригади, яка рухалася на Дніпропетровщину. Далі пересіли в БТРи і поїхали на Добропілля. 2014 рік був важким. Я ще й перед звільненням зламав ногу біля Донецького аеропорту, але, слава Богу, вийшов живим.

Звільнився на три місяці через травму. Потім мене та ще кількох моїх хлопців запросили в навчальний центр, де ми сформували роту, а я став її головним сержантом. Рік побув там, а далі поїхав у район проведення ООС, виконував завдання в Авдіївці, на Світлодарській дузі. На війні у мене стався мікроінсульт, я пролікувався, після чого запропонували здобути освіту в Одеській військовій академії, де я провчився на стаціонарі чотири роки й отримав червоний диплом.

Пішов служити у 13 батальйон 95 бригади. Повномасштабну війну ми зустріли в Нью-Йорку, а потім відбули на Харківський напрямок.

Загалом на Сході України я ганяв п’ять років. Був командиром взводу, пережив дві евакуації та, дякувати Богу, лишився цілий. Після ВЛК мені запропонували посаду командира роти, куди підтягнув і своїх хлопців. Ми перебували на Мар’їнському напрямку, де добре попрацювали з мінімальними втратами особового складу.

Після двох років на цій посаді став старшим офіцером відділення підготовки бригади. Багато чого нового там дізнався і навчився, а згодом перейшов на посаду заступника командира 1 батальйону 95 бригади, де прослужив 11 місяців.

Потім погодився перейти на посаду заступника командира батальйону підготовки сержантського складу в 199 навчальний центр, бо хотілося пожити сімейним життям, трішки перепочити і передати свій сержантський досвід.

Загалом я у війську майже 15 років.

Ірина Чириця, Житомир

Фото надав 199 навчальний центр Десантно-штурмових військ ЗСУ