Характерник з кулеметом
Як воює та навчає бійців Сумний, командир взводу розвідки у 116 ОМБр
Сумний, командир взводу розвідки у складі 116 ОМБр Сухопутних військ — повна протилежність до свого позивного: він зберігає оптимізм та заряджає ним побратимів, попри надзвичайно складні бої, які він пройшов на українському Сході.
Колишній власник СТО на заході України, Сумний за покликом сумління згорнув свій бізнес та пішов добровольцем. І став одним із найбільш ефективних розвідників та штурмовиків у своїй бригаді. Іноді він сам-один виявляв і нищив групи окупантів разом з їхніми укріпленнями, наводячи жах на ворога.
Зараз він має змогу ділитися досвідом, вишколювати та координувати розвідувальні групи. Сумний має кілька нагород, серед яких — орден «За мужність» ІІІ ступеня. Але найбільша нагорода для нього — коли його вихованці повертаються з бою без втрат.
Як воюють «Характерники»
«Мене всі питають, чому ти Сумний, як ти завжди веселий?» — жартує зі свого псевдо сержант Сумний, командир взводу розвідки у складі одного з батальйонів 116-ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ. Засмаглий, високий і м’язистий, цей воїн пройшов надзвичайно складні контактні бої з росіянами на «нулі» та в найближчому ворожому тилу. Він повернувся з них не дуже цілим, а росіяни — не дуже живими, іронізує Сумний, згадуючи про свої перші місії.
Один з тих боїв закарбувався в пам’яті.
«Ми вийшли вночі, щоб допомогти нашій піхоті закріпитися. Пізня осінь, місяць періодично закривають хмари, падає сніг, а під ногами багно. Переходили водойми по пояс у крижаній воді. Але як почався бій — зігрілися», — починає Сумний оповідь.
Виявилося, поміж передовими позиціями української піхоти викопали свої позиції окупанти. Вкопалися старанно. Схоже, мали тут накопичуватися, щоб інфільтруватися далі в український тил.
«Треба штурмонути! Але бачу, побратими не дуже впевнено почуваються. То я наказав їм залягти й тримати периметр. А сам пішов до першого бліндажа, — розповідає розвідник. — Кацапи сиділи всередині. Отримали пару гранат через вхід, далі я дострелив усе, що там ворушилося».
За той вихід Сумний знищив три укриття разом з усіма окупантами, які там засіли. Решта групи прикривала його роботу й стежила за небом.
Після перших виконаних завдань Сумний зрозумів: у групі розвідників він хоче бачити таких самих відчайдухів, як і він сам. Це дасть найбільшу ефективність у бойовій роботі! Командири його почули: дозволили Сумному відбирати козаків з числа тих, хто вже понюхав пороху, та з найбільш ефективних новобранців.
«Характерники» — так назвали Сумний та кілька його побратимів свій маленький підрозділ розвідки. Який, попри свій скромний розмір, близько року кошмарив чималу смугу російських позицій за річкою Оскіл. З собою брали штатну зброю, гранати, іноді міни. А Сумний — ще й улюблений кулемет.
«Класно працювати з тими, на кого можеш покластися. Знаєш, що спина в тебе надійно прикрита, а ворог лише попереду», — пояснює розвідник.
Стиль роботи хлопців цілком відповідав їхній назві: рухалися скритно, з’являлися несподівано, діяли неочікувано. І швидко зникали, залишаючи по собі спалені укріплення та «хороших» росіян. В передових підрозділах ворога починалася паніка. «Б...ть, там снова трі хахла і тот псіх с пулємьотом!» — цитує Сумний перехоплення окупантів, які жалілися одне одному на результати його місій.
Зруйноване село S і пошматовані артилерією хвойні ліси — основна зона роботи «Характерників».
«Одна з російських армій копала там бліндажі для накопичення сил і подальшого наступу. Ми щодня випалювали їхні групи, руйнуючи всі плани. Не скажу, що кілька «Характерників» самі зірвали наступ цілої російської армії, але точно виконали значну частину цієї роботи», — зловісно усміхається Сумний.
— Скільки ви знищили окупантів за той рік?
— Та до біса! Я не рахував. Точно знає наш побратим Горняк, він після поранення став діловодом. Завжди любив записувати й рахувати, тож вів статистику з кожного нашого виходу, — згадує Сумний про побратима.
Група «Характерники» вже не працює в первинному складі, однак всі її бійці живі та продовжують службу. Сумний пішов на підвищення, один з його побратимів проходить реабілітацію в тиловому місті. Хтось працює в штабі, хтось став інструктором, ще двоє хлопців продовжують ходити в розвідку, до них додалися нові бійці, ділиться колишній командир «Характерників».
Відвернув увагу на себе — врятував побратимів
Винахідливість, швидкість реакції та шалена витривалість Сумного поєднуються в нього зі ще однією важливою якістю — з турботою про побратимів. Іноді навіть більшою, ніж про власне життя.
«Я на себе викликав вогонь, щоб пройшла наша група на позиції. Або щоб евакуювали пораненого. Наші хлопці непомічені проходять, бо я роблю так, щоб усі кацапські дрони за мною полетіли!» — Сумний усміхається, згадуючи найбільш яскраві моменти зі своїх бойових місій.
Ми не можемо згадати тут всі описані ним ситуації й тактику, яку розвідник використовував тоді. Бо ці методи врятували десятки життів українських воїнів і продовжують рятувати досі.
Наведемо лише один випадок — в ньому йдеться про методи й засоби, що в смузі 116 ОМБр уже не застосовують.
«Після першого поранення видали мені переносний засіб РЕБ. Він виявився не таким вже й дієвим, просто лякав ворожих операторів дронів, бо в них на деякий час погіршувався сигнал. Спершу облітали мене й мою зону глушіння стороною. Але ж ворог вчиться!» — пригадує Сумний.
Зрештою, російський дрон-розвідник спеціально вишукував зону дії цього РЕБу. Ворог визначав приблизне місце розташування його оператора. І потім запускав туди все, що мав!
Але Сумний тим часом прораховував дії росіян наперед. Визначив, скільки часу в них минає між його виявленням і мінометним залпом або ударом FPV на оптоволокні. Він добігав до підготовленого укриття, а українські піхотні групи між тим ішли, привертаючи значно менше уваги: всі ж полювали на Сумного, все летіло по точці роботи зухвалого РЕБівця!
«Я живий, хлопці живі, отже, ми все робили правильно», — підсумовує розвідник.
Своє найтяжче поранення він отримав, також рятуючи групу вояків зі свого батальйону. Але вже не за допомогою радіоелектронної боротьби. Сумний рухався перебіжками, відстрілювався від дронів-камікадзе й відволікав російських операторів на себе, паралельно виграючи час для групи побратимів, у якої виникли проблеми. Хлопці тоді встигли розосередитися й вціліли. Сумний — збив усі російські FPV. Але один з підбитих дронів упав занадто близько. Сумного з пораненням ноги витягли ті ж самі хлопці, яких він врятував раніше...
Далі — шпиталь, відновлення, нагороди й подяки за виконані місії. І підвищення до командира взводу.
«З цієї ноги видалили осколки й частину нервів та судин. Вже не побігаю як раніше, хіба що знеболювальним її обколоти, — Сумний сидить, обережно витягнувши пошкоджену та зашиту ногу. — Але коли виряджаю нашу розвідувальну групу, то можу з нею пройти частину шляху, щоб усе в хлопців було як слід»...
Що треба розвіднику? Швидкість, навченість і трохи фарту
Лісосмугою вздовж покинутого поля Сумний іде швидко, але злегка накульгуючи. Доки погода сонячна, без хмар і ворожих дронів у небі, шукаємо місце для фотозйомки.
Дорогою військовослужбовець ділиться думками про те, яким має бути справжній розвідник у піхотному підрозділі. Це знання, які він отримав дорогою ціною, на власних перемогах і помилках.
- Кмітливість і гнучкість мислення.
«Твій розум має підлаштовуватися під будь-які ситуації. Це допоможе тобі вижити й виконати завдання», — каже розвідник.
- Швидкість реакції.
«Я відбиваю кинуту в мене гранату, яка має вибухнути за три секунди. Але здається, що вона летить у мій бік дуже повільно, так само повільно відлітає назад. Падає під ноги ворогу. Вибухає. Все це все триває немовби кілька хвилин, а насправді — секунди», — згадує Сумний бойові ситуації, коли доводиться діяти блискавично. Але такі вміння не приходять самі собою.
- Постійне навчання.
«Ми живемо в непогані часи. Є інтернет, можна саморозвитком займатися! — говорить Сумний. — Я ніколи не кажу, що все вмію та знаю. Завжди вчуся, шукаю нове й намагаюся передати іншим свою базу знань, яка назбиралася за час бойових дій».
- Хитрість.
- Хоробрість і холоднокровність.
- Фарт.
«Тут на війні — майже як у казино. Але в розвідці фарт залежить ще й від того, хто кого швидше знайде: ти ворога — чи ворог тебе», — зізнається Сумний.
Всі ці якості він видивляється в новобранцях, яких, за дорученням командування, адаптує до бойових дій у смузі свого батальйону та бригади. Його вишкіл — завжди актуальний, нічим не відрізняється від того, що робить розвідник у зоні бойових дій. А все тому, що Сумний поєднує посаду командира взводу розвідки та функції інструктора адаптаційного курсу.
Пекельний вишкіл від Сумного
«Як визначити, хто годиться для цієї справи, а хто чимось іншим в армії має займатися? Приглядаєшаєшся до хлопців у навчанні. А далі — просто дивишся на них в роботі. З хорошого піхотинця може вирости непоганий розвідник», — міркує Сумний, який у 2024 році сам пройшов такий шлях.
На полігоні 116 ОМБр на нього, кмітливого добровольця, звернув увагу головний сержант батальйону.
«О, це буде розвідка!» — прокоментував він одне з виконаних Сумним навчальних завдань. Так, зрештою, і склалося.
Як Сумний адаптує нове покоління військовослужбовців?
Це кілька днів навчального бою. Різні види озброєння, ведення вогню справжніми боєприпасами, багатогодинні марші, подолання місцевості, завбачливо «замінованої» інструктором. Свої знання та захоплення військовою справою командир розвідників передає новоприбулим.
«За ці кілька днів я навчаю хлопців виживати. І потім виявляється, що в моїх випускників виживаємість у піхоті чи не найбільша, що вони можуть і штурмонути, й зачистити. В різних ситуаціях знають, що робити, і розуміють одне одного. В них не буде хаосу, якщо й надалі працюватимуть разом».
Сумний з побратимами збудував смугу перешкод і укріплення, які повністю відтворюють ситуацію на фронті. З курсантів тут піт біжить струмками.
«Даю базу знань та навичок, даю цілісну систему. Було би ще краще виходити разом з новоприбулими на бойові та довчати їх там, як я раніше робив... Але за кілька кілометрів я почну кульгати, гальмувати групу, а це ризик...» — зізнається командир та наставник нових бійців.
Навчаючи хлопців, а потім стежачи за тим, як вони воюють, він приглядається, хто з них міг би перейти до його взводу.
Що найбільше мотивує Сумного? Коли його вихованці повертаються з бойових завдань живими.
«Зустрічаю цих хлопців. Вони розповідають, як воюють. Дякують, тиснуть руку, а мене всередині аж пробирає!» — ділиться розвідник.
Улюбленці
Сумному довелося стати в армії «людиною-оркестром». Попрацював і зі стрілецькою, і зі снайперською зброєю. Після поранення — «шкутильгав з РЕБом, а далі посадили на «течик» (Volkswagen Transporter T4 — ред.) і став возити людей до фронту і назад».
Зараз, жартує командир взводу та інструктор, він теж «крутиться на двох роботах».
Але з-поміж усіх засобів, з якими працював, Сумний має улюбленців.
«Ходімо, покажу!» — кличе він до входу в імпровізовану зброярню. Виринає звідти з бельгійським ручним кулеметом FN Minimi.
Цей надійний супутник Сумного майже в усіх бойових місіях, жодного разу не підвів господаря. Боєць відповідає взаємністю — підтримує зброю в ідеальному стані.
Втім, як виявилося, турбується він не лише про вогневі засоби та суворих бородатих побратимів.
Маленьке сіре кошеня біля входу до штабу ганяє по землі шматочок картону — порожню коробочку від автоматних набоїв. Поруч — кілька мисок для їжі та обрізаний бутель з водою.
«Кицька прибилася до нас вагітною, а потім народила цього бандита, — Сумний бере кошеня на руки. — Як його звати? Та ми ще не вигадали. Сірий, а очі жовті, хижі. Хлопчик. Хай буде Сіряк!»
Розвідник Сумний чекає на нове поповнення: він готовий навчити та адаптувати новобранців до служби в 116 ОМБр. Найкращі з-поміж них стануть розвідниками-характерниками — такими ж, як і він сам.
Всі вакансії бригади, як тилові, так і бойові, є на її офіційній сторінці, а також на сторінках 1-го центру рекрутингу Сухопутних військ ЗС України. Українському війську потрібні люди на безліч посад: від розвідників до операторів дронів та наземних комплексів, від піхотинців до інженерів, саперів, медиків, фахівців з логістики й діловодів. Тому що українська піхота, роль якої є вкрай важливою, воює не сама по собі. Вона є частиною величезної сучасної й багатовимірної екосистеми Сухопутних військ — найчисельнішого та найрізноманітнішого виду Збройних Сил України.
Євген Солонина, В’ячеслав Назаренко, Медіацентр Сухопутних військ
Фото Євгена Солонини, Медіацентру Сухопутних військ, а також 116 ОМБр.